❦
Неділя, 14 листопада 1875
Dimanche, 14 novembre 1875
Після церкви я беру Джирофле, і, набалакавшись разом у мене, ми виходимо з тіткою пішки. Тітка в розкішному вбранні, я в білому, але новому й гарному: проста сукня з білої фланелі й жовті черевички з ажурною грецькою вишивкою.
Après l’église je prends Giroflé et après avoir bavardé ensemble chez moi, nous sortons avec ma tante à pied. Ma tante en toilette magnifique, moi en blanc, mais en nouveau et en joli, une robe de flanelle blanche toute unie, et des bottines jaunes avec une broderie grecque à jour.
Музика виводила свої останні стогони, коли до нас приєдналися Ґалула й Ґодар, а кроків за десять далі — і Ґотьє з Шевальє. Спритним маневром з обох боків я опиняюся між Ґодаром і Шевальє, «в префектурі», як потім сказала тітка.
La musique faisait entendre ses derniers gémissements lorsque Galula et Godard se joignent à nous, dix pas plus loin Gautier et Chevalier en font autant. Par une habile manœuvre des deux parts je me trouve entre Godard et Chevalier, « dans la préfecture » comme a ensuite dit ma tante.
Я цілком щаслива, поки чотири рази проходжуся набережною туди й назад у товаристві цих милих свиней. Ґодар пригадує класиків, і я розмовляю з ним про Плутарха й Оффенбаха.
Je suis parfaitement heureuse pendant les quatre fois que je monte et descends la Promenade en société de ces aimables cochons. Godard a des réminiscences classiques, et je lui parle de Plutarque et d’Offenbach.
Юрма неймовірна, ми поринаємо в неї аж по шию. Та час від часу й у товаристві це дуже приємно.
Il y a une foule incroyable, dans laquelle nous nous enfonçons jusqu’au cou. Mais c’est très agréable de temps en temps et en société.
Я щаслива! бо всі мої вороги, а їх у мене багато, бачили, як мене оточують. Лихі поголоски подвояться, але мені байдуже. Мені роблять честь: багато мною цікавляться й багато про мене теревенять, і добре, і погане. Хіба ж я завжди цього не бажала?
Je suis heureuse ! car tous mes ennemis, j’en ai beaucoup, m’ont vue entourée. Les méchants propos redoubleront mais je m’en moque. On me fait l’honneur de beaucoup s’occuper de moi et de beaucoup jaser sur mon compte, en bien et en mal. Ne l’ai-je pas toujours désiré ?
Мій Щоденник страждає, бо я почала писати роман, і я добʼюся свого, дякувати Богові, я здатна на все, що захочу зробити. За два дні два розділи — це швидко, я почитала Діні, і мій роман її цікавить. Але я й сама вмію судити, навіть про саму себе, і гадаю, що з цього вийде діло.
Mon Journal souffre, car j’ai commencé à écrire un roman, et je réussirai, grâce à Dieu je suis capable de tout ce que je veux faire. En deux jours deux chapitres, c’est aller rondement, j’ai lu à Dina et mon roman l’intéresse. Mais je sais juger moi-même, même ma propre personne et je crois que cela ira.
Поки ми прогулювалися пішки, Бібі прогулювався в екіпажі — увесь напружений, увесь серйозний. А я була вдоволена, горда.
Pendant que nous nous promenons à pied Bibi se promenait en voiture .tout raide, tout sérieux. Et j’étais contente, fière.
А з чого, Господи Боже!
Et de quoi, Bon Dieu !
Я дрібʼязкова й марнославна, а вже визнавши це, я провадитиму далі.
Je suis petite et vaine, cela posé je continue.
Я пильную, щоб висловити бажання знову сісти в екіпаж раніше, ніж мої кавалери захочуть піти. Вони навіть просили мене зробити ще одне коло. Дуже добре.
J’ai bien soin d’exprimer le désir de remonter en voiture avant que mes cavaliers n’expriment celui de se retirer. Ils m’ont même priée de faire encore un tour. Très bien.
Вони проводжають нас до ландо, і щойно ми лишаємося самі, як Бібі зʼявляється, мов з-під землі. Він спиняється. Нарешті!
Ils nous reconduisent jusqu’au landau, à peine sommes-nous seules que Bibi paraît comme de sous terre. Il s’arrête. A la bonne heure !
— Панно, ви сьогодні так... — каже він, дивлячись на мою сукню.
