# Четвер, 8 грудня 1876

Четвер, 8 грудня 1876

Від дрібних домашніх прикрощів я занепадаю духом.
Я поринаю в серйозне читання й бачу з розпачем, що знаю так мало! Мені здається, я ніколи всього цього не знатиму. Я заздрю вченим, жовтим, виснаженим і бридким.
У мене гарячка навчання, і нікому мене скеровувати.

П'ятниця, 9 грудня 1876

Я поїхала по Ольгу і, щоб вона добре позувала, мусила імпровізувати казки дивовижної безглуздості.
Генерал, мій кум, застав нас на моїй терасі, де я малювала з Віктором.
Увечері мене повезли до театру дивитися «Жирофле-Жирофля», історичну п'єсу. Тільки от пані Анічкова, яка поїхала наперед із мамою, привела всіх своїх дітей, і її ледве відмовили від наміру привести ще й куховарчиних. Замість ложі вийшов цілий звіринець. А проте я стрималася.
За «Жирофле-Жирофлею» сказали кілька слів про Одіффре, а заразом і про Антонеллі. Ви й уявити не можете, наскільки я заспокоєна й наскільки я спокійна тепер, коли нарешті все зрозуміла. І ось ви це побачите.
Я завжди казала йому «ні». Це було бездоганно. Добре.
Простежмо далі.
Усе йшло чудово, аж ось я вигадую коридор і таємні сходи! Кожен на своєму місці скористався б. Це я мала б не принижуватися до вульгарних залицянь, які дозволили йому припускати все й багато на що зважуватися. Скоївши такі тяжкі помилки, я заходилася звинувачувати все й усіх.
Ось правда.
Амінь.
Це не заважає мені лютувати на себе і, оскільки він — причина цієї люті, на нього.
Амінь.

