❦
Пʼятниця, 18 лютого 1876
Vendredi 18 février 1876
На Капітолії ввечері великий парадний костюмований бал-маскарад на чиюсь чи на чогось користь.
Au Capitole, le soir il y a un grand bal paré, costumé et masqué, au profit de quelqu’un ou de quelque chose.
Об одинадцятій ми туди їдемо.
A onze heures nous y allons.
Я, Діна та її мати. Я не наділа доміно. Сукня з чорного шовку з довгим шлейфом, облеглий ліф; чорна газова туніка, оздоблена срібним мереживом, задрапована спереду і підібрана ззаду так, що утворювала найграційніший каптур на світі. Маска з чорного оксамиту й чорного мережива, світлі рукавички, троянда й конвалії на ліфі. Це було чарівно. Тож наш вихід справляє величезне враження.
Moi, Dina et sa mère. Je n’ai pas mis de domino. Une robe de soie noire à longue queue, corsage collant; une tunique de gaze noire garnie d’une dentelle d’argent, drapée devant et retroussée derrière de façon à former le plus gracieux capuchon du monde. Un masque de velours noir et dentelle noire, des gants clairs et une rose et des muguets au corsage. C’était ravissant. Aussi notre entrée produit-elle un immense effet.
Я дуже боялася й не сміла ні з ким заговорити, та всі чоловіки нас оточили, і врешті я взяла під руку одного з них, якого ніколи не бачила. Я відразу взялася розповідати йому цілу історію, кажучи, що дві години тому з ним сталася певна річ. Я не знала, що кажу, та, схоже, цей пан це знав, бо він був дуже заінтригований. Відтоді я посмілішала. Та уявіть собі моє становище: уперше на маскараді й не мати жодного уявлення про людей, яких зустрічаєш. Я кілька разів міняла кавалера.
J’avais très peur et n’osais parler à personne, mais tous les hommes nous ont entourées et j’ai fini par prendre le bras d’un d’eux, que je n’ai jamais vu. Je me mis de suite à lui raconter toute une histoire, lui disant qu’il y a deux heures il lui est arrivé certaine chose. Je ne savais pas ce que je disais mais il paraît que le monsieur le savait car il a été fort intrigué. Dès ce moment je me suis enhardie. Mais figurez-vous ma position, pour la première fois à un bal masqué et n’avoir aucune idée des personnes qu’on rencontre. J’ai changé plusieurs fois de cavalier.
— О, ось Бенар! — кажу я.
— Tiens, voilà Besnard ! dis-je.
— Ага! — каже Бенар, — я тебе дуже добре впізнаю.
— Ah ! ha ! dit Besnard, je te reconnais très bien.
— Справді! Ну то скажи мені, хто я.
— Vraiment ! alors dis-moi qui je suis.
— Ви цього хочете?
— Le voulez-vous ?
— Так, але на вухо.
— Oui, mais à l’oreille.
— Готель «Лондон».
— Hôtel de Londres.
— Що це доводить?
— Qu’est-ce que ça prouve ?
— А голос — то ви ще й досі хрипите.
— Et la voix, vous êtes donc encore enrouée.
— Я охрипла тільки на сьогодні, а так я не говорю, а співаю.
— Je suis enrouée pour ce soir, autrement je chante au lieu de parler.
— Я це добре знаю, мов соловейко!
— Je le sais bien, comme un rossignol !
Гаразд, ця тварюка мене впізнала, як і більшість присутніх. Треба було вкласти менше кокетства у вбрання. Та байдуже. Троє росіян думали, що мене впізнали, і ходили за нами, голосно говорячи по-російському сподіваючись, що ми себе викажемо, та я натомість зібрала довкола себе гурт і заговорила італійською, і вони пішли геть, кажучи один одному, що вони дурні й що я італійка.
Bon, cet animal m’a reconnue, ainsi que la plupart du monde. Il fallait mettre moins de coquetterie dans ma toilette. N’importe. Trois Russes ont cru me reconnaître et allaient derrière nous parlant haut le russe espérant que nous nous trahirions, mais au lieu de cela je fis faire cercle autour de moi et parlai italien, et ils s’en allèrent disant l’un à l’autre qu’ils étaient bêtes et que j’étais une Italienne.
