❦
Вівторок, 4 липня 1876 — середа, 5 липня 1876
Учора о другій годині я залишила Ніццу — з тіткою і Амалією. Шоколада, що забив ногу, надішлють нам лише за два дні.Mardi 4 juillet 1876 - mercredi 5 juillet 1876
Треба бути доведеною до краю, як я, щоб наважитися на таку подорож — до країни майже чужої, далекої і... майже несимпатичної. Я непогана патріотка в тому сенсі, що не дозволю при собі ганьбити свою батьківщину, але їхати туди, жити там... Ах!.. Проте я пишаюся своєю відвагою.
Il faut être poussée à bout comme moi pour entreprendre un pareil voyage ; dans un pays presque étranger, éloigné et... presque antipathique. Je suis bonne patriote quant à ne pas laisser devant moi calomnier mon pays, mais y aller, y vivre... Ah !... Mais je m’applaudis de mon courage.
Мама плаче вже три дні через мою майбутню відсутність, тож я з нею лагідна й ніжна. Прихильність коханців, чоловіків, друзів, дітей — минає й повертається, бо всі ці істоти можуть бути двічі, але мати одна, і мати — єдина істота, якій можна довіряти цілковито, чия любов безкорислива, віддана і вічна. Мабуть, уперше я відчула все це, прощаючись із нею, — і як я сміялася з кохань до Торлонії, Лардереля, Антонеллі! Якими нікчемними вони мені здалися — нічим. Дідусь розчулився до сліз; утім, у прощанні старого завжди є щось урочисте. Він поблагословив мене й подарував образ Діви Марії. Мама, Діна і Валіцький проводили нас до вокзалу.
Maman pleure depuis trois jours ma future absence, aussi suis-je douce et tendre avec elle. Les affections des amants, des maris, des amis, des enfants, passent et viennent car tous ces êtres peuvent être deux fois mais il n’y a qu’une mère et la mère est la seule créature à laquelle on peut se fier entièrement, dont l’amour est désintéressé, dévoué et éternel. J’ai senti tout cela pour la première fois peut-être en lui disant adieu et comme j’ai ri des amours pour Torlonia, Larderel, Antonelli ! Et comme ils m’ont paru peu de chose, rien. Grand-papa s’émut jusqu’aux larmes, d’ailleurs il y a toujours quelque chose de solennel dans les adieux d’un vieillard. Il me bénit et me donna une image de la Vierge. Maman, Dina et Walitsky nous accompagnèrent à la gare.
Я, як завжди, прибрала найрадіснішого вигляду перед відʼїздом, проте була дуже засмучена, бо мама не плакала, але я відчувала, яка вона нещасна, і мене захлеснула хвиля жалю — і за те, що їду, і за те, що часом бувала з нею суворою. Але, дивлячись на неї крізь вікно нашої клітки, я думала: я була суворою не зі злості — від болю, від відчаю; а тепер їду, щоб змінити наше життя і віднині оточувати маму самою лише турботою й ласкою.
Je prenais comme toujours mon air le plus joyeux pour partir, j’étais très affligée cependant car maman ne pleurait pas mais je la sentais si malheureuse que j’eus comme un flot de regrets de partir et d’avoir été souvent dure avec elle. Mais, pensai-je en la regardant par la fenêtre de notre cage, je n’ai pas été dure par méchanceté, je l’ai été par douleur, par désespoir ; et à présent je pars pour changer notre vie, et pouvoir ne plus entourer ma mère que de soins et de prévenances.
Коли потяг рушив, я відчула, що очі в мене повні сліз, і мимоволі порівняла цей відʼїзд з останнім відʼїздом із Риму. Чи то почуття моє було слабшим, чи я просто не відчувала, що залишаю позаду величезний біль — такий, як мамин?
Quand le train se fut mis en mouvement je sentis que mes yeux étaient pleins de larmes et je comparai involontairement ce départ avec mon dernier départ de Rome. Était-ce que mon sentiment fût plus faible, ou que je ne sentisse pas laisser derrière moi une immense douleur comme celle d’une mère ?
