❦
Субота 29 квітня 1876
Samedi 29 avril 1876
Ось я знову в цій блакитній кімнаті, про яку зітхала й в якій зітхаю тепер.
Me voilà donc dans cette chambre bleue après laquelle je soupirais et dans laquelle je soupire.
Сапоженікови були в мене і попросили показати «моїх жертв». Усі без винятку віддають перевагу Пʼєтрові.
Les Sapogenikoff ont été chez moi et ont demandé à voir « mes victimes ». Il n’y a personne qui ne donne la préférence à Pietro.
Погода гарна — треба буде трохи подивитися, який тут зібрався люд, а потім пройтися по крамницях за різними речами для моєї кімнати.
Il fait beau, il faudra aller un peu voir le monde qu’il y a, et puis dans des magasins pour plusieurs choses pour chez moi.
Мені треба облаштувати майстерню, молитовний куточок, бібліотеку. Це можна буде зробити лише після повернення з Росії, звідки я привезу гроші.
Il me faut arranger un atelier, un oratoire, une bibliothèque. Ce ne pourra se faire qu’au retour de Russie d’où je rapporterai de l’argent.
A propos ! et Audiffret ? qu’en faisons-nous ? Absolument rien. On ne l’a plus vu depuis un mois, il se partage entre la Pointue et l’Olive et ne se montre jamais à la Promenade.
Втім, мені байдуже4, я зайнята своєю тихою маленькою любовʼю до Пʼєтра. Справді вірю, що губи зʼєднані невидимими нитками з усіма частинами тіла й серця. Його очі дивились у мої, а напіврозкриті губи чекали моїх, не сміючи самі їх шукати. Ця нерішучість мене причарувала — і я поклала їй кінець. Ні, тільки уявіть собі: я — і чоловічий поцілунок на устах! І не просто прийняла, але й відповіла на нього. Втім, то був перший і єдиний. У мене не було ні бажання, ні сміливості поцілувати його в обличчя — це було б банально й по-міщанськи; коли він цілував мене, весь тремтячи, я лише заплющувала очі й обіймала його за шию руками, бо дуже боялась, що якщо вони виступлять за край цієї маленької дверної алькови, їх побачить Валіцький, який міг зʼявитися будь-якої миті.
D’ailleurs poco m’importe, je m’occupe de mon petit amour tranquille pour Pietro. Je crois vraiment que les lèvres communiquent par des petites ficelles invisibles avec toutes les parties du corps et du cœur. Ses yeux étaient dans mes yeux et ses lèvres entrouvertes attendaient mes lèvres n’osant pas aller les chercher. Cette hésitation m’a charmée et j’y ai mis fin. Non, mais me voyez-vous avec un baiser d’homme sur les lèvres ! je ne l’ai pas seulement subi mais je l’ai aussi partagé. D’ailleurs ce fut le premier et le seul. Je n’ai eu ni la volonté ni le courage de l’embrasser sur la figure, c’eut été banal et bourgeois, et lorsqu’il m’embrassait tout tremblant je me contentais de fermer les yeux et de lui mettre les mains autour du cou par les bras, car j’avais très peur qu’en dépassant l’épaisseur de cette espèce d’alcôve de porte ils ne fussent vus de Walitsky qui pouvait arriver d’un moment à l’autre.
А все ж це досить кумедно: ніхто нічого й не підозрює — всі вважають мене такою ж непохитною й чистою й дивуються, чому я не сказала йому, що кохаю, — адже це ні до чого не зобовʼязує. Бачте, як помиляються!
C’est assez drôle tout de même, et personne ne le soupçonne, on me croit tout aussi rigide et pure et on s’étonne pourquoi je ne lui aie pas dit que je l’aimais puisque cela n’engage à rien. Voyez comme on se trompe !
Ось із кого складається ця родина. Передусім — кардинал-диякон Джакомо Антонеллі5. Цей поважний муж мав чотирьох братів; один із них, директор банку, помер бездітним, залишивши свій статок батькові Пʼєтра. Отже, залишилося троє братів: один дітей не має й не матиме, двоє інших — мають. Перший має сина, що вже вісім років як одружений з дочкою графині Гарсія, але дітей не має й не матиме — отже, ця гілка відпадає. І нарешті є граф Луїджі Антонеллі, одружений із графинею Каміллою Фолькі, від якої він мав трьох синів: Домініко, Паоло і Пʼєтро. Згідно з новими законами, старший успадкує половину, а решту порівну поділять між двома іншими братами.
