❦
Понеділок, 17 квітня 1876
Lundi 17 avril 1876
Дивна річ. Коли мені добре й весело, волосся в мене чудово кучерявиться, але варто мені занудьгувати — воно стає пряме й плоске, як палиці.
Un fait bizarre. Tant que je suis contente et gaie mes cheveux frisent admirablement, mais dès que je commence à m’ennuyer, ils deviennent raides et plats comme des bâtons.
Ми мали їхати до Помпей, але вранці пішов дощ і ллє весь день.
Nous devions aller à Pompéi mais il a plu le matin et il pleut toute la journée.
Альтамура прийшов близько пʼятої; я доручила йому знайти двох надзвичайно маленьких коней — таких, яких я бачила тільки в Неаполі: зовсім білих або білих із домішкою ясно-рожевої жовтизни. Не знаю, як ця масть зветься, знаю лише, що вона дуже рідкісна.
Altamura a été vers cinq heures, je l’ai chargé de me trouvé deux excessivement petits chevaux, comme je n’en ai vu qu’à Naples, tout blancs ou blancs avec un mélange de jaune rosé clair. Je ne sais comment on nomme cette couleur, je sais qu’elle est très rare.
За ворожінням Пʼєтро тут.1
D’après les bonnes aventures Pietro est ici.
До того ж завтра матимемо звістки про нього. При Альтамурі говорили про те, що його відправили до монастиря,2 і Альтамура вранці телеграфував маркізу Філіпані до Риму, питаючи про здоровʼя Антонеллі.
D’ailleurs nous aurons de ses nouvelles demain. On a parlé de sa mise au couvent devant Altamura et Altamura a télégraphié ce matin au marquis Filipani à Rome, s’informant de la santé d’Antonelli.
Я читаю романи й думаю. Намагаюся розгадати цю загадку. Шукаю від ранку до вечора.
Je lis des romans et je pense. Je cherche à deviner le mot de l’énigme. Je le cherche depuis le matin jusqu’au soir.
Мама двадцять разів приходить докоряти мені за читання. Вона хотіла б, щоб я сиділа з усіма — підтримувала розмову або вислуховувала її образи. Але я замикаюся — справді живу, мов у монастирі. Майже весь час замкнена, читаю. Мені нема чого писати: я вже розповіла про свої останні жалі, страхи, здогади, а якщо не впадати у відчай — що було б безглуздо, — і не радіти й бачити все в рожевому світлі — що було б іще безглуздіше, — мені нема чого казати. Чекаю і нуджуся, нуджуся і чекаю.
Maman vient vingt fois me reprocher ma lecture. Elle voudrait que je fusse avec eux pour soutenir la conversation ou pour écouter ses avanies. Mais je m’enferme et suis vraiment comme dans un couvent. La plupart du temps enfermée à lire. Je ne trouve rien à écrire, j’ai déjà raconté mes derniers regrets, mes craintes, mes suppositions, et à moins de me désespérer, ce qui serait bête; ou de me réjouir et prendre tout en rose, ce qui serait plus bête encore, je n’ai rien à dire. J’attends et je m’ennuie, je m’ennuie et j’attends.
Та часом мене охоплює спокуса знову все проаналізувати й спробувати вгадати... Ні, ні, краще отупіти від читання — ви самі бачите, що моєму духові далеко до спокою й веселості, і часом мені так стискає груди, що я готова плакати. Ні, не треба робити історію, як кажуть по-російськи, — лишаймося наскільки можливо в царстві отупіння.
Cependant souvent l’envie me prend d’analyser tout de nouveau et de chercher à deviner... Non, non, il vaut mieux m’abrutir en lisant, vous voyez bien que mon esprit est loin du calme et de la gaieté, et parfois ma poitrine devient si oppressée que je pleurerais volontiers. Non, il ne faut pas faire d’histoire comme on dit en russe, autant que possible restons dans le domaine de l’abrutissement.
Сумне царство — але що вдієш?
Triste domaine, mais que faire ?
Раптом мені спадає на думку, що він просто кинув мене. О! Тоді довелося б визнати, що він брехав того останнього вечора, брехав, як найспритніший лиходій! Ні, я сама негідниця, але мені важко повірити в таку підлість. До того ж йому не було жодного сенсу мене обманювати.
Tout d’un coup l’idée me vient qu’il m’a simplement abandonnée. Oh ! alors il faudrait penser qu’il eût menti le dernier soir, qu’il eût menti comme le plus habile scélérat ! Non je suis une canaille mais j’ai peine à croire à tant de lâcheté. D’ailleurs il n’avait aucun but pour me tromper.
Та чому, врешті-решт?
Voyons, pourquoi ?
Лиходій, слабка людина чи жертва? Ось у чому питання.
