❦
Понеділок, 11 червня 1877
З восьмої до пʼятої ні на що путнє немає часу — так пригнічує задуха і стільки часу пожирають трапези. Учора ввечері, поки грали в карти, я зробила щось на кшталт ескізу при світлі двох свічок, що їх вітер гойдав надто сильно. А сьогодні вранці я ескізно намітила на полотні наших гравців — Валіцького, Данілову, Біховця та Анічкова. Я аж загорілася намалювати чотирьох людей, що сидять, відтворити пози долонь, рук, вирази облич. Досі я малювала лише окремі голови — великі й маленькі — і задовольнялася тим, що розсівала їх по полотні, мов квіти.De huit à cinq heures on n’a le temps de rien faire de bon, tant la chaleur alourdit et tant les repas mangent de temps. Hier soir pendant qu’on jouait aux cartes j’ai fait une espèce de croquis à la lueur de deux bougies que le vent faisait vaciller beaucoup trop. Et ce matin j’ai ébauché sur toile nos joueurs, Walitsky, la Daniloff, Bihovetz et Anitchkoff. J’ai la tête montée de peindre quatre personnes assises, de faire les poses des mains, des bras, les expressions. Je n’ai jamais fait que des têtes séparées en grand et en petit, je me contentais de les semer comme des fleurs sur la toile.
Я ще заготовила вугільним олівцем картину такого задуму: безлюдний пляж із великою пальмою на передньому плані; під пальмою стою я, розкинувши руки до горизонту й закинувши голову в розпачі; у хмарах видно купол Святого Петра, флорентійський собор, Везувій і так далі. Діна — поруч зі мною, навколішки, у глибокому пригніченні. Пінчо — переді мною і, наскільки собаці це доступно, наслідує мою позу, рвучись до Міражу. Праворуч на лавці сидять тітка, пані Кондарева і мама — всі три дуже сумні; біля маминих ніг — Пратер, серйозний і сумний, як завжди; над головами цих дам — маленькі стрілки, що злітають до неба, де видно рулетку. Валіцький із такою самою стрілкою стоїть і заломлює руки перед порожнім гаманцем. Поруч із Пратером — Віктор і Багатель; вони дивляться на нього — адже звикли, що він женеться за щурами, — нічого не тямлять і непокояться. Ліза тут-таки, нічого не робить; зрештою, дідусь у халаті стоїть спиною до всіх і простягає руку Ренару. От так народ — заввишки всього по десять сантиметрів.
J’ai aussi préparé au fusain un tableau ainsi conçu: une plage désolée avec un grand palmier au premier plan, sous ce palmier je suis debout les bras étendus vers l’horizon et la tête renversée en détresse; dans les nuages on aperçoit la coupole de Saint-Pierre, le dôme de Florence, le Vésuve etc. Dina est à côté de moi à genoux et dans un abattement profond. Pincio est devant moi et autant qu’un chien le peut imitant mon attitude tendue vers le Mirage. A droite sur un banc sont assises ma tante, Mme Kondareff et maman, toutes trois fort tristes, aux pieds de maman, Prater grave et triste comme toujours, au-dessus des têtes de ces dames sont des petites flèches qui se dirigent vers le ciel dans lequel on aperçoit une roulette. Walitsky avec une flèche semblable est debout et se tord les bras devant une bourse vide. Prater est flanqué de Victor et de Bagatelle qui les regardent habitués qu’ils sont à le voir les lancer après des rats, ils ne comprennent rien et sont inquiets. Lise est là qui ne fait rien, et enfin grand-papa en robe de chambre tourne le dos à tout le monde et tend la main à Renard; voilà bien des gens, ils sont hauts de dix centimètres seulement.
на полях
Ідея цієї картини належить Діні.
dans la marge L’idée de ce tableau appartient à Dina.
Я малюю не дуже добре, тому це лише жарт — але я закінчу його сяк-так, бо так хочу, і під пензлем у мене виходять речі, які мене дивують, бо вчилася я зовсім мало. Ви самі знаєте: не рахуючи жахіть Бенса і якоїсь мазанини, що тільки зашкодила, — я взяла тридцять два уроки в Римі, і все.
Je ne sais pas bien le dessin, aussi ce n’est qu’une plaisanterie mais que j’achèverai tant bien que mal parce que je le veux et sous le pinceau il me vient des choses dont je m’étonne ayant fort peu étudié. Vous le savez vous-même combien, sans compter les horreurs de Bensa et quelques tripotages qui n’ont fait que nuire, j’ai pris trente-deux leçons à Rome et c’est tout.