Voilà comment est composée la famille. Il y a d’abord et avant tout le cardinal-diacre Jacques Antonelli. Ce grand personnage avait quatre frères dont un, celui qui était directeur de la banque est mort sans enfants laissant sa fortune au père de Pietro. Il lui en reste donc trois, dont un n’a pas d’enfants et n’en aura pas, les deux autres en ont. Le premier a un fils qui, marié à la fille de la comtesse Garcia depuis huit ans déjà, n’a pas d’enfants et n’en aura pas. Ce qui fait que cette branche-là est hors de question. Et enfin il y a le comte Louis Antonelli marié à la comtesse Camille Folchi dont il a eu trois fils: Dominique, Paul et Pierre. Selon les nouvelles lois, l’aîné héritera de la moitié et l’autre moitié sera partagée également entre les deux autres frères.
Кардинал склав заповіт, в якому залишає все братові Луїджі: решта — бездітні й самі по собі заможні — не отримають нічого. Луїджі теж дуже багатий, але в нього троє синів.
Le cardinal a fait un testament dans lequel il donne tout à son frère Louis, les autres n’ayant pas d’enfants et étant riches par eux-mêmes ne recevront rien. Louis est aussi très riche mais il a trois fils.
Тепер ви все знаєте. А тепер я піду одягатись. Пан Сапоженіков тут — і дивиться цілком спокійно на те, що його дружина носить жалобу й перетворила кімнату Юркова6 на каплицю: там, перед вівтарем із образами святих і вічно свіжими квітами, вона заходить помолитись десять разів на день і дивиться на ліжко бідолахи, яке кожної ночі застеляють, наче він має прийти спати. Ця людина — або найпідліша з людей, або янгол небесний. Ніна7 набрякла й пожовкла — харчується лише картоплею й чаєм. Поки ми там були, прийшов Барнола і сказав, що лише сьогодні вранці дізнався про наш приїзд і вже йшов до нас, коли побачив тут наш екіпаж.
Vous voilà au courant. Et à présent je vais m’habiller. M. Sapogenikoff est ici et regarde comme la chose la plus naturelle du monde que sa femme soit en deuil et qu’elle transforme la chambre de Yourkoff en chapelle où devant un autel formé par des images de saints et garni de fleurs sans cesse renouvelées, elle se retire dix fois par jour pour prier et pour regarder le lit du pauvre homme qu’elle fait préparer chaque nuit comme s’il devait venir y dormir. Cet homme est ou le plus vil des hommes ou un ange du ciel. Nina est enflée et jaune, elle ne prend aucune autre nourriture que des pommes de terre et du thé. Comme nous étions là Barnola vint disant qu’il n’avait appris notre arrivée que ce matin et qu’il allait chez nous lorsqu’il vit notre voiture ici.
Ніна, Марі, тіточка, пан Сапоженіков і Валіцький ідуть до нас, а я, мама, Діна й Ольга — на концерт. Трохи дощить, але Саетон Ґотʼє8 (брат Пепіно) й два інших жахіття — на своєму посту. Після римських панів вони такі недоладні й бридкі, що й слів не добрати.
Nina, Marie, ma tante, M. Sapogenikoff et Walitsky s’en vont chez nous, tandis que moi, maman, Dina et Olga allons à la musique. Il pleut un peu mais Saëtone Gautier (le frère de Pépino) et deux autres horreurs sont à leur poste. Ils sont si sales et si vilains après les messieurs de Rome que je ne sais que dire.
Саетон — це страховисько, якого я звала дядьком Саетоном, — підходить привітати нас. Ми ввічливо його приймаємо — з поваги до себе і тому, що подібна особа заслуговує лише байдужої байдужості.
Saëtone, cette horreur que je nommais l’oncle Saëtone, vient nous souhaiter la bienvenue. Nous le recevons poliment par respect pour nous et parce qu’un pareil être ne mérite rien qu’une indifférente indifférence.
— А ваш портрет, мадемуазель, той, що ви мені обіцяли, але не дали, сказавши, що треба прийти за ним, — а я якраз не міг прийти, — коли ж ви його дасте?
- Et votre portrait, Mademoiselle, celui que vous m’avez promis, que vous n’avez pas donné disant qu’il fallait venir le voir et justement je n’ai pas pu venir, quand le donnerez-vous ?
— Ах, добродію, — відповіла я з усмішкою, — ви не прийшли за ним, а я віддала його комусь іншому — так що більше немає чого вам давати.
- Ah ! Monsieur, dis-je en souriant, vous n’étes pas venu le chercher et je l’ai donné à quelqu’un d’autre de sorte que je n’en ai plus à vous donner.
— Ось це я розумію! — каже він, звертаючи все на жарт. — О-го! Це справді відповідь... але це не завадить мені якось прийти засвідчити вам свою шанобу.
