❦
Вівторок, 16 листопада 1875
Mardi, 16 novembre 1875
Учора я лягла о пʼятій годині ранку, а сьогодні о другій по обіді покидаю Ніццу разом із тіткою.
Je me suis couchée à cinq heures du matin hier et à deux heures de l’après-midi aujourd’hui je quitte Nice, avec ma tante.
Коко, Антонов і Валіцький проводжають нас. Антонов із цукерками й букетами.
Coco, Antonoff et Walitsky nous conduisent. Antonoff avec des bonbons et des bouquets.
Щомиті я готова заплакати, заговорила б — і заплакала б, тож я не говорю.
A chaque instant je suis prête à pleurer, si je parlais je pleurerais, aussi je ne parle pas.
— Хочеш подушку? — питає мене тітка.
— Veux-tu un oreiller ? me demande ma tante.
— Ні.
— Non.
— Ти хвора? — знову питає мене тітка.
— Tu es malade ? me demande encore ma tante.
— Ні!
— Non !
— Та ти ж така бліда!
— Mais tu es si pâle !
— Я втомлена.
— Je suis fatiguée.
— Ти, мабуть, хвора, що в тебе болить?
— Tu dois être malade, qu’est-ce qui te fait mal ?
— Усе!
— Tout !
А тоді, бачачи, що вона знову змусить мене говорити.
Puis voyant qu’elle allait encore me faire parler.
— Послухайте, тітонько, не заважайте мені, я творю.
— Tenez, ma tante, ne m’empêchez pas, je compose.
— А!
— Ah !
— Так, ніщо так не навіює ідей, як стукіт вагона.
— Oui, il n’y a rien comme le roulement d’un wagon pour donner des idées.
— А! то це інша річ, добре, добре, я й не знала.
— Ah ! alors c’est autre chose, bien, bien, je ne savais pas.
І вона дає мені творити досхочу.
Et elle me laisse composer à mon aise.
Мене починають упізнавати на лінії P.L.M.1: у Тулоні мене зустрічають, мов давню знайому, у Марселі теж.
Je commence à être connue sur la ligne de P.L.M., à Toulon on me reçoit comme une vieille connaissance, à Marseille aussi.
Пригадую, у Марселі минулого разу я зустріла Джою.
Je me souviens à Marseille la dernière fois, j’ai rencontré Gioia.
Ми беремо спальне купе, і я сплю непогано.
Nous prenons un coupé-lit et je dors passablement.
— Чому, — каже тітка, — капельдинери, і ті, що збирають квитки, і весь люд Італійської опери так низько вам уклоняються?
— Pourquoi, dit ma tante, les huissiers, et ceux qui prennent les billets, et tous les gens de l’Opéra Italien, vous saluent si bas ?
— Бо вони, певно, мене впізнають.
— Parce qu’ils me reconnaissent sans doute.
— Ні, вони впізнають і багато інших, що мають абонемент довше за вас.
— Non, ils reconnaissent aussi beaucoup d’autres qui sont depuis plus de temps abonnés que vous.
— Тоді я не знаю чому.
— Alors je ne sais pas pourquoi.
А тоді, помовчавши:
Puis après un silence:
— Чому Одіффре так зблід, коли Пасква почала співати «Чи знаєш ти край?»2
— Pourquoi Audiffret est devenu si pâle quand Pasqua a commencé à chanter - « Connais-tu le pays ? »
— Як ви могли це побачити? Я ж ніколи не можу розрізнити, чи хтось блідне, чи червоніє.
— Comment avez-vous pu voir ? Quant à moi je ne puis jamais voir si on pâlit ou rougit.
— Так, ви — бо ви не бачите здалеку, а я бачу; він став білий, мов хустина, надто коли вона співала: «Ось там я хотіла б жити3», і так далі.
— Oui, vous, parce que vous ne voyez pas de loin, mais moi je vois; il est devenu blanc comme un mouchoir, surtout lorsqu’elle a chanté: C’est là que je voudrais vivre, etc.
— Я нічого не бачила.
— Je n’ai rien vu.
А чого б це він зблід, може, тому, що боявся за голос акторки.
Et pourquoi pâlirait-il, peut-être parce qu’il craignait pour la voix de l’actrice
А річ у тім, що я в украй жалюгідному стані. І романс із «Міньйон» доводить мене до сліз.
Le fait est que je suis dans un bien misérable état. Et la romance de « Mignon » me fait pleurer.
Примітки
P.L.M. — залізнична лінія Париж — Ліон — Середземне море; через часті подорожі Марі стала знайомою для тамтешніх службовців. ↩
В оригіналі французькою: «Connais-tu le pays?» — арія Міньйон з опери Амбруаза Тома. ↩
В оригіналі французькою: «Cʼest là que je voudrais vivre» — рядок із арії «Чи знаєш ти край». ↩