❦
Неділя, 30 січня 1876
Я забула про головну вчорашню подію. Приїхали Леоні й Фортюне. А сьогодні ми виїжджаємо з чорним хлопчиком1 на передку2, дуже гарно вбраним у темно-білу ліврею. Завдяки йому загальна увага трохи мене щадить. На мене в Римі задивляються, як ніколи в житті. Вони просто спиняються й дивляться, я вбралася в темні сукні — і було майже те саме. Гадаю, це через вдачу та звичаї римлян.J’ai oublié le principal événement d’hier. Léonie et Fortuné sont arrivés. Et aujourd’hui nous sortons avec le petit nègre sur le siège, très bien arrangé en livrée blanche-foncée. Grâce à lui l’attention générale m’épargne un peu. Je suis regardée, à Rome comme jamais de la vie. Ils s’arrêtent tout bonnement et regardent, j’ai mis des robes foncées et c’était à peu près la même chose. Je crois que cela tient au caractère et aux usages des Romains.
Ми показуємо Доменіці й Лолі собор Святого Петра. Удруге я приголомшена, ця безмірність у дрібницях вражає, нищить, паморочить голову. Я й досі не отямлюся: перо Святого Луки3, що видається природного розміру, а має два метри завдовжки! Не говоритиму про інші дива й безмірності, це розчавлює.
Nous faisons visiter à Domenica et à Lola Saint-Pierre. A la seconde fois j’en suis ébahie, cette immensité en détail frappe, anéantit, étourdit. Je n’en reviens pas encore, la plume de Saint-Luc qui paraît de longueur naturelle et qui a deux mètres de long ! Je ne parlerai pas d’autres merveilles et immensités, c’est écrasant.
Годі скласти про це уявлення, не побачивши.
On ne peut pas en avoir une idée sans le voir.
О пів на четверту ми їдемо на віллу Боргезе, де я застаю геть усіх: чарівну принцесу Марґеріт4, яка була особливо мила, білого Дорію, що озирнувся, аби мене побачити, молодого пса, що їхав за нами того дня і який зовсім не Сорока, грецького міністра, який привітався зі мною й озирнувся, як прокляті в Данте5, і нарешті Сороку, якого я помітила на мить, побачила лише зі спини і який мене не бачив. Він був із депутатом палати, у якого гарні коні. Після цієї прогулянки віллою ми двічі обʼїжджаємо Пінчо. Ця подвійна шеренга чоловіків мене бентежить, я змушена застигнути, мов мармурова статуя.
A trois heures et demie nous allons à la villa Borghése où je trouve tout le monde; la ravissante princesse Marguerite qui était particulièrement gentille, le Doria blanc qui s’est retourné pour me voir, le jeune chien qui nous a suivies l’autre jour et qui n’est pas du tout Soroka, le ministre grec qui m’a saluée et s’est retourné comme les damnés du Dante et enfin Soroka que j’ai aperçu un instant, dont je n’ai vu que le dos et qui ne m’a pas vue. Il était avec le député de la Chambre qui a de jolis chevaux. Après ce tour dans la villa nous en faisons deux au Pincio. Cette double haie d’hommes me confond, je suis obligée de poser en statue de marbre.
Мама лишається вдома, а замість неї виходить Діна. Я виходжу знову, збентежена і... Гаразд! ось я помічаю ще одну забуту річ: учора в нас був шевальє Россі, мама нездужала, я його прийняла; монсеньйор питає, як ми маємося, монсеньйор переказує, що хоче познайомити нас із графинею де Рекюла-чи-як-її-там. Монсеньйор хворий, але спробує прийти, якщо мама не зможе піднятися сходами палацу Русполі.
Maman reste à la maison et Dina vient à sa place. Je ressors confondue et à ... Bon ! voilà que j’aperçois d’un nouvel oubli, hier a été chez nous le chevalier Rossi, maman était malade, je l’ai reçu ; Monseigneur demande de nos nouvelles, Monseigneur envoie dire qu’il désire nous faire faire la connaissance de la comtesse de Reculât sais quoi. Monseigneur est malade, mais il tâchera de venir si maman ne peut pas monter l’escalier du palais Ruspoli.
— Того вечора, — каже шевальє, — вами захоплювалася вся зала.
- Vous avez été l’autre soir, dit le chevalier, l’admiration de tout la salle.
— О! ви надто добрі, ви говорите про виставу «Долорес»? Це було дуже гарно.
- Oh ! vous êtes trop bon, vous parlez de la représentation de « Dolorès » ? c’était très joli.
— Так, правда ж? Було багато людей, і ви бачили декого з римського товариства?
- Oui, n’est-ce pas, il y avait du monde et vous avez vu quelques personnes de la société romaine ?
