❦
Вівторок 11 квітня 1876
Mardi 11 avril 1876
Іссаєвич дратує мене своїми залицяннями. Сьогодні у мене примхливий настрій, вигляд напівблазенський, напівсонний, і я говорю нісенітниці всім без розбору.
Issaïevitch m’ennuie parce qu’il me fait beaucoup la cour. Je suis d’une humeur capricieuse aujourd’hui et d’un air moitié bouffon, moitié endormi, je dis des sottises à tout le monde.
Після сніданку у Шпільмана ми купили чотири склянки і пішли пити до фонтана Треві. Кажуть, треба відпити води з цього фонтана, розбити склянку і кинути монету у воду — і тоді напевне повернешся до Риму. Поки ми виконували цей обряд1, довкола фонтана зібрався цілий натовп. Ми таки спричинили цілий бунт.
Après un déjeuner chez Spillmann nous avons acheté quatre verres et nous sommes allés boire à la fontaine de Trevi. On dit qu’il faut boire de l’eau de cette fontaine, casser le verre et jeter un sou dans l’eau et l’on est sûr de revenir à Rome. Pendant que nous accomplissions cette cérémonie toute une foule s’était rassemblée autour de la fontaine. Vraiment nous avons causé une émeute.
Римляни ще більші зіваки, ніж парижани. Я помічала це неодноразово.
Les Romains sont encore plus badauds que les Parisiens. Je l’ai remarqué en maintes circonstances.
Сьогодні я почуваюся так, ніби Пʼєтро ніколи й не існував. Невдовзі це, певно, зміниться — але поки що це так.
Aujourd’hui je me sens comme si Pietro n’avait jamais existé. Dans un moment cela changera sans doute, mais pour l’heure c’est ainsi.
Котяча натура! Я так звикла до Риму, що насилу відриваюся від нього. Бачите, яка я постійна.
Nature de chat ! Me voilà si habituée à Rome que je m’en arrache avec peine. Vous voyez que je suis constante.
Я докоряла собі за непостійність щодо брата Еміля2. Ось дурниця! Як я можу бути постійною чи непостійною щодо людини, яка мене не кохає!
Je me suis reprochée, mon inconstance envers le frère Emile. Voilà une bêtise ! Comment puis-je être constante ou inconstante envers un homme qui ne m’aime pas !
Я даю Іссаєвичу пророцтво Кассандри — він перешле його з Відня.
Je donne à Issayevitch la prédiction de Cassandre, il l’expédiera de Vienne.
Яка шкода, що я не могла надіслати йому цього раніше — адже це справжнє пророцтво: половина вже збулася.
C’est dommage que je n’aie pas pu la lui envoyer avant, car c’est une vraie prédiction puisque la moitié s’est déjà réalisée.
Бідний Іссаєвич поїхав сьогодні ввечері з великим жалем — надто великим, мабуть; він починав мені набридати.
Pauvre Issaïevitch est parti ce soir avec bien des regrets, trop de regrets peut-être, il commençait à me peser.
Товста баронеса з сином провели в нас вечір. Дама — добродушна кругленька матуся, але її син жахливо по-швейцарськи провінційний, попри численні подорожі в різні країни. Я їх смішу, вони вважають мене дотепною — тим краще.
La grosse baronne et son fils ont passé la soirée chez nous. La dame est une bonne grosse mère mais le fils est effroyablement suisse malgré ses nombreux voyages dans tous les pays. Je les fais rire, ils me trouvent de l’esprit, tant mieux.
На прогулянці я не бачила Пʼєтро і повернулася дуже нещасною; ввечері цей настрій змінюється. Я спокійна, бо певна Пʼєтро.
A la promenade je n’ai pas vu Pietro et je suis rentrée très misérable, vers le soir cette disposition change. Je suis tranquille car je suis sûre de Pietro.
— А знайти нас — він нас знайде, — каже мама.
— Quant à nous retrouver, il nous retrouvera, dit maman.
Такої ж думки і я. Тому я більше не хвилююся. Це теперішня невизначеність, теперішня загадка!
C’est mon avis. Aussi je ne m’inquiète plus. C’est la présente incertitude, le présent mystère !
Неможливо, щоб він мене обдурив! Ні, все відкидає цю думку. Він вигадав монастир. Валіцький вважає, що він у Віченці, щоб залагодити якісь виплати, а я думаю, що його батьки створили йому там труднощі, щоб затримати його якомога довше.
Il n’est pas possible qu’il m’ait trompée ! Non, tout tend à repousser cette idée. Il a inventé le couvent. Walitsky pense qu’il est à Vicenza pour arranger ces payements et je pense que ses parents lui ont suscité des difficultés dans cette ville pour l’y retenir aussi longtemps que possible.
Але чому б йому просто не сказати мені, що він їде до Віченци?
Mais alors, pourquoi ne me dirait-il pas tout simplement qu’il va à Vicenza ?