Я одразу взялася читати Корінну.1 Це вишукане змалювання Італії має для мене особливий чар.
Je me mis aussitôt à lire Corinne. Cette exquise description de l’Italie a un charme tout particulier pour moi.
І з яким щастям, читаючи, я бачила Рим — мій прекрасний Рим з усіма його скарбами, відкритими тому, хто здатен піднестися над тими, хто, мов лютий американський мандрівник, бачить лише каміння, більш чи менш майстерно тесане, і пронумеровані полотна, які треба дивитися, бо всі дивляться, і вважати прекрасними, бо так давно вирішено й написано у путівниках. Який щасливий той, хто розуміє всю красу спогадів, історії, видатних людей! Зізнаюся просто: з першого разу я не зрозуміла Риму. Найсильнішим враженням був Колізей, і якби я вміла писати так, як думаю, я б передала безліч прекрасних думок, що навідали мене, коли я стояла мовчки в ложі Весталок навпроти ложі Цезаря. Але це надто вже заяложена тема для красивих думок.
Et avec quel bonheur, je voyais par cette lecture, Rome, ma belle Rome, avec tous ses trésors de contemplation pour qui peut s’élever au-dessus de ceux qui, comme les voyageurs féroces américains ne voient que des pierres plus ou moins artistement taillées et des toiles numérotées qu’on est obligé de voir parce que tout le monde les voit, et qu’on est obligé de trouver belles parce que c’est depuis longtemps convenu et écrit dans les guides. Qu’il est heureux, celui qui comprend toutes ces beautés de souvenirs, d’histoire, d’hommes illustres ! J’avoue tout simplement que je n’ai pas du premier abord compris Rome. Ma plus forte impression a été le Colisée et, si je savais écrire comme je pense, j’aurais dit une foule de pensées bien belles qui me sont venues lorsque j’étais debout et muette dans la loge des Vestales en face de celle du César. Mais c’est un sujet bien battu de belles pensées.
Найбільше мене захопив опис монастирів, бо в кожному з них я бачила Антонеллі, — і як же я зраділа, коли прочитала: Сан-Джовані-е-Паоло.2 Я розбудила тітку й дала їй прочитати.
C’est surtout la description des couvents qui m’a intéressée, car dans chaque couvent je voyais Antonelli et quelle fut ma joie quand je lus : San Giovani e Paolo. Je réveillai ma tante pour le lui faire lire.
До речі, треба вам сказати, що перед відʼїздом я попрощалася з настоятелькою монастиря Bon Pasteur.3 Діна була зі мною. Втім, я прийшла туди з найгіршими в світі намірами. Вислухавши з півгодини побожні й банальні промови старої черниці, я сказала їй, що ось уже три ночі мене мучить страшний символічний сон.
A ce propos, il faut vous dire qu’avant de partir j’ai été dire adieu à la supérieure du Bon Pasteur. Dina était avec moi. D’ailleurs j’y suis allée avec les plus mauvaises intentions du monde. Ayant écouté pendant une demi-heure les discours saints et banaux de la vieille religieuse, je lui dis que voilà trois nuits que je suis tourmentée par un rêve symbolique effrayant.
На це я вигадала їй видіння з тринадцятьма червоними демонами, які служили месу в сутанах навиворіт, а найбільший з них, схопивши священну чашу, витяг із неї закривавлене серце і роздер його на чотири частини, вигукуючи: «Ось серце черниць Доброго Пастиря!»
Sur ce, je lui inventai une vision avec treize démons rouges qui disaient la messe habillés de soutanes mises à l’envers et le plus grand de ces démons, saisissant le vase sacré, en tirait un cœur ensanglanté et le déchirait en quatre en criant : c’est le cœur des religieuses du Bon Pasteur !
Я так і розраховувала, що це перелякає весь монастир. Тоді настоятелька мені сказала, що деякі сни приходять із неба, і той, що сорок років тому спонукав її прийняти постриг, був саме з таких. Вона бачила архангела, Страшний суд і ще багато чого.
