❦
Пʼятниця, 21 вересня 1877
Vendredi 21 septembre 1877
Глибока огида до самої себе. Я ненавиджу все, що зробила, сказала і написала. Я ненавиджу себе — тому що не виправдала жодної зі своїх надій. Я помилилася. Я дурна, мені бракує такту і завжди бракувало.
Profond dégoût de moi-même. Je hais tout ce que j’ai fait, dit et écrit. Je me déteste parce que je n’ai justifié aucune de mes espérances. Je me suis trompée. Je suis bête, je manque de tact et j’en ai toujours manqué.
Назвіть мені хоч одне моє дотепне слово чи розумний вчинок. Самісінька дурість. Я вважала себе гострою на розум — я безглузда. Я вважала себе гордою — а завжди робила ницості. Я вважала себе сміливою — а я боягузлива. Я вважала, що маю талант, — і не знаю, куди я його поділа. І з усім тим — претензія писати чарівні речі! Ах, мій Імператоре!
Désignez-moi une parole d’esprit ou un acte raisonnable de moi. Rien que de la bêtise. Je me croyais spirituelle, je suis absurde. Je me croyais fière et j’ai toujours fait des bassesses. Je me croyais hardie et je suis peureuse. Je me croyais du talent et je ne sais où je l’ai mis. Et avec ça, la prétention d’écrire des choses charmantes ! Ah mon empereur !
Ви, можливо, приймете за дотепність те, що я щойно сказала, — воно на неї схоже, але це не вона. Я вмію точно себе судити, що й справляє враження скромності та ще багато чого. Я ненавиджу себе!
Vous prendrez peut-être pour de l’esprit ce que je viens de dire, ça en a l’air mais ça n’en est pas. J’ai l’adresse de me juger exactement, ce qui fait croire à de la modestie, et à un tas de choses. Je me hais !
Мене мучить питання крою суконь. Зимових, розумієте. Мій великий геній опускається до таких дрібниць. Ні, не варто говорити про це з таким презирством — подумають, ніби це якесь маленьке почуття ніжної гордості.
Je suis tourmentée pour la façon de mes robes. Celles de l’hiver, comprenez-vous. Mon grand génie descend jusqu’à ces misères. Non, ne parlons pas avec tant de mépris, on croirait que c’est un petit sentiment de tendre fierté.
Сьогодні ввечері хустка Лардереля слугує мені серветкою для пера.
Le mouchoir de Larderel me sert d’essuie-plume ce soir.
Берта мені пише.
Berthe m’écrit.
Говорили про вибір місця проживання, і я дійшла висновку, що немає міста, яке нам підходить. До того ж мільйон забобонів; накидаємо собі виснажливі умови — якщо я зроблю те, відбудеться таке; якщо перша зустрічна людина буде та чи та — зі мною станеться або не станеться те, чого я хочу, тощо і тощо.
On a parlé du choix d’un domicile et j’en suis arrivée à croire qu’il n’y a pas de ville pour nous. Avec ça un million de superstitions; on se pose des nécessités énervantes, si je fais cela telle chose se fera, si la première personne que je rencontrerai sera telle ou telle, il m’arrivera ou il ne m’arrivera pas ce que je veux, etc. etc.
Найбільше мене займають мої сукні.
Mes robes m’occupent le plus.
Доходять навіть до думки, що неаполітанське товариство налаштоване дуже прихильно і що після Неаполя можна подумати про Рим. Все це нісенітниця. Передусім треба мати постійне місце проживання.
On va jusqu’à croire que la société de Naples est très bien disposée et qu’après Naples on pourrait penser à Rome. Tout cela est des bêtises. Il faut avoir un domicile avant tout.