Субота, 5 лютого 1876

Завтра Віжʼє співатиме «Фауста» в клубі Середземноморʼя.
Ми вдвох виходимо з мамою, погода кепська, сіра й холодна, у мене трохи болить голова, і я дуже тривожуся за Ніццу. Ні листів, ні депеш. Що з ними всіма сталося?
Увечері ми телеграфуємо їм, просячи пояснити це дивне мовчання. І ми будуємо здогади, і вагаємося між чиєюсь смертю, одруженням Одіффре чи чимось іще серйознішим.
Що ж до мене, я попри все молюся Богові й лягаю спати сумна й знуджена, переписавши [принаймні] два листи: один — той, де знаходять душу, другий — давнє коронування Розьєри, якого досі не відправили. Лишалося тільки змінити дати, і я призначила церемонію на 22 травня, день святого Еміля, і підписала: «Громадяни міста Ніцци», а під цим намалювала чорнилом герб Ніцци — коронованого орла на трьох пагорбах з таким написом: Місто Ніцца.

Примітки

Віжʼє — імовірно, віконтеса де Віжʼє, колишня сопрано Софі Крювелі (1826—1907), яку Марі вже згадувала (053.0026); не тенор. Ідентифікація ймовірна, але не певна: Марі пише лише «Vigier». ↩
Клуб Середземноморʼя (фр. Cercle de la Méditerranée) — найпрестижніший світський клуб Ніцци, осередок модних зимових розваг. ↩
«Розьєра» (фр. La Rosière) — традиційна церемонія, у якій доброчесну дівчину села коронують трояндами; Марі переінакшує її сатирично. ↩
День святого Еміля (22 травня) — іменини Еміля дʼОдіффре, обрана дата для сатиричного листа. ↩
В оригіналі латиною: «Nicae Civitas». Латинський напис на гербі Ніцци. ↩