Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Субота, 12 лютого 1876

За чверть до дванадцятої в нас аудієнція в Папи. На віа Кондотті Доменіка помічає, що забула вервиці, тож вертаємося по них. Та коли ми вже навпроти театру Аполло, стається ще гірше!.. Виявляється, що забули листа про аудієнцію, посилаємо Фортюне у фіакрі, а самі їдемо далі. Ясна річ, нас не впускають, і ми бачимо крізь засклені двері, як проходить Його Святість. Що правда, то правда — це поважний старець, він викликає шану й зворушує своєю лагідною величчю. Але я приписую це лише давній звичці, що його споглядають як божество.
У мене болить голова, сонячно, як у Ніцці, але я відпускаю всіх і лишаюся сама.
Барон Вісконті приходить попередити нас, що завтра о пів на десяту він представить нас панові Леґе, секретареві бельгійського посольства. Оскільки посол не влаштовує прийомів, то приймає секретар. Це буде великий музичний вечір.
Як би мені хотілося могти не могти туди піти. Мені все здається, що на нас тицятимуть пальцем. А до того ж такий холодний прийом російського посла — не найкраща рекомендація. Ось як воно буде. Ми прийдемо, мене помітять, довкола нас збереться невеличке коло, і відразу скажуть: це ті Башкирцеви, що мають той скандальний процес, і так далі, і так далі — а потім намагатимуться позбутися цих Башкирцевих. Далебі, я воліла б нікуди не ходити.
Поїхати, безперечно, дуже втішно, я ніколи не бувала у світі, усе це для мене нове.
Сьогодні ввечері Сорок немає, і я пишу Одіффре два листи:
— Коли ж ти прийдеш по свою душу?
Хіба ти не знаєш, що біла й побожна панна Башкирцева вже двічі посилала півчого російської церкви зробити нам вельми вигідні пропозиції, аби лиш ми погодилися віддати їй твою душу, яку вона хоче подарувати Етруському музеєві в Константинополі.
То поквапся ж, тварюко!
Брати-горобчики із Сіміе.
а потім ще оцей:
Любий небоже!
Дізнавшись про теперішню вашу скруту, я приходжу запропонувати вам місце у своїй крамниці. Ви будете у своєму середовищі, серед своїх, і вам не бракуватиме нічого — ані добрих порад, ані всіляких піклувань, таких для вас необхідних.
Ваш люблячий дядько Одіффре.
Оце вже він казитиметься.
Прошу тітку дуже спритно й мимохідь докинути в розмові з Ґалулою кілька слів про анонімні листи, що їх я вже тиждень отримую в Римі з Ніцци.
Вона скаже про це лише тоді, коли Ґалула спитає, як я ся маю, — і тоді вона скаже, що дістала від мене листа, в якому й так далі, і так далі.

Примітки

«Сорока» (від рос. сорока) — Маріїне примовне слівце для настирливих вуличних залицяльників; у Римі так звуть кількох таких кавалерів (зокрема Джорджо-садівника, див. запис від 16 лютого). Це те саме слово, яким у попередньому карнеті вона прозвала Одіффре — «брита́я соро́ка»; тут Марі вживає його заново для інших осіб, тож ідеться про свідоме авторське повторення прізвиська, а не про того самого чоловіка. ↩
Гра слів: фр. moineaux («горобці») співзвучне з moines («ченці»). Марі вигадала ченцям-«горобцям» жартівливий орден. ↩