❦
Четвер 13 квітня 1876
Jeudi 13 avril 1876
Уявіть собі: Тройлі прийшов на вокзал, а коли ми виходили з готелю, він тинявся на вулиці Бабуіно. Швейцарець1 так і простояв до останньої хвилини поруч із вагоном. Цілий день я трималася досить стійко — лише на вокзалі я почала відчувати щось схоже на жаль, що дряпав мені серце.
Imaginez-vous que Troili est venu à la gare, quand nous sortions de l’hôtel il rôdait dans la rue du Babuino. Le Suisse est ainsi resté jusqu’au dernier moment près du wagon. J’étais passablement forte toute la journée, ce n’est qu’à la gare que j’ai commencé à sentir quelque chose comme des regrets qui me grattaient le cœur.
Щойно сіла у вагон, він зʼявився мені в думках — прибраний усіма тими принадами, що він має і яких у нього немає; я заплющила очі й почала мріяти та будувати здогади.
A peine en wagon, il m’est revenu à l’esprit paré de tous les charmes qu’il possède et qu’il ne possède pas, j’ai fermé les yeux et je me mis à rêver et à faire des suppositions.
— Знаєш, — сказала мама, здогадуючись, де блукають мої думки, — знаєш, що мені сказала Леоні?
— Tu sais, me dit maman qui devinait où était mon esprit, tu sais ce que m’a dit Léonie ,
— Ні, не знаю.
— Non, je ne sais pas.
— Вона мені сказала, що готельні слуги кажуть: граф Антонеллі такий багатий, такий багатий, і такий закоханий — о, та ще й як закоханий у панну!
— Elle m’a dit que les domestique de l’hôtel disent que le comte Antonelli est si riche, si riche et qu’il est si amoureux, oh ! mais amoureux de Mademoiselle !
— Ви розмовляли з Леоні?
— Vous avez causé avec Léonie ?
— Ні, вона сама прийшла мені це сказати.
— Non, elle est venue me le dire elle-même.
— Ах!
— Ah !
Я майже не спала — хоча й їхала в купе2 — і о шостій ранку ми прибули до Неаполя.
Je n’ai presque pas dormi, bien qu’en coupé, et à six heures du matin nous sommes arrivés à Naples.
Я дуже нещасна від думки, що він ніколи мене не кохав, що лише грав комедію, розважався.
L’idée qu’il ne m’a jamais aimée, qu’il n’a fait que jouer la comédie, s’amuser, me rend très malheureuse.
Місто не могло здатися мені гарним о шостій ранку, коли я була заспана, похмура, з почервонілими від сну щоками. «До якого готелю ми їдемо?» — питала мама.
La ville n’a pu me paraître belle à six heures moi étant endormie, maussade et les joues rouges de sommeil. Dans quel hôtel allons-nous ? me demandait maman.
— До готелю «Вікторія» — він, певно, добрий, адже там зупинялася Фанні Лір!3
— A l’hôtel Victoria, il doit être bon puisque Fanny Lear y a demeuré !
Ми поїхали до цього готелю — і визнали його жахливим заздалегідь, як зазвичай буває з усім, що я пропоную. Ось і милуйтеся Везувієм, що курить, мов цигарка, коли на нас і наших супутників давить велике невдоволення, немов потрійний свинцевий плащ!
On va à cet hôtel mais on le trouve exécrable d’avance comme en général les choses que j’indique. Admirez-donc le Vésuve fumant comme une cigarette, en sentant peser sur nous et sur nos compagnons un grand mécontentement comme un triple manteau de plomb !
Я забула, що треба було просто поїхати до готелю «Лувр» — адже саме там завжди зупинявся герцог Гамільтон, за кожним кроком якого я стежила з газет і списків іноземців із різних країн4. Але в цьому готелі принц і принцеса Прусські займають найкращі апартаменти.
J’avais oublié qu’il fallait tout simplement aller à l’hôtel du Louvre puisque c’est là que descendait toujours le duc de Hamilton dont je suivais toutes les actions par les journaux et les listes des étrangers de tous les pays. Mais à cet hôtel il y a le prince et la princesse de Prusse, qui occupent les meilleurs appartements.
Нас відводять до готелю «де ла Вілль» — кілька кроків далі. Ми беремо пʼять кімнат на другому поверсі й залишаємось.
