❦
Субота, 12 серпня 1876 (31 липня 1876)
Все було готово, Іссаєвич попрощався зі мною, Сапоженікови проводили мене на вокзал, — але... о досада! — грошей не вистачило. Ми погано порахували. Довелося чекати в Ніни до сьомої вечора, поки Етьєн роздобуде гроші в місті.Samedi 12 août 1876 (31 juillet 1876)
О сьомій я вирушила — пригода мене досить принизила, — але в момент відʼїзду мене приємно зворушила поява десятка гвардійських офіцерів у супроводі шести солдатів у білому з прапорами. Ця блискуча молодь прийшла проводити двох офіцерів, які з дозволу уряду відʼїжджають до Сербії1. Сербія викликає справжнє дезертирство: оскільки Імператор не хоче оголошувати війну, вся Росія жертвує гроші й усім серцем підіймається за сербів. Тільки про це й говорять, прославляють справді героїчну загибель полковника й кількох російських офіцерів. Не можна не зворушитися жалем до наших братів, яких спокійно дають різати й шматувати цим жахливим дикунам Туреччини, — цій нації без генія, без цивілізації, без моралі, без слави.
A sept heures, je suis partie, passablement humiliée de l’aventure mais agréablement émue au moment du départ par l’apparition d’une douzaine d’officiers de Garde suivis de six soldats en blanc avec des drapeaux. Cette brillante jeunesse venait reconduire deux officiers qui, avec l’autorisation du gouvernement, partent pour la Serbie. La Serbie cause une vraie désertion ; puisque l’Empereur ne veut pas déclarer la guerre, toute la Russie souscrit et se soulève de cœur pour les Serbes. On ne fait qu’en parler, on exalte les morts vraiment héroïques d’un colonel et de plusieurs officiers russes. On ne peut que se sentir émue de pitié pour nos frères qu’on laisse tranquillement égorger et couper par morceaux par ces affreux sauvages de Turquie, par cette nation sans génie, sans civilisation, sans morale, sans gloire.
І подумати тільки, що я навіть пожертвувати не можу!
Et dire que je ne peux même pas souscrire !
За годину до прибуття я відклала книжку, щоб гарно роздивитися Москву — нашу справжню столицю, справді руське місто; Петербург — це німецька копія, але зробили її росіяни, тож він усе-таки кращий за Німеччину. Тут же все руське: архітектура, вагони, будинки, селянин, що стоїть на узбіччі дороги й дивиться на потяг, маленький деревʼяний місток через якусь ріку, болото на дорозі — все руське, все сердечне, просте, побожне, чесне.
Une heure avant d’arriver, je mis mon livre de côté pour bien voir Moscou, notre vraie capitale, la ville vraiment russe ; Pétersbourg est une copie allemande, mais comme il est copié par des Russes il vaut mieux que l’Allemagne cependant. Mais ici tout est russe, l’architecture, les wagons, les maisons, le paysan qui sur le rebord de la route regarde passer le train, le petit pont en bois jeté à travers une espèce de rivière, la boue sur le chemin, tout est russe, tout est cordial, simple, religieux, loyal.
Церкви з куполами2 у формі й кольорі перевернутої зеленої інжирини справляють приємне враження, коли підʼїжджаєш до міста. Носій, що прийшов по наш багаж, зняв кепку й привітав нас, як друзів, широкою усмішкою, сповненою поваги. Це далеко від французького нахабства й німецької поважності — такої тупої й обтяжливої.
Les églises avec leurs coupoles en forme et de la couleur d’une figue renversée et verte, produisent une agréable impression à l’approche de la ville. Le faquin qui vient prendre nos paquets ôta sa casquette et nous salua comme des amis avec un large sourire plein de respect. On est loin de l’effronterie française et de la gravité allemande, si bête et si lourde.
Я не переставала дивитися у вікно карети, що подали нам, аби їхати до готелю.
Je ne cessai de regarder par la fenêtre du carrosse qu’on nous avança pour aller à l’hôtel.
Свіжо, але не тією вологою й нездоровою свіжістю Петербурга. Місто — найбільше в Європі за площею — стародавнє; вулиці вимощені великим нерівним каменем, самі нерівні: весь час піднімаєшся, спускаєшся, повертаєш серед будинків у небагато поверхів — часто лише в один, — але високих і з широкими вікнами. Розкіш простору — річ настільки звична тут, що на неї не звертають уваги й не знають, що таке нагромадження поверхів, кімнат, мешканців, один на одному.
