❦
Неділя, 20 лютого 1876
Dimanche 20 février 1876
Я прокидаюся з сильним головним болем, та, далебі, головний біль раз на рік навіть приємний, головний біль має свій чар, час від часу.
Je me lève avec un grand mal de tête, mais vraiment un mal de tête fait plaisir une fois par an, un mal de tête a son charme, de temps en temps.
Тож я не нарікаю, ми їдемо на віллу Боргезе, де повно люду; не можу сказати просто «там була принцеса», мушу сказати: «там була чарівна, або мила, або граційна принцеса». Завжди проста, завжди весела, завжди любʼязна.
De sorte que je ne me plains pas, nous allons à la villa Borghèse où il y a foule; je ne puis pas dire, la princesse y a été, il faut que je dise l’adorable, ou la charmante, ou la gracieuse princesse y a été. Toujours simple, toujours gaie, toujours aimable.
Щаслива Італія, що матиме таку майбутню королеву. Французи воліють якогось Ґамбетту чи ще гіршу тварюку. Я бачу своїх кавалерів із Капітолію. Двоє Дорія дивляться на мене, певно, вони впізнали мене на балу, бо взагалі вони ніби мене не помічають, а надто той високий; звідти — на Пінчо, такий самий натовп, і саме коли ми проїжджаємо повз оркестр, я бачу Чезаро й Антонеллі пішки.
Heureuse Italie d’avoir une pareille reine future. Les Français aiment mieux un Gambetta ou un animal d’encore pire espèce. Je vois mes cavaliers du Capitole. Les deux Doria me regardent, sans doute ils m’ont reconnue au bal, car en général ils ont l’air de m’ignorer, surtout le grand; de là au Pincio, même concours de monde et juste comme nous passons devant la musique, je vois Cesaro et Antonelli à pied.
Я зашарілася, але не ворухнулася, наче ніколи їх і не бачила. Я боялася показати, що впізнаю їх, і коли ми спускалися з Пінчо, ми знову зустріли їх у фіакрі, і Антонеллі так рвучко обернувся, що мама, якій мені ніяк не вдавалося його показати і яка не знала його обличчя, сказала: ось Антонеллі.
J’ai rougi mais je n’ai pas bougé tout comme si je ne les avais jamais vus. J’avais peur de paraître les reconnaître et comme nous descendions du Pincio nous les avons encore rencontrés en fiacre, et Antonelli s’est retourné si brusquement que maman à qui je ne pouvais jamais réussir à le montrer et qui ne connaissait pas sa face, a dit: Voilà Antonelli.
Чоловік, якого ми того дня на Корсо взяли за Антонеллі, не був Антонеллі, він глянув би на мене, якби це був він. Урешті, ось святкове Корсо, святкове на сміх, майже жодного елегантного екіпажа, жодної пишної ліврейної прислуги. Аж жаль брав!
L’homme que nous avons pris pour Antonelli, l’autre jour au Corso, n’était pas Antonelli, il m’aurait regardée si c’était lui. Enfin, voilà le Corso de gala, gala pour rire, presque pas de voitures élégantes, pas une grande livrée. Cela faisait pitié !
Священники задоволені. Вони, слава Богу, доволі попрацювали над тим, щоб карнавал не вдався, у кожного монсеньйора сила-силенна агентів, які всіляко глушать веселощі.
Les prêtres sont contents. Ils travaillent, Dieu, merci assez à la non réussite du carnaval, chaque monseigneur a une foule d’agents qui contribuent à l’amortissement de la gaieté.
Усе це задля того, щоб довести бідному людові, як усе вироджується й занепадає від революції 1870 року1. Вони влаштували цілу змову, ці майбутні святі.
Tout cela est pour prouver au pauvre peuple combien tout dégénère et tombe depuis la révolution de 1870. Ils ont formé toute une cabale, ces saints futurs.
Та кого я бачу! Чоловіка з Ніцци, Маєра, гладкого Маєра! Бідолашна Ніцца, одним кавалером менше.
Mais qui je vois ! Un homme de Nice, Mayer, le gros Mayer ! Pauvre Nice, un cavalier de moins.
Сьогодні ввечері велика ілюмінація сходів і церкви на Іспанській площі, ми мимохідь зиркаємо на неї і їдемо знову слухати «Рюї Блаза».