On nous conduit à l’hôtel de la Ville quelques pas plus loin. Nous y prenons cinq chambres au premier et y restons.
О восьмій я встала, почуваючись свіжою, випила кави і пішла до себе.
A huit heures je me suis levée et me sentant propre je pris mon café, puis allai chez moi.
Тут у мене кімната, відокремлена від інших салоном. Але замість того щоб писати, я заснула, думаючи про цього негідного сина священика.
Ici j’ai une chambre séparée des autres par le salon. Mais au lieu d’écrire je me suis endormie en pensant à l’indigne fils de prêtre.
Не знаю, котра година. Я втомлена — попри відпочинок — і нудьгую. Шкодую, що приїхала до Неаполя; треба було їхати сюди лише десь сімнадцятого, на перегони, — тоді, може, я б зустріла його тут. Тварюка!!5 Знову!!! Я настільки малодушна, що хочу, аби він приїхав на перегони! Ні, це лише мить. Треба завжди й у всьому бути незалежною — а головне, ніколи нікого не слухати.
Je ne sais quelle heure il est. Je suis fatiguée, malgré ce repos, je suis ennuyée. Je regrette d’être venue à Naples, il ne fallait y aller que vers le 17, et y passer les courses, alors peut-être je le rencontrerais ici. Brute ! ! Encore !!! Je suis assez lâche pour désirer le voir venir pour les courses ! Non, ce n’est qu’un moment. Il faut être toujours et en tout être indépendante et surtout il ne faut jamais écouter personne.
Кожного разу, коли я слухалася своїх у чому б то не було, це оберталося для мене лише прикрощами й жалем.
Chaque fois que j’ai écouté les miens en quoi que ce fut, je n’ai eu que des ennuis et des regrets..
«Побачити Неаполь і вмерти».6 Я не бажаю ні того, ні іншого. Ходімо подивимося, котра година і що роблять мої.
Voir Naples et mourir. Je ne désire ni l’un ni l’autre. Allons voir quelle heure il est et ce que font les miens.
Я відпустила їх гуляти. Я отупіла — нікуди не можу йти. Третя година. Погода як у Ніцці, і з вікна я бачу, як проїжджають чудові запряги — яких у Римі зовсім мало. До того ж Неаполь славиться розкішшю своїх коней та екіпажів.
Je les ai laissés sortir. Je suis abrutie, je ne peux aller nulle part. Il est trois heures. Il fait beau comme à Nice et je vois passer de ma fenêtre des attelages superbes, comme il n’y en a à Rome que fort peu. D’ailleurs Naples est renommée pour son luxe de chevaux et d’équipages.
Він поїхав сам чи його відправили? Ось у чім питання7.
Est-il parti lui-même ou l’a-t-on fait partir ? That is the question .
Тривожне, нестерпне питання! Візьмімо себе в руки й не думаймо про це стільки — це негідно. До того ж, якщо я думаю про це так сентиментально, то лише від утоми, і — оскільки щойно зі мною трапилася та неприємна річ, якої з чоловіками ніколи не буває, — я більш ніж утомлена, майже хвора.
Question inquiétante, insupportable ! Secouons-nous et n’y pensons plus tant, c’est indigne. D’ailleurs si j’y pense si sentimentalement ce n’est qu’à cause de la fatigue et, comme il vient de m’arriver à l’instant la chose désagréable qui n’arrive jamais aux hommes, je suis plus que fatiguée, presque malade.
Я пишу, сидячи перед великим дзеркалом — схожа на Беатріче Ченчі8, тільки без тюрбана. Гарно — біла сукня і розпущене волосся. Для верхової їзди і в театр я приколюю накладне волосся. Тобто в театрі та ввечері я надягаю лише маленький завитий чубчик спереду — просто щоб не доводилося стригти волосся і завивати його щовечора, а без цього не домогтися такого ефекту спереду. Я зачісуюся «по-помпейськи»9, як казав Пʼєтро.
J’écris en face d’une grande glace, j’ai l’air de Béatrice Cenci moins le turban. C’est beau, une robe blanche et les cheveux épars. Je mets des faux cheveux pour monter à cheval et au théâtre. C’est-à-dire, au théâtre et le soir je ne mets qu’un toupet frisé devant, simplement pour ne pas avoir à me couper les cheveux et à les boucler chaque soir, et il faudrait cela pour obtenir le même effet devant. Je me coiffe « à la pompéienne », comme disait Pietro.
