❦
Понеділок, 25 червня 1877
Енгієн, Фовель, крамниці. А ввечері — Музе, її донька, баронеси, барони, все те разом. Пані де Дален мене любить, тому й я її люблю. Ми цього не кажемо одна одній, але відчуваєш... до того ж мати, і обидві вони такі добрі створіння — розумні й освічені.Enghien, Fauvel, magasins. Et le soir Mouzay, sa fille, les baronnes, les barons, tout ça ensemble. Mme de Daillens m’aime, ce qui fait que je l’aime aussi. Nous ne nous le disons pas mais ça se sent... d’ailleurs sa mère, toutes les deux sont de si bonnes créatures et spirituelles et instruites.
Зараз я веду розкопки у своєму щоденнику — хочу відкопати дурниці, кинуті на вітер під приводом Антонеллі. Я все заперечую і хотіла б витерти все це — не тому, що вже не відчуваю так, а тому, що це неправда. У багатьох речах я змінилася, але принаймні памʼятаю, що колись бачила їх такими, якими записала — але цей Антонеллі! Я не памʼятаю жодної миті, коли б вважала його цілком гарним.
Je fais en ce moment des fouilles dans mon journal, je veux déterrer les bêtises dites en l’air sous prétexte d’Antonelli. Je nie et je voudrais effacer tout cela parce que ce n’est pas vrai et non pas parce que je ne le sens plus ainsi. J’ai changé pour bien des choses mais au moins je me souviens de les avoir envisagées un jour telles que je les ai écrites, mais cet Antonelli ! Je ne me souviens pas [un] instant l’avoir trouvé tout à fait bien.
Купа поєднаних відчаїв витворила в мені жалюгідний стан духу, і, не знаючи, як себе пояснити, я казала: я його люблю. Антонеллі гарний, цікавий, все що завгодно, — але я його не любила. Я захищаюся всіма силами — і навіщо? Навіщо? Бо справді розсердилася б, якби хтось подумав, що я хоч мить любила когось іншого, крім цього чортового Олександра. Не тому, що він найновіший — зараз я вже й не думаю про нього. Але памʼятаю, як писала тоді в додатку, що отримала «удар блискавки».1 Хоча не в перший же день я отримала його цілком.
Un tas de désespoirs combinés m’avaient composé un état d’esprit déplorable et ne sachant comment m’expliquer je disais : Je l’aime. Antonelli est beau, intéressant, tout ce qu’on veut, mais je ne l’aimais pas. Je me défends de toutes mes forces et pourquoi ? Pourquoi ? Parce que je serais réellement fâchée si on pensait que j’ai un instant aimé un autre que ce diable d’Alexandre. Ce n’est pas parce qu’il est le plus neuf, car à présent je n’y pense plus. Mais je me souviens, comme je le disais alors dans un supplément, avoir reçu « un coup de foudre ». Ce ne fut pourtant pas le premier jour que je le reçus tout à fait.
У перший день він здався мені тільки гарним хлопцем — настільки, що я шукала його в театрі й на вулиці. А сталося це ввечері в день відʼїзду, у вагоні, коли він стояв на платформі: посадивши брата досить далеко, він повернувся до нашого купе і стояв там аж до самого відʼїзду... і от лише зараз я усвідомлюю, що замість залишитися біля брата, він підійшов і став перед нами — Бог знає навіщо. Я подивилася на нього — і раптом, не знаю як, ці речі незбагненні... я збожеволіла, буквально збожеволіла від нього — без жодного зусилля, без жодної думки про це, тобто по-справжньому. Подивіться-но в книзі 59-й, де йдеться про відʼїзд. Так тривало до Риму, де клерикальні клопоти не дали мені більше думати про те яскраве й приємне враження.
Le premier jour je ne le trouvai que beau garçon au point de le chercher au théâtre et dans la rue. Ce fut le soir du départ, en wagon, pendant qu’il était sur la plateforme; ayant placé son frère assez loin, il revint devant notre compartiment et resta là jusqu’au moment du départ... et tenez ce n’est qu’en ce moment que je m’aperçois qu’au lieu de rester près de son frère, il était venu se poser Dieu sait pourquoi devant nous. Je le regardai alors, et tout d’un coup, je ne sais comment, ces choses-là sont inexplicables... je suis devenue folle, littéralement folle de lui, sans m’exciter à cela et sans y penser, c’est-à-dire vraiment. Voyez plutôt au livre 59^eme^, au départ. Cela dura jusqu’à Rome où les préoccupations cléricales ne me permirent plus de songer à cette impression toute brillante et toute agréable.
Щоразу, коли я бачила його потім, це було з байдужістю — хіба що лишався спогад про той електричний удар на вокзалі.
Toutes les fois que je le revis depuis, ce fut avec indifférence, si ce n’est le souvenir de ce choc électrique de la gare.
І навіть у Неаполі зараз я думала про це лише через спогад про ту мить — аж до іншої миті, ще більш приголомшливої, якщо це можливо, ніж перша: коли після дуелі, з рукою на перевʼязі, він так несподівано увійшов до читальні. А тепер... нічого. Але я памʼятаю, що було багато. Ось чого я не можу сказати про Антонеллі.
Et même à Naples à présent je ne m’en occupais que par souvenir pour cet instant jusqu’à cet autre instant plus foudroyant si c’est possible que le premier lorsque après le duel, le bras en écharpe, il entra d’une façon si inespérée dans le salon de lecture. Et à présent... il n’y a rien. Mais je me souviens qu’il y a eu beaucoup. Voilà ce que je ne puis faire pour Antonelli.
Примітки
«Coup de foudre» (фр.) — любов з першого погляду, буквально «удар грому/блискавки». ↩