❦
Пʼятниця 5 травня 1876
Vendredi 5 mai 1876
Римські перегони перенесли на 11 або 14 — отже, час для телеграми ще є. Зранку я послала одну, власникові готелю, із замовленнями до Риму, — виходила з Марі. Але вже о першій повернулась і цілий день нікуди більше не виходила, нудьгуючи, як остання нещасниця. Мені можуть сказати, що нудьгувати неможливо, коли є книжки й розум, щоб їх розуміти. Згодна — але не можна читати цілий день; завжди є дві-три години, які йдуть на туалет і прогулянку. Ось саме під час цих двох-трьох годин я й нудьгую найбільше — бо знаю, що виходити даремно: нікого нема.
Les courses de Rome étaient remises au 11 ou au 14, il y a donc du temps pour la dépêche. J’en ai envoyé une ce matin, au propriétaire de l’hôtel pour des commandes à Rome, étant sortie avec Marie. Mais j’étais de retour à une heure et n’ai plus bougé de la journée m’ennuyant comme une misérable. On peut me dire que s’ennuyer n’est pas possible quand on a des livres et de l’esprit pour les comprendre. D’accord, mais on ne peut pas lire toute la journée, il y a toujours deux ou trois heures qui sont consacrées à la toilette et à la promenade. Eh ! bien c’est pendant ces deux ou trois heures que je m’ennuie surtout, car je sais que sortir est inutile, qu’il n’y a personne.
Іноді, часто, завжди я думаю, що так краще: світ мене б замордував. Так, але й це місто, набите ніццькими тваринами, нестерпне. Ґалула і Саетон, Саетон і Ґалула! Ах! Та пропади вони пропадом!
Quelquefois, souvent, toujours je pense que cela vaut mieux ainsi; le monde me tourmenterait. Oui, mais aussi cette ville remplie d’animaux niçois est insupportable. Galula et Saëtone, Saëtone et Galula ! Ah ! nom d’un cardinal !
За обідом я зовсім тупію — і для цього навіть пити не треба; о сьомій ми всі йдемо пішки до Сапоженікових, а я — без капелюха, в бедуїні1, задрапованому, як той Турок із східного магазину.
A dîner je deviens toute hébétée sans avoir pour cela eu besoin de boire, et à sept heures nous allons tous à pied chez les Sapogenikoff et moi sans chapeau et avec un bédouin drapé comme celui du Turc du magasin oriental.
Застаємо їх за вечерею: Коліньйон зі шкіри пнеться — варить горошок, готує салат, прислуговує пану й пані, пестить дітей, змушує їх розмовляти англійською, витирає тарілки. Чому ж доводиться завжди розчаровуватись у людях! Я вважала цю особу жінкою прямою, гордою, доброю — а бачу, що вона догідлива, плазує й лицемірить!
On les trouve à souper avec la Collignon qui se met en quatre, qui cuit les petits pois, prépare la salade, sert monsieur et madame, caresse les enfants, les fait parler anglais, nettoie les assiettes. Pourquoi faut-il qu’on soit toujours désappointé sur le compte des gens ! Moi qui estimais cette personne comme une femme droite, fière, bonne, je la vois servile, rampante et hypocrite !
Марі називає її Катериною і гукає їй усілякі фамільярності, що жахливо бентежать Коліньйон у нашій присутності.
Marie l’appelle Catherine et lui crie toutes sortes de familiarités qui la gênent horriblement en notre présence.
Кажу мало, тупію й хмурюсь — і злюся, що ходила після обіду пішки й набрала піску в черевики — ті самі, що були на балу на Капітолії2.
Je parle peu, je suis hébétée et maussade, et furieuse d’avoir marché après dîner et de m’être remplie de sable les bottines, celles que je portais au bal du Campidoglio.
— Що з тобою? У тебе одна волосинка?5
— Qu’as-tu ? tu as un cheveu ?
— Можливо, дві, — відповіла я: я й справді була не в гуморі.
— Peut-être deux, répondis-je vraiment de mauvaise humeur que j’étais.
— Три, — каже він.
— Trois dit-il.
— А в тебе чотири, — сказала йому Діна.
— Et toi tu en a quatre, lui dit Dina.
— О, ось як! — каже він зі сміхом. — Знаєш, це схоже на нахабність!
— Ah ! ça, fit-il en riant, tu sais que ça ressemble à une impertinence !
Справді — Поль Леру лисий у тридцять років.