Боже, як мені хотілося б роману Дюма — він позбавив би мене нудьги писати ці дурниці і, головне, перечитувати їх потім.
Dieu que je voudrais un roman de Dumas, il m’épargnerait l’ennui d’écrire ces bêtises et surtout de les relire après.
Якщо я не можу уявити, щоб чоловік зіграв комедію, як Пʼєтро, — то лише тому, що зі мною такого ще ніколи не траплялося. Якщо це здається мені жахливим, то лише тому, що я ще дуже мало знаю чоловіків і їхні «привабливі» якості. Зате жінок я знаю — і знаю, що сама здатна на те саме. Хіба я не заохочувала б довго якогось чоловіка, а потім, побачивши, що це заходить надто далеко, — не пішла б? Авжеж. І заохочуючи його (зрозуміло, що це був би приємний чоловік), я була б щирою, не зовсім ошукувала б його, заплющувала б очі на майбутнє і насолоджувалась би сьогоденням. Саме так я вчинила з Пʼєтро. Яка йому була б радість так співати мені дифірамби, якби я була йому цілком байдужа. Він кохав мене так, як я кохала Одіффре (як я б кохала його самого, якби не була переконана в його коханні. Через цю певність він став мені дорогий і взяв гору над усіма Одіффре світу. Його так зване кохання передалося й мені — я ніколи його не мучила. І все ж він скаржився:
Si je ne puis me figurer qu’un homme ait pu jouer la comédie comme Pietro, c’est que cela ne m’est encore jamais arrivé. Si cela me semble monstrueux c’est que je connais encore bien peu les hommes et leurs aimables qualités. En revanche je connais les femmes et je me sais capable de la même chose. N’aurais-je pas continué pendant longtemps à encourager un homme et puis voyant que cela allait trop loin ne serais-je pas partie ? Si. Et en l’encourageant (il est bien entendu que ce serait un homme agréable) j’aurais été de bonne foi, je ne le tromperais pas tout à fait, je fermerais les yeux sur l’avenir et je jouirais du présent. C’est ainsi que j’ai agi avec Pietro. Quel plaisir aurait-il à me tant chanter si je lui était tout à fait indifférente. Il m’a aimée comme j’ai aimé Audiffret (comme je l’aurais aimé lui-même si je n’avais pas été persuadée de son amour. Cette certitude me l’a rendu cher et l’a fait emporter sur tous les Audiffret du monde. Son soit-disant amour avait déteint sur moi, je ne le tourmentais jamais. Et pourtant il se plaignait:
— Якби ви мене трохи кохали, ви б не завдавали мені стільки болю!
— Si vous m’aimiez un peu vous ne me feriez pas tant de mal !
Ви смієтеся й не бачите, скільки болю ви мені завдаєте! Якби ви кохали, ви б могли мене зрозуміти, але ви крижана, у вас манія жертв — і годі. Якщо це правда — скажіть мені, благаю вас! Я не освідчуюся вам — я приходжу і просто кажу вам, що кохаю вас, як ніколи ще не кохав. Послухайте, я не знаю, чи кохаю вас, але ніколи не відчував того, що відчуваю зараз. Я шукаю вас, я прагну вас скрізь; коли я один — заплющую очі й мрію про вас; я подурнішав, я ослаб! Ну що ж, я думаю, це й є кохання. Я ніколи не відчував нічого подібного. У мене були лише прості інтрижки, як у всіх чоловіків у молодості, — я глузував з усього і з усіх. Ах! Клянусь вам, ви доводите мене до сказу своїм холодним виглядом! Ви навіть не міняєтеся на обличчі! Та ви що — не жінка?! Ось, ви — ось така! (і він вдарив по клавішах фортепіано). Я вас кохаю, — і він нахилився до мене, — я вас кохаю, а ви мене кохаєте? І бачачи, що я не відповідаю:
Vous riez et vous ne voyez pas combien vous me faites souffrir ! Si vous aimiez vous pourriez me comprendre, mais vous êtes de glace, vous avez la manie des victimes voilà tout. Si c’est vrai, dites-le moi je vous en supplie ! Je ne vous fais pas de déclarations, je viens et je vous dis simplement que je vous aime, comme je n’ai jamais aimé. Ecoutez, je ne sais pas si je vous aime, mais je n’ai jamais éprouvé ce que j’éprouve à présent. Je vous cherche, je vous désire partout, quand je suis seul je ferme les yeux et je rêve à vous, je suis devenu bête, je suis devenu faible ! Eh bien je pense que ceci est l’amour. Je n’ai jamais éprouvé rien de pareil. Je n’ai eu que de simples intrigues comme tous les hommes en ont quand ils sont jeunes, je me moquais de tout le monde et de tout. Ah ! je vous jure que vous me faites devenir fou de rage avec votre air froid ! Vous ne changez même pas de couleur ! Mais vous n’êtes donc pas une femme ! Tenez, vous êtes ça ! (et il frappa sur les touches du piano). Je vous aime, et il se pencha vers moi, je vous aime, m’aimez-vous ? Et voyant que je ne répondais pas:
— Трохи? Ви мене хоч трохи кохаєте?
