❦
Четвер, 20 січня 1876
Jeudi, 20 janvier 1876
Сьогодні Фаччотті змусив мене проспівати всі мої ноти, у мене три октави без двох нот1. Він був у захваті, а я нетямлюся з радості. Мій голос, мій скарб! Моя мрія — славно вийти на сцену. Для мене це так само прекрасно, як стати принцесою.
Aujourd’hui Facciotti m’a fait chanter toutes mes notes, j’ai trois octaves moins deux notes. Il a été émerveillé, quant à moi je ne me sens pas de joie. Ma voix, mon trésor ! Mon rêve c’est de me mettre glorieusement sur la scène. C’est pour moi tout aussi beau que devenir princesse.
На сцені пануєш, а мені треба панувати. Я нетямлюся з радості. Мені лише сімнадцять, я ще не вчилася, а в двадцять, якщо нічого не станеться, після трьох років навчання я матиму голос, яких небагато. Так каже Фаччотті, а він чоловік суворий і справедливий, хоч і італієць.
Sur la scène on domine, et il me faut dominer. Je ne me sens pas de joie. Je n’ai que dix-sept ans, je n’ai pas encore étudié, à vingt ans, si aucun accident n’arrive, après trois ans d’études j’aurai une voix comme on n’en voit pas beaucoup. Facciotti le dit et c’est un bonhomme sévère et juste, bien qu’ italien.
Я боюся сказати все, що думаю про свій голос, дивна скромність стуляє мені вуста. А втім, я завжди говорила про себе так, як говорила б про іншу, через що мене, можливо, вважали засліпленою й зарозумілою.
Je crains de dire tout ce que je pense de ma voix, une étrange modestie me ferme la bouche. Pourtant j’ai toujours parlé de moi comme je parlerais d’une autre, ce qui m’a peut-être fait croire aveugle et arrogante.
навскоси
У двадцять я майже без голосу, а в двадцять два — глуха.
en travers A vingt ans je suis presque aphone et sourde à vingt-deux.
Ми були в майстерні Монтеверде2, потім у майстерні маркіза дʼЕпіне3, до якого ми мали рекомендаційного листа. ДʼЕпіне ліпить чудові статуї, він показав мені всі свої етюди, усі свої спроби, пані де Музе говорила йому про Марі як про надзвичайну істоту, мисткиню тощо. Ми милуємося й просимо його виліпити мою статую. Це коштуватиме двадцять тисяч франків, дорого, але гарно. Я кажу йому, що дуже себе люблю, я приміряю свою ногу до ноги однієї статуї, моя менша, і дʼЕпіне вигукує, що це Попелюшка4.
Nous étions dans l’atelier de Monteverde, puis dans celui du marquis d’Epinay, pour lequel nous avions une lettre. d’Epinay fait des statues merveilleuses, il m’a montré toutes ses études, tous ses essais, Mme de Mouzay lui a parlé de Marie comme d’un être extraordinaire et artiste etc. Nous admirons et lui demandons à faire ma statue. Cela coûtera vingt mille francs, c’est cher mais c’est beau. Je lui dis que je m’aime beaucoup , je mesure mon pied sur celui d’une statue, le mien est plus petit, d’Epinay s’écrie que c’est Cendrillon.
Він чудово вбирає й зачісує свої статуї. Я палаю бажанням, щоб мене виліпили.
Il habille et coiffe admirablement ses statues. Je brûle de me faire sculpter.
Звідти до фотографа Сушіпі, щоб сказати йому, що в понеділок я прийду позувати. Там я бачу портрети безлічі людей, яких знаю в обличчя; коли я дивилася на Левіна, його дружину й Люсі Дюран, мені здалося, ніби вони зараз зі мною привітаються; потім Ліч, Маккен і чарівна жінка з великими темними широко розплющеними очима, густими бровами, підборіддям із ямочкою, прямим носом. Вона схожа на Гостру5, Діна каже, що це вона, та ні, у Гострої немає цього круглого підборіддя з ямочкою, у Гострої немає її чудових очей. Якщо це Гостра, я скаженію. Ні, це не може бути вона, вона не така гарна.
De là chez le photographe Suscipi pour lui dire que lundi je viendrai poser. Là je vois les portraits d’une quantité de personnes que je connais de vue, en regardant Lewin, sa femme et Lucie Durand il m’a semblé qu’ils allaient me saluer; puis Leech, Maccainne, et une femme ravissante aux grands yeux foncés et bien ouverts, aux sourcils épais, au menton à fossette, au nez droit. Elle ressemble à la Pointue, Dina dit que c’est elle, mais non, la Pointue n’a pas ce menton rond et avec une fossette, la Pointue n’a pas ses magnifiques yeux. Si c’est la Pointue, je suis furieuse. Non, ce ne peut-être elle, elle est moins belle.