Субота, 10 грудня 1876

Пані Боннен, донька Тамбуріні, надіслала нам квитки на заупокійну месу по [викреслені слова] її батькові, і я пішла туди в повному жалобному вбранні. Церкви й поховальні співи — для мене справжнє свято.
Довелося, звісно, пройтися набережною й показатися! Заходять також до Опери, щоб поговорити італійською з Крешчі перед усією трупою.
Повернувшись, я знайшла букет і батькову картку. Він наважився приїхати до Ніцци, і ось його виклик! Це був наш перший спільний зойк.
Огидний Бруссе приходить розповідати, скількох генералів він підвищив у чині; учора він розповідав про речі, що сталися з ним і його другом, Імператором Росії.
Ми поїхали на ковзанку Середземноморського клубу, де на нас уже чекали мама, пані Анічкова, Біховець, Вольф (заступник військового міністра), Пелікан і Бруссе.
Я ніколи не бачила катання на ковзанах, і весь цей люд, що кружляв, ковзав, падав, видався мені надзвичайно граційним.
Там видно всю елегантну Ніццу; ми були в гурті Кауперів (леді Каупер із Рима), Сабатьє та польських магнатів.
Пані Суворова щойно пішла, поговоривши з мамою.
Була мить, коли я хотіла втекти, але лишилася, підтримувана своїми й Пеліканом, який привів до нас свою приятельку, пані Журміліну. Пані Анічкова чула, як кілька осіб питали: Хто? — і як відповідали: Панна Башкирцева. Мене знають, о! кожен пес, і все ж таки!
Перші слова пані Журміліни були:
— Я так багато про вас чула.
Лівий півкруг був заражений Говардами та їм подібними. Мої матінки бачили, як Одіффре розмовляв із цими Говардами, не відчуваючи від цього надмірного щастя.
Гостра, бліда й змарніла, аніскільки не приховує своєї прихильності до Дивовижного. Вона мене зворушила, я сповнена материнських почуттів; я хотіла б їх поєднати.
Граф Марков підійшов нас привітати, а згодом Одіффре, «без хитрощів і манівців», наблизився до нас, перетнувши всю ковзанку, привітав мене як мандрівницю, говорив про мої маленькі ніжки, яким так личили б ковзани, і пожартував раз чи двічі про ковзанярів. Я була люб'язна з домішкою зухвалості, цілком вишукано; такою я й буду відтепер з усіма. Тільки з цим я поводжуся звисока, ще більше за інших. Марков підійшов удруге, я обернулася до нього, і Жирофля повернувся на своє місце, можливо, не надто потішений, бо мій прийом контрастував із радісним гавкотом інших панянок.
Він більше, ніж будь-коли, перший півень на селі, хоча його фінанси в дуже зворушливому стані.
Але цієї миті всю мою увагу поглинули дві сестри Ґотьє. Красуні до нестями, жінки для Магометового раю. Оксамитові очі, носи трохи орлині й заокруглені, рожеві щоки, червоні губи, чорне волосся. Я милувалася ними, мов «прекрасними речами», і вже збиралася висловити їм своє захоплення, коли доктор Таон привітав маму.
Він одружений зі старшою з цих панянок, і я познайомилася з обома й мала задоволення висловити їм свою думку, кажучи грубі компліменти у формі зухвалості. Сьогодні мені все вдається, і я відчувала, що говорю чарівно і з цими красунями, і з рештою.
Мене лишають удома й повертаються за годину з конваліями, які надсилає мені пані Суворова. Її зустріли в Мортьє. Здається, вона знає про змову (як, зрештою, і всі), влаштовану проти нас пані Тютчевою, і завзято стає на захист мами.
— Це огидна жінка, — каже вона, — чому ви не накажете своєму чоловікові змусити її замовкнути?
— Бо мій чоловік — нікчема.
— Та мій теж! І я з ним не живу, проте якби його сестра напосідалася на мене так, як ця жінка на вас, я б йому наказала, і він надавав би їй ляпасів.
Та вам слід було б подати на неї до суду за наклеп! Вам заздрять, а вона дає поживу язикам. Мене теж переслідують, і навіть казали, що життя, яке я веду... завадить моїй доньці зробити добру партію. Заждіть, казала я, — і я видала її заміж, мов велику княгиню.
Це змусило маму розквітнути. Княгиня запевняє, що почуває до нас нездоланну симпатію.
Днями якийсь російський пан повторив гидоти в її вітальні.
— Я була мало не в сльозах, — каже вона, — коли побачила, як вас так ницо паплюжать, і я спитала його, звідки він узяв ці речі. Від пані Тютчевої, відповів він мені. Я попросила його замовкнути, додавши, що знаю вас уже десять років.
— Та я теж їх знаю, — вигукнув Консул, — у них уже чотири роки судова справа, і ніхто не наважується їм нічого зробити, бо це мерзенні наклепи.
Tu quoque? Відколи це ти став нас захищати, сину мій?
Мама щойно повернулася з Монако. Вона застала там свого чоловіка, його коханку з пані Тютчевою, Костянтина Ерістова та княгининого неаполітанця. Що ж, вона влаштувала скандал, який я, зрештою, схвалюю.
Вона висловила цій жахливій жінці все, що про неї думає, ось і все. Та й справді, хіба не обурливо бачити, як це створіння царює в порядних вітальнях і губить репутації інших, сама йдучи зі своїм коханцем оберігати любощі свого брата з актрисою. Вона зробила навіть краще: вона дала їм нічліг у себе. О моральносте, о справедливосте, о громадська думко!
Моя люба тітка Софі сховалася у вбиральні, про що я шкодую, бо вона не дістала й сотої частки того, на що заслуговує.
Сцена сталася на вокзалі, і мама пішла до зали розповідати всім своїм знайомим, що дала ляпаса пані Тютчевій. Це лише похвальба, а втім, вона дала їй ляпаса нищівними словами.
Батько, схвильований, тремтячий, блідий, підбіг до моєї тітки, благаючи її заспокоїти його дружину, а тітка відповіла йому, не підвищуючи голосу, що ці ревнощі мали б йому лестити і що, коли він, як сам каже, порядна людина, він мусить змусити замовкнути негідницю Тютчеву й оточити свою доньку всім. Він усе відповідав «так», прикидався нещасним, скаржився, стогнав, говорив про свою любов до мене. Мама весь час обзивала його... я не можу повторити всіх імен, якими вона його нагородила. Він був запобігливий і боягузливий, і просив:
— Попросіть Марі дозволити мені приїхати до Ніцци, бо вона мені це заборонила.
Бачили ви цього Agnus Dei?
— Попередьте її, — сказала мама батькові, — що щойно йдеться про мою дитину, я стаю тигрицею. Я б їй носа відгризла.
— Я зроблю для неї все, тільки не в Ніцці.
У Парижі він казав, що поїде лише до Ніцци.
О негіднику, о боягузе!!!
Принаймні тепер усі знатимуть, що робить у Монако ця шанована жінка. Мама прокричала це доволі гучно. Слід було прокричати це від першого ж дня її приїзду, чотири роки тому.