Дідусь пропонує тридцять франків за портрет Ренара, посилаючись на те, що пан Вабель у Бадені робив собачі портрети за таку ціну. Гаразд, але я не гаятиму часу на такі дурниці заради тридцяти франків!!! Тридцять франків — це досить за те, що я б зробила, навіть за те, що робив Вабель, але воно того не варте. Мої бідолашні рученята страждають від усіх цих фарб, і мені так жарко, я задихаюся.
Grand-papa offre trente francs pour lui faire Renard, se basant sur ce que M. Wabel faisait pour ce prix-là des portraits de chiens à Bade. Soit, mais moi je ne perds pas mon temps pour de pareilles bêtises et pour gagner trente francs !!! Trente francs c’est assez pour ce que je ferais, même pour ce que faisait Wabel, mais cela ne vaut pas la peine. Mes pauvres petites mains souffrent de toutes ces couleurs et j’ai si chaud, j’étouffe.
Я так обожнюю себе, так себе тішу, що за обідом була мов навіжена, говорила такі фантастичні, такі несосвітенні речі... Там були тільки Марі Леонтьєвна, Діна і Ліза. Дідусь прогулюється в саду — сам, як десять років тому. Я показала йому портрети Олександра й Меліссано — він схарактеризував їх одним словом.
Je m’adore tant, je me rends si heureuse que j’ai été comme folle à dîner, disant des choses si fantastiques, si extravagantes... il n’y avait que Marie Leontievna, Dina et Lise. Papa se promène au jardin, tout seul comme il y a dix ans. Je lui ai montré Alexandre et Melissano et ils les a définis d’un mot.
— Той, що праворуч (Меліссано), — сказав він, — істота глибоко сластолюбна; в його носі зосереджені всі пристрасті; інший же — дуже потертий, хоч і молодий.
- Celui de droite (Melissano), dit-il, est un être profondément voluptueux, son nez renferme toutes les passions; l’autre est bien usé quoique jeune.
Мене навідала одна думка: як же так — я так галасувала про приниження через бідолашного Одіффре, про кохання й приниження через Антонеллі, тоді як Олександра порівняно обійшла мовчанкою??
Il me vient une réflexion; comment ai-je tellement crié à l’humiliation pour ce pauvre Audiffret, à l’amour et à l’humiliation pour Antonelli, tandis que j’ai comparativement passé sous silence Alexandre ??
Бо, повторюю тобі, уперта ти тварина: налаштувавшись зробити з Еміля другого Мержевського, я здивувалася й засмутилася, як дитина, а розлючена тим, що мушу це записувати, перебільшила свої шаленства, аби краще передати, наскільки мені це здалося негідним і наскільки мало я до цього звикла. Згодом Одіффре поповнив родину Говардів, Паттонів і т. д. Антонеллі... О, той був Божою карою. Бог зробив мене дурною, щоб я терпіла образу, прощала її, говорила нісенітниці, поводилася як навіжена, як дика — і без кохання, без жодної зацікавленості! Я знала, що він — не той чоловік, якого хочу; ні грошей, ні почестей. Племінниця папи... фатальна ідея!.. Гаразд, засиплемо землею цю могилу — рік мого життя, що вмер після такої сумної хвороби! Ні! Я забула б цю брудну пригоду хіба тоді, коли б могла переродитися, скинути стару шкіру, змінитися цілком.
Parce que, je te répète, bête dure, m’ayant préparée à faire d’Emile un Merjeewsky, j’ai été étonnée et contrariée comme une enfant et furieuse de l’écrire j’ai exagéré mes fureurs pour mieux faire comprendre combien je trouvais cela indigne et combien peu j’en avais l’habitude. Ensuite Audiffret se rangea dans la famille des Howard, des Patton, des... etc. Antonelli... Oh ! celui-là fut une punition de Dieu. Dieu m’avait rendue stupide pour supporter l’insulte, la pardonner, dire des absurdités, me conduire comme une folle, une brute et sans amour, sans intérêt ! Je savais qu’il n’était pas le mari désiré; pas d’argent, pas d’honneurs. Nièce de pape... fatale idée !.. Enfin, jetons de la terre sur cette tombe d’une année de ma vie morte après une si triste maladie ! Non ! Je n’oublierais cette sale aventure que si je pouvais renaître en quelque sorte, faire peau neuve, changer tout à fait.