Доменіка йде сідати, Діну забирає старий князь Мещерський, і я більше нею не клопочуся.
Domenica va s’asseoir, Dina est enlevée par le vieux prince Mechtchersky et je ne m’occupe plus d’elle.
Приходить герцог Чезаро,
Arrive le duc Cesaro,
— Друже того, кого я шукаю, — кажу я йому, — подай мені руку. І, кинувши напризволяще свого кавалера, я йду з пишним отаманом розбійників.
— Ami de celui que je cherche, lui dis-je, donne-moi le bras. Et plantant là mon cavalier je m’en vais avec le magnifique chef de bandits.
— Кого ти шукаєш?
— Qui cherches-tu ?
— Антонеллі, він прийде?
— Antonelli, va-t-il venir ?
— Так, а поки що лишайся зі мною, найелегантніша жінко на всій землі.
— Oui, en attendant reste avec moi, la plus élégante femme de toute la terre.
— О! Ось він!
— Oh ! le voilà !
— Так, але...
— Oui, mais...
— Я ще лишуся з тобою, ти чарівний.
— Je reste encore avec toi, tu es charmant.
Та за мить ми знов натрапляємо на Антонеллі.
Mais au bout d’un instant nous retrouvons Antonelli.
— Любий мій, я тебе шукала.
— Mon cher, je te cherchais.
— Та ну!
— Bah !
— Тільки ж я вперше тебе чутиму, тож подбай про вимову, ти багато втрачаєш зблизька, подбай про розмову!
— Seulement comme c’est pour la première fois que je vais t’entendre, soigne ta prononciation, tu perds beaucoup vu de près, soigne ta conversation !
Мабуть, це було дотепно, бо Чезаро й ще двоє зареготали від захвату. Я добре відчувала, що всі вони мене впізнають.
Il paraît que c’était spirituel car Cesaro et deux autres se sont mis à rire comme des gens enchantés. Je sentais bien qu’ils me reconnaissaient tous.
— Фігуру відразу впізнаєш, — казали мені звідусіль, — чому ти не в білому?
— On reconnaît bien la taille, me disait-on de tous côtés, pourquoi n’es-tu pas en blanc ?
— Слово честі, здається, я граю роль свічника1, — вигукнув Чезаро, бачачи, що ми не перестаємо розмовляти з Антонеллі.
— Je crois, ma parole d’honneur que je joue le rôle d’un chandelier, s’écria Cesaro voyant que nous ne cessions de parler avec Antonelli.
— Я теж так гадаю, — кажу я, — іди геть.
— Je le crois aussi, dis-je, va-t-en.
І, взявши під руку молодого фертика, я рушила по всіх вітальнях, більше не клопочучись рештою світу, наче зграєю собак. В Антонеллі бездоганно гарне обличчя, матова шкіра, чорні очі, довгий і правильний ніс, гарні вуха, маленький рот, доволі непогані зуби й вуса двадцятитрирічного хлопця. Та він невисокий, нижчий за Дивовижного, не такий показний, як Дивовижний, і нагадує його тільки своїми позами в театрі.
Et prenant le bras du jeune fat, je m’en allai par tous les salons sans plus m’occuper du reste du monde comme [Mots noircis, d’autant de chiens.] Antonelli a la figure parfaitement jolie, un teint mat, des yeux noirs, un nez long et régulier, des jolies oreilles, une petite bouche, des dents très passables et une moustache de vingt-trois ans. Mais il est petit, plus petit que le Surprenant, moins bien que le Surprenant, et ne le rappelant que par ses poses au théâtre.
Я узивала його дурником, молодим фертиком, нещасним, розпусником, а він із найповажнішим у світі виглядом розповідав мені, як у девʼятнадцять років утік із батьківського дому, як по вуха занурився в розпусне життя, який він пересичений, що ніколи не кохав, і таке інше.
Je le traitais de petit fou, de jeune fat, de malheureux, de dévergondé, et il me racontait le plus sérieusement du monde comment à l’âge de dix-neuf ans il s’est échappé de la maison paternelle, comment il s’est jeté jusqu’au cou dans une vie de débauché, combien il est blasé, qu’il n’a jamais aimé, etc.