Scélérat, faible ou victime ? Voilà.
А що, як він просто легковажний юнак?!
Et s’il n’était qu’un jeune étourdi ?!
Ні, погляньте, добрі люди, погляньте на моє становище: невже я дала себе обдурити, невже я прийняла порожні слова за правду? Ні, ні, ні — я ще не хочу нічого вирішувати. Не хочу нічого говорити, — тільки катуватиму себе й шматуватиму свою бідну душу тисячами сумнівів, однаково принизливих і сумних.
Non, voyez bonnes gens, voyez ma position, je me suis donc laissée tromper, j’ai pris des vaines phrases pour de la vérité ? Non, non, non, je ne veux rien décider encore. Je ne veux rien dire, je ne ferais que me tourmenter et déchirer ma pauvre âme par mille doutes aussi humiliants que tristes.
Боже, якби він приїхав!
Dieu, s’il venait !
Але послухайте ось що: Альтамура приходить о десятій; не маючи змоги пройти через салон, я йду коридором, щоб поцупити цигарки з кімнати Валіцького, що поруч із салоном. Коробка з цигарками ще запечатана, я збираюся вийти навшпиньки, аж чую імʼя Пʼєтро — і застигаю на місці.
Mais écoutez ceci: Altamura arrive à dix heures, ne pouvant traverser le salon je passe par le corridor pour aller voler des cigarettes dans la chambre de Walitsky qui est à côté du salon. La boîte de cigarettes n’étant pas décachetée je m’apprête à sortir sur la pointe du pied quand j’entends le nom de Pietro et reste clouée à ma place.
— Але Антонеллі в Римі, — каже Альтамура.
— Mais Antonelli est à Rome, dit Altamura.
— Але який Антонеллі?
— Mais quel Antonelli ?
— Граф Пʼєр, мадам, я щойно отримав цю депешу, ось.
— Le comte Pierre, Madame, je viens de recevoir cette dépêche, tenez.
— Подивімось, — каже мама і читає ось це:
— Voyons, dit maman et elle lit ceci:
«Неаполь, Вінченцо Альтамура. Граф Пʼєтро Антонеллі в Римі.»3
« Napoli, Vincenzo Altamura. Comte Pietro Antonelli è in Roma ».
Я кидаюся до своєї кімнати й падаю на канапу. Мені холодно, я плачу. Отже, я не помилилася — його усунули або він сам усунувся через мене!
Je cours chez moi et tombe sur le canapé. J’ai froid, je pleure. Alors je ne me suis pas trompée, on l’avait éloigné ou il s’était éloigné à cause de moi !
Він у Римі. Відколи? Де він був? Він мені нічого не сказав, він увесь час брехав, — а я думала, що мене кохають, думала, що є на цьому світі щось справжнє. Недарма кажуть bas-monde4 — «підлий світ»: він справді підлий, наш світ, такий підлий і ниций, що мені — в мої роки — вже огидно від нього.
Il est à Rome. Depuis quand ? Où a-t-il été ? Il ne m’en a rien dit, il a menti tout le temps et je me croyais aimée et je croyais en quelque chose dans ce monde. On a bien raison de dire bas-monde il est en effet bas notre monde tellement bas et vil que j’en suis dégoûtée à mon âge.
Коли ж я нарешті перестану вірити всьому? Коли ж я відповідатиму на слова чоловіків зневажливою посмішкою на вустах і крижаною відразою в серці?!
Quand donc cesserai-je de croire tout à fait ? Quand donc répondrai-je à ce que me diront les hommes par un sourire de mépris sur les lèvres et de froid dégoût dans le cœur ? !
Невже не існує ні кохання, ні правди, і обидва ці слова живуть тільки в книгах?
Est-il possible qu’il n’y ait ni amour ni vérité, et que ces deux mots ne soient développés que dans les livres ?
Але ті, хто пише книги, — звідки вони черпали ті прекрасні речі, про які так добре розповідають?
Mais ceux qui écrivent les livres, où ont-ils puisé les belles choses qu’ils racontent si bien ?
Не будімо плутати Пʼєра Антонеллі з усіма людьми і не говорімо — кохання лише слово, — тільки через те, що Пʼєр Антонеллі наважився перетворити його лише на слово.
Ne confondons pas Pierre Antonelli avec tout le monde, et ne disons pas - l’amour n’est qu’un mot - parce que Pierre Antonelli a osé n’en faire qu’un mot.
Ще раз позбудьмося ілюзій. Я думала: нарешті ось мене кохає чоловік, якого я не ненавиджу, — вперше в житті, яке щастя! Ах, аякже. Ах, аякже. Ах, аякже! Я плачу й сама з себе сміюся.
