❦
Субота, 7 листопада 1875
Samedi, 7 novembre 1875
Ну й чудний день. Турецький карнавал, химерне зборище, прийом у Шуфлері1! Не знаю, як його й назвати. Я в ньому гублюся й почуваюся так, наче мене вмочили головою в миску брудної води.
Voilà une curieuse journée. Carnaval turc, assemblée bizarre, réception de Choufleuri ! Je ne sais comment la nommer. Je m’y perds, et je me sens tout comme si on m’avait trempé avec la tête dans un bassin d’eau sale.
Саме сьогодні пан де Антонов справляє новосілля.
C’est aujourd’hui que M. de Antonoff inaugure sa maison.
Ми робимо йому честь, прийнявши його скромне запрошення.
Nous lui faisons l’honneur d’accepter son humble invitation.
На мені велика біла вовняна сукня, гладенька й довга, довгі рукавички й соломʼяний капелюшок, укритий білим пірʼям. Я видаюся собі чарівною.
J’ai une grande robe de laine blanche, unie et longue, de longs gants et un chapeau de paille recouvert de plumes blanches. Je me trouve suave.
Карти підбадьорюють мене, а проте обіцяють чорні знаки від чорного короля.
Les cartes m’encouragent tout en me promettant des noirceurs du roi noir.
О другій кілька екіпажів стоять перед особнячком № 121, як казав Дивовижний; екіпаж Фіулулу теж — ми беремо його з собою, він не знайомий з де Антоновим. До того ж він спитав, кого треба запросити, і тітка продиктувала йому імена, а він запросив. Оскільки він сказав це разів десять, це свято влаштовують на нашу честь.
A deux heures plusieurs voitures stationnent devant le petit hôtel n°121, comme disait le Surprenant, celle de Fiouloulou aussi, nous l’emmenons avec nous, il ne connaît pas de Antonoff. D’ailleurs il a demandé qui il faut inviter, et ma tante lui a dicté les noms et il a invité. Puisqu’il l’a dit dix fois, cette fête se fait en notre honneur.
Ходять же до свого прикажчика чи управителя, коли той справляє новосілля або хрестить дитину, — то чому б не піти до Антонова?
On va bien chez son commis ou chez son intendant quand il inaugure sa maison, ou baptise son enfant, pourquoi ne pas aller chez Antonoff ?
Сапоженікови з Діною вирушають перші; Дивовижний випереджає їх, тож вони застають його, коли він прогулюється терасою.
Les Sapogenikoff avec Dina partent les premiers, le Surprenant les devance de sorte qu’elles le trouvent se promenant sur la terrasse.
— Ви приїхали зовсім сама? — спитав він Діну, яка заходила перша.
— Vous arrivez toute seule ? demanda-t-il à Dina qui entrait la première.
— Ні, добродію, я приїхала з пані Сапоженіковою.
— Non Monsieur, je viens avec Mme Sapogenikoff.
— А панна Башкирцева не приїде?
— Et Mlle Bashkirtseff ne vient pas ?
— Ні, вона їде за нами.
— Non, elle vient derrière nous.
Ольга скривилася, і ніс у неї ще більше схилився набік.
Olga fit une grimace, et son nez s’inclina encore plus d’un côté.
Я заходжу з пишною поблажливістю; Антонов, ота Данілова й челядь зустріли нас у дворі.
J’entre avec une superbe condescendance, Antonoff, la Daniloff et les domestiques nous ont reçus dans la cour.
У салончику праворуч — Одіффре, Саетоне й Креші.
Dans le petit salon de droite sont, Audiffret, Saëtone et Cresci.
Не дивуйтеся, що бачите Креші, — побачите ще й не таких. Уся преса й шпалерник Морель із панею своєю шпалерницею.
Ne vous étonnez pas de voir Cresci, vous en verrez bien d’autres. Toute la presse et le tapissier Morel avec Madame sa tapissière.
