❦
Середа 12 квітня 1876
Mercredi 12 avril 1876
Цілу ніч він мені снився. Він запевняв мене, що справді побував у монастирі.
Toute cette nuit je l’ai vu en rêve. Il m’assurait qu’il avait vraiment été au couvent.
У квартирі все перевернуто догори дном. Пакуємо речі — сьогодні ввечері ми виїжджаємо до Неаполя. Терпіти не можу відʼїздів!
Tout est bouleversé dans l’appartement. On emballe, nous partons ce soir pour Naples. Je déteste partir !
Коли ж нарешті мені пощастить жити у власному домі, завжди в одному місті, бачити завжди те саме товариство — і лише час від часу подорожувати, щоб освіжитися!
Quand donc aurai-je le bonheur de vivre chez moi toujours dans la même ville, voir toujours la même société, et faire de temps en temps des voyages pour me rafraîchir !
«Саме в Римі я хотіла б жити, кохати й умерти».
« C’est à Rome que je voudrais vivre, aimer et mourir ».
Ні, послухайте — я хотіла б жити там, де мені добре, кохати скрізь і не вмирати ніде.
Non, écoutez, je voudrais vivre où je serai bien, aimer partout, et mourir nulle part.
Втім, я досить люблю італійське — римське, хочу сказати — життя: у ньому ще лишається легкий відблиск стародавньої величі. Про Італію та італійців часто складають хибне уявлення — уявляють їх бідними, корисливими, у цілковитому занепаді. Все навпаки: рідко де знайдеш такі багаті родини, такі розкішно утримані будинки. Я говорю, звичайно, про аристократію. Рим без Папи був цілком особливим містом — володарем світу у своєму роді. Тоді кожен римський князь був немов маленький король: він мав свій двір і своїх клієнтів, як у Давнину. Саме цей лад і тримав велич родин. Та вже через два покоління не буде ні величі, ні багатства — адже Рим підкорений королівським законам і стане як Неаполь, Мілан та інші міста Італії. Великі статки подрібняться, галереї й музеї перейдуть до уряду, а князі Риму перетворяться на купу дрібних людей, укутаних у гучні імена, мов у старі театральні плащі, щоб прикрити злидні; і коли ці колись шановані імена втопчуть у бруд, коли король вирішить, що він сам собі велич, розтоптавши всю свою шляхту, — він дуже швидко зрозуміє, що таке країна, де між народом і його королем нічого немає. Подивіться краще на Францію — і незабаром побачите Росію. Імператор принизив свою шляхту — безумець, що руйнував власний захисний мур! Але подивіться на Англію. Там вільні. Там щасливі. В Англії стільки злиднів, скажете ви. Але злидні є скрізь; і все ж загалом англійський народ — найщасливіший. Я говорю не про його торговельне процвітання, а лише про його внутрішнє життя.
Cependant j’aime assez la vie italienne, romaine, veux-je dire, il y est resté encore une légère teinte de la magnificence antique. On se fait souvent une fausse idée de l’Italie et des Italiens; On se les imagine pauvres, intéressés, en pleine décadence. C’est tout le contraire; rarement dans les autres pays on trouve des familles aussi riches, des maisons tenues avec tant de luxe. Je parle bien entendu de l’aristocratie. Rome sans le Pape était tout à fait une ville à part et souveraine du monde dans son genre. Alors, chaque prince romain était comme un petit roi, il avait sa cour et ses clients comme dans l’Antiquité. C’est à ce régime que tient la grandeur des familles. Certes dans deux générations il n’y aura plus ni grandeur, ni richesse, car Rome est soumise aux lois royales et Rome deviendra comme Naples, Milan et les autres villes de l’Italie. Les grandes fortunes morcelées, les galeries et les musées acquis au gouvernement et les princes de Rome transformés en un tas de petites gens couverts de grands noms comme de vieux manteaux de théâtre pour couvrir leur misère, et quand ces grands noms si respectés avant seront traînés dans la boue, quand le roi pensera être grand à lui tout seul, ayant foulé sous ses pieds toute sa noblesse, il s’apercevra bien dans un instant ce que c’est qu’un pays ou il n’y a rien entre le peuple et son roi. Voyez plutôt la France, et vous verrez bientôt la Russie. L’empereur a humilié sa noblesse, insensé qui démolissait son propre rempart ! Mais voyez l’Angleterre. On est libre. On est heureux. Il y a tant de misère en Angleterre, direz-vous. Mais il y en a partout de la misère, mais en général le peuple anglais est le plus heureux. Je ne parle pas de sa prospérité commerciale mais seulement de son intérieur.
Шляхта підкорена (?) Королю, буржуа — шляхті, а селяни — буржуа. Бо скрізь і в усьому мусить бути старший. Хай той, хто хоче республіки у своїй країні, спершу заведе її у власному домі!
Les nobles sont soumis (?) au Roi, les bourgeois aux nobles et les paysans aux bourgeois. Car partout et dans tout il faut avoir un chef. Que celui qui veut la république dans son pays commence par la faire dans sa maison !
Та що це я! — досить міркувань про речі, про які в мене лише туманне уявлення й суто особиста думка.
Mais qu’est-ce que je dis, assez de dissertations sur des matières, dont je n’ai qu’une faible idée et une opinion toute personnelle.
Що скаже Пʼєтро, повернувшись до Риму й не знайшовши мене там?
Que dira Pietro en revenant à Rome et en ne m’y trouvant plus ?
