П'ятниця, 11 лютого 1876

Приходить Суковкіна. Я її ненавиджу, після кожної зустрічі з нею я почуваюся зневіреною геть в усьому. Є люди, що справляють такий вплив. Претензійна, занудна, пліткарка, omnisapiente. Вона доводить мене до відчаю, присягаюся вам.
Потапов відповів — лист настільки чемний і люб'язний, наскільки це можливо, з пишною відмовою. Він особисто не знайомий із послом і офіційно нічого не може.
Я й не чекала на щось інше. А тепер дивуйтеся завчасно, ви почуєте щось надзвичайне: я зрікаюся всього. Я не хочу намагатися ні з ким знайомитися, я ковтатиму свою лють мовчки й чекатиму подорожі до Росії. Якщо мені вдасться все залагодити, нам більше нікого не треба, а якщо ні — хай станеться воля Божа, позаяк моя власна воля статися не може.
Домагатися, благати, просити! ні, це не для мене. Я вмру від приниження.
Тим паче що хоч би що ми робили, наше становище завжди буде сумнівним і фальшивим, поки триватиме ця злощасна справа в Росії. Краще спокійно чекати, пробувати тепер — марна праця, це наживати собі безмірних жалів. Час іде, і йде жалюгідно, я це знаю, але до неможливого ніхто не зобов'язаний.
Я скоряюся, я уникатиму всіх, я нічого не бажатиму, я чекатиму, дивлячись на цей час очікування як на сумну й бридку неминучість.
Я молитиму Бога, щоб він зробив так, аби все скінчилося добре.
Відколи я в Римі, відколи моя мати ремеслом своїм зробила випрошування ласки, я почуваюся розчавленою. Я ніколи нікого не домагалася, я звикла, щоб до мене ставилися як до рівні. Я не хочу жебрати запрошень!
Ті небагато людей, яких ми знали в Ніцці, ставилися до нас як до рівних. Як низько я тут упала!
Оце заступництво де Фаллу, який влаштовує обіди й не запрошує нас, ця пані де Рекюла, цей пан д'Епіне. Я не хочу, щоб до мене так ставилися. Не цього я прошу. Ні, сто разів ні! Я була, я є і я буду собою завдяки собі самій. Фе! мені хочеться плакати.
Тепер я більше не плакатиму, бо більше нічого не випрошуватиму.
Я чекатиму на Росію.
Погода огидна, я не виходжу, я нудьгую так, як [ви] можете собі уявити.
Цього вечора дощ не ллє, як з відра, і через це, певно, Сорока лишається менше, сам лише Ґалула затримується до пів на одинадцяту. Оскільки Діна вигукнула, що він став навколішки, я підбігла до вікна й подивилася на нього; він стояв, це лише так здалося через його сірі штани й мокрий брук. Та зухвалий і осоружний Ґалула сприйняв мою й мамину присутність біля вікна за заохочення, і я заприсяглася б, що він посилав поцілунки. Тільки я так нажахалася його рук, що рухалися від уст до балкона, що зачинила віконниці й побігла благати безглузду Діну припинити свої витівки біля кутового вікна — це те, яке Сорока й Ґалула люблять найдужче.
Воістину, це скандал перед усіма мешканцями готелю.
Філіпп, слуга, подаючи обід, визирає у вікно.
Треба ж бути такою дурною! Ця дівчина нічого не тямить і чимраз дужче маніжиться з чорними вуалями, білими фішами тощо, тощо.
Що ж до мене, я підходжу до вікна лише для того, щоб дізнатися, чи справді вони там, щоб звірити чужі слова, та й те вікно я ніколи не відчиняю, надто тепер, я задихаюся! Гадаю, я проковтнула душу брата Еміля, прийнявши її за устрицю, і невідомі чудовиська змушують мене кашляти й задихатися.
Я помічаю, що Ґалула старанніший за Сороку.
Ця Суковкіна не йде мені з голови. Я весь час бачу її з її мавпячим обличчям і виглядом глибокого розпачу через найменше слово.
— Доброго дня, пані, — кажуть їй, — як ви ся маєте?
— Дуже добре, дякую, — відповідає вона з тужливим виглядом, спираючи своє маленьке зморшкувате й рухливе личко на кулак, наче кажучи: Ах! не питайте, це роздирає серце!
Моя хрипота завдає мені невеличкого головного болю, який своєю чергою спричиняє невеличкий жар. Усі ці дрібні неприємні речі поодинці, разом складають мені невеличкий, по-своєму досить приємний стан.
Тільки я хотіла б бути в себе вдома, попиваючи добрий чай, з безліччю людей, що балакають і сміються довкола, — Сороки, Дивовижний, навіть Ґалули, — щоб поскаржитися їм на свою недугу, а оскільки я можу лише шепотіти, це було б страх як цікаво.
Та що ж думає тутешній Ґалула? Чи добре я бачила?
Знаєте, мій роман, давно покинутий на другому розділі, триває далі, я написала три сторінки. Усі головні сцени я маю вже давно, але деталі мене дуже спантеличують — другорядні персонажі, обставини, словом, тло. Хай йому грець!

Примітки

Лат. (неологізм) «всезнаюча» — мок-латинське утворення Марі для «всезнайки».
«Випрошування ласки» (фр. solliciteuse) — жінка, що випрошує ласку, клопоче, жебрає доступу до товариства. Марі вважає цю роль принизливою.
«Розчавлена» (фр. par terre) — буквально «на землі»: тут — пригнічена, принижена, переможена.
Невиразний приватний жарт: «брат Еміль», вочевидь, релігійна постать, чию душу Марі уявляє як безтілесну річ, що ширяє, і випадково ковтає, наче устрицю.