Pour cette fois encore détrompons-nous. Je pensais qu’en-fin me voilà aimée par un homme que je ne hais pas, c’est pour la première fois, quel bonheur ! Ah ! bien oui. Ah ! bien oui. Ah ! bien oui ! Je pleure et je me moque de moi.
Це і смішно, і сумно. «Ну що ж, — скрикнула я подумки, — їдемо до Риму!»
C’est comique et triste. Eh bien, me suis-je écriée mentalement, allons à Rome !
Non, ma fille, tu resteras à Naples, tu iras voir Pompéi, tu monteras sur le Vésuve, tu visiteras la Grotte d’Azur et celle du Chien, tu admireras le musée, tu assisteras aux courses de jeudi et tu ne partiras que samedi.
Навіщо тобі бігати за чоловіком. Якби ти хоча б шалено кохала його — може, це й було б виправданням, але ось так, ні з того ні з сього!
Qu’as-tu besoin de courir après un homme. Si du moins tu l’aimais follement ce serait une excuse, peut-être, mais comme ça !
Я розумію твою досаду — а хто б на твоєму місці не досадував?
Je comprends bien ton dépit, et qui ne serait pas dépité ?
Я не зроблю й кроку. Хто хоче — нехай зробить його заради мене. Е! Чи варто мені перейматися чоловіком, який, поки я перед очима, залицяється до мене, а ледь я далеко — радіє й не турбується нітрохи?
Je ne ferai pas un pas. Ceux qui veulent peuvent en faire un pour moi. Eh ! dois-je m’inquiéter d’un homme qui tant que je suis devant ses yeux me fait la cour, et dès que je suis loin s’en trouve bien aise et ne se dérange pas plus que ça ? !
Тож я переймаюся ним не як чоловіком, а лише як ще однією прикрістю. Мав би він обличчя Пандоли, Дзуккіні, дона Альфонсо чи Одескалькі — було б те саме. Я кохала його, можна сказати, лише тому, що він кохав мене. Я кажу це не зі злості й не в гніві. До того ж я завжди говорила те саме. І клянусь вам, що пани, яких я щойно назвала, важили б для мене не більше й не менше, ніж Пʼєтро, якби переконали мене, що кохають.
Aussi je ne m’inquiète pas de lui comme d’un homme, mais bien comme d’une vexation de plus. Aurait-il la figure de Pandola, de Zucchini, de don Alphonso ou des Odescalchi, que cela serait la même chose. Je ne l’ai aimé pour ainsi dire que parce qu’il m’aimait. Je ne parle pas par dépit et en colère. D’ailleurs j’ai toujours dit la même chose. Et je vous jure que les messieurs que je viens de nommer ne me seraient ni moins ni plus que Pietro s’ils m’avaient fait croire qu’ils m’aimaient.
Він вільний, він у Римі. Але марно думати, що він приїде до Неаполя.
Il est libre, il est à Rome. Mais il est inutile de penser qu’il viendra à Naples.
Яка шкода, що я приречена на одні лише прикрощі!
Comme c’est dommage pourtant d’être vouée aux ennuis comme je le suis !
Я не поспішаю до Риму — навпаки, відкладаю відʼїзд, адже невизначеність може обернутися образою. Тим часом моє становище хибне: мама, Діна й Валіцький коментують останні події — але мовчать із делікатності; насправді, делікатніше було б поговорити. Та я мовчу, і вони першими не починають. Зараз я почну.
Loin de désirer le départ pour Rome je le retarde, car l’incertitude peut bien se changer en affront. Sans cela ma position est fausse et maman et Dina et Walitsky commentent les derniers événements mais n’en disent rien par délicatesse, il serait bien plus délicat d’en parler. D’ailleurs je me tais et ils ne commencent pas les premiers. Je vais commencer à l’instant.
Повернулася — і нічого. Ледь відповідають.
J’en reviens et ça ne prend pas. On répond à peine.
Наразі мені якось легше на душі. Я глибоко зневажаю Антонеллі — хай він був обманутий чи діяв свідомо. Адже цілком можливо, що замість того, щоб іти йому наперекір, йому просто сказали поїхати під якимось приводом і затримали до мого відʼїзду. Бачите, як я схиляюся до поблажливості. Що вдієш — я clémente, милосердна.7 Моє імʼя мало б бути Клеманс — це була б пара до імені Торлонії, цього милого пʼяниці, якому я не припала до смаку. Який же дурень цей Торлонія. Він має тридцять тисяч франків на рік — я принесла б йому шістдесят, а то й сімдесят тисяч. Разом вийшло б сто тисяч. Сімдесят тисяч франків ренти становлять мільйон чотириста тисяч франків капіталу за законної ставки 5%. Запевняю вас, цим не варто нехтувати. Але він не знав. Ми були б чоловіком і дружиною, він, звісно, знущався б з мене — але мені це було б байдуже. Одного чудового дня, коли я вже буду заміжня, я розповім йому все це. Ми посміємося й, може, пошкодуємо.