Il fait frais mais non de cette fraîcheur humide et malsaine de Pétersbourg. La ville, la plus grande de l’Europe comme étendue de terrain, est ancienne, les rues sont pavées de grosses pierres irrégulières, elles sont elles-mêmes irrégulières, on monte, on descend, on tourne à chaque instant au milieu de maisons de peu d’étages, souvent à un étage seulement, mais hautes et avec de larges fenêtres. Le luxe de l’étendue est une chose si commune ici qu’on n’y fait pas attention et on ne sait pas ce que c’est que l’amoncellement d’étages, de chambres, d’habitants, l’un sur l’autre.
«Словʼянський Базар» — готель на зразок паризького «Гранд-Готелю»: тут є навіть великий круглий ресторан, що його бачиш із першого поверху, наче з балкона, і зала для вистав. Але хоча, можливо, й не такий розкішний, як «Гранд-Готель», «Словʼянський Базар» незрівнянно чистіший і незрівнянно дешевший, — особливо порівняно з готелем «Демут». Воротарі будинків одягнені в чорну куртку, штани, заправлені в чоботи до колін, і каракулеву шапку3.
« Le Bazar-Slave » est un hôtel comme le Grand Hôtel de Paris, on y trouve même le grand restaurant rond qu’on voit du premier comme d’un balcon, une salle de spectacle. Mais quoique peut-être pas aussi luxueux que le Grand Hôtel, le Bazar Slave est infiniment plus propre et infiniment moins cher, et surtout en comparaison de l’hôtel Demouth. Les portiers des maisons sont habillés d’une veste noire, de pantalons dans des bottes qui lui viennent jusqu’aux genoux et d’une toque en astrakhan.
Загалом помітно багато національних костюмів: весь народ вдягнений у свій строй, і не видно огидних німецьких піджаків; німецькі вивіски рідші — але вони є, кажу про це з жалем, є.
En général, on aperçoit beaucoup de costumes nationaux, tout le peuple porte son costume et on ne voit pas les odieuses jaquettes allemandes, et les enseignes allemandes sont plus rares, mais il y en a, je le dis avec regret, il y en a.
Вибираючи фіакр, я розчулилася: кучери так ревно благають сісти, що, надаючи перевагу одному, боїшся смертельно образити іншого. Нарешті ми сіли в якийсь надзвичайно вузький фаетон — і почалася гонитва з перешкодами. Бруківка, рейки трамваю, пішоходи, екіпажі — ми мчали крізь усе це, як вітер, щомиті трясучись і часто мало не вилітаючи з екіпажа. Етьєн стогнав від занепокоєння, а я сміялася — з нього, із себе, з нашої скаженої їзди, з вітру, що піднімав мені волосся й румʼянив щоки; я сміялася з усього — і коло кожної церкви, кожної каплиці, кожної ніші з образом я побожно хрестилася, наслідуючи добрих людей на вулиці. Що мене неприємно здивувало — то босі жінки. Я пішла в пасаж Солодовникова купити білий рюш; там я ходила, задерши голову, звісивши руки й усміхаючись, — наче вдома. Хочу їхати завтра, нічого купити не можу — маю рівно стільки, щоб доїхати до Етьєна.
Je me suis attendrie en choisissant un fiacre, les cochers vous supplient de monter avec tant d’empressement qu’on craint, en donnant la préférence à l’un, de blesser mortellement l’autre. Enfin nous montâmes dans une manière de phaéton excessivement étroit et alors commença une course à obstacles. Les pierres du pavé, les rails des tramways, les passants, les voitures, nous allions au milieu de tout cela vite comme le vent, secoués à chaque instant et souvent presque lancés hors de la voiture. Étienne poussait des gémissements d’inquiétude et je riais de lui, de moi, de notre course sauvage, du vent qui me soulevait les cheveux et rosissait les joues, je riais de tout et à chaque église, à chaque chapelle, à chaque niche à image, je me signais dévotement à l’imitation des bonnes gens de la rue. Ce qui m’a désagréablement surprise, ce sont les femmes pieds nus. J’allai dans le passage de Solodomikoff acheter une ruche blanche, je me promenais là la tête en l’air, les mains pendantes et la bouche souriante, comme chez moi. Je veux partir demain, je ne puis rien acheter, je n’ai que juste de quoi arriver chez Étienne.