Потім на Пінчо, потім до модистки6, щоб замовити собі чепчик Марії Стюарт7 і тюрбан Марії-Антуанетти. Ця жінка показує мені сукню, яку шиє для Квіриналу8: післязавтра там бал. Від цього я неймовірно мучуся. Якби ви знали, як мені хочеться піти, як я тремчу від думки провести цей карнавал без жодної розваги.
Puis au Pincio, puis chez une modiste pour me commander un bonnet Marie Stuart et un turban Marie-Antoinette. Cette femme me montre une robe qu’elle fait pour le Qurinal, après demain il y a bal. Ceci me plonge dans un tourment incroyable. Si vous saviez comme j’ai envie d’aller, comme je tremble de passer ce carnaval sans un seul amusement.
Удома на нас чекає картка дружини посла, тож вона таки віддала візит, хоч і трохи запізно. Та все ж це краще, ніж зовсім ніяк.
Chez nous, nous trouvons la carte de l’ambassadrice, elle a donc rendu la visite mais un peu tard. C’est tout de même mieux que pas du tout.
Боткін і його кузен приходять разом з обідом. Великий герцог Лейхтенберзький питав у нього, хто ми такі. «Хто ці гарненькі росіянки». Боткін каже, що мама мала б поїхати до маркізи де Монтеррено, яку ми так часто зустрічали в Спа та на святі в Ґамбара; він каже, що тут заведено робити такі візити, а надто чужоземці — тутешній дамі, римлянці. Хай мама їде хоч куди, аби лиш я потрапила, куди хочу.
Botkine et son cousin viennent en même temps que le dîner. Le grand duc de Leuchtenberg lui a demandé qui nous étions. « Qui sont ces jolies russes ». Botkine dit que maman devrait aller chez la marquise de Monterreno, que nous avons si souvent rencontrée à Spa, et à la fête chez Gambart, il dit que c’est l’usage ici de faire ainsi des visites, surtout une étrangère à une dame d’ici, à une Romaine. Que maman aille n’importe où, pourvu que j’aille où je veux.
Мені сімнадцять років, а я пліснявію. Мої найкращі роки минають у нудьзі й у затінку! Я від цього щомиті вмираю. Моїй муці немає меж.
J’ai dix-sept ans et je moisis. Mes meilleures années se passent en ennuis et à l’ombre ! J’en meurs à chaque instant. Mon tourment n’a pas de bornes.
Хочете доказу мого відчаю? Бувають миті, коли мені хочеться вийти за Одіффре й бути кимось у Ніцці, у Проджерс!
Voulez-vous une preuve de mon désespoir ? Il y a des moments où je désire épouser Audiffret et être quelqu’un à Nice, chez la Prodgers !
З цього видно всю глибину моєї зневіри, мого відчаю. Ця принизлива думка навідала мене лише раз чи двічі, позавчора, наприклад. Я кажу вам це, щоб довести, до чого я опускаюся, як я засмучена, замучена, убита тим, що живу так, як живу!
Cela donne la mesure de mon découragement, de mon désespoir. Je n’eus cette humiliante pensée qu’une ou deux fois, avant-hier par exemple. Je vous dis cela pour prouver à quel point je descends, combien je suis chagrinée, martyrisée, assassinée de vivre comme je vis !
Хто поверне мені мій утрачений час, мій найкращий час! Я вичерпала всі вислови й сконаю від того, що не можу домогтися, щоб мене зрозуміли.
Qui me rendra mon temps perdu, mon meilleur temps ! J’ai usé toutes les expressions et je crève de ne pouvoir me faire comprendre.
Мої найкращі роки. Уже один утрачено! від шістнадцяти до сімнадцяти! Боже, Боже, Боже, я зводжу руки до неба й благаю Тебе. О Боже мій, почуй мене! Збережи мій голос, якщо я втрачу все, голос мені лишиться. Боже мій, будь і далі добрий до мене, зроби так, щоб я не вмерла з досади й горя. Мені так хочеться бувати у світі. Час спливає, а я не рухаюся вперед, я прикута до місця, я, що хочу жити, жити бігцем... залізницею, я, що палаю, що киплю, що нетерплюся. «Я ніколи не бачив такої гарячки життя»9, — сказав про мене Даніс.