Ce soir grande illumination de l’escalier et de l’église sur la place d’Espagne, nous jetons un coup d’œil en passant et allons entendre encore « Ruy Blas ».
Гарненька принцеса — у ложі на авансцені, такій самій, як була в нас у Французькому театрі в Ніцці.
La jolie princesse est dans son avant-scène, une loge pareille à celle que nous avions au Théâtre Français à Nice.
Ще один чоловік із Ніцци, цього я знаю лише на імʼя Малий Поль.
Un autre homme de Nice, celui-là je ne le connais que sous le nom de Petit-Paul.
А Антонеллі немає. Ну й ну2!
Et pas d’Antonelli. Bigre !
Я сиджу в глибині ложі, де мене знаходять лорнети з мисливських і придворних лож, надто лорнет одного блондина, принца й дуже приязного, з направду кумедною наполегливістю. Я нуджуся.
Je me tiens au fond de la loge où viennent me chercher les lorgnettes des loges des chasses et de la cour, surtout celle d’un blond, prince et très sympathique, avec une insistance vraiment amusante. Je m’ennuie.
Двері відчиняються, впускаючи Россі, а за Россі — Антонеллі при повному параді й дуже поважний. Я цього не сподівалася, та й ви, гадаю, теж. Урешті, ось він. Тільки-но ми обмінялися кількома словами, як приходить грецький посланник і вмощується між цим чоловіком і мною, та невдовзі Россі йде, трохи згодом і грек, і попівський син лишається сам.
La porte s’ouvre pour amener Rossi et, derrière Rossi, Antonelli en grande tenue et très sérieux. Je ne m’y attendais pas, ni vous non plus je crois. Enfin voilà. A peine avons-nous échangé quelques paroles qu’arrive le ministre grec, et se place entre l’homme et moi, mais bientôt Rossi s’en va, un peu plus tard le Grec aussi et le fils du prêtre reste seul.
Сьогодні ввечері він видався мені вищим. Перші хвилини мені було трохи ніяково бачити цього чоловіка після Капітолію. Він тримався поважно й пристойно і дивився мені просто в очі, мабуть, щоб краще пересвідчитися, що оздоблений сріблом каптур і справді накривав мою голову, а я уникала його олійних і лютих італійських очей. У нього зуби як в Одіффре, а рот, коли він сміється, розтуляється так само, як у гарного ніццянця. У нього довгі, кістляві й трохи червоні руки, на які він рідко вдягає рукавички. За десять хвилин він розбалакався, наче ми були знайомі вже два місяці. Він розповідав, як програв шістдесят тисяч франків у Монако, як його мама заплатила, як кардинал лютував, а потім додавав, зводячи очі до неба, мов кардинал на картині, що ненавидить світське життя і любить тихе.
Ce soir il m’a paru grand. Les premiers moments je me suis sentie quelque peu confuse de voir cet homme après le Capitole. Il était sérieux et convenable me regardant droit dans les yeux, probablement pour mieux s’assurer que le capuchon garni d’argent recouvrait bien véritablement ma tête, et j’évitais ses yeux italiens, huileux et furibonds. Il a les dents comme Audiffret, et sa bouche s’ouvre, comme celle du beau Niçois, pour rire. Il a des mains longues, osseuses et un peu rouges qu’il recouvre rarement de gants. Au bout de dix minutes il s’est mis à bavarder comme s’il y avait deux mois que nous le connaissions. Il racontait comment il avait perdu soixante mille francs à Monaco, comment sa maman a payé, comment le cardinal a été furieux, et puis ajoutait en levant les yeux au ciel comme un cardinal en peinture, qu’il détestait le monde, et aimait la vie calme.
Я щойно з балу, та пробув там лише пʼять хвилин, мене так благали, та я ненавиджу світське життя й обожнюю театр.
Je reviens d’un bal, mais je n’y suis resté que cinq minutes, on m’avait tant prié, mais je déteste le monde et j’adore le théâtre.
До слова про людей, перекинутих учора кіньми: він розповідає, що задля того, аби утнути штуку синдикові, у Клубі влаштували збір коштів на користь цих поранених.