Je sens une espèce de bien aise pour le moment. Je méprise profondément Antonelli, soit qu’il ait été trompé, soit qu’il ait agi volontairement. Car il se peut bien qu’au lieu de le contrarier on lui ait dit de partir sous un prétexte quelconque et qu’on l’ait retenu jusqu’à mon départ. Voyez comme je pèche vers l’indulgence. Que voulez-vous je suis clémente. Mon nom aurait dû être Clémence, ce serait le pendant de celui de Torlo-nia, ce cher ivrogne qui ne m’a pas trouvée à son goût. Est-il bête ce Torlonia. Il a trente mille francs par an, je lui en apporterai soixante mille ou soixante dix mille. Cela ferait cent mille ensemble. Soixante-dix mille francs de rente représentent un million quatre cent mille françs de capital au taux légal de 5 pour 100. Je vous assure que ce n’est pas à dédaigner. Mais il ne savait pas. Nous serions mari et femme, il me maltraiterait certainement mais cela ne me ferait rien. Un beau jour quand je serai mariée je lui dirai tout cela. Nous en rirons et nous regretterons peut-être.
Ah ! bigre, aller à Rome ! Ah ! bigre de bigre, non ! Je vous prouverai, chers lecteurs qui ne lirez jamais, jamais ce journal, je vous prouverai que je dis bien des bêtises et que j’ai fait beaucoup moins. Me voilà en guerre avec le signor cardina-lino. Que Dieu m’envoie l’occasion et je combattrai dignement.
навскоси
Ах, аякже!
en travers Ah ! bien oui !
Я хотіла бути доброю, у мене не було жодної злої думки, навіть гадки про якусь капость — і ось! Але якщо він мене не кохає, йому байдуже, — отже, те, що трапилося, не його провина, і тоді й гнів мій безпідставний. Не будімо нічого вирішувати, чекаймо. Не треба нічого квапити, і навіть у поспіху треба зберігати певну міру й певний розрахунок. Не будьмо дурними, розважаймося в Неаполі, робімо все природно, наче нічого не сталося.
Je voulais être bonne, je n’avais pas une mauvaise pensée, je n’avais pas même l’idée d’une méchanceté et voyez ! Mais s’il ne m’aime pas cela lui est bien égal c’est que ce qui est arrivé n’est pas de sa faute et alors ma colère n’a pas raison d’être. Ne décidons rien, attendons. Il ne faut rien précipiter et dans la précipitation même il faut garder une certaine mesure et un certain calcul. Ne soyons pas bête, amusons-nous à Naples, faisons les choses naturellement comme si rien n’était.
Нехай він діє, а ми подивимось, що він робитиме.
Laissons-le agir et voyons ce qu’il va faire.
Примітки
Ворожіння Марі попереднього вечора — вона радилася з романом, наче з оракулом, і дістала десять ствердних відповідей. ↩
«Відправили до монастиря» — дослівно «помістити до монастиря»: вираз Марі для вимушеного усамітнення Пʼєтро, що його, вочевидь, наказала його впливова родина (Антонеллі мали звʼязки з Ватиканом через кардинала Антонеллі). Неясно, чи йшлося про справжній релігійний затвор, чи лише про метафору ізоляції. ↩
В оригіналі італійською: «Napoli, Vincenzo Altamura. Comte Pietro Antonelli è in Roma». ↩
Bas monde — дослівно «низький світ»: так називали морально зіпсований людський світ на противагу божественному чи ідеальному. Марі грає подвійним значенням: світське товариство (le monde) — це водночас і bas monde, світ ниций. ↩
Блакитний Грот (Grotte dʼAzur) — славнозвісна морська печера на острові Капрі, відома сяйливим блакитним світлом, що виникає, коли сонячне проміння проникає крізь підводний отвір. Обовʼязкова для огляду визначна памʼятка для туристів у Неаполітанській затоці. ↩
Грот Собаки (Grotte du Chien) — печера поблизу Неаполя, відома вуглекислим газом, що сочиться з долівки й здатний задушити маленького собаку, але не людину на повний зріст. Моторошна туристична принада ще з давнини. ↩
Гра слів: clémente (фр. — милосердна) перегукується з іменем Клемент (Клементе Торлонія). ↩
В оригіналі французькою: «bigre», далі «bigre de bigre». ↩
В оригіналі італійською: «signor cardinalino». Іронічний зменшувальний вираз, що натякає на звʼязки Антонеллі з Ватиканом (його родич — кардинал Антонеллі). ↩