En effet Paul Leroux est chauve à trente ans.
Потім говорять про графа Ґергарда, про Денхоффа6, який залицявся до мене по-своєму... по-німецьки. І ось що я тепер згадала! Знаєте, що на наступний день після першого дня перегонів ми мали о другій їхати до Амальфі: Денхофф просив у мами дозволу представити нас принцові Карлу, який мав там бути і якого «засліпила» моя фотографія, — а також принцесі, яка тримала її в себе цілий день і повернула Денхоффу лише наступного.
Puis on parle du comte Gerhard, de Doenhoff qui m’a fait la cour à sa façon... allemande. Et à présent que j’y pense ! Savez-vous que le lendemain du premier jour des courses nous devions aller à deux heures à Amalfi, Doenhoff en a prié maman pour nous présenter au prince Charles qui serait là et qui a été « ébloui » par ma photographie ainsi que la princesse qui la garda tout un jour chez elle et ne la rendit à Doenhoff que le lendemain.
І подумати тільки, що цей розпусник Лардерель змусив мене пропустити це представлення, навіявши мені думку піти до Опери, сподіваючись його там зустріти!
Et dire que c’est ce débauché de Larderel qui m’a fait manquer cette présentation, en m’inspirant l’idée d’aller à l’Opéra dans l’espoir de l’y rencontrer !
Потім кілька слів про Плаудена й Антонеллі.
Puis quelques mots sur Plowden et Antonelli.
До речі, знаєте, що Брушетті знову написав — цього разу мамі. Він довго говорив із нею напередодні відʼїзду. Ах! Якби я занотувала всі його спроби — назбирався б цілий мішок: усіх відкинутих, зневажених і наплюваних.
A propos, vous savez que Bruschetti a encore écrit, cette fois à maman. Il lui a longuement parlé la veille de notre départ. Ah ! si j’avais seulement noté toutes ses démarches, il y en aurait un sac à enregistrer, toutes rebutées, méprisées et crachées dessus qu’elles étaient.
Але я його ненавиджу; все, що я про нього кажу, — лише з марнославства.
Mais je le déteste, je ne dis ce que j’en dis que par vanité.
У мене є інша думка.
J’ai une autre idée.
Думаю, що Милорадович підійшов би мені чудово, якби тільки він сам мене захотів.
Je pense que Miloradovitch m’irait à ravir s’il voulait seulement de moi.
Ах! Шахрай Антонеллі!
Ah ! canaille d’Antonelli !
Проте не варто й зовсім звинувачувати його, якщо не пише. Він такий невпевнений у моєму мінливому настрої — а я нічого не зробила, щоб його заспокоїти. Ніколи не вимовила жодного слова від серця — і виправдовувалась перед ним на вокзалі:
Pourtant il ne faudrait pas l’accuser tout à fait s’il ne m’écrit pas. Il est si peu sûr de mon humeur changeante, et je n’ai rien fait pour le rassurer. Je n’ai jamais fait entendre un mot parti du cœur et je m’en excusais en lui disant à la gare:
— Справді, добродію, ви говорите так невизначено, так розмито, так дивно...
— Vraiment, Monsieur, vous parlez d’une façon si indécise, si flottante, si étrange...
— Я не хочу говорити, як Брушетті, і ніколи не говорю, як усі, — перебив він.
— Je ne veux par parler comme Bruschetti et je ne parle jamais comme tout le monde, interrompit-il.
— Що, — веду я далі, не зважаючи на те, що мене перебили, — мої слова звучать як суддівські запитання.
— Que, continuai-je sans m’inquiéter de l’interruption, que mes paroles ont l’air de questions de juge.
— Отже, ви самі це визнаєте! — вигукнув він.
— Vous le reconaissez donc ! s’écria-t-il.
— Так — суддівські запитання порівняно з вашими хитаннями, вашими смішними ваганнями.
— Oui, des questions de juge à côté de vos oscillations, de vos hésitations ridicules.
Отже, я казала... що? Ах! Так — я казала, що Пʼєтра можна виправдати, бо він не впевнений у мені. А може, він просто не зважується — мені, що не кохаю, не зрозуміти цих страхів і вагань.
Je disais donc... quoi ? ah ! oui, je disais que Pietro était excusable étant peu sûr de moi. Et puis, il n’ose peut-être pas, je ne peux pas comprendre ces craintes et ces hésitations, moi qui n’aime pas.