Je comptais bien que cela épouvanterait tout le couvent. La supérieure me dit alors que certains rêves venaient du ciel et que celui qui l’a décidée il y a quarante ans à prendre le voile était un de ceux-là. Elle avait vu un archange et le jugement dernier et bien des choses encore.
— Ах! — сказала вона. — Добрий Господь — сама Доброта, сама Любов, Він живе серед нас, Добрий Господь, наш Господь Ісус.
- Ah ! dit-elle, le Bon Dieu est tout Bonté, tout Amour, il réside au milieu de nous, le Bon Dieu, notre Seigneur Jésus.
Почувши це, я встала й попрощалася; вона поблагословила мене й побажала всіляких благ — певно, не вірячи жодному своєму слову. У вестибюлі я зустріла сестру Терезу — з нею жодних церемоній: я взяла в неї синій шерстяний шнур, як носять черниці, дала пʼять франків і сказала показати мені найгарнішу з сестер. Мені покликали сестру Селесту, племінницю одного Монсиньйора4 з Риму. Я розмовляла як у себе вдома, співала гімни латиною, розповідала, що Еміль збирається заснувати монастир у Башті. Ці святі жінки добре його знають — і всі дивацтва старого Леона теж.
Je me levai à ces paroles et lui dis adieu, elle me bénit et me souhaita tous les biens possibles, sans en penser un mot sans doute. Dans le vestibule je rencontrai la sœur Thérèse, avec celle-là pas de façons, je lui pris un cordon de laine bleu, comme portent les nonnes, lui donnai cinq francs et lui dis de me montrer la plus jolie religieuse. On me fit venir la sœur Céleste, qui est la nièce d’un Monsignor de Rome. Je causai comme chez moi, je chantai des cantiques en latin, je racontai qu’Émile allait fonder un couvent à la Tour. Ces saintes femmes le connaissent bien et toutes les extravagances du père Léon aussi.
Сестра Селеста була б гарна, якби не зайва повнота, яку дали їй тридцять три роки, одинадцять з яких минули в домі Господнім. Я запевняла її, що вона мусить сумувати за світським життям; вона сміялася і, здавалося, ожила від моєї жвавої й оригінальної розмови. Тож я просиділа з нею з годину і пішла лише через острах спізнитися на потяг.
La sœur Céleste serait jolie sans le superflu d’embonpoint que lui donnent ses trente-trois ans dont onze passés dans la maison du Seigneur. Je l’assurais qu’elle devait regretter le monde, elle riait et semblait tout animée par ma conversation variée et originale. Aussi je restai près d’une heure avec elle, ne m’en allant que de crainte de manquer le train.
Від Ніцци до Парижа я прочитала том у пʼятсот сторінок. Я захоплювалася такими влучними спостереженнями, хоча трохи ганила надто романтичний тон, властивий цій книзі; проте цей недолік — один із її чарів, і я не приховувала від себе, що мій запал читати про Рим та Італію має особливу причину. Я читала книгу, а між надрукованими рядками мріяла про власний роман: читання й уява йшли поруч, не заважаючи одне одному. Я ототожнювала себе з Корінною й шукала в Освальді5 виправдання для Пʼєтра. А тим часом ми їхали вперед, і, поглядаючи на поля, я не могла не зітхнути з жалем, що це не римська Кампанья. Ці оброблені поля, ці акуратні французькі будиночки здавалися мені позбавленими будь-якого чару — сповненими духовної сухості й банальності.
J’ai lu un volume de cinq cents pages pendant le voyage de Nice à Paris. J’admirais les observations si justes tout en blâmant un peu la teinte trop romanesque qui caractérise l’ouvrage mais ce défaut est un de ses charmes et je ne me dissimulai pas que mon ardeur à lire de Rome et de l’Italie ne me vînt d’un intérêt particulier. Je lisais le livre et, entre les lignes imprimées, je rêvais à un roman à moi, la lecture et l’imagination marchaient en même temps sans se troubler l’une l’autre. Je me personnifiais dans Corinne et je cherchais dans Oswald des excuses pour Pietro. Et pendant ce temps nous avancions toujours et, en jetant les yeux sur la campagne, je ne pouvais m’empêcher de soupirer de regret que ce ne fût la campagne de Rome. Ces champs cultivés, ces maisonnettes gentilles de France, me paraissaient dépourvus de tout charme, pleins de sécheresse morale et de banalité.