Але Олександр... усе, що може мене скривдити, — моя власна вина, і в усьому цьому епізоді я не бачу нічого, що можна було б закинути. Я кохала його, а він мене — ні; зрештою, я залицялася до нього — без жодного успіху. Він теж залицявся до мене, але — ще навіть не знаючи мене... Я ні на що не скаржуся, більше не кохаю його — і шкода. Дорогою до Масси Олександр сказав мені, що Антонеллі хвалився, ніби я кохала його і він умовив мене приїхати до Риму вдруге. І Олександр досить часто наголошував на особливих залицяннях, які виявляв до мене Римлянин. Мабуть, я заслужила на цю підлість. Звідки в мене ці думки, коли йдеться про смолоскипну процесію до мушмули, під якою нещодавно задушили щура — того щура ми кладемо в ліжко Валіцькому так, щоб ноги одразу ж наштовхнулися на нього, і тієї ж миті цей щасливець розчавить яйця під простирадлом.
Mais Alexandre... tout ce qui peut me blesser est de ma faute, et dans tout cet épisode je ne trouve rien à reprendre. Je l’aimais et il ne m’aimait pas, enfin je lui ai fait la cour sans aucun succès. Il me l’a faite aussi mais avant de me connaître seu-llement... Je ne me plains de rien, je ne l’aime plus et c’est dommage. Alexandre m’a dit sur la route de Massa qu’Antonelli s’était vanté d’avoir été aimé de moi et de m’avoir fait venir une seconde fois à Rome. Et Alexandre a insisté assez souvent sur la cour toute particulière que m’a faite le Romain. J’ai sans doute mérité cette vilenie. D’où me viennent toutes ces idées quand il s’agit d’une procession aux flambeaux jusqu’au néflier sous lequel se trouve un rat étranglé récemment, lequel rat nous mettons dans le lit de Walitsky de façon à ce que ses pieds le rencontrent immédiatement et au même instant, ce fortuné mortel écrasera des œufs sous ses draps.
Потім ми поставимо тарілки з водою в ліжко Діні, а я пишу тітці листа, де повідомляю, що вже завтра її викличуть до суду за суму вісімсот пʼятдесят франків — заборгованість за послуги екіпажу Позаті, Шарлю. Це імʼя кучера Олександра. Завтра буде трохи гамору — бідна тітка, вона готова буде лізти на стіну від такої грошової претензії.
Puis on va mettre des assiettes d’eau dans le lit de Dina et j’écris à ma tante une lettre qui lui annonce que demain même, elle sera appelée au tribunal pour une somme de huit cent cinquante francs dùe pour services de voitures à Posati, Charles. C’est le nom du cocher d’Alexandre. Nous aurons demain un peu de vacarme, pauvre tante elle sera prête à grimper sur les murailles à cette réclamation d’argent.
Нарешті, після тридцяти пробіжок угору-вниз і після того, як зламала ключ, повертаючи його, щоб дістати варення, я повернулася до свого царства, але прийшла пані Кондарева — і ми розмовляємо та сміємося до дванадцятої [години].
Enfin, après trente courses de haut en bas, et après avoir cassé une clef en la tournant pour avoir des confitures, je suis rentrée dans mon domaine mais Mme Kondareff vient et nous causons et rions jusqu’à douze [heures.]
Бо, бачите, мені треба зробити дві речі, хоч Олександр і казав, що у цьому світі люди роблять лише одне з двох... Отже, спочатку я мушу поїхати... куди — дізнаєтеся, якщо поїду, а потім — відправити з Женеви, де в пані Кондаревої є квартира, чоловік і речі, коробку з дюжиною живих мишей моєму дорогому другові Маркуару і ще одну коробку з парою так само живих щурів — а щоб усі ці звірятка були в доброму здоровʼї, ми зробимо в дереві отвори й покладемо поживи на два дні.
Parce que, voyez-vous, il faut que je fasse deux choses, bien qu’Alexandre eût dit qu’on ne faisait qu’une des deux choses dans ce monde... donc il faut d’abord que j’aille... vous le saurez si j’y vais, et ensuite que je fasse envoyer de Genève, où Mme Kondareff a un appartement, un mari et un bagage, une boîte contenant une douzaine de souris vivantes à mon cher ami Marcuard, et une autre boîte avec une paire de rats également en vie, et pour que tous ces animaux soient en bonne santé nous aurons des orifices dans le bois et de la nourriture pour deux jours.
Уявляєте цю колонію в музеї швейцарця, а тих щурів — у кімнаті Лардереля, я певна, він жахається щурів, це по ньому видно.
Voyez-vous cette colonie dans le musée du Suisse, et ces rats dans la chambre de Larderel, je suis sûre qu’il a horreur des rats, il a l’air d’en avoir horreur.
Що ж до бідолашного колишнього Одіффре — все це надто розкішно для нього, і відколи в нього немає замку, він задовольниться конвертом, повним бліх — але живих, прошу зауважити.
Quant au pauvre ex-Audiffret tout cela est trop beau pour lui et depuis qu’il n’a pas de château il se contentera d’une enveloppe pleine de puces, mais vivantes s’il vous plaît.