— Mademoiselle, vous êtes aujourd’hui, dit-il en regardant ma robe.
— Правда ж, цей жакет гарненький?
— N’est-ce pas que cette jaquette est gentille ?
— Чарівний.
- Ravissante.
— Та де ж ви? вас більше не видно.
— Mais où êtes-vous ? on ne vous voit plus.
— О! я сиджу в себе за містом, я ось такий, увесь похнюплений!
— Oh ! je reste chez moi à la campagne, je suis tout comme ça, tout abattu !
— Господи Боже, та що ж із вами?
— Bon Dieu, qu’avez-vous donc ?
— Не знаю, я весь похнюплений.
— Je ne sais, je suis tout abattu.
— Викиньте свою троянду, — каже йому тітка, — вона зівʼяла.
— Jettez votre rose, lui dit ma tante, elle est fanée.
— Я сам зірвав її у своєму саду.
— Je l’ai cueillie moi-même dans mon jardin.
— Та вона ж зовсім зівʼяла.
— Mais elle est toute fanée.
— О! моя троянда — як я, вона похнюплена.
— Oh ! ma rose est comme moi, elle est abattue.
— Усе похнюплене, — каже Ольга, — окрім хіба циліндра.
— Tout est abattu, dit Olga, il n’y a que le tube qui ne le soit pas.
— І він теж, — каже Джирофла, — з ним сталися всілякі лиха, на нього сідали, але зрештою це мене не обходить, це його справа.
— Lui aussi, dit Girofla, il lui est arrivé toutes sortes de malheurs, on s’est assis dessus, mais après tout, ça ne me regarde pas, c’est son affaire.
Ось і все, що я запамʼятала з розмови. Мабуть, я таки божевільна! Незабаром мене запроторять у божевільню під керівництвом Саетоне.
C’est tout ce que j’ai retenu de la conversation. Il faut que je sois folle ! Bientôt on me mettrà dans la maison des fous dirigée par Saëtone.
Справді, я божеволію! Ось мій дур знов вертається, і з того, як цей чоловік до мене говорив, як він на мене дивився, через якесь невловне «не знаю що», мені здалося, ніби я побачила — ні, надто дурно це казати, словом, ви мене розумієте.
Vrai, je deviens folle ! Voilà que ma toquade revient et la façon dont l’homme m’a parlé, comme il m’a regardée, par un je ne sais quoi d’insaisissable, il m’a semblé voir, non c’est trop bête à dire, enfin vous me comprenez.
Якщо ви розумієте, то розумієте й те, у якому я гуморі. А найцікавіше те, що я його зовсім не кохаю.
Si vous comprenez, vous comprenez aussi dans quelle humeur je suis. Et ce qu’il y a de curieux c’est que je ne l’aime pas du tout.
Та ввечері ми дізнаємося цікавенькі речі. Жанна, донечка Данілової, восьмирічна чортиця, каже, що знає Одіффре й що була в Башті. Я вмить садовлю її собі на коліна, решта обступають мене, і ми її розпитуємо.
Mais le soir nous apprenons de jolies choses. Jeanne la petite fille de Daniloff, une diablesse âgée de huit ans dit qu’elle connaît les Audiffret et qu’elle a été à la Tour. De suite je la fais asseoir sur mes genoux, les autres m’entourent et nous l’interrogeons.
Перш ніж переказати те, що вона нам розповіла, скажу, як усі тутешні нікчеми мною цікавляться: під головуванням дʼАспремона ухвалили увінчати Ґотьє за те, що він у фаворі.
Avant de dire ce qu’elle nous dit, je dirai combien tous les faquins d’ici s’occupent de moi, sous la présidence de d’Aspremont, on a décidé de couronner Gautier parce qu’il est en faveur.
Старий Одіффре забрав свою старшу доньку, Марі, з монастиря. Він тримає її замкненою в Башті. Коли питають пана Одіффре та його доньку, консьєрж відповідає, що вони в Італії, і пройти можна лише з паролем. Дівчина закохана в Ґнома, італійського тенора, бігає за ним, виходить сама, до неї чіпляються чоловіки, вона посилає поцілунки своєму тенорові.
Le vieil Audiffret a enlevé sa fille ainée, Marie, du couvent. Il la tient enfermée à la Tour. Quand on demande M. Audiffret et sa fille le concierge répond qu’ils sont en Italie, on ne pénétre qu’avec un mot d’ordre. La fille est amoureuse de Gnom le ténor italien, court après lui, sort toute seule, est accostée par des hommes, envoie des baisers à son ténor.