Тріумфальна арка Катерини ІІ пофарбована в червоний колір із зеленими колонами й жовтими прикрасами. Попри екстравагантність кольорів, ви б не повірили, наскільки це гарно; до того ж вона гармонує з дахами будинків і церков, здебільшого вкритими зеленою або темно-червоною жерстю. Ця наївність зовнішніх прикрас сповнює вас утіхою, даючи відчути добросердну простоту руського народу. А нігілісти вже підривають її! Мефістофель спокушає Маргариту4. Пропаганда робить свою ганебну роботу, і день, коли цей добрий народ, збуджений і ошуканий безумними Ґамбеттами5, підніметься... — це буде жахливо: бо якщо в мирний і спокійний час він лагідний і простий, як вівця, то повставши, він стане лютим аж до сказу, жорстоким аж до марення.
L’arc de triomphe de Catherine II est peint en rouge avec des colonnes vertes et des ornements jaunes. Malgré l’extravagance des couleurs, vous ne sauriez croire combien c’est joli, d’ailleurs c’est en harmonie avec les toits des maisons et des églises qui sont presque tous en feuilles de fer vertes ou rouge foncé. Cette naïveté des ornements extérieurs vous remplit de bien-aise en vous faisant sentir la bonne simplicité du peuple russe. Et les nihilistes le sapent déjà ! Méphistophélès pervertit Marguerite. La propagande fait son œuvre infâme, et le jour que ce bon peuple excité, trompé par des Gambettas insensés, se soulèvera..., ce sera terrible car si, en temps de paix et de calme, il est doux et simple comme un mouton, en se révoltant, il serait féroce jusqu’à la rage, cruel jusqu’au délire.
Але любов до Імператора ще велика, Богу дякувати, і пошана до релігії — теж. Є щось зворушливе у відданості й вірності народу.
Mais l’amour pour l’Empereur est encore grand, Dieu merci, et le respect de la religion aussi. Il y a quelque chose de touchant dans la dévotion et la loyauté du peuple.
На площі Великого театру прогулюються цілі зграї сірих голубів; вони анітрохи не лякаються екіпажів, і колеса проїжджають за два пальці від голуба, а той не звертає уваги... Знаєте, росіяни не їдять цих птахів — бо у вигляді голуба зображують Святого Духа.
Sur la place du Grand Théâtre se promènent des troupeaux entiers de pigeons gris, ils ne s’effrayent nullement des voitures et les roues passent à deux doigts d’un pigeon sans qu’il s’en inquiète... Vous savez, les Russes ne mangent pas ces oiseaux parce que c’est sous la forme d’un pigeon qu’on figure le Saint-Esprit.
Ми поцікавилися Плевако6 — нашим адвокатом: він уже два тижні в Парижі. Я довідалася про Боткіна — Боткін у Петербурзі.
Nous avons demandé Plevako, notre avocat, depuis deux semaines déjà il est à Paris. Je me suis informée de Botkin, Botkin est à Pétersbourg.
Цього разу я нічого не хочу оглядати — Москва варта тижня. Повернувшись із грошима, побачу всі історичні памʼятки. Я лише мигцем побачила Кремль — бо саме тоді мою увагу прикував фіакр, зовні розфарбований під малахіт.
Je ne veux rien visiter cette fois, Moscou vaut une semaine de temps. En retournant avec de l’argent je verrai toutes les curiosités historiques. Je n’ai fait qu’apercevoir le Kremlin car, au moment où on me le montrait, mon attention était absorbée par une voiture de fiacre dont l’extérieur était peint en imitation de malachite.
Серед імен у вестибюлі я прочитала прізвище княгині Суворової. Я одразу послала Шоколада запитати, чи прийме вона мене, і Шоколад повідомив, що її світлість княгиня вийшла до сьомої години.
Parmi les noms exposés dans le vestibule je lus celui de la princesse Souvaroff. J’envoyai de suite Chocolat demander si elle voulait me recevoir et Chocolat vient me dire que Mme la Princesse est sortie jusqu’à sept heures.
Етьєн спить, а я пишу в салоні.