— Un peu ? vous m’aimez un peu ?
Бідна душа. Я б швидше відрізала собі палець правої руки, ніж повірила б у його підлість!
Pauvre âme. Je me couperais plutôt un doigt de la main droite que de croire à sa scélératesse !
Ах! Якби ви знали, яка це втіха — думати так!
Ah ! si vous saviez quelle consolation de penser ainsi !
«Ти надто молода, — скажуть мені, — ти не знаєш чоловіків, вони говорять і не таке!»
Tu es trop jeune, me dira-t-on, tu ne connais pas les hommes, ils en disent bien d’autres !
Ах! Хай вас чорт ухопить за те, що підкидаєте мені такі думки!
Ah ! que le diable vous patafiole pour me suggérer des pareilles idées !
Говорять і не таке — погоджуюся. Але говорити це мені — з якою метою?
Ils en disent bien d’autres, d’accord. Mais me le dire à moi, dans quel but ?
Коли чоловіки говорять таке, вони більшою чи меншою мірою щирі — немає жодного, хто був би підлецем увесь час. У ту мить принаймні вони говорять те, що думають. Часто говорять, щоб добитися... але це не мій випадок, і тут про це не може бути й мови.
Quand les hommes disent cela, ils sont plus ou moins sincères, il n’y en a pas un seul qui soit infâme tout le temps. Dans l’instant du moins ils disent ce qu’ils pensent. Ils le disent souvent pour obtenir... mais ceci n’est pas mon cas, et il ne peut y avoir question de cela ici.
Промови Пʼєтро я щойно записала слово в слово. Я чудово памʼятаю ці промови, і поступово мені пригадуються найдрібніші слова.
Ce que je viens d’écrire des discours de Pietro est répété mot pour mot. Je me souviens parfaitement de ces discours-là et peu à peu les moindres mots me reviennent à l’esprit.
Я щойно перечитала сцену біля фортепіано. Я вже майже оговталася — можна й вийти. Це мене заспокоїло, дало трохи впевненості — так мені її бракувало.
Je viens de relire la scène du piano. Je suis presque assez remise pour sortir. Cela m’a calmée, m’a donné un peu de confiance j’en avais tellement besoin.
Від нескінченних думок і здогадів я зійду з розуму.
A force de penser et de conjecturer je deviendrai folle.
Нежить, хрипота, голова болить, правий бік болить, палець болить, все болить — і душа болить!
Enrhumée, enrouée, mal à la tête, mal au côté droit, mal au doigt, mal à tout, et mal à l’âme !
Я блукала як тінь, поки мені не спало на думку послати купити роман Дюма. Щоб його читати, не потрібно ні уваги, ні настрою. Його ковтаєш.
J’ai erré comme une ombre jusqu’à ce que j’eus l’idée d’envoyer acheter un roman de Dumas. Pour le lire il ne faut ni attention ni disposition. Ça s’avale.
Замкнувшись у кімнаті, я кілька разів плакала. Як тоді, коли приїхала до Риму. Боже, як я ненавиджу зміни, як я нещасна в новому місті.
Enfermée, j’ai pleuré plusieurs fois. C’est comme en arrivant à Rome. Dieu que je hais les changements, que je suis misérable dans une nouvelle ville.
Боягуз, боягуз, боягуз! Ах! Якби я могла кинути йому в обличчя ці три слова! У нього не вистачає духу обстояти ні свою думку, ні своє кохання, ні самого себе! Нікчемна натура, слабка, боягузлива.