Він заволає. Тим гірше для нього. Це не моя вина. Зрештою, я відʼїжджаю трохи схвильована, як завжди, — але не засмучена; не знаю, що дає мені цей спокій. Певно, передчуття того, що він мене знайде. Він мене кохає — мені нема чого боятися. Він сам зацікавлений у цій справі й діятиме у власних інтересах — тому мені нема чого хвилюватися. Я й не хвилююся — навпаки, я сповнена довіри. Я була б надто нещасна, якби це було не так.
Il hurlera. Tant pis. Ce n’est pas ma faute. Enfin, je pars un peu émue comme toujours mais pas chagrinée, je ne sais ce qui me donne ce calme. C’est sans doute le pressentiment de ce qu’il me retrouvera. Il m’aime, je n’ai rien à craindre. Il est intéressé dans l’affaire et il agira pour lui, je n’ai donc pas à m’inquiéter. Je ne m’inquiète pas, je suis au contraire pleine de confiance. Je serais trop misérable si je ne l’étais pas.
Нічого не потрібно робити — згадаймо сторінки 10, 11 і 12 пʼятдесят третьої книги мого славетного щоденника1. Я не можу збагнути, що мене можуть кохати й робити все на світі, аби мене знайти, — і все ж цілком природно шукати мене, якщо кохають.
Il n’y a besoin de rien faire, souvenons-nous des pages 10,11 et 12 du livre 53ème de mon glorieux journal. Je ne peux comprendre qu’on puisse m’aimer et faire tout au monde pour me retrouver, pourtant il est naturel qu’on me cherche si l’on m’aime.
Мені завжди здається, що тільки я хвилююся, тільки я мучуся, тільки я прагну побачитися знову.
Il me semble toujours que ce n’est que moi qui m’inquiète, que ce n’est que moi qui me tourmente, que ce n’est que moi qui désire revoir.
У таких речах завжди сумніваєшся — це в природі людського серця. Але підведімося навшпиньки розуму — і побачимо все так, як треба.
On doute toujours de ces choses-là, c’est dans la nature du cœur humain. Mais hissons-nous sur la pointe des pieds de l’intelligence et nous verrons bien de la manière qu’il faut voir.
Заспокоймося. Ніхто мене не заспокоює — то я заспокоюю себе сама, як зробив би найкращий друг.
Tranquillisons-nous. Personne ne me calme, aussi je me calme moi-même comme ferait le meilleur des amis.
Скільки разів я обіцяла нічого не робити заради когось! А сама залишалася в Римі заради Пʼєтро. Яка ж дурість. Невже ви думаєте, що якщо він мене кохає, то не піде мене шукати! Тому я відʼїжджаю без вагань, без жалю — я вчиняю чесно. Це він не стримав слова.
Combien de fois ai-je promis de ne rien faire pour personne ! Et je restais à Rome pour Pietro. Est-ce assez bête. Pensez-vous que s’il m’aime il n’ira pas me chercher ! Aussi je pars sans scrupules, sans regrets, j’agis franchement. C’est lui qui a manqué de parole.
Нарешті! Я прогулялася на Пінчо та Корсо. Позувала у фотографа Александрі — у вуличній сукні, в капелюсі й з парасолькою. Зустріла завсідників ложі-«човна»2, мого ворога Бельмонте, Пандолу, Чезаро. І двічі — Торлонію. Цей дорогий звір першого разу пройшов так, що помітила його сама лише мама. Як завжди, я бачила лише спину того, кого хочу бачити.
Enfin ! je me suis promenée au Pincio et au Corso. J’ai posé chez le photographe Alexandri, en robe de rue, chapeau et ombrelle. J’ai rencontré les gens de la barcaccia, mon ennemi Belmonte, Pandola, Cesaro. Et deux fois Torlonia. Ce cher animal passe la première fois aperçu de maman seule. Selon l’habitude je n’ai vu que le dos de celui que je veux voir.
Але мама залишилася в готелі, і я пішла до крамниці на Корсо з Діною — і зустріла його обличчям до обличчя. Він усміхнувся, вклоняючись. Божественна усмішка пʼяниці, — ні, я кажу правду: він усміхається, як янгол; яка шкода, що він майже завжди напідпитку.
Mais maman étant restée à l’hôtel, j’allai dans un magasin du Corso avec Dina et je l’ai rencontré en face. Il a souri en saluant. Divin sourire d’ivrogne, non, je dis vrai, il sourit comme un ange; quel dommage d’être presque toujours ivre.
Погода сіра, і настрій у мене сірий.
Il fait un temps gris, je suis d’humeur grise.
Боткін і Каторбінський обідали з нами. Боткін тоном шанобливої фамільярності говорить зі мною про моє кохання до Пʼєтро, не вимовляючи слова «кохання» і не називаючи Антонеллі.
Botkine et Katorbinsky ont dîné avec nous. Botkine d’un ton de respectueuse familiarité me parle de mon amour pour Pietro, sans prononcer le mot amour et sans nommer Antonelli.
За півгодини ми виїжджаємо.
Dans une demi-heure nous partirons.
Примітки
Карнет 53 щоденника (24 січня – 11 лютого 1876 року). ↩
В оригіналі італійською: «barcaccia» — клубна ложа Мисливського клубу (Caccia-Club) біля авансцени театру; тут ідеться про її завсідників — ті самі Пандола й Чезаро, що й у записі від 10 квітня. ↩