І з кожною хвилиною я все більше віддалялася від себе, від Риму.
Et à chaque instant je m’éloignais de plus en plus de moi, de Rome.
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation ]
на полях · Annotation de Marie
Якби мені довелося розповідати всі свої сни в такому роді, ви б побачили, що я по черзі обожнювала Кассаньяка, Торлонію, Дорію, Дон Карлоса, імператора Росії, принца-спадкоємця Наполеона, Людовіка XIV і багатьох інших. Але цей Антонеллі — через усе, що вам відомо, — дозволяє мені написати те, що породжує такий ефект... що я його кохаю.
Si je devais raconter tous mes rêves dans ce genre, vous verriez que Cassagnac, Torlonia, Doria, Don Carlos, l’empereur de Russie, le prince impérial Napoléon, Louis XIV et bien d’autres ont été successivement adorés. Mais cet Antonelli, à cause de tout ce que vous savez, me permet d’écrire ce qui produit cet effet... que je l’aime.
Чи він хоч знає, що я поїхала?
Sait-il seulement que je suis partie ?
Усі ці вияви байдужості, що так мене ображали, стерлися з памʼяті, і, не будь враження від тієї безмежної любові Корінни, я б памʼятала лише те кохання до мене, про яке він казав. Але розлука! О! Тоді мене охоплює великий неспокій. Я була б спокійна, якби він, як і я, був сам, але він серед своїх, свого товариства, чарівних жінок, оточений людьми, ворожими до мене — і через те, що я чужоземка, і через мою віру. Єретичка!
Tous ces manques d’empressement qui m’ont tellement blessée, se sont effacés de ma mémoire et, sans l’impression de cet amour immense de Corinne, je ne me souvenais que de l’amour qu’il a dit sentir pour moi. Mais l’absence ! Oh ! alors je sens une grande inquiétude. Je serais tranquille s’il était seul comme moi, mais il est au milieu des siens, de sa société, de femmes charmantes, entouré de gens qui me sont hostiles tant parce que je suis étrangère qu’à cause de ma religion. Une hérétique !
Як може памʼять про мене боротися з усіма цими зусиллями відірвати його від мене?
Comment le souvenir de moi peut-il lutter contre tous ces efforts de le détacher de moi ?
Доки він мене бачив, моя зовнішність, мій розум, моя розмова утримували його під владою цього кохання, — але я далеко, він мене не бачить, він мене не чує! Хоч би яким було враження, воно з часом згладжується через безліч зустрічей, часом спогад про мене повертається, але що таке спогад для такої людини, як він! Тоді те саме бажання, яке виникло в мені ще в Ніцці, знову охоплює мене з ще більшою силою: написати йому! Але що можуть мої листи? Дати йому зброю проти мене, потішити його самолюбство, анітрохи не заважаючи йому захоплюватися іншою?
Tant qu’il me voyait, ma figure, mon esprit, ma conversation, le retenait sous l’empire de cet amour, mais je suis loin, mais il ne me voit pas, mais il ne m’entend pas ! Quelle que soit l’impression, elle s’efface avec le temps, à force de voir beaucoup de monde, de temps en temps mon souvenir revient mais qu’est-ce qu’un souvenir pour un homme comme lui ! Alors le même désir qui m’était venu à Nice me vient de nouveau avec plus de force encore : lui écrire ! Et que peuvent mes lettres ? Lui donner des armes contre moi, satisfaire son amour-propre, sans l’empêcher le moins du monde de s’occuper d’une autre ?
Чи варто думати про легковажну людину, про дитину, нездатну ні на глибоке почуття, ні на рішучий вчинок!
Faut-il penser à un homme léger, à un enfant qui n’est capable d’aucun sentiment profond, d’aucune action énergique !