— Скільки разів ти кохала? — спитав він.
— Combien de fois as-tu aimé ? demanda-t-il.
— Двічі.
— Deux fois.
— Ого!
— Oh ! ho !
— А може, й більше.
— Peut-être même plus.
— Я дуже хотів би бути цим більше.
— Je voudrais bien être le plus.
— Молодий зухвальцю!
— Jeune présomptueux !
— Скільки тобі років?
— Quel âge as-tu ?
— Двадцять, і я заміжня вже два роки.
— Vingt ans et je suis mariée depuis deux ans.
Тоді він засміявся, бо впізнав мене, — я так думаю тому, що він казав мені..., але послухайте:
Alors il se mit à rire car il me reconnaissait, ce qui me le fait penser c’est qu’il me disait..., mais écoutez:
— Скажи мені, чому всі ці люди взяли мене за даму в білому?
— Dis-moi, pourquoi tous ces gens m’ont-ils prise pour la dame en blanc ?
— Так ти ж на неї схожа, ось чому я з тобою, я закоханий у неї як божевільний.
— Mais tu lui ressembles, c’est pour cela que je suis avec toi, je suis amoureux d’elle comme un fou.
— Не вельми любʼязно це казати.
— C’est peu aimable à dire.
— Що вдієш? Так уже є.
— Que veux-tu ? c’est ainsi.
— Ти, слава Богу, доволі на неї витріщаєшся крізь лорнет, і вона задоволена й позує.
— Tu la lorgnes Dieu merci assez et elle est contente et elle pose.
— Ні, ніколи, вона ніколи не позує, можна сказати все що завгодно, тільки не це!
— Non, jamais, elle ne pose jamais, on peut tout dire excepté cela !
— Одразу видно, що ти в неї закоханий.
— On voit bien que tu en es amoureux.
— Я закоханий у тебе, ти на неї схожа.
— Je le suis de toi, tu lui ressembles.
— Тьху! Хлопчику мій, я набагато ладніша.
— Fi ! mon petit, je suis bien mieux faite.
— Байдуже, дай мені квітку.
— N’importe, donne-moi une fleur.
Я дала йому квітку, а він навзамін дав мені гілочку плюща. Його акцент і млосний вигляд мене дратують.
Je lui donnai une fleur et il me donna une branche de lierre en échange. Son accent et son air languissant m’agacent.
— Ти схожий на священника, чи правда, що тебе висвятять?
— Tu as l’air d’un prêtre, est-ce vrai que tu vas être consacré ?
Він засміявся.
Il se mit à rire.
— Я ненавиджу священників, я був військовим.
— Je déteste les prêtres, j’ai été militaire.
— Ти! Та ти був хіба що в семінарії.
— Toi ! tu n’as été qu’au séminaire.
— Я ненавиджу єзуїтів, ось чому я раз у раз у незлагоді з родиною.
— Je hais les jésuites, c’est pour cela que je suis sans cesse brouillé avec ma famille.
— Любий мій, ти честолюбний і любитимеш, коли тобі цілуватимуть пантофлю.
— Mon cher, tu es ambitieux et tu aimeras qu’on te baise la pantoufle.
— Яка чарівна ручка! — вигукнув він, цілуючи її, — і повторював цю операцію кілька разів за вечір.
— Quelle adorable petite main ! s’écria-t-il en me la baisant, opération qu’il répète plusieurs fois dans la soirée.
— Чому ти так зле зі мною почав? — спитала я.
— Pourquoi as-tu si mal commencé avec moi ? demandai-je.
— Бо спершу взяв тебе за римлянку, а цю жінку я ненавиджу.
— Parce que je t’avais prise d’abord pour une Romaine et je déteste cette femme.
І справді, коли я була з Чезаро, той запропонував нам сісти, і Антонеллі вмостився ліворуч від мене й, поки я відповідала своєму кавалерові, спробував обійняти мене за стан із найдурнішим у світі виглядом.