Mes meilleures années. Déjà une est perdue ! de seize à dix-sept ! Dieu, Dieu, Dieu, je lève les mains au ciel et Te supplie. O mon Dieu, entendez-moi ! Conservez ma voix, si je perds tout, ma voix me restera. Mon Dieu, continuez à être bon pour moi, faites que je ne meure pas de dépit et de chagrin. J’ai tant envie d’aller dans le monde. Le temps passe et je n’avance pas, je suis clouée à ma place, moi qui veux vivre, vivre en courant.... en chemin de fer, moi qui brûle, qui bous, qui m’impatiente. « Je n’ai jamais vu un telle fièvre de la vie » a dit Danis de moi.
Якби ви мене знали, ви уявили б собі мою нетерплячку, мій біль!
Si vous me connaissiez vous auriez une idée de mon impatience, de ma douleur !
Змилуйся, Боже мій, змилуйся! У мене є тільки Ти, Тобі я молюся, Ти один можеш мене втішити!
Pitié, mon Dieu, pitié ! Je n’ai que Vous, c’est Vous que je prie, c’est Vous qui pouvez me consoler !
Невже Він мене не чує? Невже Він не бачить моєї муки? Лише Він один може її зрозуміти. Люди мене не зрозуміють, я палаю, я вмираю й оживаю щомиті. Лише Бог бачить мій неспокій.
Est-ce qu’il ne m’entend pas ? Est-ce quìi ne voit pas mon tourment ? Lui seul peut le comprendre. Les hommes ne me compendront pas, je brûle, je meurs et je revis à chaque instant. Dieu seul voit mon anxiété.
Наша сусідка — леді Спенсер-Каупер10, яка багато грає в Монако, велика приятелька пані де Ґальв.
Nous avons pour voisine lady Spencer-Cowper, qui joue beaucoup à Monaco, la grande amie de Mme de Galve.
Я написала Коліньйон і Барнолі. Мені кортіло поділитися з ними доброю новиною.
J’ai écrit à Collignon et à Barnola. J’avais hâte de leur faire part de la bonne nouvelle.
У мене дуже слабкий середній регістр11, що повʼязано з ненормальним діапазоном мого голосу, та ось я знайшла певний спосіб співати, який його напрочуд зміцнює, так що він майже такий же сильний, як решта. Це тішить мене понад усяку міру, і я кваплюся написати про це Рікардо, який так цікавиться моїм голосом.
J’ai le médium très faible ce qui tient à l’étendue anormale de ma voix, eh bien j’ai trouvé une certaine façon de le chanter qui me le renforce singulièrement, de sorte qu’il est presque aussi fort que le reste. Ceci m’enchante au suprême degré et je me hâte de l’écrire à Ricardo qui s’intéresse tant à ma voix.
Без цього мені потрібно було б два роки праці, щоб довести середній регістр до ладу.
Sans cela il m’aurait fallu deux ans de travail pour rendre le médium convenable.
Я дякую Богові й молю Його про решту.
Je remercie Dieu et le prie pour les autres choses.
Примітки
Три октави без двох нот: надзвичайний вокальний діапазон; звичайний професійний співак володіє приблизно двома октавами. Подив Фаччотті був технічно виправданий. ↩
Джуліо Монтеверде (1837–1917), італійський скульптор, славетний своїми сентиментальними й технічно довершеними мармуровими творами, зокрема знаменитим «Ангелом» цвинтаря Стальєно. ↩
Проспер дʼЕпіне (1836–1914), французький скульптор, що працював переважно в Римі; славетний витонченими портретними погруддями та ідеалізованими фігурами. ↩
Попелюшка (Cendrillon): вигук дʼЕпіне, що її нога — менша за статуйну — нагадала йому знаменитий крихітний черевичок Попелюшки. ↩
«Гостра» (La Pointue) — «Гостролиця»: прізвисько Марі для міс Робенсон, «Прекрасної американки» (див. записи за грудень 1875 року), названої так за худорлявість і гострі риси. ↩
Modiste: модистка, майстриня модних капелюшків та аксесуарів; у 1870-х — ключова постать паризької та провінційної модної торгівлі. ↩
Чепчик Марії Стюарт: гострий удовиний чепчик «вдовиним клином», повʼязаний із Марією Стюарт, модний у костюмованих сукнях та історичних портретах. ↩
Квіринальський палац: резиденція італійської королівської родини після 1871 року, коли Рим став столицею обʼєднаної Італії. ↩
«Гарячка життя» (fièvre de la vie): вислів Даніса — одна з найчастіше цитованих характеристик Марі тими, хто її знав. ↩
Леді Спенсер-Каупер: невстановлена англійська аристократка; родина Спенсер-Каупер мала в цей період кілька гілок. Казино Монако зробило князівство модним місцем для гри. ↩
«Le médium» — середній регістр: у співі середня ділянка голосу між грудним і головним регістрами. ↩