Étienne dort et j’écris au salon.
Отже, я не побачу Плевако — це страшенно прикро. Побачитися з ним було однією з цілей мого приїзду. Втім, особисто мені байдуже.
Alors voilà que je ne verrai pas Plevako, c’est bigrement ennuyeux. Le voir a été un des buts de mon voyage. D’ailleurs, personnellement cela m’est indifférent.
На звороті рахунку за сніданок надруковано відчайдушний заклик до руського народу й духовенства від московського словʼянського комітету. Цю відозву, що роздирає душу (не грайте на словах, це надто сумно), мені вручили зранку, щойно я приїхала. Зберігаю її тут: через сто років це, мабуть, буде цікавий папір, а зараз він має замало значення, щоб хтось думав його зберігати.
Sur le revers de la note du déjeuner on imprime un appel désespéré vers le peuple et le clergé russes de la part du comité slave de Moscou. Cette proclamation déchirante (ne jouez pas sur les mots, c’est trop triste) m’a été remise ce matin, à mon arrivée. Je la garde ici, ce sera dans cent ans peut-être un curieux papier et qui pour le moment a trop peu d’importance pour que quelqu’un songe à le conserver.
Примітка упорядників
[додаток]
[pièce jointe]
Цей заклик підняв мені душу. Чому ж не йти просити в Імператора війни? Якби вся нація, піднявшись, упала на коліна перед Імператором, благаючи його піти на допомогу братам, відданим на розправу дикунів, — хто наважився б сказати «ні»?
Cet appel m’a soulevé l’âme. Pourquoi ne va-t-on pas demander à l’Empereur la guerre ? Si toute la nation, se soulevant, viendrait tomber aux genoux de l’Empereur en le priant d’aller au secours de ses frères livrés à la fureur des sauvages, qui oserait dire non ?
Але нігілісти — ось де лихо. Щойно війська відійдуть, вони підіймуть усіх каторжників і пройдисвітів і влаштують маленьку Комуну для початку.
Mais les nihilistes, voilà le malheur. Une fois les troupes éloignées, ils soulèveraient tout ce qu’il y a de forçats et de vauriens et feraient une petite Commune pour commencer.
Якби я була Імператором, я звеліла б збудувати трибуну посеред петербурзького Марсового поля і з цієї трибуни говорила б особисто до свого народу; пояснила б йому всі лиха, що загрожують йому, якщо він дасться спокусити мовами, покритими золотом і повними бруду, — мовами революціонерів; просто сказала б, що заважає війні: острах побачити свої будинки спаленими й пограбованими, жінок і дочок убитими, — одне слово, ті самі жахи, що чинять там турки, чинилися б тут — але росіянами проти росіян, християнами, під огидним прикриттям доброго наміру. Грабіж під крики Братерства й вбивства під виття Свободи! Бо зрештою, припустивши, що добродії прогресисти діють сумлінно, — як припустити, що ті, хто пристає до них, коли доходить до діла, — чесні люди? Ні, це неможливо; більшість із них — ті, що без честі й закону, хто бере свою частку свята в революції, як у війні або пограбуванні серед лісу. Всі ці жахливі істоти, що не наважуються показатися вдень і зʼявляються лише вночі при заграві пожеж і криках вбивств.
Si j’étais l’Empereur je me ferais élever une tribune au milieu du Champ-de-Mars de Saint-Pétersbourg et, de cette tribune, je parlerais en personne à mon peuple, je lui expliquerais tous les malheurs qui le menacent s’il se laisse tenter par les langues, recouvertes d’or et faites de saletés, des révolutionnaires, je lui dirais simplement ce qui empêche la guerre, la crainte de voir ses maisons brûlées, pillées, ses femmes et ses filles assassinées, en un mot les mêmes horreurs que font les Turcs là-bas, seraient faites ici mais par les Russes contre des Russes, par des chrétiens et sous l’abominable déguisement de la bonne intention. Le pillage aux cris de Fraternité et l’assassinat aux hurlements de Liberté ! Car enfin, en supposant que messieurs les progressistes soient de bonne foi, comment supposer que ceux qui se joignent à eux au moment de l’action soient d’honnêtes gens ? Non, c’est impossible, et la plupart d’eux sont de ces hommes sans foi ni loi qui prennent leur part de la fête dans une révolution comme dans une guerre ou un vol au milieu d’une forêt. Tous ces êtres affreux qui n’osent pas se montrer le jour et qui ne se montrent que la nuit à la lueur des incendies et aux cris de meurtres.