Але я самотня, мені нудно — про що ж іще думати в такому стані?
Mais je suis seule, mais je m’ennuie, à quoi voulez-vous que je pense en cet état ?
А він живе звичайним життям: у нього друзі, клуб6, родина — так, насамперед родина. Цілком природно, що памʼятатиму ще я, коли він уже забуде. Лишається хіба що надія побачитися: коли він знову побачить мене, знову покохає... Дивіться, як я знизила свої домагання — мирюся з думкою, яку раніше відкинула б як ганебну.
Tandis que lui, il vit de la vie de tout le monde, il a ses amis, son cercle, sa famille, oui, surtout sa famille. Il est bien naturel que ce soit moi qui me souvienne encore quand il aura déjà oublié. Il n’y a que la chance de nous revoir, en me revoyant il m’aimera encore... Voyez comme j’ai diminué mes prétentions, je m’accommode de cette idée qu’avant j’aurais repoussée comme une indignité.
Погодитися на те, щоб мене забули! Покладатися на присутність, щоб знову розпалити це дрібне почуття, яке не витримало трьох-чотирьох місяців розлуки!
Consentir à être oubliée ! Compter sur la présence pour rallumer ce petit sentiment, qui n’a pas pu résister à trois ou quatre mois de séparation !
Ось що я вважала б принизливим! Та ось бачите — я мирюся... іду на поступки... Я добре знаю, що це марно: чим більше поступаєшся, тим менше від того користі. Подивіться-но — Людовік XVI йшов на поступки, [Два рядки закреслено] А подивіться на тих величних і непохитних королів, що не відступали від своєї божественності!
Voilà ce que j’aurais trouvé humiliant ! Eh bien vous voyez je me résigne... je fais des concessions... Je sais bien que c’est inutile, plus on en fait moins cela profite, voyez plutôt Louis XVI a fait des concessions, [deux lignes cancellées] Et voyez ces rois superbes et inflexibles qui ne dérogeaient pas de leur divinité !
О! Звісно, мої листи нічому б не зарадили. Вони б не зберегли його кохання: їх зустрічали б із радістю, доки воно тривало б, і з байдужістю — коли час його ослабить і зітре.
Oh ! sans doute mes lettres ne serviraient à rien. Elles ne conserveraient pas son amour, elles seraient reçues avec joie tant qu’il durerait, avec indifférence quand le temps l’aurait affaibli, effacé.
Зрештою, я не вірю в його кохання — воно існувало лише доти, доки я була поруч і підтримувала його. Чи це природний закон речей, чи він справді мене не кохав?
D’ailleurs je ne crois pas à son amour, il n’existait que tant que j’étais là pour l’entretenir. Est-ce la loi naturelle des choses ou est-ce qu’il ne m’a pas vraiment aimée ?
Моє самолюбство бунтує й примушує казати, що я думаю про нього лише доти, доки не зʼявиться нова ідея; що думаю з самолюбства, з марнославства. Це правда, правда — але думаю я про нього не менше від того, і мучуся не менше. Навіть більше!
Mon amour-propre se révolte et me fait dire que je ne m’en occupe que jusqu’à une idée nouvelle ; que je ne m’en occupe que par amour-propre, par vanité. C’est vrai, c’est vrai, mais je ne m’en occupe pas moins, mais je n’en suis pas moins tourmentée. Plus même !
Корінна й Освальд уперше бачать одне одного на Капітолії під час увінчання Корінни.7
Corinne et Oswald se voient pour la première fois au Capitole, pendant le couronnement de Corinne.
Ми з Антонеллі теж уперше заговорили на Капітолії — щоправда, під час маскараду.
Moi et Antonelli nous nous sommes parlé pour la première fois au Capitole aussi, seulement c’était dans un bal masqué.
Ні, я просто збуджена романтичною книгою — от і все. Здається, я кохаю... але ні — я кохатиму лише по-справжньому, а моїм героєм не може бути Антонеллі.
Non, je suis excitée par un livre romanesque, voilà tout. Il me semble que j’aime... mais non, je n’aimerai que tout à fait et mon héros ne peut être Antonelli.