A propos de gens culbutés hier par les chevaux, il raconte que pour faire une niche au syndic ils ont fait une souscription en faveur de ces blessés au Cercle.
— Ви граєте в Клубі? — спитала мама.
— Vous jouez au Cercle ? demanda maman.
— Ні, пані, я сиджу там і розмовляю або пʼю чай із вершками, умостившись у доброму кріслі, і мрію.
— Non, madame, je reste là et je parle, ou bien je prends du thé à la crème, assis dans un bon fauteuil et je rêve.
— Ви могли б робити це й удома, — сказала вона усміхаючись.
— Vous pourriez le faire à la maison, dit-elle en souriant.
— Ах! Ні, мій батько не хоче, щоб пили чай із вершками о першій ночі, а до того ж крісла в Клубі особливо зручні, і я мрію, — додав він, зводячи очі до неба й облизуючи губи — гримаса, яку я досконало наслідую.
— Ah ! non, mon père ne veut pas qu’on prenne du thé à la crème à une heure du matin et puis les fauteuils du Cercle sont particulièrement commodes, et je rêve, ajouta-t-il en levant les yeux au ciel et en se léchant les lèvres, grimace que j’imite dans la perfection.
Антонеллі — дивне поєднання жвавості й млості: то він скидається на школяра, то на дорослого чоловіка.
Antonelli présente un mélange singulier de vivacité et de langueur, tantôt il a l’air d’un écolier et tantôt d’un homme.
Завели мову про музику.
On parla de musique.
— Я був дуже добрим скрипалем, — каже він.
— J’étais très bon violoniste, dit-il.
— Чому в минулому?
— Pourquoi le passé ?
— Бо тепер уже не можу, гляньте, — і він показав руку, оздоблену рубцем якраз посередині, так що третій палець здається вивихнутим.
— Parce que je ne peux plus à présent, regardez, et il montra sa main ornée d’une cicatrice juste au milieu, de sorte que le troisième doigt semble démis.
— Рана! На дуелі, чи не так? — спитала я, бо з його вигляду бачила, що це так.
— Une blessure ! en duel n’est-ce pas ? demandai-je, car je voyais par son air que c’était cela.
— О! Ні, це ловлячи мух, — сказав він так, що не лишив мені жодного сумніву щодо походження рубця.
— Oh ! non, c’est en attrapant les mouches, dit-il de façon à ne me laisser plus aucun doute sur l’origine de la cicatrice.
навскоси
Він ніколи не бився на дуелі.
en travers Il ne s’était jamais battu
Жодного слова, жодного погляду, що дав би підставу думати, ніби він упізнав мене на балу.
Pas un mot, pas un regard qui puisse faire croire qu’il m’ait reconnue au bal.
Тільки він не знав, куди подіти ноги й руки, тер коліна, смикав себе за ступню, прибирав дивовижних поз, я думала, що він ніколи не скінчить. Мама спитала, як звати одного з добродіїв у його ложі, і він назвав їх усіх — вісім князів, герцогів і графів.
Seulement il ne savait que faire de ses jambes et de ses mains, il se frottait les genoux, il se tirait par le pied, il prenait des postures étonnantes, je croyais qu’il ne finirait jamais. Maman lui a demandé le nom d’un des messieurs de sa loge et il les a nommés tous, huit princes, ducs et comtes.
Лише на початку балету він пішов до якоїсь дами. І мене це відразу легенько зачепило. Та невдовзі він вернувся до своєї ложі, щоб обернутися спиною до балету й розглядати мене в лорнет, скільки змога.
Ce n’est qu’au commencement du ballet qu’il s’en alla pour aller chez une dame. Et aussitôt j’en fus très légèrement contrariée. Mais bientôt il revint dans sa loge pour tourner le dos au ballet et me lorgner autant que possible.
Наш кучер, пʼяний з нагоди карнавалу, не приїжджає, і ми вертаємося вчотирьох в екіпажі на два місця. Хоч бери та малюй.
Notre cocher, ivre à l’occasion du carnaval, ne vient pas et nous rentrons quatre dans une voiture à deux places. C’était à dessiner.
Примітки
Захоплення Рима італійським військом у вересні 1870 року, що поклало край світській владі Папи, — катастрофа для церковної ієрархії. ↩
В оригіналі французькою: «Bigre». ↩