Старий Еміль походжає в себе вдома в жакеті з червоної фланелі та в крислатому оксамитовому капелюсі з білим пером.
Le vieux Emile, se promène chez lui en jaquette de flanelle rouge et en grand chapeau de velours avec une plume blanche.
Дівчина перевдягається то на Розіну, то на Альмавіву1.
La fille se déguise en Rosine et en Almaviva.
— Це пропаща дівка, — каже Жанна.
— C’est une fille perdue, dit Jeanne.
Вона, схоже, мене ненавидить: разом із власницею пансіону, з якою Жанна ходить до Башти, вона наговорює про мене купу гидоти, цю прегарну думку про мене склали їй численні дрібні людці, що збувають їй свої плітки.
Elle me déteste à ce qu’il paraît, avec la maîtresse de pension avec laquelle Jeanne va à la Tour elle dit un tas d’horreurs sur mon compte, cette belle opinion de moi est formée par une quantité de petites gens qui lui débitent leur tripotage.
— Це дівчина без імені, без статків і без репутації, — каже про мене сестра Еміля, — вона така бідна, що має одну-єдину білу сукню, вона будує очі панам і з екіпажа гордовито позирає на перехожих. Її родина не сміє вертатися до Росії. Ті такі собі панянки, що її супроводжують, — собачки й гірше за те, вона скаже Емілеві більше до неї не ходити, вона дуже сердита, що він із нею познайомився, і за першої ж нагоди йому про це скаже.
— C’est une fille sans nom, sans fortune et sans réputation, dit de moi la sœur d’Emile, elle est si pauvre qu’elle n’a qu’une seule robe blanche, elle fait des mines aux messieurs et dans sa voiture regarde les passants avec une grande fierté. Sa famille n’ose pas rentrer en Russie. Les espèces de demoiselles qui l’accompagnent sont des petits chiens et pis encore, elle va dire à Emile de ne plus aller chez elle, elle est bien fâchée de ce qu’il ait fait sa connaissance, et à la première occasion elle lui en parlera.
Ось вам! непогано.
Voilà ! ce n’est pas mal.
Потім чортиця Жанна розповідає, що пані Одіффре замкнула своїх доньок у монастирі, щоб користуватися їхніми прибутками. Марі, говорячи про матір, каже: паскудна баба.
Ensuite la petite diablesse Jeanne raconte que Mme Audiffret avait enfermé ses filles dans un couvent pour jouir de leurs rentes. Marie en parlant de sa mère dit: sale femme.
Немовля схоже на Еміля, у нього достоту його ніс, і так само, як він, мружить очі, а Еміль його не любить і каже, що воно бридке.
Le bébé ressemble à Emile, il a tout à fait son nez, et comme lui cligne des yeux, et Emile ne l’aime pas et dit qu’il est laid.
За кілька днів Марі заявить суддям, із ким хоче жити, та розповість про поведінку матері. Старий Одіффре, дізнавшись, що Ґном припав до серця його доньці, прогнав Ґнома, але Марі перевдягається й ходить за ним по місту. Саме батько познайомив її з тим актором, він водить її до театру, разом зі співачками тощо, тощо.
Dans quelques jours Marie va déclarer aux juges avec qui elle veut vivre, et va raconter la conduite de sa mère. Le vieil Audiffret en apprenant que Gnom plaisait à sa fille, a chassé Gnom, mais Marie se déguise et le suit en ville. C’est le père qui lui a fait connaître cet acteur, il la conduit au théâtre, avec les chanteuses etc. etc.
Уф! не родина, а вулкан! Усі вони божевільні. Що за родина, Господи Боже, що за родина!
Ouf ! c’est un volcan que cette famille ! Ils sont tous fous. Quelle famille, bon Dieu, quelle famille !
Клята дівка, та й годі!
Fichue fille ! va !
Ах! ти погано про мене говориш! Нікчемо! І такі чорні душею люди сміють погано про мене говорити! Мама весь вечір доводить мене до сказу.
Ah ! tu parles mal de moi ! Misérable ! Et des gens aussi noirs osent mal parler de moi ! Maman passe la soirée à m’exaspérer.
Я розлючена.
Je suis furieuse.
Примітки
Розіна та граф Альмавіва — персонажі «Севільського цирульника» Бомарше / Россіні. ↩