Зрештою, я благаю Бога навколішки вберегти мене від тирана, бо всі чоловіки легковажні й невдячні, коли їх кохають. Вони вміють бути вірними й романтичними лише тоді, коли їх зраджують, зневажають, відштовхують ногою.
D’ailleurs je supplie Dieu à deux genoux de m’épargner un tyran car tous les hommes sont légers et ingrats quand on les aime. Ils ne savent être constants et romanesques que quand on les trompe, quand on les méprise, quand on les repousse du pied.
Я не кохаю — і все ж відчуваю десь у глибині серця щось схоже на жаль, на тривогу.
Je n’aime pas et je sens tout au fond du cœur comme des regrets, des inquiétudes.
Чому я не тривожуся через Плаудена, через Брускетті?
Pourquoi ne suis-je pas inquiète de Plowden, de Bruschetti.
Думка про те, що він забуває мене, тоді як я думаю лише про нього, боляче ранить мене... дуже боляче.
Cette pensée qu’il m’oublie quand je ne pense qu’à lui me blesse... beaucoup.
Утім, я відчуваю не більше тривоги через те, що, поки мене не буде, втрачу кохання Пʼєтра, ніж відчувала вже не раз — то через купівлю коня, то вранці перед якоюсь надзвичайною виставою в театрі, коли не потурбувалася завчасно замовити ложу.
D’ailleurs je n’éprouve pas plus d’inquiétude de perdre pendant mon absence l’amour de Pietro que j’en [sic] ai éprouvé plusieurs fois déjà, tantôt à cause de l’achat d’un cheval, tantôt le matin d’une représentation extraordinaire au théâtre, n’ayant pas eu la précaution d’arrêter d’avance une loge.
Тільки та тривога могла тривати лише кілька годин, тоді як ця неминуче триватиме три місяці. За годину Шоколад приносив мені або квиток у ложу, або відповідь, що все зайнято; трохи нудьги, і кінець — бо назавтра можна було починати знову. А тут хто принесе мені відповідь? І це триватиме три місяці, а може, й чотири. Тривога того самого роду, тієї самої сили, але повторюватиметься девʼяносто днів... і назавтра не почнеш спочатку...
Seulement cette inquiétude-là ne pouvait durer que quelques heures, tandis que l’autre doit nécessairement durer trois mois. Au bout d’une heure Chocolat me rapportait ou le billet de la loge ou la réponse que tout était loué, un peu d’ennui s’ensuivait et tout était dit car le lendemain on pouvait recommencer. Mais ici, qui me rapportera la réponse ? Et cela durera trois mois, quatre peut-être. L’inquiétude est du même genre, de la même force, mais elle se répétera quatre-vingt-dix jours... et on ne pourra pas recommencer le lendemain...
Чому ні?.. З іншим? О! ні — це жахливо: завжди бути покинутою й завжди мусити шукати іншого, щоб знову... або, краще сказати, щоб ніколи нічого не отримати.
Pourquoi pas ?... avec un autre ? Oh ! non, c’est affreux d’être toujours abandonnée et d’être toujours obligée de chercher un autre pour obtenir toujours... ou plutôt pour ne jamais rien obtenir.
О пів на шосту ми вʼїхали до Парижа. І треба визнати: Париж, якщо й не найкрасивіше, то принаймні найелегантніше, найграційніше, найдотепніше — якщо можна так висловитися — місто у світі.
A cinq heures et demie nous sommes entrées à Paris. Et il faut en convenir, Paris est sinon la plus belle, du moins la plus élégante, la plus gracieuse, la plus spirituelle, si on peut s’exprimer ainsi, des villes.
Хіба в Парижа немає своєї історії величі, занепаду, революцій, слави й терору? О так — але все блякне перед Римом, бо саме з Риму народилися всі інші держави, саме з його уламків, із його решток постали царства й імперії, що самі стали окремими велетнями і забувають, чим вони є, і зневажають ту, що дала їм буття.
