Пʼятниця 20 липня 1877

Ремі приходив нас провідати і так багато розповідав про Біарріц, що я спокусилася туди поїхати. Спокуситися — це лише слово: ніщо мене не спокушає, ніщо не приваблює; я хотіла б лише знайти місце, де не було б жодного відгомону решти світу, де можна було б цілий день лежати у куточку, і щоб ні докори сумління, ні чиїсь повчання чи поради не могли вас звідти підняти або підказати думку, що існує якесь інше існування.
Я хотіла лягти спати о десятій, але прийшов Блан, і я розмовляла зі своєї кімнати до півночі. Багато говорили про Кассаньяка, і ми припускаємо, що в Блана з ним натягнуті стосунки. Або ж Кассаньяк сам не хоче нас бачити. В інший час мене б це, мабуть, засмутило, але тепер!
Я настільки отупіла, що мені довелося відкласти серйозне читання і купити роман, La Dame aux Perles. Там, як ви знаєте, багато говориться про кохання, і, погасивши лампу, я ніяк не могла заснути, тож розважалася тим, що згадувала прочитане, і у відповідь на одне міркування Александра... Дюма — ось що я придумала і написала в цілковитій темряві олівцем.
Чому клянуться і часто справді вірять, що кохатимуть завжди? Бо почуваються щасливими і бажають бути щасливими завжди, і вірять, що це щастя походить від цього кохання. Але як тільки більше не кохають і відтак це кохання вже не дає щастя, то навіщо вперто триматися кохання? Щоб виконати обіцянку? Але ж її виконують! Кажуть: «Я кохатиму завжди», — але, навіть не усвідомлюючи цього, під цим розуміють: я щасливий і хотів би бути щасливим завжди, я буду щасливим завжди... Адже щойно щось нам подобається, ми кажемо: «Я робитиму це завжди!» Чи має така обіцянка — лише нерозгадане бажання — соромити того, хто вважає, що більше її не дотримується? Ні, бо він її завжди дотримується. Казали «кохатиму завжди», бо вірили, що це завжди приноситиме задоволення, але з тієї миті, як задоволення дає щось інше, — значить, щось інше ви й обіцяли, бажали, присягали.
Боюся, це жахливі парадокси, але, можливо, й великі істини. Хто знає?
Ремі прийшов увечері супроводити нас до Мюзара. Я там ніколи не бувала і тому трохи боялася, входячи вперше. Пан де Ґонсалес прогулювався з Дюранами; він одразу підійшов до нас, і хвилин через пʼять Ремі вже підводив до мене свою сестру. Ви памʼятаєте, що пані та панна де Ґонсалес не завітали до нас у Ніцці, — попри це мені довелося бути любʼязною. Треба бути зовсім невихованим, щоб не відповідати на чемність людей, коли немає вагомих причин, — та й тоді!
Батько, як завжди, стоїть переді мною навколішки і дає мені чесне слово, що поважає мене саме так тому, що знає мене, і повторює це стільки разів, що вся його родина мене обожнює, і навіть ті, кого він знає. Матільдіта лишилася з моєю тіткою, поки я кілька разів пройшлася колом зі своїм старим другом, красуючись на людях. Мала збирається вийти заміж за якогось бурбонського принца з Гавани. Блискуча партія. Гроші в неї, звісно, є, але вона така дурненька! Не знаючи, про що з нею говорити, я похвалила її віяло... Батько одразу сказав їй іспанською піднести його мені, вона відповіла «ні», він наполяг. Я дуже зашарілася і зрештою мусила прийняти геть простеньке віяло.
Мені якось дивно. Я провела гарний вечір, навіть справила враження попри малолюдність і особливо відсутність тих, хто помічає, — ну й що! Сама не знаю, не маю ні волі, ні мужності! Мені сумно!
Двадцять разів дивлюся на портрет цього флорентійського шаленця, але ні, це не те. Він переді мною, цей безглуздий портрет, але мені байдуже.

Примітки

La Dame aux Perles — «Дама з перлами» (1854), роман Александра Дюма-сина про згубну пристрасть; усталеного українського перекладу назви немає. ↩