❦
Пʼятниця, 28 січня 1876
Приходить пан дʼЕпіне, і після чверті години невинної бесіди ми йдемо з ним на віллу Медічі, до Французької академії, і він веде нас у майстерню пана Бенара-Ґалули, колишню майстерню Ораса Верне1.M. d’Epinay vient et après un quart d’heure d’innocente causerie nous allons avec lui à la Villa Médicis, l’Académie de France, et il nous conduit dans l’atelier de M. Besnard-Galula, l’ancien atelier d’Horace Vernet.
Заходячи, мама сахнулася: вона побачила відбиту в дзеркалі геть голу жінку й уже хотіла сказати дʼЕпіне, щоб він її попередив, аж раптом помітила, що це лише картина. Художник, певно, був задоволений, кращого компліменту йому годі було б зробити. До того ж це Ґалула цілком шикарний, цілком у дусі часу. Він провів дві зими в Ніцці, два роки тому. Після майстерні ми оглядаємо славетну віллу, гай2, такий темний, такий таємничий, такий чарівний.
En rentrant maman recula, elle vit reflétée dans une glace une femme toute nue, elle allait dire à d’Epinay de la prévenir, lorsqu’elle s’aperçut que ce n’était qu’un tableau. Le peintre a dû être content, on ne pouvait pas lui faire un meilleur compliment. D’ailleurs c’est un Galula tout à fait chic, tout à fait dans le mouvement. Il a passé deux hivers à Nice, il y a deux ans de cela. Après l’atelier nous visitons la célèbre villa, le bosco, si noir, si mystérieux si adorable.
Мама почувається надто втомленою, щоб підніматися майже стрімкими сходами до ротонди, але я піднімаюся; з цієї висоти краєвид дуже гарний, видно старі мури, пагорби. Пан Бенар має вигляд цілком пристойного й світського чоловіка. У нього світло-каштанове волосся, невелика кругла борідка, охайне вбрання. Словом, як на Ґалулу він вельми чудовий і любʼязний.
Pour monter l’escalier presque abrupt qui conduit à la rotonde maman se trouve trop fatiguée, mais je le monte moi, la vue est fort belle de cette hauteur, on voit les vieux murs, les collines, M. Besnard a l’air d’un homme tout à fait comme il faut et du monde. Il est châtain clair, une petite barbe ronde, une mise soignée. En un mot pour un Galula il est très magnifique et aimable.
Ми повертаємося, аби забрати Діну, її матір і Лолу, і застаємо посильного, якого треба вповноважити забрати наші пакунки з Парижа на митниці.
Nous rentrons pour prendre Dina, sa mère et Lola et nous trouvons un commissionnaire qu’il faut autoriser à prendre nos paquets de Paris à la douane.
Я не знала, як дати це доручення.
Je ne savais comment donner cette autorisation.
— Вашій Ясновельможності лишається тільки вчинити, як той пан3, — каже мені чоловік, показуючи візитну картку, на якій мої здивовані очі читають: Мішель Папаріґопулос, грецький повірений у справах. Я питаю, чи він не одружений — ні; чи він темноволосий — так; чи він молодий — так; чи живе з матірʼю — так! Це він, того теж звали Мішель, цього теж, це той самий. Мама дає свою картку посильному, і просить переказати панові П. тощо, щоб той прийшов завтра до нас.
- Sua Eccelenza non ha che da fare come quel signore: me dit l’homme en me montrant une carte de visite sur laquelle mes yeux étonnés lisent: Michel Paparigopoulos, chargé d’affaires grec. Je demande s’il est pas marié, non, s’il est brun, oui; s’il est jeune, oui, s’il demeure avec sa mère, oui ! C’est lui, l’autre se nommait Michel, celui-ci aussi, c’est le même. Maman donne sa carte au commissionnaire en lui disant de prier M. P. etc. de venir demain chez nous.