Paris, n’a-t-elle pas aussi son histoire de grandeur, de décadences, de révolutions, de gloires et de terreurs ? Oh ! oui, mais tout pâlit devant Rome car c’est de Rome que sont nées toutes les autres puissances, c’est de ses débris, de ses restes qu’ont été formés les royaumes et les empires qui sont devenus eux-mêmes des grandeurs à part et qui oublient ce qu’ils sont et méprisent celle qui les a mis au monde.
Рим поглинув Грецію — осередок цивілізації, мистецтва, героїв, поетів. Усе, що відтоді збудовано, витесано, вигадано, зроблено, — що це інше8, як не наслідування Стародавніх, їхньої літератури, їхніх мистецтв, їхніх завоювань, їхніх учинків?
Rome a avalé la Grèce, le foyer de la civilisation, des arts, des héros, des poètes. Tout ce qui a été bâti, sculpté, pensé, fait depuis, qu’est-ce autre chose [sic] que l’imitation des Anciens, de leur littérature, de leurs arts, de leurs conquêtes, de leurs actions ?
О жалюгідний занепад! О горде безсилля!
O pitoyable décadence, ô impuissance orgueilleuse !
Що таке все те, чим захоплюються в новітні часи?
Qu’est-ce que tout ce qu’on exalte des temps modernes ?
Вдалі наслідування — ось і все. [Три рядки закреслено] І як вони нікчемні, якщо подумати, що їхнім зразком, їхнім натхненням була Античність, яка сама все створила, черпаючи натхнення лише в Природі, — адже тоді Бога ще не знали, — і сама досягла результатів настільки ж блискучих, а порівняно — у сто разів блискучіших. Оригінальне в нас лише Середньовіччя. О чому, чому все так низько впало?
Des imitations heureuses voilà tout, [trois lignes rayées] Et combien ils sont peu de chose quand on considère qu’ils ont eu pour modèle, pour inspiration l’Antiquité qui, elle, a tout créé elle-même et qui n’a puisé d’inspiration qu’en la Nature puisque, alors, on ne connaissait pas encore Dieu, et qui est arrivée elle-même à des résultats tout aussi brillants et comparativement cent fois plus brillants. Chez nous il n’y a d’original que le Moyen-Age. O pourquoi, pourquoi tout est-il tombé si bas ?
Невже світ зношений? Невже людський розум уже віддав усе, що міг?
Est-ce que le monde est usé ? Est-ce que l’esprit des hommes a déjà donné tout ce qu’il pouvait donner ?
Подивіться, що залишилося від Стародавніх, — і запитайте себе, що через таку саму кількість століть залишиться від нас?
Voyez ce qui reste des Anciens, et demandez-vous ce qui au bout du même nombre de siècles restera de nous ?
Жахлива порожнеча, безнадійна нікчемність!
Effroyable néant, désespérante nullité !
Нічого, нічого!
Rien, rien !
Примітки
«Корінна, або Італія» — роман мадам де Сталь (1807), романтична повість про жінку-імпровізаторку в Римі. Для Марі — ключовий твір для самоідентифікації. ↩
Санті-Джованні-е-Паоло — базиліка в Римі, споруджена над домівками братів-мучеників; повʼязана з орденом пасіоністів. Марі вбачає тут звʼязок із середовищем родини Антонеллі. ↩
Bon Pasteur (Добрий Пастир) — релігійний орден, що опікувався реабілітацією «занедбаних жінок»; мав монастир поблизу Ніцци. ↩
Іт. Monsignor — почесний титул католицьких прелатів, що вживається у французькій без перекладу. ↩
Освальд — лорд Нельвіль, англійський герой роману мадам де Сталь «Корінна»; романтичний, але розчаровуючий персонаж, якого Марі ототожнює з Пʼєтром. ↩
Фр. Cercle — закритий джентльменський клуб (наприклад, Caccia-Club у Римі). ↩
У романі Корінну вінчають на Капітолії як найбільшу поетку Італії. ↩
У Марі: quʼest-ce autre chose [sic] que lʼimitation des Anciens (так у тексті). ↩