❦
Понеділок, 8 листопада 1875
Lundi, 8 novembre 1875
Сьогодні обличчя в мене негарне, та десь під третю годину я гарнішаю й виходжу.
J’ai une laide figure aujourd’hui, mais vers trois heures je deviens mieux et je sors.
Тітка каже про Дивовижного все найгірше, що тільки можна.
Ma tante dit tout le mal possible du Surprenant.
— Треба взяти Бʼязіні, будівельника, — каже вона, — напхати його всіляким непотребом, і вийде ваш Одіффре.
- Il faut prendre Biasini, l’entrepreneur, dit-elle, le remplir d’ordures et ce sera votre Audiffret.
— Стережіться, пані, я все записую в щоденник, а я ж памʼятаю, що були дні, коли ви говорили цілком протилежне тому, що говорите тепер. Одіффре бридкий, селюк, дурний, невихований! Так ви кажете сьогодні, але одного вечора ви сказали: Одіффре вродливий, справжній вельможа, добре вихований, дотепний! чарівний! Це коли він був моїм. Я завжди справедлива: хай він робить що завгодно, а я казала й казатиму, що Одіффре вродливий, добре вихований і поводиться, як годиться. Ніколи він не дозволив собі нічого зайвого, ні слова, ні жесту, а нагод, дякувати Богові, не бракувало.
- Prenez garde, Madame, je note tout dans mon journal, or je me souviens qu’il y avait des jours où vous avez dit tout le contraire de ce que vous dites à présent. Audiffret est laid, paysan, bête, mal élevé ! C’est bien pour aujourd’hui, mais vous avez dit un certain soir, Audiffret est beau, grand seigneur, bien élevé, spirituel ! charmant ! C’est lorsqu’il était à moi. Je suis toujours juste, qu’il fasse ce qu’il veut, j’ai dit et je dirai encore Audiffret est beau, bien élevé et comme il faut. Jamais il ne s’est rien permis, jamais un mot, jamais un geste de trop, et, Dieu merci, les occasions ne manquaient pas.
Ви гадаєте, що я його кохаю, — помиляєтесь. Я просто розлючена, ось і все.
Vous pensez que je l’aime, vous avez tort. Je suis furieuse voilà tout.
Тепер вам цього не зрозуміти. Вас ніщо не цікавить. А мені ще нічого не набридло, мене все тішить. Вистава в театрі, сукня, якийсь Одіффре, кінь! Я все беру до серця, мені шістнадцять років!
Maintenant, vous ne pouvez pas comprendre cela. Rien ne vous occupe. Je ne suis pas lassée de tout moi, tout m’amuse. Une représentation au théâtre, une robe, un Audiffret, un cheval ! Je prends tout à cœur, j’ai seize ans !
— Та ж Одіффре — це жах! Я його ненавиджу!
— Mais Audiffret est une horreur ! Je le déteste !
— Я теж, але він мене тішить. Сподіваюся, ви розумієте, що краще я проводитиму час із ним, ніж із Біховцем.
— Moi aussi, mais il m’amuse. Vous comprenez j’espère que j’aime mieux passer mon temps avec lui qu’avec Bihovetz.
— Біховець у сто разів кращий!
— Bihovetz est cent fois mieux !
— Для вас! не для мене. Скільки вам років? тридцять пʼять? а мені шістнадцять!
— Pour vous ! pas pour moi. Quel âge avez-vous ? trente-cinq ? et moi seize !
— Та ось і Ґодар, — підхопила я, — спинімося. Ми спиняємося й розмовляємо з малим, з дурним Дезіре.
— Mais voilà Godard, repris-je, arrêtons-nous. Nous nous arrêtons et parlons au petit, au stupide Désiré.
— Я розлючена! — вигукнула тітка.
— Je suis furieuse ! s’écria ma tante.
— Я теж. А чого ви розлючені?
— Moi aussi. Pourquoi êtes-vous furieuse ?
— Бо не вам бігати за кавалерами, а кавалерам бігати за вами.
— Parce que ce n’est pas à vous à courir après les cavaliers, mais aux cavaliers à courir après vous.
— Ваша правда, — мовила я, зітхнувши.
— Vous avez raison, dis-je en soupirant.
Дивно, як невеличка зневага налаштовує душу на роздуми й споглядання природи.
C’est étonnant comme une petite rebuffade dispose l’esprit à la méditation et à la contemplation de la nature.
Цього ранку я довго дивилася на люте, посріблене сонцем море, сонцем блідим, мов місяць. Я й сама була бліда й похмура.
Ce matin j’ai longtemps regardé la mer furieuse et argentée par un soleil aussi pâle que la lune. Moi-même j’étais pâle et maussade.
А знаєте, замість нарікати, я неабияк тішуся. Звісно, успіх кращий за поразку, але поразка, як порівняти її з цілковитою порожнечею, — це все-таки щось. Принаймні живеш.
Savez-vous que loin de me plaindre je m’amuse beaucoup. Sans doute un succès vaut mieux qu’une défaite, mais une défaite comparée à rien du tout est encore quelque chose. On vit au moins.
Як гарно світить нині ввечері місяць! Такої ночі годилося б думати тільки про кохання, я так і роблю. Але ні, не щастить мені!
Que la lune éclaire bien ce soir ! Par une nuit pareille on ne devrait penser qu’à l’amour, ainsi fais-je. Mais non, je n’ai pas de chance !
— Учора було дивно, — казала Діна.
— C’était drôle hier, disait Dina.
— Так, поводилися дивно, — казала тітка, — а Одіффре мав геть дурний вигляд.
— Oui, on s’est conduit étrangement, disait ma tante, et Audiffret était tout bête.
— Усе було цілком звичайне, — казала мама, — тільки видно було, що двоє дітей дмуться й кривляться одне перед одним.
— Tout était très ordinaire, disait maman, seulement on voyait que deux enfants se boudaient et faisaient des grimaces l’un pour l’autre.
Дай Боже, щоб воно було так. Але він на мене не дметься. Цілковита байдужість, трохи ніяковості — і все. І це цілком природно: завжди трохи ніяковієш перед жінкою, яку кинув напризволяще.
Plût au ciel que ce fut ainsi. Mais il ne me boude pas. Parfaite indifférence, un peu de gène et voilà tout. Et c’est bien naturel, on se sent toujours un peu gêné devant la femme qu’on a plantée là.
навскоси
Яка дурниця! Він не кидав мене напризволяще, це радше я його відштовхнула, гадаючи, що так буде краще.
en travers Quelle bêtise ! Il ne m’avait pas plantée là, c’était moi plutôt qui l’avait repoussé, croyant mieux faire.