❦
Неділя, 16 квітня 1876 — Великдень
Dimanche 16 avril 1876 - Pâques
Цей день він проведе з родиною, а потім зможе їхати. Ось як я це собі розкладаю в думках.
Il passera ce jour avec sa famille, après il pourra partir. Voilà comment j’arrange cela dans mon esprit.
Сьогодні вранці грецький священик відслужив месу по-грецьки у двох зовсім маленьких кімнатах генерального консульства.
Il y a eu messe ce matin dite par un prêtre grec en grec, dans deux très petites chambres du consulat général.
На месі був великий князь Костянтин Костянтинович, син великої княгині Костянтин і брат великого князя Фанні Лір — двадцятирічний юнак.1
Le grand-duc Constantin Constantinovitch, fils de la grande-duchesse Constantin et frère du grand-duc de Fanny Lear, un garçon de vingt ans assistait à la messe.
Сьогодні Великдень: чи почув мене Бог заради цього великого дня?
C’est Pâques: Dieu, en faveur de ce grand jour, m’a-t-Il entendue ?
Налякана вчора ввечері, я лягла знервована й довго не могла заснути через двері, що відчинялися, вогні, що блукали, шибки, що дрижали. Я гукнула вголос — Валіцький відгукнувся, але я так і не заспокоїлася. Не знаю, чому мені страшно в Неаполі.
Effrayée hier au soir je m’étais couchée nerveuse et ne pus longtemps dormir à cause des portes qui s’ouvraient, des lumières qui se promenaient, des carreaux qui tremblaient. J’ai appelé à haute voix, Walitsky me répondit, mais je ne fus pas très rassurée. Je ne sais pourquoi j’ai peur à Naples.
Я доволі бліда. Альтамура приїде о другій, щоб повезти нас оглядати королівські резиденції Неаполя. Як нудно оглядати памʼятки, особливо коли тобі сумно й ти втомлена. Цієї ночі я прокидалася двічі. Може, то були ті потойбічні привиди з роману.
Je suis assez pâle. Altamura viendra à deux heures pour nous conduire à visiter les résidences royales de Naples. C’est si ennuyeux de visiter, surtout lorsqu’on est triste et fatigué. Je me suis réveillée deux fois cette nuit. C’était peut-être les fantômes de l’autre monde du roman.
Я почуваюся некрасивою, не хочу нікуди виходити, але всі почнуть будувати здогади, дивитимуться на мене тим пильним поглядом — «я ж знаю, в чому річ», — який я так ненавиджу.
Je me sens laide, je ne voudrais pas sortir, mais on ferait des suppositions, on me regarderait de cet air observateur et « je sais bien ce que c’est » que je déteste tant.
Мимоволі чекаю приїзду Пʼєтро. Якщо він виїде сьогодні ввечері, то буде тут завтра вранці. Але є ще поїзд, що відходить із Риму о другій дня й прибуває до Неаполя близько пів на десяту вечора.
Involontairement j’attends l’arrivée de Pietro. Partant ce soir il sera ici demain matin. Mais il y aussi un train qui part de Rome à deux heures de l’après-midi et qui arrive à Naples vers neuf heures et demie.
Ні, послухайте, це дуже дивно, і я багато б дала, щоб знати, що це означає.
Non, écoutez, c’est très étrange, et je donnerais beaucoup pour savoir ce que cela veut dire.
Якщо він вільний, то не може не приїхати, — але ну й ну, от тобі й на!2 Я в усьому сумніваюся, як ніколи раніше.
S’il est libre il ne peut manquer de venir, mais bigre de bigre ! Je doute de tout et plus que jamais.
Ми відвідали палац Капо ді Монте. Парк — щось надзвичайне, я в захваті. Альтамура вів під руку маму, я йшла сама, а Шоколад3 ніс мій шлейф — у цьому зеленому раю це справляло чарівне враження. Альтамура й Валіцький мали вікторію,4 ми — ландо. Ми скуштували королівського молока,5 як каже Валіцький. Я розважала всіх, як могла. Неаполь мені не подобається: у Римі будинки чорні й брудні, але це чудові палаци з огляду на архітектуру й старовину; у Неаполі такий самий бруд, з тією різницею, що бачиш лише картонні будинки — на французький лад. Ну що ж, ось уже всі французи обурилися — нехай заспокояться; я захоплююся ними й люблю їх більше, ніж будь-яку іншу націю, але мушу визнати, що їхні палаци ніколи не досягнуть масивної, пишної, граційної величі палаців італійських — особливо римських і флорентійських.
