Субота, 23 червня 1877

Серце мені підказало: кожна душа — сестра іншій душі, Бог створив їх парами і зробив чоловіком і жінкою. Світ може на якийсь час марно їх розлучати — їхня доля рано чи пізно — зустрітись.
Чому ж тоді кажуть, що рідко обидва кохають?
Правда, що поети й анатоми дивляться по-різному.
Знову це прокляте паломництво, яке мене дратує!!
Ми були у пані де Музé.
Мені незатишно в Парижі, й майбутнє в цьому лігові мене жахає. Я страждаю від прихованого існування і тремчу від думки з'явитися на люди.
Я так ненавиджу своє минуле, що фотографії, яких переді мною, мабуть, тридцять п'ять, і кожна з яких відображає якесь враження чи інтимну думку, — дратують мене, мені хочеться їх порвати.
Найчарівніший із усіх Жоржів прийшов сьогодні ввечері, п'яний... у якому стані!
Його красуня кинула його вже в двадцять п'яте чи тридцяте за сім років. Звідси — розпач.
Він говорить нісенітниці й запевняє, що йому сказали, ніби всіх нас ось-ось упечуть у божевільню. Ця нісенітниця неприємна мені — до того ж я беру все близько до серця, все такого роду. Я так боюся і вигадок, і реальностей, що якби мені сказали, що Президент Республіки виганяє мене з Франції, я б схилила голову й врешті знайшла б розумні причини, щоб виправдати цей акт вищої влади.
А що сталося з моїм бідним Алессандро?
Мама пише, що Торлонія був такий люб'язний, що неможливо було не запросити його. Отже, він залишився — хоча мав прямий квиток до Риму, поїхав із дамами до Монако й виїхав лише наступного дня, пообідавши в нас. Можливо, це його роззброїть. Кажуть, він усе захоплено хвалив, усе схвалював, такий зачарований прийомом і нами.
Яка шкода, що така comme il faut, вишукана людина буває п'яним і злобним скотом. А проте мушу віддати йому належне: серед усіх чоловіків, яких я знаю, він один із найбільш gentleman, найкраще вихованих, хто вміє найкраще говорити й поводитися — без банальності й без зайвої вільності. Алессандро був би таким само, якби дружба з мамою не давала йому певних привілеїв, що роблять його часом занадто розв'язним. Я помішана на повазі, і найменша дрібниця мене ранить.
Що мене лякає — це те, що мене тут знають більше, ніж я думала. Так, кілька дам, чиїх імен я ніколи не чула, назвали мене Кароліні і знають мене в обличчя — з Ніцци й Парижа. Увесь більш-менш франтівський Париж більш-менш побував у Ніцці.
Ну й що з того. Чого боятися. Буду вчитися — і... буде що буде.

Примітки

RSR: Патріс де Мак-Магон (Patrice de Mac-Mahon, 1808–1893) — президент Третьої республіки (1873–1879). Криза 16 травня 1877 р. (Seize Mai) щойно розпустила парламент, що створило значну політичну напруженість.
RSR: Кароліна — ймовірно, кравчиня чи інша жінка з обслуги, що допомагала з вбранням.