Lâche, lâche, lâche ! Ah ! si je pouvais lui jeter ces trois mots au visage ! Il n’a ni le courage de son opinion, ni de son amour, ni de sa propre personne ! Vile nature, faible, lâche.
Наказали — і він підкорився! О, щоб підкоритися, треба було кохати мене зовсім мало. Він не підкорявся, коли йшлося про військову службу — він присягнув Королю, розірвавши таким чином із Ватиканом. Так, але тоді він був дурний. Тепер він розумний, він так добре знає, скільки неприємностей принесе йому новий розрив. Йому скасують платню... Досить, досить! Тьху на цю мізерію, тьху на цю підлість!
On a ordonné, il a obéi ! Oh ! pour obéir il a fallu m’aimer bien peu. Il n’a pas obéi lorsqu’il s’agissait du service militaire. Il a juré pour le Roi en brisant de cette façon avec le Vatican. Oui, mais alors il était bête. A présent il est sage , il sait tant ce que cette nouvelle rupture lui amènerait de désagréments. On supprimerait ses payes... Assez, assez ! Fi ! la misère, fi ! la bassesse !
Боягуз, боягуз, сто разів боягуз. Я більше не можу затримувати думки на такій людині. Якщо я і нарікаю, то лише на свою нещасну долю, на своє бідне життя, яке ледь почалося і в якому я зазнала самих лише розчарувань! Звичайно, як усі люди — а може, й більше за інших, — я грішила; але є в мені й добре, і несправедливо карати й принижувати мене в усьому!
Lâche, lâche, cent fois lâche. Je ne peux plus arrêter ma pensée sur un tel homme. Si je me lamente c’est sur mon malheureux sort, sur ma pauvre vie à peine commencée et pendant laquelle je n’ai eu que des déceptions ! Certes comme tous les hommes, peut-être même plus que les autres, j’ai péché, mais aussi j’ai du bon et il est injuste de me punir et m’humilier dans tout !
Перша думка, коли я дізналася, хто той чоловік, що так пильно на мене задивлявся, була така: він мені подобається, я зможу його покохати і стати його дружиною. Бачите, в цьому не було нічого злочинного.
Ma première pensée en apprenant qui était l’homme qui me lorgnait si fort fut celle-ci: Il me plaît, je pourrai l’aimer et devenir sa femme. Vous voyez bien qu’il y avait là-dedans rien de criminel.
Навіщо ж тоді ця сумна пригода! Я її не заслужила. За Одіффре я заслужила неприємності — і зазнала їх, і з мене досить.
Pourquoi alors cette triste aventure ! Je ne l’ai pas méritée. J’ai mérité des ennuis pour Audiffret et j’en ai eus, et c’est assez.
Я стала посеред кімнати, склавши руки й підвівши очі вгору, і щось сказало мені, що молитви — марні. Мені дістанеться те, що мені призначено. «Ні болю менше, ні страждань більше!» — як каже монсеньйор де Фаллу10.
Je me suis mise au milieu de la chambre en joignant les mains et en levant les yeux et quelque chose me dit que les prières étaient inutiles. J’aurai ce qui m’est réservé. Ni une douleur de moins, ni une souffrance de plus ! comme dit Monseigneur de Falloux.
Залишається лише одне — змиритися.
Il n’y a qu’une seule chose à faire, se résigner.
Я, їй-богу, знаю, що це важко — але в чому ж тоді була б заслуга?
Je sais pardieu bien que c’est difficile, mais où serait le mérite ?
Я, навіжена, вірю, що пориви шаленої віри, що пломінні молитви можуть щось зробити! Бог хоче тієї «німецької покори» — а я на неї не здатна! Невже він думає, що ті, хто так покоряється, повинні долати себе! О, зовсім ні — вони покоряються, бо в жилах у них вода замість крові, бо це коштує їм менше зусиль. Якби від них вимагали таких молитов, як мої, — хоч які вони святі, вони б не змогли.
Je crois folle que je suis, que les élans d’une foi furieuse, que des prières ardentes peuvent quelque chose ! Dieu veut une résignation allemande et j’en suis incapable ! Croit-il que ceux qui se résignent ainsi aient à se vaincre ! Oh ! que non, ils se résignent parce qu’ils ont de l’eau dans les veines au lieu de sang, parce que cela coûte moins de peine. Si on leur demandait des prières comme les miennes, tous saints qu’ils sont, ils n’en pourraient donner.