Nous avons visité le palais de Capo di Monte. Le parc est quelque chose d’admirable, j’en suis charmée. Altamura conduisait maman, et je marchais seule et Chocolat portait ma queue, c’était d’un charmant effet dans ce paradis de verdure. Altamura et Walitsky ont une victoria et nous un landau. Nous avons pris du lait du roi comme dit Walitsky. J’ai égayé la partie autant que je le pouvais. Naples me déplaît, à Rome les maisons sont noires et sales mais ce sont des palais admirables au point de vue de l’architecture et de l’antiquité; à Naples c’est tout aussi sale avec la différence qu’on ne voit que des maisons de carton, à la française. Bon, voilà tous les Français furieux, qu’ils se calment; je les admire et les aime plus qu’aucune nation mais je dois avouer que leurs palais n’atteindront jamais à la massive, à la splendide, à la gracieuse majesté des palais italiens surtout romains et florentins.
Палац Капо ді Монте великий і розкішний, але досить варварський, якщо можна так висловитися, — трохи схожий на казарму. Тоді як у Римі подивіться на ці портики, ці вікна, ці склепіння, ці скульптури!
Le palais de Capo di Monte est grand et magnifique, mais assez barbare, si l’on peut s’exprimer ainsi; un peu caserne. Tandis qu’à Rome, voyez ces portiques, ces croisées, ces voûtes, ces sculptures !
Самі лише двері — вже захоплення!
Les portes seules sont des admirations !
Я звикла до цих античних розкошів, цих храмів, цих колон — і все видається мені миршавим і жалюгідним. Річ не в тім, що я вдаю сліпе захоплення розтрісканими мурами й колонами без постаментів, — просто це прекрасно, грандіозно, неймовірно. Хіба моя вина, що сучасники будують лише картонні палаци, хіба моя вина, що люди так виродилися, нехтують нащадками й задовольняються будівлями лише на один людський вік?
Je suis habituée à ces splendeurs antiques, à ces temples, à ces colonnes et tout me paraît maigre, et misérable. Ce n’est pas que j’affecte une aveugle admiration pour des murailles craquées et des colonnes sans base, mais c’est beau, grandiose, incroyable. Est-ce ma faute si les modernes ne font que des palais de carton, est-ce ma faute qu’on soit si dégénéré, qu’on méprise la postérité et qu’on se contente de bâtir pour la vie de l’homme seulement ?
На Кіяя ми зустріли Мулітерно — молодший Мулітерно стояв на балконі з іншими юнаками.
A la Chiaia nous avons rencontré les Muliterno, et le jeune Muliterno était sur un balcon avec d’autres jeunes gens.
Мене насилу вмовили піти до театру Меркаданте6 — єдиного, що зараз відкритий. Я лінива в новому місті, хоча театральний вечір приборкує мене більше, ніж будь-що інше.
On a toutes les peines du monde à me décider d’aller au théâtre Mercadante, le seul qui soit ouvert à présent. Je suis paresseuse dans une nouvelle ville et pourtant une soirée théâtrale m’apprivoise plus que tout autre chose.
Альтамура й Валіцький мають ложу навпроти нас; Денгоф — із нами: ми зустріли його на прогулянці й запросили.
Altamura et Walitsky ont une loge en face de nous, et Doenhoff est avec nous, on l’avait rencontré à la promenade et on lui a dit de venir.
Ми зліва — я ненавиджу бути зліва. Лорнети з лівої авансцени дратують мене. Мене багато розглядають, але не так бурхливо, як це бувало в Римі. В авансцені кілька дуже пристойних панів — хоча б тому, що молодший Мулітерно був із ними.
Nous sommes à gauche, je déteste être à gauche. Les lorgnettes de l’avant-scène gauche m’ennuient. On me lorgne beaucoup, mais ce n’est pas une émeute comme il y en a eu à Rome. Dans l’avant-scène se trouvent plusieurs messieurs très bien puisque le petit Muliterno était avec eux.
Ця вистава нагадала мені «Весталку»7 в Римі: свистіли, кричали, а на завершення на сцену кинули кота, який, даремно спробувавши застрибнути на лису голову якогось музиканта й в авансцену до цих панів, утік геть, знавіснілий від жаху, на втіху публіці.
Cette représentation me rappelle celle de « La Vestale » à Rome, on a sifflé, hurlé, et pour finir on a lancé un chat sur la scène qui après avoir vainement essayé de sauter sur la tête chauve d’un musicien et dans l’avant-scène de ces messieurs, s’enfuit fou de terreur aux délices du public.
Під кінець я знову трохи стала собою, розмовляла, сміялась.
Vers la fin je redevins un peu moi-même, je causai, je ris.