Неділя, 11 грудня 1876

Я була в церкві. Так гарно надворі, що я прогулялася, спробувавши покататися на ковзанах, поки ще нікого не було. Виходячи звідти, ми побачилися з княгинею Суворовою, яка йшла нам назустріч із д'Аспремоном.
Далі — Одіффре, Красень-Денний тощо, на чиє вітання я відповідаю тим, що відвертаюся.
[Два рядки викреслено]
Згодом, коли ми знову були на ковзанці, цей славетний герой творив там дива зі своїми ад'ютантами.
Мама розмовляла з чоловіком леді Каупер, з яким познайомилася в Римі; мою тітку й Діну оточував... генерал Біховець, а я походжала довкола них із маленькою Ольгою, обидві ми їли галети, а я показувалася княгині Кочубей, своячці того князя, якого я бачила в Росії. Її чоловік упізнав і привітав маму сьогодні вранці в церкві, він знав її ще тоді, коли вона була така заввишки, як я.
Тим часом Жирофля підкотився до моєї тітки.
Я підійшла й зробила йому компліменти щодо його катання, з доволі зневажливим виглядом. Потім повернулася, не чекаючи кінця його подяки.
Ви ж розумієте, це нечемний негідник, тож я поблажлива й зневажлива.
Що ж до Красеня-Денного, я на нього навіть не дивлюся.
Час уже, як на мене, стати незалежною й перестати всміхатися людям, які тебе зневажають.
Ми бачили Пелікана, Анічкових, усіх тих людей, яких бачиш завжди. А ввечері я поїхала до Опери. Волосся, гладеньке спереду, спадало ледь скрученими косами на потилицю, а тоді поверталося й застібалося пучком кучериків спереду. Ця розпатлана, пласка й об'ємна голова — новація, що надає мені невинного вигляду, це пасує до своєрідного російського костюма: батистова сорочечка під сукнею з фуляру... та сама, що й у Паризькій опері. Перли на шиї, без рукавичок. Я була сама на себе не схожа, я була справжня картина. Я не вихваляю свого обличчя, лишаю це іншим, але віддаю належне всьому ансамблю в цілому, його стилеві.
Віж'є навпроти з леді Каупер, і остання розповідає їй купу всього, водночас розглядаючи мене в лорнет. Жирофля з'являється лише десь під третю дію й роздивляється мене в лорнет, як і його прибічники. Я була доволі примітна, щоб заслужити цю честь. Ніхто не вбирається з такою оригінальністю, простотою й гарним смаком, як я, надто з гарним смаком.
Пані Анічкова їде задовго до кінця, я вдаю, що виходжу, і ховаюся, зачинивши двері, щоб побачити, що зробить Дивовижний; [зачорнені слова: підходячи до моїх лише тоді, коли мене немає.]
Що ж, він просто-напросто пішов. Я нічого собі не приписую.
«Бал-маскарад» змусив мене марити про римські маскаради... Я терпіти не можу леді Каупер, бо за десять днів вона їде до Рима, щасливиця!
Прийшов Фіулулу, я говорила з ним загадками, і він вийшов спантеличений.
Але зі мною стається доволі цікава річ. Я починаю захоплюватися Ґотьє від того, що дивлюся на його сестер. Сьогодні ввечері вони були поряд із нами, і, поки я говорила з панянкою, я побачила, як до них зайшов їхній брат, але не той, якого я знаю, інший, старший, Мішель? Нижчий і менш вродливий за Альбера, але розпусний, як ніхто! Цей безсоромний вигляд чарує мене, хоч і не подобається. Сьогодні ввечері він був чудовий. Матова шкіра, очі — родинні очі, чисте й гарне волосся... і вся постава чарівна. Він нагадав мені Лардереї та Антонеллі... це все та сама порода. Він проводить життя з кокотками, що надає йому цього безсоромного й цікавого вигляду, який мене відштовхує й чарує... чи радше дратує й навіює мені божевільні думки.
Оскільки мені треба про когось говорити, я говорю про Мішеля Ґотьє, а з мене кепкують.
Гаразд, тепер слід би спати, замість того щоб кам'яніти над цим злощасним Тітом Лівієм.
Сьогодні ввечері я ненавиджу себе й ненавиджу свою писанину.