Бачите — бути тут, у серці своєї країни, такої прекрасної й такої багатої на надії, — і відчувати, що їй загрожують всі ці жахи!.. Я хотіла б узяти її в обійми й забрати далеко — як дитину, якій заплющують очі й затуляють вуха, щоб не чула блюзнірств і не бачила бруду.
Voyez-vous, être là, dans le cœur de son pays, d’un pays si beau et qui donne tant d’espérance et le sentir menacé de toutes ces horreurs !... Je voudrais le prendre dans mes bras et l’emporter au loin, comme un enfant auquel on ferme les yeux et bouche les oreilles pour qu’il n’entende pas les blasphèmes et ne voie pas des saletés.
Але я казала... Ах, так, я казала, що якби Імператор звернувся до свого народу в Петербурзі, Москві, Нижньому Новгороді й Києві так, як я сказала, — сам, особисто й просто, — вся Росія поклялася б йому у вірності й дотримала б обіцянки! Але крім розчулення й лояльності — достатньо було б сказати купцям (а їх у Росії не меншість), що чекає на їхню торгівлю, — і інтерес з жадібністю зробили б те, чого не зуміло б зробити почуття.
Mais je disais... Ah ! oui, je disais que si l’Empereur haranguait son peuple à Pétersbourg, à Moscou, à Nijni-Novgorod et à Kiev de la façon que j’ai dit, lui-même en personne et simplement, toute la Russie lui jurerait fidélité et tiendrait sa promesse ! Mais à part l’attendrissement et la loyauté, on n’aurait qu’à dire aux marchands (et ils ne sont pas la minorité en Russie) ce qui attend leur commerce et l’intérêt et l’avarice feraient ce que le sentiment ne saurait faire.
Боже! Як я могла поцілувати його в уста! Я першою! Безумна, мерзенна, зіпсована істота! Ах! Ось від чого я плачу й тремчу з люті! Ганебна, огидна!7
Dieu ! Comment ai-je pu l’embrasser sur la bouche ! Moi la première ! Folle, exécrable créature corrompue ! Ah ! voilà qui me fait pleurer et frissonner de rage ! Turpis, execrabilis !
Він вирішив, що для мене це було цілком просто, що не вперше, що це звичка! Ватикан і Кремль8, — я задихаюся від люті й сорому!
Il a cru que c’était tout simple pour moi, que ce n’était pas la première fois, que c’était une habitude prise ! Vatican et Kremlin, j’étouffe de rage et de honte !
Чашка консоме, гарячий калач9 і свіжа ікра. Ось незрівнянний початок обіду. Калач — це вид хліба, але треба поїхати до Москви, щоб скласти про нього уявлення, і московський калач майже такий відомий, як його Кремль. На порцію осетрини10 мені дали два величезні шматки, які за кордоном поділили б на чотири. Крім того, мені подали телячу котлету пʼятнадцять сантиметрів у квадраті, обкладену горошком і картоплею, ціле курча, — а блюдце, повне ікри, вважалося «половиною порції». Етьєн розсміявся й сказав слузі, що в Італії цього вистачило б на чотирьох. Слуга — великий і худий, як Джанетто Доріа, нерухомий, як англієць, — відповів, не поворухнувшись і не змінивши виразу обличчя, що ось у чому причина маленького зросту й худорлявості італійців, але росіяни, додав він, люблять добре їсти, тому вони й сильні. Після цього нерухома тупа тварина зволила посміхнутися й вийшла, мов деревʼяна лялька.
Une tasse de consommé, un calatch chaud et du caviar frais. Voilà un commencement de dîner incomparable. Le calatch est une espèce de pain mais il faut aller à Moscou pour en avoir une idée, et le calatch de Moscou est presque aussi célèbre que son Kremlin. Pour une portion d’assetrine, on m’a donné deux immenses tranches qu’à l’étranger on diviserait en quatre. En outre j’eus une côtelette de veau de quinze centimètres carrés entourée de petits pois et de pommes de terre, un poulet entier, et une soucoupe remplie de caviar représentait « une demi-portion ». Étienne se mit à rire et dit au domestique qu’en Italie il y en aurait pour quatre. Le domestique, grand et maigre comme Gianetto Doria et immobile comme un Anglais, répondit sans bouger et sans changer de physionomie que c’était là la raison de la petite taille et de la maigreur des Italiens, mais les Russes, ajouta-t-il, aiment à bien manger, c’est pour cela qu’ils sont forts. Sur cela l’immobile brute daigna sourire et sortit comme une poupée de bois.