— Ні, пане, я геть нікого не знаю. Та що мене здивувало, так це те, що з нашого боку, від нашої ложі аж до авансцени, не було жодної дами, усі ці ложі займали панове; що це за ложі?
- Non Monsieur, je ne connais absolument personne. Mais ce qui m’a étonnée, c’est que de notre côté à partir de notre loge jusqu’à l’avant-scène il n’y avait pas une dame, toutes ces loges étaient occupées par des messieurs, quelles sont ces loges ?
— Ах! так, три перші — це ложі почту короля, інші — мисливського комітету, усі ці панове сидять там разом.
- Ah ! oui les trois premières sont de la suite du Roi, les autres sont du comité des chasses, tous ces messieurs sont là ensemble.
— Але скажіть мені, це порядні люди6?
- Mais, dites-moi, ce sont des gens comme il faut ?
— Ах так, там є небіж кардинала Антонеллі7, князь Русполі, багато інших.
- Ah oui, il y a là le neveu du cardinal Antonelli, le prince Ruspoli, beaucoup d’autres.
Гаразд, Сорока не перукар — це все, що я хотіла знати.
Bon, Soroka n’est pas un perruquier c’est tout ce que je voulais savoir.
Не забути б повторити влучне, як на мене, слово Діни: собор Святого Петра, сказала вона, такий великий, що видається малим...
Que je n’oublie pas de répéter un mot de Dina qui me paraît juste: Saint-Pierre c’est si grand, a-t-elle dit, que ça paraît petit..
Та повернімося, на чому я спинилася? Я виходила з Діною, Лолою та їхньою матірʼю, так, саме так, і виходила вкрай збентежена й приголомшена, бо на сходах мама розпечатала листа від Валіцького й прочитала мені такі рядки:
Mais reprenons, où en étais-je ? Je sortais avec Dina, Lola et leur mère, oui c’est cela, et je sortais très confondue et abasourdie car sur l’escalier maman décacheta une lettre de Walitsky et me lut les lignes suivantes:
— Ось до чого призводять листи, які Марі писала Ользі!
- Voilà où conduisent les lettres écrites à Olga par Marie !
— Тітка зустріла Одіффре, і він з нею не привітався, наче ніколи й не знав її.
- La tante a rencontré Audiffret et il ne l’a pas saluée tout comme s’il ne l’avait jamais connue.
А проте Марі розумна, вона мала б розуміти, що це погано, і навіщо це робити, навіщо наживати собі ворогів? «Їх і без того доволі».
Cependant Marie a de l’esprit, elle devrait comprendre que c’est mal, et pourquoi le faire, pourquoi se faire des ennemis ? « Il y en a bien assez sans cela ».
Я не зрозуміла, які саме листи Ользі, але я однаково вбита, як кажуть російською. Навіть Доменіці не вдається змусити мене заговорити, і я вертаюся напівлюта, напіврозбита. Знову божевільна! сто разів божевільна! Хіба ж я собі не довела, що причина не в моїх листах, а в давній ніццькій історії, де ми надто брудні й обмовлені, щоб від нас не відвернулися? Хіба я не звірила дати й факти? Так, це правда, я знаю, що це не листи, та що з того.
Je n’ai pas compris quelles lettres à Olga, mais je n’en suis pas moins tuée comme on dit en russe. Même Domenica ne parvient pas à me faire parler et je rentre moitié furieuse, moitié désolée. Encore folle ! cent fois folle « Ne me suis-je pas prouvé que ce ne sont pas mes lettres qui en sont cause, mais que c’est la vieille histoire de Nice où nous sommes trop sales et calomniés pour qu’on ne se détourne pas de nous. N’ai-je pas vérifié les dates et les faits ? Oui, c’est vrai, je sais ce ne sont pas les lettres, tant pis.
Виявляється, що чарівний Жорж, хай задушать його всі злі демони8, виявляється, що це чудовисько, що ж до новин.
Il paraît, que l’adorable Georges que tous les maligni demones étranglent, il paraît que ce monstre, en fait de nouvelles.
Щоб заслужити прощення своєї коханки, він надрукував статтю, де каже, що не має жодного стосунку до пані Доменіки де Бабаніної, і збирається надрукувати ще одну, аби сказати, що ніколи з нею не був одружений і що її доньки незаконнонароджені. І товариство терпить це чудовисько! І його не виганяють із Франції! Боже!
Pour mériter le pardon de sa maîtresse il a publié un article où il dit qu’il n’a aucun rapport avec Mme Domenica de Babanine, et il va en publier un autre pour dire qu’il n’a jamais été marié avec elle et que ses filles ne sont pas légitimes. Et la société souffre ce monstre ! Et on ne l’expulse pas hors de la France ! Dieu !
Доменіка була вдовою, мала двох доньок, Етьєн Бабанін одружився з її донькою Марі, а Жорж Бабанін (хай його чорт задушить) одружився з нею самою. Десять чи чотирнадцять років справу не чіпали, але три роки тому її розглянули, і виявляється, що ці два шлюби не могли бути дійсними.
