❦
Субота, 1 липня 1876
Фотографували віллу — і мене на балконі.Samedi 1er juillet 1876On a pris la vue de la villa avec moi sur le balcon.
Кожна година, що минає, — мені горе. Час іде... і я пліснявію!
Chaque heure écoulée m’est un chagrin. Le temps se passe... et je moisis !
Я вийшла на хвилину на терасу у своїй біблійній сукні1, з Віктором, чия голова сягає мені аж до ліктя. Дель Борго і Данезі озирнулися і, минувши три будинки, знову повернули назад. Мене це потішило.
Je suis allée un instant sur la terrasse, en ma robe biblique, avec Victor dont la tête m’arrive jusqu’au coude. Del Borgo et Danesi ont tourné la tête et, passé trois maisons, retournèrent de nouveau. Cela m’a amusée.
Потім прийшла Данілова, а Антонов збирався вже йти, не наважуючись увійти, — мама покликала його, і цей добряк прийшов у повний захват. Він захоплювався меблями, потім моїми картинами; він і Данілова говорять зі мною як з Мадонною.
Ensuite arriva la Daniloff et comme Antonoff s’en retournait, n’osant entrer, maman l’appela et ce brave homme en fut tout enchanté. Il admira les meubles puis mes peintures ; lui et la Daniloff me parlent comme à la Madone.
Я сіла за фортепіано і почала російський романс; з кожним тактом Антонов піднімався у кріслі — і, не давши мені дійти до кінця, кинувся до фортепіано з криками захвату, викликаними моїми низькими нотами. Ах! Якби я справляла таке враження на всіх — хто знає? Я ще не пробувала. Вечеряли до одинадцятої години. А тепер я у себе — сумна й втомлена.
Je me mis au piano et commença une romance russe, à mesure que je chantais Antonoff se levait sur son fauteuil et m’interrompit avant la fin en s’élançant vers le piano avec des cris d’enthousiasme provoqué par mes notes basses. Ah ! si je faisais cet effet à tout le monde, qui sait ? Je n’ai pas encore essayé. Nous avons soupé jusqu’à onze heures. Et à présent je suis chez moi, triste et fatiguée.
Тримаю перед собою свою фотографію. Я одягнена у міфологічному стилі, але дуже закрито — видно лише шию (не плечі) і руки. Я стою перед досить високими меблями, спершись на них обома ліктями і злегка нахилившись. Права щока спочиває на обох руках із переплетеними пальцями. Обличчя — в анфас; очі відкриті й серйозні, майже злякані — дивляться просто перед собою. Лоренті каже, що я ніби питаю: — Оце і є життя?! — Це кабінетний портрет2. Завтра відправлю його до Риму.
Je tiens devant moi ma photographie. Je suis habillée mythologiquement mais très couverte, on ne voit que le cou (pas les épaules) et les bras. Je suis debout devant un meuble assez haut, sur lequel j’appuie les deux coudes en me penchant légèrement. La joue droite est appuyée sur mes deux mains avec les doigts entrelacés. La figure est de face et les yeux ouverts et sérieux, presque effrayés, regardent droit devant soi. Laurenti dit que j’ai l’air de dire : - C’est ça la vie ?! - C’est un portrait-cabinet. Je l’enverrai demain à Rome.
Розлука — це «найбільше з лих»3. Він бачить нові обличчя... може мене забути, побачити іншу... О! Ну що ж — якщо він кохає мене так легковажно, то й турбуватися не варто. Але три місяці — це величезний строк... особливо коли бачиш багато людей. Я суджу з себе. Якщо він так швидко мене забуде — то це кохання, яке мені й самій не варто памʼятати. О! Сподіваюся, що він мене справді кохає.
L’absence « est le plus grand des maux ». Il voit des nouvelles figures... il peut m’oublier, en voir une autre... Oh ! bien, s’il m’aime aussi légèrement, ça n’est pas la peine de s’en soucier. Mais trois mois c’est énorme... surtout quand on voit beaucoup de monde. Je juge d’après moi. S’il m’oublie si vite c’est que c’est un amour dont je ne dois pas me souvenir. Oh ! j’espère qu’il m’aime bien.
Примітки
Струмлива, задрапірована сукня в стилі біблійної чи класичної давнини — частина експериментів Марі з артистичними костюмами цього періоду. ↩
Кабінетний портрет (portrait-cabinet) — стандартний фотографічний формат тієї доби, розміром приблизно 4 × 5½ дюйма, наклеєний на картон. ↩
«Lʼabsence est le plus grand des maux» — цитата з Лафонтена, «Байки», IX, 2 («Двоє голубів»). ↩