Біховець, Ґотьє й якийсь лікар Фіґієра — серед запрошених. Далебі, не знаю, як і розповісти про цей кумедний день: від другої до шостої ми нічого не робимо, блукаємо з кімнати в кімнату, заходимо до туалетної кімнати господаря, відчиняємо його шафи, дістаємо хутряні шапки, приміряємо їх, співаємо, сміємося. Саетоне й Ґотьє, сидячи на канапі, співають арії з «Аліс де Невер», ми підспівуємо хором; потім переходимо до спальні, там сідаємо — принаймні Ольга, Одіффре, я, Діна й Марі. Милуються моїми ніжками, Одіффре просить їх показати.
Bihovetz, Gautier et un docteur Figuiera sont des invités. Vrai, je ne sais comment raconter cette drôle de journée, de deux à six heures on ne fait rien, on erre de chambre en chambre, on va dans le cabinet de toilette de Monsieur, on ouvre ses armoires, on en tire des chapeaux de fourrure, on les essaye, on chante, on rit. Saëtone et Gautier assis sur le canapé chantent des airs d’ »Alice de Nevers », nous faisons chorus; puis on passe dans la chambre à coucher, là on s’assied au moins Olga, Audiffret, moi, Dina et Marie. On admire mes pieds, Audiffret prie de les laisser voir.
— А й справді, — кажу я, — раз я вже показала їх панові Антонову, дивіться!
— Au fait, dis-je, puisque je les ai montrés à M. Antonoff, regardez !
І я показала свою ніжку, і компліменти подвоїлися. За кілька хвилин загальної розмови я пішла, не знаю чому; гадаю, тому, що боялася, щоб він не пішов, і тому, що почуваюся ніяково й збентежено в його присутності, коли він на мене плює. Він і сам ніяковіє. Усі блукають або уникають одне одного, ми тягнемося по кімнатах, мов тіні завислих2 — без утіхи й без нудьги.
Et je montrai mon pied et on redoubla de compliments. Au bout de quelques minutes d’une conversation générale je m’en allai, je ne sais pourquoi, je crois parce que je craignais qu’il s’en allât, et parce que je me sens gênée et agitée en sa présence quand il me crache dessus. Lui-même est gêné. Tout le monde erre ou s’évite, on se traîne par les chambres comme les ombres des sospesi sans plaisir et sans ennui.
У салоні праворуч був Одіффре з двома іншими, а я говорила із Саетоне біля дверей, і легкий промінь сонця осявав моє свіже обличчя, і я відчувала, що з салону праворуч — назвімо його блакитним салоном — на мене дивляться. Усе тут міщанське, без стилю, без смаку, навіть без багатства. Меблі, люстри, лампи — усе.
Dans le salon de droite était Audiffret avec deux autres, et je parlais à Saëtone près de la porte, et un léger rayon de soleil illuminait mon frais visage, et je me sentais regardée du salon de droite, mettons salon bleu. Tout est bourgeois sans style, sans goût, même sans richesse. Meubles, lustres, lampes, tout.
Потім ідемо до саду, де є стрільбище й різні снаряди для гімнастики. Панни гойдаються, а добродії віддаються «вправам для тіла». Догори ногами, в безладному, припорошеному одязі, вони скидаються на школярів. Одіффре видавався цілком щасливим від нагоди не тертися серед собі рівних і виробляв усілякі трюки, та, зробивши великий стрибок, упав просто на свій зад у червонястий пісок, яким посипані алеї, і коли всі засміялися, він, замість підвестися, лишився сидіти, погойдуючи головою, мов оті китайські бовванчики на камінах.
Puis on va au jardin, où il y a un tir, et diverses choses pour faire la gymnastique. Les demoiselles se balancent et les messieurs se livrent aux « exercices du corps ». La tête en bas, les habits en désordre et couverts de poussière, ils ont l’air de collégiens. Audiffret paraissait tout à fait heureux de l’occasion qui lui permettait de ne pas côtoyer ses semblables, et faisait toutes sortes de tours, mais en faisant un grand bond il tomba droit sur son derrière dans le sable rougeâtre dont sont semées les allées, et comme on se mit à rire, au lieu de se relever il resta assis en balançant sa tête comme ces poupées chinoises qu’on voit sur les cheminées.
Я дивилася на все це з ґанку.
Je regardais tout cela du perron.