Domenica était veuve, elle avait deux filles, Etienne Babanine a épousé sa fille Marie et Georges Babanine (que le diable étouffe) l’a épousée elle-même. Pendant dix ou quatorze ans on a laissé dormir l’affaire, mais il y a trois ans on l’a jugée, il paraît que ces deux mariages ne pouvaient pas être.
І один із них скасували — Жоржів, який був на десять років давніший за Етьєнів. Етьєн заради цього попрацював із суддями. Але всі знають, що цей мерзенний і ганебний чоловік був-таки одружений на лихо своїй дружині і що його діти таки Бабаніни.
Et on a annulé un d’eux, celui de Georges qui était antérieur de dix ans à celui d’Etienne. Etienne a travaillé pour cela avec les juges. Mais tout le monde sait que cet homme exécrable et infâme était marié pour le malheur de sa femme, et que ses enfants sont bien des Babanine.
Тепер він надрукує цю гидоту в газетах, це гірше, ніж убити власних доньок! Та в нього не лишилося жодних почуттів, він завжди був такий.
A présent il va publier cette abomination dans les journaux, c’est pire que tuer ses filles ! Mais il n’a conservé le sentiment de rien, il était toujours ainsi.
І коли під враженням від листа Валіцького мама розповіла про його подвиги, у мене волосся стало дибки.
Et quand, sous l’impression de la lettre de Walitsky, maman a raconté ses exploits, mes cheveux se sont dressés sur ma tête.
Потрібна була б ціла книжка здригань і зойків відрази, аби розповісти, як він бив, лупцював до синців свою матір, рідну матір. Це він — причина всіх неприємностей, це він спричинив усі нещастя. Тільки не знаю, через які чари на нього завжди дивилися як на нещасного, чесного, доброго, відданого, люблячого чоловіка, тоді як це найбільший боягуз, найбільший негідник, найжахливіший чоловік на землі.
Il faudrait tout un livre de frissonnements et de cris de dégoût pour raconter comme il a battu, souffleté, jusqu’à lui faire des taches noires, sa mère, sa propre mère. C’est lui qui fait tous les désagréments, c’est lui qui a causé tous les malheurs. Seulement je ne sais à cause de quel enchantement on l’a toujours regardé comme un homme malheureux, honnête, bon, loyal, aimant, tandis que c’est le plus grand lâche, le plus grand scélérat, l’homme le plus affreux de la terre.
Він бив свою матір, він ображав владу й приватних осіб, він ніколи не сказав ні слова правди, він наробив боргів, які мусили платити його сестри, він обчорнив і обмовив усю свою родину, він підробляв документи, він підписав за свого батька дозвіл на одруження з Анною. Бракує йому одного — вбити когось.
Il a battu sa mère, il a insulté les autorités et les particuliers, il n’a jamais dit un mot de vérité, il a fait des dettes que ses sœurs étaient obligées de payer, il a noirci et calomnié toute sa famille, il a fait des faux papiers, il a signé pour son père [Mots noircis l’autorisation pour se marier] avec Anna. Il lui manque une chose, assassiner.
Та щоб бути вбивцею, треба певної величі душі, а в нього душі немає.
Mais pour être un assassin il faut une certaine grandeur d’âme, et lui n’a pas d’âme.
Тепер він просить у батька грошей, щоб поїхати з Анною; якщо той дасть, він приїде до Рима не просто вбивати нас. Він не вгамується, поки не вкачає своїх нещасних сестер у багно, скрізь він тільки й робив, що скандалив.
A présent il demande l’argent à son père pour partir avec Anna, s’il lui en donne, il viendra nous plus qu’assassiner à Rome. Il n’est pas tranquille tant qu’il ne mêle pas ses malheureuses sœurs avec la fange, partout il n’a fait que des scandales.
Це надто довго, кажу ж, що потрібна була б ціла книжка, аби розповісти про всі його підлі мерзоти.
C’est trop long, je dis qu’il faudrait un livre pour raconter toutes ses lâches horreurs.
І таке чудовисько живе! І блискавка не вдаряє йому в голову!
Et un pareil monstre vit ! Et la foudre ne tombe pas sur sa tête !
Якби це не було гріхом перед Богом, я б убила цю нестерпну й ганебну істоту власною рукою, і моя рука не здригнулася б.
Si ce n’était pas un péché devant Dieu, je tuerais cet être insupportable et honteux de ma main et ma main ne tremblerait pas.
Щоб дати невеличке уявлення про цього пана: коли мама їздила в Сан-Ремо до лікаря Боткіна9, а Діна їздила з нею, віддано доглядаючи її, як небесний ангел, її батько, пан Жорж де Бабанін, як він себе титулує, розповідав у нашій кухні Адаму, Трифону й усім, хто хотів його слухати в місті, що його донька Діна їде в Сан-Ремо народжувати.