Зачекайте! Ось досить безглузда думка, але я її все ж скажу. Він сказав мені, що щойно підписав якийсь папір, щоб стати офіцером, — ну що ж, я думаю, що він поїхав до Віченци здавати офіцерський іспит і повернеться офіцером. Одне слово — сюрприз. Я сказала йому, що ми залишимося в Римі до сімнадцятого — напевне.
Tiens ! voilà une idée assez folle, je vais la dire tout de même. Il m’a dit qu’il venait de signer je ne sais quoi pour passer officier, eh bien, je pense qu’il est allé à Vicenza pour passer un examen d’officier et qu’il reviendra officier. Une surprise en un mot. Je lui ai dit que nous resterions à Rome jusqu’au 17, pour sûr.
Хай мене чорт візьме, якщо я знаю, що й думати!
Le diable m’emporte si je sais quoi penser !
Я знаю одне — він мене кохає. І ще знаю, що того вечора, коли ми прощалися, він не думав надовго зникати.
Je sais une seule chose, c’est qu’il m’aime. Et je sais encore qu’il ne pensait pas rester longtemps absent, quand nous nous sommes quittés l’autre soir.
Отже, якщо він мене кохає — мені нема чого хвилюватися. Він мене знайде. Повторімо це — мені приємно.
Or, s’il m’aime je n’ai pas à m’inquiéter. Il me retrouvera. Répétons-le cela me fait plaisir.
Бідолашний Іссаєвич, що приїхав до Риму заради нас. У нього є майбутнє, він шукає статку, кажуть, кинув на мене оком. Ну, з такими думками легко закохатися в таку жінку, як я. Я суджу по собі. Немає нічого легшого, ніж закохатися в людину, яка тобі підходить і яка гарна, — особливо коли серце нічим іншим не зайняте.
Le pauvre Issaïevitch qui est venu à Rome pour nous voir. Il a un avenir, il cherche une fortune, il a dit-on jeté les yeux sur moi. Or avec de semblables idées on devient vite amoureux d’une femme comme moi. Je juge d’après moi. Il n’y a rien de plus facile que de devenir amoureux d’une personne qui vous convient et qui est jolie, surtout quand on n’aime pas ailleurs.
Він родич — він не може випустити мене з поля зору. Він трохи образився, побачивши моє галасливе захоплення Дон Клементе3 і те, що мої думки зайняті Пʼєтро.
C’est un parent, il ne peut me perdre de vue. Il a été un peu contrarié de voir mon admiration bruyante pour Don Clemente, et ma préoccupation de Pietro.
У романі без таємниці нецікаво, але в житті вона мені неприємна — особливо мені, бо я негайно починаю будувати найчорніші здогади на світі.
Dans un roman le mystère est indispensable à l’intérêt, mais dans la vie je le trouve désagréable, surtout pour moi qui fais de suite les plus noires suppositions de la terre.
Бідолашний Одіффре — він отримає тридцять вісім куплетів4 із Відня.
Ce pauvre Audiffret qui recevra trente-huit couplets de Vienne.
Кажуть, Ніна в жахливому відчаї. Мені так її шкода! З погляду моралі те, що сталося, — дуже добре; але я суджу інакше. Це жахливе нещастя. Все її життя було в цій людині, і якщо у вас є хоч крихта серця, не надто зачерствілого, ви зрозумієте її смертельну муку. Це тим більш сумно, що Юркова, певно, невдовзі заступить хтось інший. І Бог зна ким. Двадцять пʼять років у домі певним чином узаконили Паріжа5. А новий селянин стане для дівчат чимось жахливим.
Nina est, dit-on, dans un affreux désespoir. Je la plains tant ! Au point de vue de la morale, ce qui vient d’arriver, est très bien, mais je juge autrement. C’est un affreux malheur. Toute sa vie était dans cet homme et pour peu qu’on ait un fragment de cœur pas trop dur on comprendra sa douleur mortelle. C’est malheureux d’autant plus que Yourkoff, sera sans doute remplacé dans quelque temps. Et Dieu sait par qui. Vingt-cinq ans de séjour dans la maison, ont en quelque sorte légalisé Paris. Tandis qu’un nouveau paysan sera une chose atroce pour les filles.
Вона його не кохатиме, звісно, але візьме зі звички, з відчаю. Дивно, чи не так? Але Ніна — дивна жінка.
Elle ne l’aimera pas bien sûr, mais elle le prendra par habitude, par désespoir. C’est bizarre n’est-ce pas ? mais Nina est une femme bizarre.
Вона побачила Юркова на сцені в Астрахані. І сказала чоловікові: «Хочу цього чоловіка!» — і той їй його дав, а під час кожної сварки саме пан Сапоженіков грав роль посередника, примирителя. Дедалі дивніше, чи не так?
