Понеділок, 22 листопада 1875

Ах! яке ж нудне життя, коли не маєш трьохсот тисяч франків ренти.
Ми були в моїх причепурювачів, а також у Біндера, завтра вирішимо щодо екіпажів. Потім я заїхала до Берти, з якою досі листуюся, і провела в неї майже годину; ми обидві на якійсь дивній ноті — не дружимо, як дружать дівчата, ми просто знайомі.
Стоїть чарівний холод, та облишмо це, перейдімо до вечора: ми не йдемо до театру й отримуємо листа від мами з вирізкою з газети, де пишуть про відкриття Опери в Ніцці й купу гарних слів про нас. То мною таки цікавляться! Але далі: мама знову була в Опері, сталася якась плутанина з ложею, і старий Одіффре прийшов дати їй ложу поряд зі своєю. Потім усі без винятку приходили її провідати, вона була з Діною та Ольгою. Джирофла теж прийшов. Усі питали про тітку й про мене, Джирофла — ані слова, наче й знати нас ніколи не знав.
«Звідси я роблю висновок, — пише мама, — що він небайдужий, бо якби був байдужий, то говорив би й розпитував, як усі решта. Ми ще бачили його на музиці, і він підійшов до екіпажа».
Читаючи цього листа, я виробляю тисячу витребеньок, на превеликий подив тітки, а найбільше мене тішить Одіффре, Татусь, який підійшов поговорити з моєю матір'ю й дати їй ложу!
Одразу беру чистий аркуш і пишу, змінюючи почерк, листа до Александра Дюма.
Пане,
ось недавня й правдива історія, з якої Ваш чудовий талант зможе зробити визначну драму чи роман.
Заможний пан сорока п'яти років побрався в Іспанії з шістнадцятирічною дівчиною. Він привозить її до свого замку у Франції. Пан був удівцем, у нього був син восьми років. За п'ятнадцять років ця дитина стає юнаком двадцяти трьох років. Він гарний, палкий, розпещений, але вірний і добрий. Його мачусі заледве тридцять один рік, вона вродлива. Вони кохають одне одного і… вона народжує дитину.
Гнана докорами сумління, вона вже не може зносити присутності чоловіка, який ні про що не здогадується. Її заскочують з іншим, чоловік стріляє в неї, але не влучає, вона втікає до монастиря, куди чоловік за нею кидається, він хоче подати на неї до суду, відібрати в неї дітей, старшій доньці п'ятнадцять років — з цього можна зробити чудовий ужиток.
Є ще й зустріч юнака з тією жінкою, де він хоче схилити її до примирення з чоловіком, де він показує їй весь скандал, що вийде для її доньок із цього розриву.
Закінчується це роздільним проживанням і поділом майна, але якщо хочете, можете вморити кого Вам заманеться, окрім юнака, який почувається пречудово.
Відповідайте мені, пане, через дрібну кореспонденцію «Фігаро», якщо Ви, як і я, гадаєте, що тут є щось вартісне, — на ініціали T.P.L.
— Це лихо й безглуздо, — каже тітка.
— Це більше, ніж лихо, більше, ніж безглуздо, це підло, але що ж вдієш? Та й хіба не всі знають цю історію?
— Так, але про неї не говорять, а не говорять не через старого, який божевільний, дурень і якого всі за такого мають, а через молодого, якого люблять, якого шанують, бо… бо він нікому не зробив зла.
Те, що вона каже, — правда. Лише відколи Бібі з'явився у світі, старого дали спокій.
— Чому в нього такий дикий вигляд, — спитала якось Коліньйон у Барноли.
— Бо в нього багато кидали каменем.
— А!
— Так, лише відколи син почав виходити у світ, на нього стали дивитися прихильніше, син піднімає його й змушує поважати.
Чи бридко те, що я роблю, чи ні?
Цей лист — це безглуздо й лихо, як каже тітка.
Якби я була певна, що цей лист завдасть йому шкоди, накличе на нього прикрощі, я б ані миті не вагалася, відіслала б його одразу, але він може виявитися марним, тоді навіщо. Якщо Дюма зробить роман чи драму, про неї заговорять, дізнаються в Ніцці. Одіффре буде розлючений. Ах! якби ж тільки!
[Навскоси: Боже, як же це тупо й провінційно!!!]
Тільки не вважайте мене за низьку й підлу істоту. Я в нестямі й не дуже усвідомлюю, що роблю. Зачекаю до завтра. Але я вже підла й низька вже тим, що в мене виник такий задум, що я не прогнала його тієї ж миті й що й досі вагаюся. А якщо й вагаюся, то лише тому, що не маю адреси Александра Дюма, не з іншої причини…
Пишу також моїй матері:
Ми отримали Вашого листа з такими поважними новинами, але Ви забули найголовніше: що поробляє моя кузина міс Робенсон, Гостра американка? Ви ж знаєте, що я познайомилася з нею ще у Спа.
Буено їде до Ніцци, Вінслоу з матір'ю теж, я говорила з ними сьогодні ввечері досить довго, вони в тому самому готелі, що й ми. Буде дуже цікаво.
Яка ж вона, моя кузина Робенсон?
Аби лиш вона не вбралася в біле — їй би це пасувало, вона ж така гостряка!
Гадаю, ми пробудемо тут ще кілька днів, чекаємо відповіді Малосени, треба покінчити з клятим Дювалем.
Холодно, я бачила Берту, ми знову говорили про Сомм'є, він, здається, глухий. Сказали також кілька слів про Пертузаті.
Просто неймовірні вбрання в «Учорашніх скандалах». «Венера з гарнізону», кажуть; Берта сказала мені, що на це й дивитися годі — зіграно погано й до краю непристойно.
Словом, на мою думку, життя страх яке нудне, коли не маєш трьохсот тисяч франків ренти. Терпіти нестачу грошей — це аж ніяк не цікаво.
Як! Ви сиділи в театрі поряд із тією клятою дівкою, що мене обмовляє. Це жах, придумайте-но мені спосіб її відлупцювати. Я страшенно на неї зла, це гидка істота. Чи відправила Діна мої листи? Треба, щоб їх отримали до мого приїзду.
Якщо побачите Саетоне, перекажіть йому від мене найкращі вітання, але більше нікому.
До побачення,
Марі.

Примітки

Біндер — славетний паризький виробник екіпажів.
Séparation de corps et de biens — роздільне проживання й поділ майна подружжя; не розлучення, яке у Франції було заборонене до 1884 року.