- Voilà ce qui s’appelle parler, dit-il en prenant la chose en plaisanterie, oh ! ho ! c’est vraiment une réponse... mais cela ne m’empêchera pas de venir un de ces jours vous présenter mes hommages.
— Ми будемо дуже раді, добродію.
- Nous serons charmées, Monsieur.
Кількома вправними словами про наш веселий римський сезон і про те, як нас там вшановували, я дала колишньому дядькові Саетонові привід для думок, якими він неодмінно поділиться.
Par quelques mots adroits en parlant de notre amusant séjour à Rome et la manière dont on nous y a fêtées, l’ex-oncle Saëtone pourra penser des choses qu’il ne manquera pas de raconter.
— Але ви залишитесь у Ніцці? — запитує він.
- Mais vous nous resterez à Nice ? demanda-t-il.
— Звичайно, будемо приїжджати час від часу, але я так люблю Рим, що спробую осісти там назовсім.
- Sans doute nous reviendrons de temps en temps, mais j’aime tant Rome que je vais tâcher de m’y installer tout à fait.
— Назовсім? — перепитує Андрійо9 зі значущим виразом обличчя. — Це слово стосується серця, яке я тут бачу?
- Tout à fait ? fit Andriot en faisant une mine significative, ce mot se rattache-t-il au cœur que je vois ?
— О, аж ніяк, запевняю вас.
- Oh ! non point, je vous assure.
— Ого-го... проте...
- Mais oh ! ho ! cependant...
— Справді нічого не знаю.
- Je n’en sais rien en vérité.
— Ви нічого не знаєте, але я дозволю собі багато чого припустити, і...
- Vous n’en savez rien mais je me permets de supposer beaucoup, et...
— Даремно, добродію, справді даремно, — кажу я, сміючись самими губами.
- A tort, Monsieur, vraiment à tort, dis-je en riant du bout des lèvres.
— Однак це «назовсім» справляє на мене враження...
- C’est égal, ce tout à fait me fait un effet...
До дідька цього мужика!
Au diable le paysan !
Боже мій! До чого може дійти людська злоба! Коли Юрков наклав на себе руки, люди в Монако замкнули його в морзі й погодилися визнати, що він там, лише на прохання консула, коли їм показали лист, у якому нещасний сповіщав Ніну про свою смерть. Лист надійшов о восьмій ранку наступного дня — і Марі відразу поїхала поїздом о восьмій до Монако. Там їй чинили всі ті перешкоди, що я згадала, але вона все ж змогла його побачити — разом із консулом, лікарем Чернічовим і слугою Антоновим. Коли вона побачила його там — холодного й мертвого — вона стала на коліна, заплакала й двічі поцілувала йому руку, як то заведено. Хто б не вчинив так само на її місці? У дитини чудове серце — і вона страждала від жахливого розпачу матері; хто б не зворушився на її місці? Адже зрештою Юрков прожив у їхньому домі пʼятнадцять років — і хоча нерідко бував неприємний, він був добрим чоловіком, любив цих дівчаток, яких знав ще відтоді, як молодшій ледве виповнилось два роки. Вони звикли дивитися на нього як на рідного — і Марі, побачивши його мертвим так раптово й так жахливо, була бліда, тремтіла й плакала навзрид.
Mon Dieu ! Jusqu’où peut aller la méchanceté du monde ! Lorsque Yourkoff se fut tué les gens de Monaco l’enfermèrent dans la morgue et ne voulurent avouer qu’il était là qu’à la demande du consul et à l’exhibition de la lettre que le malheureux écrivit à Nina en lui annonçant sa mort. Le lettre fut reçue à huit heures le lendemain et aussitôt Marie partit par le train de huit heures pour Monaco. Alors on fit les difficultés que je viens de dire, mais elle parvint à le voir accompagnés du consul, du docteur Tchernichoff et du paysan Antonoff. Lorsqu’elle le vit là tout froid et mort elle s’agenouilla, pleura et lui baisa deux fois la main comme c’est l’usage. Qui n’aurait pas fait autant à sa place ? L’enfant a un excellent cœur et elle souffrait du désespoir affreux de sa mère, qui ne serait pas ému à sa place ? Car après tout Yourkoff était depuis quinze ans dans la maison, tout en étant souvent désagréable il était bon, il aimait ces petites filles qu’il avait connues lorsque la cadette avait deux ans à peine. Elles étaient habituées à le regarder comme un parent, et Marie en le voyant mort si subitement et d’une mort aussi terrible était pâle et tremblante et pleurait de toutes ses foces.