Elle a vu Yourkoff sur la scène d’Astrakan. Elle a dit à son mari: je veux cet homme ! et son mari le lui a donné et à chaque querelle c’était M. Sapogenikoff qui jouait le rôle de médiateur, de pacificateur. De plus en plus bizarre, n’est-ce pas ?
навскоси
Пан Сапоженіков був змушений бути поступливим і служити дружині з дуже поважних причин, про які тут не личить розповідати.
en travers M. Sapogenikoff était forcé d’être complaisant et de servir sa femme, par des motifs très puissants et qu’il ne convient pas de raconter ici.
Але поговорімо трохи про мого Паріжа6 — найбільше мені не подобається в усьому цьому брехня. Навіщо вигадувати монастир? Я погрожувала йому вічним гнівом, якщо він збреше. Він вирішив, що може збрехати, не ризикуючи бути викритим. Зрештою, він — баламутна голова. Я його осуджую — і, мабуть, сама б так само вчинила.
Mais parlons un peu de mon Paris, ce qui me déplaît surtout, c’est le mensonge. Pourquoi inventer le couvent ? Je l’ai menacé de ma colère éternelle s’il mentait. Il a cru pouvoir mentir sans risquer d’être découvert. Après tout c’est une tête de folle. Je le blâme et j’en ferais peut-être autant.
Можна брехати, коли впевнений, що тебе не піймають, — і особливо коли брехня не шкодить; але брехати без жодної мети, заради мистецтва, — це негідний вчинок.
On peut mentir quand on est sûr de n’être pas attrapé et surtout quand le mensonge ne fait pas de mal, mais mentir sans aucun but, par amour pour l’art, est une action indigne.
Але я не розумію, навіщо приховувати правду, якщо правда — це те, що я припускаю.
Je ne vois cependant pas pourquoi cacher la vérité, si la vérité est ce que je suppose.
Я виправдовую брехню — маю вигляд навіженої дівчини без принципів і без серця, і все ж усе, що не таке чисте, чесне й романтичне, як «Віконт де Бражелон»7 Дюма, мене обурює.
J’autorise le mensonge, j’ai l’air d’une fille folle, sans principes et sans cœur et pourtant tout ce qui n’est pas aussi pur et aussi honnête et aussi romanesque que « Le vicomte de Bragelonne » de Dumas, me choque.
Собі я залишаю привілеї, але до інших я сувора. Я вимагаю кохання цілковито відданого, цілковито щирого; кохання, доведеного до межі, понад яку — нічого8. Я не допускаю, щоб від мене приховували хоч одну думку, хоч одну дію — якою б незначною вона не була.
Je me réserve des privilèges mais je suis rigide pour les autres. Je demande un amour tout dévoué, tout sincère; un amour poussé au non plus. Je n’admets pas qu’on me cache une seule pensée, une seule action quelque insignifiante qu’elle soit.
Вся ця історія з Пʼєтро не прояснюється; всі ці темні кути, всі ці невідомі землі неприємно мене турбують і змушують сумніватися в усьому.
L’histoire avec Pietro n’est pas claire, tous ces coins obscurs, toutes ces terres inconnues me préoccupent désagréablement et me font douter de tout.
Примітки
Описаний тут обряд біля фонтана Треві — відпити води, розбити склянку, кинути монету — це версія традиції XIX століття. Марі виконує його в свій останній день у Римі перед відʼїздом до Неаполя. ↩
«Брат Еміль» — це Еміль дʼОдіффре, якого так названо в пародійних «чернечих» листах тієї зими, де йдеться про продаж «душі брата Еміля» (051.0387, 052.0168). ↩
Дон Клементе — іспансько-італійський шанобливий титул для Торлонії (Клемента). «Дон» ужито тут в італійсько-іспанській дворянській формі звертання. ↩
Марі раніше написала довгу сатиричну поему про Одіффре; Іссаєвич, вочевидь, везе її копію, щоб надіслати з Відня дорогою додому. ↩
«Паріж» — прізвисько Ніколя Юркова, супутника Ніни Сапоженікової, яке дали йому Нінині діти (024.0414; покажчик Mon Journal, т. 4: «Yourkoff (Nicolas), [Paris]»); Марі вживає те саме прізвисько і для Пʼєтро Антонеллі (див. далі). Написання «Паріж» (а не місто «Париж») збережено, щоб відрізнити прізвисько від назви міста. ↩
«Паріж» — Марі вживає це прізвисько для Пʼєтро Антонеллі; значення неясне — можливо, натяк на його міський шарм або приватна гра слів. ↩
«Віконт де Бражелон» (1847–1850) — останній том трилогії Дюма про трьох мушкетерів, знаменитий своїм ідеалом абсолютної відданості, честі й романтичної самопожертви. Марі повсякчас уживає його як мірило справжнього почуття. ↩
В оригіналі латиною: «non plus» — скорочене non plus ultra, французька форма латинського nec plus ultra («далі нікуди»): до самої межі. ↩