Потім ми ще блукаємо; разів два-три я бачила, як Дивовижний перекинувся кількома словами з моєю матірʼю й тіткою, але здебільшого він блукав, як інші бідолахи. Священник тут; ця дурна особа зробила мені комплімент, який ви зараз почуєте.
Puis on erre encore, deux ou trois fois je vis le Surprenant échanger quelques mots avec ma mère et ma tante, mais pour la plupart du temps il errait comme les autres malheureux. Le prêtre est là, ce stupide personnage m’a fait le compliment que vous allez voir.
— О! що за ніжка, — каже Антонов, — що за ніжка! о! та для вашого зросту це диво! О! та я ніколи нічого подібного не бачив! Покажіть мені її, моя гарна панно, я дам вам франк!
— Oh ! quel pied, dit Antonoff, quel pied ! oh ! mais pour votre taille c’est merveilleux ! Oh ! mais je n’ai jamais rien vu de pareil ! Montrez-le moi, ma belle demoiselle, je vous donnerai un franc !
— Ось, дивіться!
— Tenez, regardez !
— Та отак можна цілий статок нажити, — каже мій дотепний сповідник, — на жаль, Антонових небагато.
— Mais on peut faire une fortune de cette façon, dit mon spirituel confesseur, malheureusement il n’y a pas beaucoup d’Antonoff.
Оскільки ми все блукали, я непомітно знов опинилася в салоні й сіла на подушку перед каміном біля дверей; Пепіно тримався коло мене, а Одіффре прилип до дверей, і Креші питав його, чи лишаються вони на обід.
Comme nous errions toujours je me trouvais sensiblement de nouveau au salon et je m’assis sur un coussin devant la cheminée à côté de la porte, Pépino se tenait près de moi, et Audiffret était collé à la porte et Cresci lui demandait si on restait dîner.
— Я не можу, — каже Ґалула.
— Je ne puis pas, dit Galula.
— Я теж ні, — каже Дивовижний, — я щойно поснідав; о котрій обідають?
— Ni moi non plus, dit le Surprenant, je viens de déjeuner, à quelle heure dîne-t-on ?
— О третій, здається, — кажу я.
— A trois heures je crois, dis-je.
— От бачите!
— Vous voyez !
— Та ми теж щойно поснідали.
— Mais nous aussi nous venons de déjeuner.
— То й що!
— Alors !
— Я зовсім не знаю, як воно буде, це так кумедно.
— Je ne sais pas du tout comment on va faire, c’est si drôle.
Потім, потім — ах, хай мене дідько вхопить, якщо я скажу, що сталося. Усе сплуталося в моїй голові, я почуваюся якось дивно, проте тримаюся дуже добре й дозволяю Пепіно, який мене не лишає, упадати за мною. Ольга з матірʼю, які прийшли з грандіозними сподіваннями, вичікують і не знають, що робити.
Puis, puis, ah que le diable m’emporte si je dis ce qui s’est passé. Tout est embrouillé dans mon esprit, je me sens toute drôle, cependant je fais très bonne figure et me laisse faire la cour par Pépino qui ne me quitte pas. Olga et sa mère qui sont venues avec des espérances grandioses sont sur l’expectative et ne savent que faire.
Боже мій! що сталося б зі мною без Пепіно!
Bon Dieu ! que serais-je devenue sans Pépino !
Я знаю, що була мить, коли я стала шалено ревнива, я відчувала, що слабну, стаю нещасною, а треба було видаватися веселою, розважатися, водночас нудьгуючи й страшенно страждаючи.
Je sais qu’il y a eu un moment où je devins furieusement jalouse, je me sentais faiblir, devenir misérable, et il fallait paraître gaie, s’amuser, tout en s’ennuyant et souffrant horriblement.
Я зайшла до блакитного салону й подивилася на себе в дзеркало, щоб заспокоїтися, набратися духу. Гадаю, тієї миті Дивовижний був коло Джирофле! Я добре знаю, що вона для нього ніщо, але він поводиться з нею, як я з Пепіно: він будь-що-будь хоче показати, що упадає за нею. Юрков і Пепіно запалюють свічки, журналісти блукають.