Pour donner une petite idée de ce monsieur, quand maman allait à San Remo pour voir le docteur Botkine, et que Dina allait avec elle se dévouant et la soignant comme aurait fait un ange du ciel, son père, M. Georges de Babanine comme il s’intitule, racontait dans notre cuisine à Adam, à Trifon, et à toux ceux qui voulaient l’entendre en ville, que sa fille Dina allait à San Remo pour accoucher.
Нічого до цього не додаю, судіть про цього рідкісного птаха10 самі.
Je n’ajoute rien à cela, jugez, ce rara avis vous-même.
Що ж до того, що пише Валіцький про Одіффре, я нічого не зрозуміла й попросила в нього пояснень.
Quant à ce que dit Walitsky d’Audiffret, je n’ai rien compris et je lui ai demandé des éclaircissements.
Я була дуже засмучена, але тепер спокійніша. Тільки погодьтеся зі мною, що все це гнітюче й сумне. Скрізь вороги, скрізь паскудства, усе через Жоржа.
J’étais très désolée mais à présent je suis plus calme. Seulement convenez avec moi que tout cela est désolant et triste. Partout des ennemis, partout des cochonneries, dûs à Georges.
Це той клятий Красень-Денний приносить мені нещастя щоразу, коли мені сниться. Цієї ночі я знову дуже виразно бачила його візитну картку:
C’est ce maudit Belle-de-jour qui me porte malheur chaque fois que j’en rêve. Cette nuit encore j’ai vu très distinctement sa carte de visite:
Пан Жорж Бержеро Директор Нотр-Дам
M. Georges Bergerault Directeur de Notre-Dame
Питаю вас, що це може означати?
Je vous demande ce que cela peut signifier ?
Жахливо, коли маєш самі лише розчарування. Усе обертається до мене спиною.
C’est affreux de n’avoir que des désillusions. Tout me tourne le dos.
Фе, який брудний цей рід людський!
Fi que c’est sale le genre humain !
Я глузувала з Байрона, а тепер його розумію.
Je me moquais de Byron, à présent je le comprends.
«І чом би я мав стогнати за іншими, коли ніхто не зітхне за мною?»11
« And why should I groan for others “When none will sigh for me ?
Тільки я ще зберігаю якусь надію, я ще вірю в деякі речі, я хочу помилятися. І часто «Я стогну за іншими»12. Жахливо знати, який світ підлий і злий, від цього стаєш похмурою й нещасною, сухою й черствою до інших.
Seulement je conserve encore quelque espoir, je crois encore en de certaines choses, je désire me tromper. Et souvent « I groan for others ». C’est affreux de savoir combien le monde est lâche et méchant, ça rend sombre et malheureux, et sec et dur pour les autres.
Примітки
«Чорний хлопчик» (в оригіналі le petit nègre) — юний темношкірий слуга родини Фортюне Саїд на прізвисько Шоколад, який щойно приєднався до них у Римі; у липні 1876 року йому виповнилося тринадцять. Французьке nègre тоді було звичайним словом на позначення чорношкірої людини. Чорношкірий хлопчик у лівреї здавна був модним виявом багатства в європейських домах. ↩
Хлопчик-слуга в лівреї, що сидить на передку поряд із візником, — модний звичай у заможних європейських родинах тієї доби. ↩
«Перо Святого Луки» (іт. penna di San Luca) — велике декоративне перо, виставлене в базиліці; відвідувачі багато про нього говорили, бо здалеку воно видавалося природних розмірів. ↩
Принцеса Марґеріта Савойська (1851—1926), кронпринцеса Італії, дружина кронпринца Умберто; згодом королева Італії (1878—1900). ↩
Алюзія на «Пекло» Данте, де грішники приречені ходити з вивернутими назад шиями. ↩
«Порядні люди» (фр. gens comme il faut) — соціально шановані вищі верстви. ↩
Кардинал Джакомо Антонеллі (1806—1876), багатолітній державний секретар Святого Престолу; помер у листопаді 1876 р. ↩
В оригіналі латиною: «maligni demones». Прокляття Марі на адресу Жоржа. ↩
Лікар Сергій Петрович Боткін (1832—1889) — видатний російський лікар, лейб-медик Олександра II; узимку практикував на Ривʼєрі. ↩
В оригіналі латиною: «rara avis». Рідкісний птах, тобто незвичайний екземпляр (Ювенал, «Сатири», VI.165). ↩
В оригіналі англійською: «And why should I groan for others When none will sigh for me ?» Рядки з вірша Байрона «And Wilt Thou Weep When I Am Low?» (1808). ↩
В оригіналі англійською: «I groan for others». Продовження цитати з Байрона. ↩