Субота 4 серпня 1877

Б'юся об заклад, що ви не знаєте однієї дуже звичайної речі!! А саме: весь людський рід — це купа ідіотів!! Мій учений надумав розпочати з Гомера! Але Гомера знають усі двірники!
Зрештою, у мене є Брюне в Ніцці, і є ще одна ідея... написати до Риму лицарю Россі, невареному омарові, що задкує... він знає якихось священиків, ченців, якихось бідолах, які, може, виручать мене з халепи.
Зрештою, це смішно — щось вигадати і не знайти нікого для виконання! Я б сама охоче зробила, але з моїми нервами збожеволіла б, завершуючи аттичну добу.
Ремі був у нас, а я навідала леді Картьє. Мене дратують, мене виводять з себе!
Мене від усього нудить!! Що б я робила у товаристві? Я втратила впевненість, грацію, дотепність! Я б була незграбна, боязка, злякана.
Ну що ж, якщо все втрачено — тим краще! Я більше не матиму клопоту відчаюватися, дам волю тваринним лінощам і гнитиму в якомусь куточку.
О одинадцятій баронеса прийшла мене кликати, і я пішла з Діною до неї в їдальню, де була й американка. Ми пробули разом до першої. На неї наклепали, — вона дуже мила, просто американка.
[П'ять рядків закреслено]
Звичайно, я пила лише зельтерську воду. Я в розпачі. І саме тому спокійніша.
Все кінчено, все мертво, все сплюндровано! Здоров'я, таланти, краса чи потворність!
Мене більше не існує. Остання енергія, що виявлялася обуренням, мертва!!!

Примітки

В оригіналі Марі пише maar (нідерл./флам. «але») — причина цього перемикання мови незрозуміла.