Понеділок, 11 грудня 1876

Я щодня дедалі більше захоплююся малярством. Я цілий день не виходила. Я грала музику, і це збурило мені голову й серце; знадобилося дві години розмови з дідусем про історію Росії, щоб мене заспокоїти.
Я терпіти не можу бути... чутливою... у дівчини це межує з... купою... тривіальних речей.
Дідусь — жива енциклопедія.
Я не можу думати без подиву впереміш із гнівом про свою дурість з Антонеллі. Я говорила те, чого не слід було, і навпаки. Я мала вигляд, наче боюся, наче шукаю... словом, це було безглуздо! Ви ж самі це читали.
Кассаньяка можна обожнювати за його репліки з місця в Палаті.
Жахливий і часом кумедний Бруссе приніс мені букет із такими словами:
— Квазімодо до Есмеральди. Ці квіти білосніжно-невинні й можуть бути піднесені такій чистій голубці, як ви. Барвистий букет був би вас недостойний.
Коли цей чоловік починає жартувати, він нестримно кумедний, але, на жаль, ці жарти завжди закінчуються якоюсь непристойністю, надто за десертом, бо цей ненажера п'є, і ходить усюди, і п'є всюди.
Берта написала мені, і я відповіла, відмовившись від запрошення на 12-те через портрет Ольги, який хочу закінчити.
Описали мою сукню з позаминулого вечора в Опері. — «Усі захоплюються панною Башкирцевою в сукні з матової вовни, що нагадує античне римське вбрання. Матовий золотий обруч у волоссі. Туалет надзвичайної простоти». — Уперше ніццькі газети зрозуміли мої сукні.
Чи любите ви, як і я, Тіта Лівія? Як на мене, він не менш цікавий за Александра Дюма. Не смійтеся з порівняння... ви, педанти й кляті-невігласи.
— Якби ви провели зиму в Римі, — сказав Блан у Музе, — я мав би до вас почуття, майже близьке до зневаги.
— А я такого почуття не мав би, — сказав Кассаньяк, — але щиро вас жалів би.
Що ж, я туди не їду, і не через ваші слова. Моє хворе горло, Вартель і уроки гри на арфі — ось що штовхає мене до Парижа.
Але що ви зробите для мене, ви, люб'язні люди, що такої високої думки про мою особу?!
Я знаю когось, хто мене любить, хто мене розуміє, хто мене жаліє, хто все своє життя присвячує тому, щоб зробити мене щасливішою; когось, хто зробить для мене все й кому це вдасться; когось, хто більше ніколи мене не зрадить, хоч раніше й зраджував. І цей хтось — це Я Сама!
Не чекаймо нічого від людей, ми мали б від них самі лише розчарування та прикрощі.
Але віруймо твердо в Бога й у власні сили.
І, далебі, раз ми честолюбні, то виправдаймо свої претензії хоч чимось.
Епізод вітальня старий дім Гавронці, два ліжка, Вольдемар. Наталі тощо.

Примітки

«Жирофле-Жирофля» — комічна оперета Шарля Лекока (1874), один із гучних успіхів паризької сцени 1870-х років. Те, що Марі називає її «історичною п'єсою», — або іронія, або обмовка.
Крешчі — імовірно, учасник оперної трупи, що виступала в Опері Ніцци того сезону.
В оригіналі англіцизм Skating-rink — ролердром (для катання на роликових ковзанах), модна новинка 1870-х років.
«Гостра» (фр. La Pointue) і «Дивовижний» (фр. le Surprenant) — зашифровані прізвиська Марі; останнє стосується Одіффре.
Жирофля — тут прізвисько Марі для Одіффре, запозичене з оперети, яку вона бачила напередодні ввечері.
В оригіналі латиною: «І ти?» (відлуння «Tu quoque, Brute?»).
В оригіналі латиною: «Агнець Божий» — Марі саркастично порівнює свого улесливого батька з жертовним ягням.
Cocottes — куртизанки, утриманки напівсвіту.
Квазімодо та Есмеральда — персонажі роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» (1831); горбатий дзвонар, який марно кохає вродливу циганку-танцівницю.
Тит Лівій (59 р. до н. е. — 17 р. н. е.) — римський історик, автор хроніки «Ab Urbe Condita» про Рим від його заснування.