Та їй забракло терпіння чекати до завтра, і поки я гуляла з Доменікою, а Діна, Лола і я марно шукали Сороку, вона пішла до Папаріґопулоса — про це вона розповідає нам за обідом. Її змусили чекати хвилин десять, протягом яких вона чула, як бігають слуги, як працюють міхи; тоді двері відчинилися, і зʼявився темноволосий, елегантний і досить вродливий юнак.
Mais elle n’a pas la patience d’attendre à demain et pendant que je me promenais avec Domenica, Dina et Lola et moi cherchions vainement Soroka, elle alla chez Paparigopoulos, c’est à dîner qu’elle nous raconte cela. Après l’avoir fait attendre dix minutes pendant lesquelles elle a entendu les domestiques courir, le soufflet fonctionner, la porte s’est ouverte et un jeune homme brun, élégant et assez beau apparut.
— Пан Мішель Папаріґопулос? — спитала мама.
- M. Michel Paparigopoulos, demanda maman.
— Це я, пані.
- C’est moi, Madame.
— Та ні, це не ви, — вигукнула вона, — я знаю не вас! тощо.
- Mais non ce n’est pas vous, s’écria-t-elle, ce n’est pas vous que je connais ! etc.
Усе зʼясовується, але міністр у захваті, зачарований, вшанований і матиме за честь прийти завтра засвідчити свою повагу пані. Завʼязалася розмова, що тривала понад двадцять хвилин.
On s’explique, mais le ministre est enchanté, charmé, honoré, et aura l’honneur de venir demain présenter ses hommages à Madame. La conversation s’est engagée et a duré plus de vingt minutes.
Оце дивна пригода, ми дуже з неї регочемо, і вечір жвавий; до того ж відколи приїхали наші подорожні, ми багато сміємося, майже як із моїми Граціями4.
Voilà une bizarre aventure, nous en rions très fort, et la soirée est animée, d’ailleurs depuis l’arrivée de nos voyageuses nous rions beaucoup, presque comme avec mes Gâces.
Я хотіла б знати, хто такий Сорока?
Je voudrais savoir qui est Soroka ?
Найдрібніша річ — це подія в нашій самоті, і я хапаюся за нового Сороку, як той, що тоне, хапається за соломинку. Я ледве чи впізнала б його, якби побачила на вулиці.
La moindre des choses est un événement dans notre solitude, et je m’attache au nouveau Soroka comme le malheureux qui se noie s’accroche à un brin de paille. A peine pourrais-je le reconnaître si je le voyais dans la rue.
Ні, річ не в Сороці. Наближається карнавал, скоро бали й прийоми припиняться, і нічого, і нічого, і нічого.
Non, ce n’est pas de Soroka qu’il s’agit. Le carnaval approche, bientôt les bals et les réceptions vont cesser et rien, et rien et rien.
Я не вірю, бо я надто зневірена й надто нещасна. Усі питають:
Je ne crois pas parce que je suis trop découragée et trop malheureuse. Tout le monde demande:
— Як, пані, вас не відрекомендували в Квіріналі?
- Comment, Madame, vous ne vous êtes pas faite présenter au Quirinal ?
Ви легко уявите, яке враження справляють на мене ці слова. Я вже не смію молитися, мені соромно нарікати, мої скарги мені самій вуха забивають, я розбита, я заплющую очі, наче щоб відірватися від цілого світу, і плачу мовчки.
Vous vous figurez facilement l’effet que me font ces paroles. Je n’ose plus prier, j’ai honte de me lamenter, mes plaintes me remplissent les oreilles, je suis brisée, je ferme les yeux comme pour me détacher du monde entier et pleure en silence.
Примітки
Орас Верне (1789—1863) — славетний французький баталіст, директор Французької академії в Римі 1829—1834 рр. ↩
«Боско» — гай (садовий парк) вілли Медічі, славний своїми старими деревами й романтичною атмосферою. ↩
В оригіналі італійською: «Sua Eccelenza non ha che da fare come quel signore». ↩
«Мої Грації» — пестливе прізвисько Марі для кола її близьких подруг. ↩