А знаєте, що казали? Казали, що Юрков, побувши коханцем матері, став коханцем доньки — і що, не маючи спокою від ревнощів першої, вирішив покінчити з собою.
Or savez-vous ce qu’on a dit ? On a dit que Yourkoff après avoir été l’amant de la mère était devenu l’amant de la fille, et que poursuivi par la jalousie de la première il résolut de se tuer.
Бідні дівчата — ангели терпеливості й поблажливості, що живуть тихо вдома, осторонь від світу, ніколи не виставляючи себе напоказ, прості й скромні, — а знаходяться ж люди, які приписують їм найогидніші ганебні вчинки!
Pauvres petites filles, des anges de patience et d’indulgence, qui vivent tranquillement chez elles, en dehors du monde, ne se mettant jamais en avant, simples et modestes, et on trouve moyen de les charger des plus atroces noirceurs !
Боже мій і Свята Мадонно, мене так жахає цей негідний наклеп, не вартий навіть зневаги, — благаю Тебе, Господи, помилуй мене! Хто знає, що говорять про мене!
Mon Dieu et Sainte Madone, je suis si horrifiée de cette calomnie indigne et au-dessus de tout mépris que je Vous prie, Seigneur, d’avoir pitié de moi ! Qui sait ce qu’on dit sur mon compte !
Від цього мені стає моторошно, запевняю вас.
Cela me donne froid, je vous assure.
Ми всі разом повечеряли, а потім — згадавши добрі старі часи — я пішла з Ольгою до себе й на її прохання розповіла про римські події, а радше — читала з цього щоденника. Мені приємно було бачити, як вона слухає з таким інтересом, мов роман, — і це мені лестило.
Nous avons tous dîné ensemble et après, me souvenant du bon vieux temps, j’allai avec Olga chez moi et, à sa prière, je lui racontai des choses de Rome, ou plutôt lus de ce journal. Je me plaisais à la voir intéressée comme par un roman et cela me flattait.
Вона досі закохана в брата Еміля10 — помітивши це, я прочитала їй листи монахів і чистильників взуття, вона аж запалилася й почала балакати й розповідати історії про цього вродливого мужика.
Elle est encore amoureuse du frère Emile, ce que voyant je lui lus les lettres des moines et des cireurs et elle en fut enthousiasmée et se mit à bavarder et à raconter des histoires de ce beau moujik.
Зрештою — що ще там є, подивімось? Так, є ще розмова з Діною, до якої я зайшла, коли вона вже лежала, перш ніж забратися у свою мушлю.
Enfin voilà qu’a-t-il encore voyons ? Oui, il y a une conversation avec Dina que j’allai trouver dans son lit avant de me mettre dans ma coquille.
Ми перебрали Пʼєтрові шанси. Цілком очевидно, що розпусний кардинал залишає все графові Луїджі — не кажучи вже про те, що згаданий граф Луїджі вже успадкував статок від брата-банкіра й успадкує ще від іншого брата.
Nous avons fait la revue des chances de Pietro. Il est bien certain que le dévergondé cardinal donne tout au comte Louis sans compter que le susdit comte Louis a déjà hérité de son frère de la banque, et héritera de son autre frère.
Свекор Гарсія залишить свій статок синові. Але в сина немає дітей, а дружина, з дому Гарсія, занадто гладка, щоб йому їх дати. Антонеллі теж розраховують на цю спадщину. Але оскільки корисно дивитись на речі песимістично — щоб не розчаровуватись, а навпаки, приємно дивуватись, — облишмо це й говорімо лише про кардинала й іншого брата. Звичайно, то статки королівські — але синів троє. Пʼєтро отримає лише четверту частину, бо старший бере половину. І для цього ще треба, щоб кардинал помер, щоб батько помер, — а батькові лише шістдесят чотири роки, а що він міцний, то легко проживе ще десять-пʼятнадцять і, мабуть, більше, бо в цій родині доживають до старості. А доти сини будуть у цілковитій залежності. Я ж ні за що на світі не хочу виходити заміж у родину — я, яку дратує найменший натяк на спротив навіть у нас, де я господиня. Хочу виходити заміж лише для того, щоб бути у себе або у чоловіка, який у свою чергу був би цілком у себе. Хочу мати свій палац, свої екіпажі, одним словом — жити незалежно, і це бажання цілком поважне, бо воно гарантує щастя чоловіка, дружини й спокій усієї родини: скількох людей зробило нещасними саме таке подвійне господарство — між батьком і матірʼю! Мама — живий доказ. Шкода, бо Пʼєтро дуже милий.
