Понеділок, 2 квітня 1877

Я прокидаюся осяйна: Лардерель прислав купон на ложу на сьогоднішній вечір і свою візитку. Він подбав про нас.
Повернувшись о девʼятій з іподрому, він спить, бідолашний синочок.
Ми були в Фаббрікаторе, мимоволі я говорила про Лардереля, силкуючись замаскувати це Меліссано.
У мене гарячка, щоки палають, а мене морозить, і руки крижані. Зранку я випила лише чашку кави. Зараз одинадцята вечора.
Лардерель прийшов, опоганений Меліссано. Після всього, що я написала вчора, я бачила його там перед собою — чужинець, та й годі. Мені від цього стало трохи холодно. Я ворожила Меліссано на картах, а сама опускала очі, шарілася, і вигляд у мене був такий дивний, що Лардерель спитав мене:
— Що з вами? Учора ви були чарівна.
— Я лютую. Я голодна.
Мама щойно повернулася, ці панове тільки на неї й чекали, щоб остаточно призначити відʼїзд до Сорренто, їх чекали на обід. Цей Лардерель зі своїм почтом хоче відокремити нас від інших. Я добре впізнаю цей дух загарбництва. Нема нічого шкідливішого за це. Якщо я з легкодухості й погодилася взяти лише Меліссано й Маркуара, то влаштую іншу прогулянку, де будуть усі.
Маркуар схибнутий на химерній пристрасті до імператриці Євгенії, яка його приймає. Це надало йому вишуканого вигляду.
Ах! Лардерель робить зі мною що хоче, як усі ті, до кого я хоч трохи привʼязана.
Прощаючись, він простягнув мені руки, я подала йому свої, мов якомусь Барнолі. Я помітила це лише за півгодини після того, як він пішов.
Ось лист, який я щойно отримала від Музе, прочитайте його, а ось моя відповідь, що вас просвітить:
«Ваш лист захоплює мене. Усе, що ви кажете, така правда, що я й сама думала про це сто разів. Тільки ви справді мене переоцінюєте. Я, може, чогось і була варта, але всі ці подорожі отупили мене.»
У мене й досі болить горло, і неаполітанський клімат, може, піде мені на користь. Не сприймайте надто серйозно того, що я пишу сьогодні ввечері, я меланхолійна й бачу все мов під жалобним серпанком. Це з кожним буває. Я з радістю думаю, що за місяць ми влаштуємося в Парижі, звідки я більше не хочу виїжджати.
Відрізані вуха мають свій чар для тих, хто їх відрізає. Гнівайтеся, пишіть мені все, що схочете, це підтримуватиме мене в більш-менш здоровому стані духу. Я й сама стомилася цвіліти, ваші слова бунтують мене проти себе й проти всіх, я зовсім заснула б без вашої лайки, яку я ціную й розумію.
Думаєте, я не пережувала тисячу разів сто пʼятдесят планів? Ну Боже ж мій! Та що з того? Учора я була весела, сьогодні ввечері я роздратована. Мама й Діна в Сан-Карло. Я лишилася вдома, і через це сталася маленька домашня сутичка, у якій я зіграла цілком пасивну роль. Останнім часом я така розважлива й спокійна, що це лякає. Мені нудно!
А що тут удієш! Я ж не можу розважатися, розпалюючи себе через якогось дурня чи навіть через дотепну людину. Цей різновид розваги вабить мене лише як неодмінний додаток. Здається, я пишу дурниці, беріть із листа лише те, що треба. Серенади тривають, невже ви хотіли б, щоб цю іспанську розвагу мені заборонили! Боже мій, які ви суворі. Мені байдуже на відстані, ми вас усе одно поцілуємо в Парижі. Сила-силенна речей утримує мене в Неаполі. Я вам усе це розповім. Це порожньо, але допомагає згаяти дні.
Знаєте, це чоловік Мадам, тобто мій вельмишановний батько, спричинив безлад цієї зими.
Без нього ми б давно вже були спокійні й навіть бурхливі в Парижі, насолоджуючись тощо, тощо, тощо.
До побачення, лайте мене частіше, це йде мені на превелику користь. Цілком ваша. Марі.
Примітка упорядниківnote of the Cercle edition’s editors on the manuscript
[Півсторінки порожньо]
Мама приходить розповісти мені, що Маркуар, Меліссано й Біжу не виходили з її ложі і що Біжу й далі звіряв їй свої таємниці. Ось від чого я аж підскакую! Не знаю як, Мадам прихопила його перстень. Я дурію з ним і засинаю з цим перснем біля вуст.
Документи про папу Олександра XI Борджа, [бракує в рукописі]

Примітки

Фр. les oreilles coupées — розмовний вислів про щось приборкане чи стримане; Марі вживає його в значенні, що бути приниженою, докоривши, має свою цінність. ↩
Описка Марі: папа з роду Борджа — Олександр VI (Родриго Борджа, папа 1492–1503); Олександра XI не було. Документи, які вона тут вклеїла чи переписала, у рукописі відсутні, як і зазначає редакторська примітка в дужках. ↩