Ми залишили Денгофа в готелі «Лувр» і повернулися вечеряти додому. Я випила велику склянку вина й трохи спʼяніла. Це дуже смішно. Я відчула легке запаморочення й десять разів розкривала книгу з питанням: чи приїде він до Неаполя? Десять разів книга відповідала «так». Уявіть, як я була рада.8
Nous avons laissé Doenhoff à l’hôtel du Louvre et nous rentrons souper chez nous. J’ai bu un grand verre de vin et je suis devenue grise. C’est très drôle. Je me sentais un peu dans le vague, j’ai ouvert dix fois le livre en demandant viendra-t-il à Naples. Dix fois le livre a dit que oui. Jugez, si j’ai été contente.
До того ж я помітила гарний екіпаж, двох чудових коней і русяву борідку, яка теж помітила мене. Так що якби мене запитали: «Чи підкорили ви когось у Неаполі?»
D’ailleurs j’ai remarqué une belle voiture, deux beaux chevaux et une barbe blonde qui m’a remarquée aussi. De sorte que si on me demandait: Avez-vous pris quelqu’un à Naples ?
— як питав мене Пʼєтро в Римі — я могла б відповісти, що саме когось підкорюю.
comme m’a demandé Pietro à Rome, je pourrais répondre que je suis en train de prendre quelqu’un.
«Підкорити когось» у словнику Пʼєтро означає: помітити або покохати.
Prendre quelqu’un, dans le vocabulaire de Pietro, veut dire remarquer ou aimer.
Якось він запитував мене — вже не памʼятаю про що — і я відповідала, що скажу йому все, що він хоче знати:
Un jour il me demandait je sais plus quoi, et je répondais que je lui dirais ce qu’il voulait savoir:
— О! — каже він, — я вам не повірю, ви кажете самі лише bougies (buggia, по-італійськи — брехня).9
— Oh ! dit-il, je ne vous croirai pas, vous ne dites que des bougies, (buggia , en italien mensonge ).
— Ви хочете сказати — свічки?
— Vous voulez dire chandelles ?
— Так, свічки; ах, ні! — вигукнув він, збагнувши свою помилку хвилини за дві. — Ні, не те!
— Oui, chandelles; ah ! non s’écria-t-il, en s’apercevant de son erreur, au bout de deux minutes. Non ce n’est pas cela !
Нас це розсмішило, і два дні поспіль я тільки й повторювала: «Коли підкориш когось у Римі, а відповіді немає — це завжди bougies».
Cela nous a fait rire et pendant deux jours je n’ai fait que répéter: quand on prend quelqu’un à Rome et qu’il n’y a pas de correspondance, on dit toujours des bougies .
Чекаю на його приїзд завтра, відчуваю, що помиляюся; розчарування буде неприємне, але принаймні сьогодні ввечері я думатиму по-християнськи й буду спокійна духом. Я ще трохи напідпитку і остаточно дурманю себе цигарками.
J’attends son arrivée demain, je sens que j’ai tort; la déception sera désagréable mais, au moins pour ce soir, j’aurai une pensée chrétienne et un esprit calme. Je suis encore ivre, et je finis de m’abrutir par des cigarettes.
— Фе! Яка гидота! — скажете ви. Запевняю вас, що на мені це анітрохи не помітно.
Fi ! quelle saleté ! direz-vous. Je vous assure que cela ne paraît pas chez moi.
Примітки
Фанні Лір — американська авантюристка, що мала гучний роман із великим князем Миколою Костянтиновичем, братом Костянтина Костянтиновича; скандал прогримів у 1870-х рр. ↩
В оригіналі французькою: «bigre de bigre !». ↩
Шоколад: прізвисько Фортюне Саїда, юного чорношкірого слуги родини. ↩
Вікторія — легкий відкритий екіпаж; ландо — більший, зі складним верхом. ↩
«Королівське молоко» (lait du roi) — жарт Валіцького: молоко з королівської молочарні в Каподімонте, що постачала неаполітанський королівський двір. ↩
Театр Меркаданте — один із головних театрів Неаполя, названий на честь неаполітанського оперного композитора Саверіо Меркаданте (1795–1870); діє й донині. ↩
«Весталка» (La Vestale) — опера Гаспаре Спонтіні (1807), одна з основ італійського репертуару. Хаотична реакція передає буремну атмосферу італійських оперних залів 1870-х рр., для яких кидання предметів було звичною формою критики. ↩
Марі вдається до ворожіння на книзі — бібліомантії: навмання розгортає роман і вичитує відповідь у тому уривку, на який упаде погляд. Цей спосіб ворожіння повторюється протягом усього щоденника. ↩
Пʼєтро сплутав італійське buggia (брехня) з французьким bougie (свічка). Звідси й гра слів. ↩