Le beau-père de la Garcia donnera sa fortune à son fils. Mais son fils n’a pas d’enfants et sa femme née Garcia est trop grasse pour lui en donner. Les Antonelli comptent aussi sur cet héritage-là. Mais comme il est bon de prendre les choses en pessimiste pour ne pas être désappointé mais au contraire plutôt être agréablement surpris, laissons de côté cela et ne parlons que du cardinal et de l’autre frère. Certes ce sont là des fortunes royales mais il y a trois fils. Pietro n’aura que la quatrième partie puisque l’aîné reçoit la moitié. Et puis il faut pour cela que le cardinal meure, et que son père meure, et le père n’a que soixante-quatre ans, et fort robuste qu’il est il pourra en vivre facilement encore dix ou quinze et peut-être plus, car on meurt vieux dans la famille. Jusqu’à là donc les fils seront dans une entière dépendance. Et pour rien au monde je ne veux me marier dans une famille, moi qui m’impatiente du moindre semblant de résistance chez nous où je suis la maîtresse. Je ne veux me marier que pour être chez moi ou chez mon mari qui serait tout à fait chez lui à son tour. Je veux avoir mon palais, mes équipages, en un mot vivre indépendane et c’est là un désir très respectable car il garantit le bonheur du mari, de la femme et la paix de toute la famille, combien de malheureux ne doivent leur malheur qu’à cette vie entre le père et la mère ! Maman en est la preuve vivante. C’est dommage car Pietro est très gentil.
Потім Діна каже мені, як шкодує про мою огиду до Брушетті11: Брушетті — багатий, граф, незалежний, і якби він приїхав до Ніцци, усі тутешні, котрі зчинили пекельний галас через приїзд Льобеке і мого кузена Поля, луснули б від заздрощів. Поява Брушетті тут із його кіньми й шикарним оточенням наробила б шуму. У Римі його зневажає суто римська котерія, що вважає зайдою кожного провінціала, — і навіть за кілька років Брушетті буде там щонайбільше бажаним гостем. Тоді як у Ніцці бʼються за якогось Руассара — тут він видався б богом. Я згодна з Діною, але не могла вчинити інакше. Дуже шкода, що Брушетті такий мені огидний, — але це сильніше за мене. Якби він був мені хоч трохи стерпний — я б більше нічого й не просила. Але потішене марнославство не переважить цієї нездоланної відрази, і ніякої радості я б від цього не мала — самі муки й страждання.
Puis Dina me dit combien elle regrette mon dégoût pour Bruschetti, Bruschetti est riche, comte, indépendant, et en venant à Nice il ferait crever d’envie tous les gens d’ici qui ont fait un tapage du diable pour la venue de Loëbecke et de mon cousin Paul. L’arrivée de Bruschetti ici, avec ses chevaux et son entourage chic ferait du bruit. Il est dédaigné à Rome par la coterie essentiellement romaine qui regarde comme un intrus chaque homme de la province, et encore au bout de quelques années Bruschetti ne sera que le bienvenu. Tandis qu’à Nice on se bat pour un Roissard, il serait regardé comme un dieu. Je suis de l’avis de Dîna, mais je ne pouvais pas agir autrement. Je regrette bien que Bruschetti me soit si odieux mais c’est plus fort que moi. S’il m’était seulement un peu supportable je ne demanderais pas mieux. Mais la vanité flattée n’est pas plus forte que ce dégoût insurmontable et je n’en aurais aucun plaisir, tourmentée et misérable.
Примітки
Одіффре — молодик із ніццького оточення, з яким Марі раніше кокетувала. ↩
Гостра (la Pointue) — Марієве прізвисько для місцевої знайомої, ймовірно через риси обличчя. ↩
Олива (lʼOlive) — ще одне прізвисько Марі для місцевої знайомої. ↩
В оригіналі італійсько-французькою сумішшю: «poco mʼimporte» («мені мало до цього діла»). ↩
Джакомо Антонеллі (1806–1876) — кардинал-диякон, державний секретар Ватикану за Пія IX; один із найвпливовіших дипломатів свого часу. Дядько Пʼєтра. ↩
Юрков — чоловік, що жив у родині Сапоженікових і нещодавно наклав на себе руки в Монако. ↩
Ніна Сапоженікова — матір сестер Сапоженікових, вражена смертю Юркова. ↩
Саетон Ґотʼє — знайомий із ніццького кола, якого Марі терпіти не може. ↩
Андрійо — один із ніццьких знайомих; тут йдеться про того самого Саетона або іншу особу з оточення. ↩
Брат Еміль — чернець, у якого Ольга Сапоженікова закохана. ↩
Брушетті — молодик з римського оточення, якого Марі вважає можливою партією, але якого їй огидно. ↩