Кількість — не єдина перевага тутешньої їжі: вона найвишуканішої якості; коли добре поїси — гарний настрій, коли гарний настрій — дивишся на щастя з більшою радістю, на нещастя з більшою філософією й відчуваєш приємну прихильність до ближнього. Надмірне ласунство — потворність у жінці, але трохи ласунства необхідне, як розум, як кокетство, як туалет, — не кажучи вже про те, що тонка й проста їжа підтримує здоровʼя, а отже, молодість, білість шкіри й округлість форм. Свідок тому — моє тіло. Марі має цілковиту рацію, кажучи, що для такого тіла треба б обличчя в двадцять разів красивіше (і зауважте, що я далека від потворності). Думаючи про себе в двадцять років, я клацаю язиком; коли стану більш сформованою... У тринадцять я була надто повна, мені давали шістнадцять, жалкуючи, що я більше не виросту. Тепер я струнка, цілком сформована, помітно вигнута — може, надто; я порівнюю себе з усіма статуями і не знаходжу нічого настільки вигнутого й широкого в стегнах, як я. Хіба це вада? Але плечі потребують ще трохи округлості. Я казала ж — так, я попросила чаю; мені подали самовар, двадцять чотири шматки цукру й вершки на пʼять чашок чаю. І те, і те — вишукане. Я завжди любила чай, навіть поганий. Я випила пʼять чашок (маленьких) із вершками і три без. Справжня росіянка. Мій стан від цього не став грубшим. Знаєте, груди в мене замалі й такі тверді, що... ви не повірите, але байдуже, скажу все одно: крізь сорочку й сукню з товстого кашеміру, підбитого фланеллю й шовком, форма кінчиків проступає так, наче вставили дві зламані пластини на кінці — як у кокоток. Це не корсет, бо мій корсет закінчується якраз нижче грудей. Це дивовижно, але настільки правда, що, аби уникнути непристойності цих двох... як сказати? — що спотворюють мій корсаж, — я змушена класти зверху батистову хустинку, складену вчетверо. З зимовою сукнею на фланелевій підкладці цього достатньо; з літніми сукнями я складаю хустинку у вісім шарів.
La quantité n’est pas le seul mérite du manger d’ici car il est de la plus exquise qualité ; quand on mange bien on est de bonne humeur, quand on est de bonne humeur on regarde le bonheur avec plus de joie et le malheur avec plus de philosophie et on se sent agréablement disposé envers son prochain. La gourmandise exagérée est une monstruosité dans une femme mais un peu de gourmandise est nécessaire comme l’esprit, comme la coquetterie, comme la toilette, sans compter que la nourriture fine et simple entretient la santé et par conséquent la jeunesse, la blancheur de la peau et la rondeur des formes. Témoin, mon corps. Marie a bien raison de dire que, pour un pareil corps il faudrait une figure vingt fois plus jolie (et remarquez que je suis loin de la laideur). En pensant à moi à vingt ans je fais claquer ma langue, quand je serai plus formée... à treize ans j’étais trop grasse et on me donnait seize ans en regrettant que je ne grandirais plus. Aujourd’hui je suis mince, entièrement formée d’ailleurs, remarquablement cambrée, peut être trop, je me compare à toutes les statues et je ne trouve rien d’aussi cambré et d’aussi large des hanches que moi. Est-ce un défaut ? Mais les épaules demandent une ligne de plus en rondeur ; je disais donc, oui, que je demandai un thé, on me servit un samovar, vingt-quatre morceaux de sucre et de la crème pour cinq tasses de thé. L’un et l’autre exquis. J’aimais toujours le thé, même mauvais. J’ai bu cinq tasses (petites) avec de la crème et trois sans crème. En vraie Russe. Ma taille n’en est pas plus forte. Vous savez, mes seins sont trop petits et si fermes que..., vous ne le croirez pas, mais, c’est égal, je le dirai quand même, que à travers la chemise et une robe en cachemire épais doublée de flanelle et de soie, la forme des extrémités se dessine comme si on avait mis deux baleines cassées au bout comme font les cocottes. Ce n’est pas le corset qui le fait car mon corset m’arrive juste au-dessous de la poitrine. C’est extraordinaire mais c’est tellement vrai que pour éviter l’indécence de ces deux... comment dire ? qui déforment mon corsage, je suis obligée de mettre dessus un mouchoir de batiste, plié en quatre. Avec la robe d’hiver doublée de flanelle cela suffit, avec les robes d’été je mets un mouchoir plié en huit.
