❦
Понеділок, 29 травня 1876
Lundi 29 mai 1876
Якщо ви думаєте, що Одіффре мене розважає, — ви помиляєтесь.
Si vous croyez qu’Audiffret m’amuse, vous vous trompez.
Який сумний день. Я вже могла б отримати листа — і не отримала. Те саме я говорила про телеграму, і та телеграма справді прийшла ввечері в день нашого відʼїзду: мама написала мені про це до Риму. Я тиняюсь із кімнати в кімнату, мов тінь. Портрет Коліньйон забрав три години, а потім я замкнулась у себе: нікого не можу терпіти, не можу говорити, болить горло, і голос зовсім згас.
Quelle triste journée. J’aurais déjà pu recevoir une lettre et je ne l’ai pas reçue. Je disais la même chose à propos de la dépêche et la dépêche est arrivée le soir de notre départ, maman me l’a écrit à Rome. Je me traîne d’une chambre à l’autre comme une ombre. Le portrait de Collignon a mangé trois heures et après je me tins chez moi, je ne puis souffrir personne et je ne puis parler, j’ai mal à la gorge et ma voix est tout éteinte.
До вечора думка про листа трохи підбадьорювала мене, але тепер тривога бере гору — більш ніж тривога — і я питаю себе: чому мені нічого не вдається? Тут це не пуста примха. Відкиньмо мої міркування й розрахунки — й подивіться, чи не варта я жалю: без листа, без жодної звістки, зовсім сама в Ніцці, нудьгую, відчуваю нашу самотність і наше становище!
Jusqu’à ce soir l’idée d’une lettre m’animait un peu, mais ce soir l’inquiétude me gagne ; plus que l’inquiétude et je suis à me demander pourquoi rien ne me réussit. Ici ce n’est pas un vain caprice. Mettons de côté mes réflexions et mes calculs et voyez si je suis à plaindre, sans lettre, sans aucune nouvelle, toute seule à Nice, à m’ennuyer, à sentir notre solitude et notre position !
Я дозволяю писати мені, вважаю, що подарувала вищу ласку, — і нею навіть не користуються!
Je permets de m’écrire, je crois avoir accordé une grâce suprême et on n’en profite seulement pas !
Пора б уже звикнути до того, як зі мною поводиться Доля, Провидіння, Бог — називайте як хочете.
Il serait temps de s’habituer à la façon dont me traite le Sort, la Providence, Dieu, comme vous voulez.
Болять груди.
J’ai mal à la poitrine.
Ах! Боже мій, прости мої легковажні слова — подивися, чим я стала! Очі потьмяніли, обличчя бліде, груди змучені.
Ah ! Mon Dieu pardonnez mes paroles légères, voyez ce que je suis devenue ! Les yeux ternes, la figure pâle, la poitrine tourmentée.
Щойно мені привезуть халати, я почну виходити щоранку: бо так я можу стати недокрівною й негарною — негарною саме тоді, коли їду до Росії, коли мені треба бути вродливою.
Dès qu’on m’aura apporté mes robes de chambre, je commencerai à sortir chaque matin car, comme cela, je pourrai devenir anémique et laide, laide quand je vais en Russie, quand j’ai besoin d’être jolie.
Отже, і цього разу все обернулось жартом! Він не пише мені!
Cette fois encore ce n’a donc été qu’une plaisanterie ! Il ne m’écrit pas !
Тож ні в що не можна вірити! Просто й ясно: він мене обдурив. Ні! Це його батьки... Так. Але моє становище ганебне, і я скаженію, що мушу тут тужити — змучена й нещасна!
Mais on ne peut donc croire à rien ! C’est tout simple, il m’a trompée. Non ! Ce sont ses parents qui... Oui. Mais ma position est indigne et je m’enrage d’être là à me lamenter, tourmentée et misérable !
Ніхто не може й не повинен знати моїх таємних думок, а річ у тім, що цей чоловік просив моєї руки, і я погодилась.
Personne ne peut et ne doit savoir mes secrètes pensées, il y a que cet homme m’a demandée en mariage et que j’ai consenti.
І ось, бачите! Ох, чи досить я принижена! У суботу він отримав мою квітку — міг би вже відповісти... Боже, чи досить я нещасна, так нещасна, що й сказати не знаю!
Et voyez ! Oh ! suis-je assez humiliée ! Samedi il a reçu ma fleur, il aurait déjà pu me répondre... Dieu, suis-je assez misérable, si misérable que je ne sais même pas le dire !