En effet lorsque j’étais avec Cesaro, il m’offrit de nous asseoir, et Antonelli se mit à ma gauche et pendant que je répondais à mon cavalier il essaya de me prendre la taille de l’air le plus bête du monde.
— Якщо ти не проженеш цього дурника, — сказала я Чезаро, — я піду геть.
— Si tu ne vas pas chasser ce petit fou, ai-je dit à Cesaro, je vais m’en aller.
І Чезаро прогнав дурника.
Et Cesaro a chassé le petit fou.
Доти я бачила чоловіків лише на прогулянці, у театрі й трохи в нас. Боже, які ж вони інакші на маскараді! Такі поважні й стримані у своїх екіпажах, такі запопадливі, такі шахраюваті й такі дурні тут!
Je n’ai vu les hommes qu’à la promenade, au théâtre et un peu chez nous. Dieu qu’ils sont différents dans un bal masqué ! Si graves et si réservés dans leurs voitures, si empressés, si canailles et si bêtes ici !
Лише Дорія не втрачав гідності — може, тому, що він надто високо над людськими мізеріями.
Doria seul ne perdait pas sa dignité, c’est peut-être parce qu’il est trop au-dessus des misères humaines.
Десять разів я покидала свою юну розвагу, і десять разів він мене знаходив.
Dix fois j’ai quitté mon jeune amusement et dix fois il m’a retrouvée.
Доменіка казала їхати, та малий мене затримував, нарешті нам щастить знайти два крісла, і тоді розмова міняється: ми говоримо про святого Августина й абата Прево2.
Domenica disait de partir mais le petit me retenait, enfin nous parvenons à trouver deux fauteuils et alors la conversation change, nous parlons de saint Augustin et de l’abbé Prévost.
Я знову беру Чезаро й кажу йому купу речей, від яких він підстрибує й гасає, як Даніс, шукаючи друзів, щоб переказати їм мої слова.
Je reprends encore Cesaro et lui dis un tas de choses qui le font sauter et aller comme Danis, en quête d’amis pour leur répéter mes mots.
Та наостанок я знову з Антонеллі: призначаю йому побачення на площі Колонна, і ми тікаємо, так що ніхто й не думає за нами гнатися, бо всі, хто бачив мене на вулиці, мене впізнали.
Mais je finis par Antonelli, je lui donne rendez-vous à la place Colonna et nous nous sauvons sans qu’on pense à nous suivre, car tous ceux qui m’ont vue dans la rue m’ont reconnue.
Я і розважилася, і розчарувалася. Антонеллі не зовсім мені до вподоби, а проте він зіпсував мені Дивовижного.
Je me suis amusée et désillusionnée. Antonelli ne me plaît pas tout à fait et pourtant il m’a abîmé le Surprenant.
Я говорила ще з безліччю людей, та нічого не памʼятаю, усе сплуталося, уже четверта година, піду спати.
J’ai encore parlé à une quantité de personnes mais je ne me souviens de rien, tout est embrouillé, il est quatre heures, je vais dormir.
Ах! Мерзенний попівський син3 забрав мою рукавичку й поцілував мою голу ліву руку.
Ah ! le misérable fils de prêtre a emporté mon gant et m’a baisée la main gauche toute nue.
— Знаєш, — каже він, — я не кажу, що носитиму цю рукавичку завжди на серці, це було б дурницею, та кажу тобі, що це буде дуже приємний спогад.
— Tu sais, dit-il, je ne dis pas que je porterai ce gant toujours sur mon cœur, ce serait bête, mais je te dis que ce sera un souvenir très agréable.
Ми лишили Фортюне, щоб відвести підозри, він вернеться сам.
Nous avons laissé Fortuné pour détourner les soupçons, il retournera tout seul.
Примітки
«Грати роль свічника» — французька ідіома: бути зайвим, третім при закоханій парі. ↩
Святий Августин (354–430) — отець Церкви; абат Прево (1697–1763) — автор «Манон Леско». Навмисне недоладне поєднання священного й скандального. ↩
«Попівський син» — іронія Марі: Антонеллі насправді небіж кардинала (кардинали не одружуються), але вона глузливо називає його «сином священника». ↩