Я читала в романах, що дуже закохана людина часто здається байдужою й забудькуватою саме через своє кохання. Хотілось би вірити романам.
J’ai lu dans des romans que souvent un homme très amoureux semble indifférent et oublieux à cause de son amour même. Je voudrais bien croire aux romans.
Мені хочеться спати, і я нудьгую — і в такому стані завжди хочу бачити Пʼєтра й чути, як він говорить про кохання. Хотіла б уві сні бачити, що він тут, — хотіла б гарного сну. Дійсність небезпечна.
Je suis endormie et ennuyée et dans cet état-là je désire toujours voir Pietro et l’entendre parler d’amour. Je voudrais rêver qu’il est là, je voudrais faire un joli rêve. La réalité est dangereuse.
Найнер, власник готелю «де ла Вілль» у Римі, повідомляє, що відправив срібні серця, і пише, що перегони призначено на 11 і 13 цього місяця.
Nainer, le propriétaire de l’hôtel de la Ville à Rome écrit que les courses sont fixées aux 11 et 13 de ce mois, dans sa lettre qui annonce l’expédition des cœurs d’argent.
Умовились, що Антонеллі телеграфує за сорок вісім годин до дня перегонів — отже, його телеграма мала б прийти в наступний вівторок, 9 травня. Якби він мене кохав, йому спало б на думку те саме, що й мені, — приїхати самому.
Il était convenu qu’Antonelli télégraphierait quarante-huit heures avant le jour des courses, ce qui fait que sa dépêche devrait arriver mardi prochain, le 9 mai. S’il m’aimait il aurait l’idée que j’ai, c’est-à-dire de venir lui-même.
Сад повен ромашок — і я тільки й роблю, що обриваю пелюстки: прийде — не прийде. Вони кажуть: прийде. Та хіба можна вірити?
Le jardin est plein de marguerites et je ne fais que les effeuiller en demandant s’il vient. Elles disent: oui. Mais peut-on croire ?
Нудьгую — а коли нудьгую, стаю дуже ніжною.
Je m’ennuie, et quand je m’ennuie je deviens très tendre.
Нудьгую — і мене засмучує, що Пʼєтро мене покинув. Знову потопаю в океані невизначеності.
Je m’ennuie et l’abandon de Pietro me chagrine. De nouveau je suis noyée dans un océan d’incertitude.
Коли ж скінчиться це життя нудьги, розчарувань, заздрощів і смутку! Коли ж нарешті заживу так, як люблю! Заміжня за великим статком, за великим іменем і за людиною симпатичною, — бо я не така меркантильна, як ви думаєте; до того ж, якщо я і не така — то з егоїзму. Жити з чоловіком, якого ненавидиш, було б жахливо — і ні багатство, ні становище мені б не допомогли. Я не вибаглива: не вимагаю кохання — задовольняюсь тим, щоб чоловік хоча б не був мені огидний, аби тільки давав те, чого я хочу.
Quand donc finira cette vie d’ennuis, de déceptions, d’envie et de chagrins ! Quand donc vivrai-je enfin comme j’aime ! Mariée à une grande fortune, à un grand nom et à un homme sympathique, car je ne suis pas si mercenaire que vous pensez, d’ailleurs, si je ne le suis pas, c’est par égoïsme. Ce serait affreux de vivre avec un homme qu’on déteste, et ni richesse ni position ne me profiteraient. Je ne suis pas exigeante, je ne demande pas à aimer, je me contente de pouvoir souffrir l’homme, pourvu qu’il me donne ce que je veux.
Ах! Боже і Свята Діво, простіть і захистіть мене.
Ah ! Dieu et Sainte Vierge pardonnez et protégez-moi.
Примітки
Бедуїн — накидка з капюшоном у бедуїнському стилі; модний екзотичний одяг, натхнений Північною Африкою. ↩
Бал на Капітолії (Campidoglio) — урочистий прийом у Римській ратуші. ↩
Поль Леру (Petit-Paul) — знайомий із ніццького кола. ↩
«Аполло» — театр «Аполло» в Римі, куди Марі ходила на карнавальні маскаради; Петі-Поль заговорив до неї там на балу 25 лютого 1876 року (054.0448). ↩
«Tu as un cheveu?» — жартівливий французький вираз: буквально «у тебе є волосинка?», тобто «що з тобою?» (натяк на похмурий вигляд). ↩
Денхофф — знайомий із германського кола, що залицявся до Марі. ↩