Моя заслуга полягала б у літеплій покорі, їхня — у пристрасному запалі. Але ні одні, ні інші не здатні на те, чого від них вимагають, — тому їм нічого й не дають, і тому на світі стільки нещасних.
Mon mérite serait dans une tiède soumission, le leur dans une ardeur fiévreuse. Ni l’une ni les autres, ne sont capables de ce qu’on leur demande, c’est pour cela qu’on ne leur accorde rien et c’est pour cela qu’il y a tant de malheureux.
Чи є заслуга в тому, щоб бути спокійним, коли цей спокій закладений у природі? Валіцький спокійний — але не з християнського почуття, Боже ні! З лінощів — і все тут!
Est-ce un mérite d’être calme quand ce calme est dans la nature ? Walitsky est calme, pas par sentiment chrétien, Dieu non ! Par paresse et voilà tout !
Примітка упорядників
[Бракує с. 66, але, ймовірно, через помилку в нумерації]
[Manque p. 66 mais probablement par erreur de numérotation]
Якби я могла змиритися — я б досягла всього, бо це було б чимось величним. Але я не можу! Це вже не труднощі — це неможливість! У хвилини отупіння я буду покірна — але не з власної волі, а просто тому що буду такою.
Si je pouvais me résigner j’obtiendrais tout, car ce serait sublime. Mais je ne peux pas ! Ce n’est plus une difficulté, c’est une impossibilité ! Pendant des instants d’abrutissement je serai résignée, mais je ne le serai pas par ma volonté, mais bien parce que je le serai.
Здається, я марю. Почитаймо. Чим більше читаєш, тим менше маєш що сказати.
Je crois que je divague. Lisons. Plus on lit, moins on trouve à dire.
Боже мій, змилуйся наді мною, дай мені знайти спокій. Дай мені знайти душу, до якої можна прилинути. Я стомлена, дуже стомлена...
Mon Dieu, ayez pitié de moi, faites-moi trouver le calme. Faites-moi trouver une âme à qui m’attacher. Je suis lasse, très lasse...
Ні, ні — не від бур я стомлена, а від розчарувань. Та й хто б не стомився?!
Non, non, ce n’est pas des tempêtes que je suis lasse, c’est des déceptions. Et qui ne le serait pas ? !
Примітки
«Швейцарець» — зневажливе прізвисько Марі для одного з молодиків їхнього римського кола. Імовірно, той самий «жахливо по-швейцарськи» син товстої баронеси, згаданий у попередньому записі. ↩
Купе — піввагон-купе з єдиною лавою, оберненою в один бік, відокремленіше за відкритий вагон. Покращення, призначене для зручності в нічній подорожі. ↩
Фанні Лір — псевдонім американської куртизанки Гаррієт «Хетті» Блекфорд (бл. 1848–1886), коханки великого князя Миколи Костянтиновича (онука Миколи I), із яким її повʼязав гучний скандал викрадення діамантів 1874 р. Вона перебувала в Неаполі в 1874–1876 рр. ↩
Звичка Марі відстежувати герцога Гамільтона через друковані «списки іноземців» (реєстри гостей, що публікувалися в газетах) — повторюваний мотив щоденника, чарівне віконце у спостереження XIX століття за аристократичним колом. ↩
Марі звертається цим докором до самої себе — до власної слабкості, до своєї незгасної надії зустріти Пʼєтро. ↩
«Побачити Неаполь і вмерти» — італійське прислівʼя Vedi Napoli e poi muori, яке записав Ґете в «Італійській подорожі» (1787). ↩
В оригіналі англійською: «That is the question». Алюзія на монолог Гамлета («To be, or not to be, that is the question»); Марі переходить на англійську для драматичного ефекту. ↩
Беатріче Ченчі (1577–1599) — римська аристократка, страчена за батьковбивство; портрет, приписуваний Ґвідо Рені (палаццо Барберіні в Римі), зображує її в білому тюрбані. Її історії присвячена й драма Шеллі «Ченчі» (1819). ↩
По-помпейськи — зачіска на зразок тих, що їх видно на помпейських настінних розписах. ↩
Монсеньйор де Фаллу — Альфред де Фаллу (1811–1886), французький католицький політик і письменник, відомий своїм побожним смиренням перед стражданням. Цей вислів — парафраза його духовних творів. ↩