Справжні росіяни й обидві їхні столиці для мене цілком нові. Перш ніж виїхати за кордон, я знала з Росії лише Малоросію й Крим. Рідкісні руські селяни, що приходили в маєток як мандрівні торговці, здавалися нам майже чужинцями, і ми насміхалися з їхнього одягу й мови.
Les vrais Russes et leurs deux capitales sont pour moi entièrement nouveaux. Avant d’aller à l’étranger je ne connaissais de la Russie que la Petite-Russie et la Crimée. Les rares paysans russes qui venaient à la campagne comme marchands ambulants nous semblaient presque des étrangers et on se moquait de leur costume et de leur langage.
Хоч що кажи, а таки правда, що уста почорніли після того блюзнірського поцілунку.
J’ai beau dire tout ce que je veux, il n’en est pas moins vrai que les lèvres ont noirci depuis le baiser profanant.
Мудрі люди, цинічні жінки, — прощаю вам зневажливу посмішку над моєю удаваною простодушністю. Але, здається, я опускаюся до того, що допускаю ваше недовірʼя? Чи ще треба клястися... Ах! ні, мені здається, досить і того, що я викладаю найменші свої думки, — тим паче що я не зобовʼязана. Я не вважаю це заслугою, бо мій щоденник — це моє життя, і серед усіх задоволень я думаю: скільки маю розповісти сьогодні ввечері! — наче це обовʼязок.
Gens sages, femmes cyniques, je vous pardonne votre sourire de mépris pour ma candeur affectée. Mais en vérité, je crois que je m’abaisse jusqu’à admettre de l’incrédulité ? Faut-il encore que je jure... Ah ! non, il me semble que je fais assez en disant mes moindres pensées, surtout n’y étant pas obligée. Je ne m’en fais pas de mérite, car mon journal c’est ma vie et au milieu de tous les plaisirs je pense : comme j’aurai long à raconter ce soir ! comme si c’était une obligation.
Примітки
Сербсько-османська війна 1876 року: Росія ще не втрутилася офіційно, але тисячі російських добровольців — зокрема й уславлений генерал Черняєв — перейшли кордон, щоб воювати на боці Сербії; цей епізод є одним із центральних тлів «Анни Кареніної» Толстого. ↩
Цибулясті бані московських церков, помальовані в зелений, золотий та інші кольори, — характерний контраст із західною класичною архітектурою Петербурга. ↩
Фр. toque en astrakhan — кругла шапка з кучерявого каракулю, характерна для російської ліврейної та традиційної одежі. ↩
«Мефістофель спокушає Маргариту» — аналогія Марі з «Фауста» Ґете: нігілісти грають роль диявола, розбещуючи невинний руський народ, як Мефістофель розбещує Гретхен. ↩
«Ґамбетти» — Леон Ґамбетта (1838–1882), політик-республіканець і творець Третьої республіки, був для консерваторів і монархістів синонімом небезпечного республіканства й демагогії. ↩
Федір Плевако (1842–1909) — один із найуславленіших російських адвокатів тієї доби, знаменитий своїм красномовством; вочевидь причетний до судової справи родини Башкирцевих. ↩
В оригіналі латиною: «Turpis, execrabilis!» — самозасудження Марі. ↩
«Ватикан і Кремль» — Марі прикликає два верховні священні простори свого світу — один католицький, другий православний — як свідків свого обурення; це зіставлення стає своєрідною клятвою. ↩
Калач (фр. calatch) — традиційний російський білий хліб із добірного пшеничного борошна, випечений у характерній формі замка; московський делікатес. ↩
Осетрина (фр. assetrine) — мʼясо осетра, один із найбільших делікатесів російської кухні. ↩