J’entrai dans le salon bleu et me regardai dans la glace pour me calmer, pour reprendre du courage. Je crois qu’à ce moment le Surprenant était près de Giroflé ! Je sais bien qu’elle n’est rien pour lui, mais il se conduit avec elle comme moi avec Pépino, il veut à toute force montrer qu’il lui fait la cour. Yourkoff et Pépino allument les bougies, les journalistes errent.
Я підступила до круглого столика подивитися візитні картки й побачила картки дантиста, вчителя фортепіано, шпалерника. Оце цукерочка.
Je m’approchai d’un guéridon, voir les cartes de visite et je vis celles d’un dentiste, d’un professeur de piano, d’un tapissier. C’est un sucre.
Я знов сіла на подушку, і ми з Пепіно заходилися складати невеличкий звіт про прийом, який журналісти неодмінно напишуть. Ми пускали найзабавніші в світі шпильки, зовсім тихо; з нашого вигляду й справді можна було б подумати, що йдеться зовсім не про критику, — саме цього я й хотіла.
Je m’assis de nouveau sur le coussin et avec Pépino nous nous mîmes à composer le petit compte rendu de la réception, que les journalistes ne manqueront pas de faire. Nous disions les plus amusantes méchancetés du monde, tout bas, on pourrait croire vraiment à notre air qu’il s’agissait de tout autre chose que de critique, c’est ce que je voulais.
— Аби лиш мене не посадили коло шпалерниці, — каже Пепіно.
— Pourvu qu’on ne me mette pas à côté de la tapissière, dit Pépino.
— О! ну, тоді ви вдасте, що зомліваєте! — відповіла я.
— Oh ! bien, alors vous ferez semblant de vous évanouir ! répondis-je.
— А слуга-негр — він теж обідатиме?
— Et le domestique nègre, est-ce qu’il dînera aussi ?
— Можливо!
— Peut-être !
— Слухайте, панно: минулої неділі численні екіпажі новою дорогою на Вільфранш прямували до розкішної вілли, недавно збудованої паном Антоновим…
— Ecoutez, Mademoiselle: dimanche dernier de nombreux équipages par la nouvelle route de Villefranche se rendaient à la superbe villa nouvellement construite par M. Antonoff...
— Якимось паном де Антоновим.
— Par un M. de Antonoff.
— Ні, генералом де Антоновим.
— Non, par le général de Antonoff.
— Гаразд!
— Bien !
— Веду далі: генерал де Антонов приймав гостей із притаманною йому любʼязністю, якої навчився, коли бачив стількох дам, що приходили купувати капелюшки до його крамнички.
— Je continue: le général de Antonoff recevait avec la courtoisie qui lui est habituelle et qu’il a apprise lorsqu’il voyait tant de dames qui venaient acheter des chapeaux dans sa boutique.
— Далі, гаразд…
— Continuez, bien..
— У саду влаштували стрільбище для аматорів, а ті, хто волів цій грі на влучність вправи для тіла, змагалися в гімнастиці. Панни пурхали на гойдалках, мов білі німфи, і можна було бачити пана дʼОдіффре, що догори ногами, зі скуйовдженим волоссям, виявляв чудесну спритність.
— Dans le jardin, un tir était organisé pour les amateurs, et ceux qui préféraient à ce jeu d’adresse les exercices du corps s’escrimaient en faisant de la gymnastique. Les demoiselles voltigaient sur les balançoires comme des nymphes blanches, et on voyait M. d’Audiffret la tête en bas et les cheveux hérissés faire preuve d’une merveilleuse adresse.
— Падаючи на свою сідницю, — урвала я.
— En tombant sur son séant, interrompis-je.
— Тим часом, — провадив Пепіно, — у салоні, мов за чарами, поставав розкішно накритий стіл…
— Pendant ce temps continua Pépino, une table somptueusement servie se dressait au salon, comme par magie...
— Серед шляхетних чужоземців…
— Parmi les nobles étrangers,
— Так, помітні були пан Лімузен (редактор «Газети банкрутів»3), пані Данілова з…
— Oui, on remarquait M. Limousin (rédacteur du Journal des Décavés), Mme Daniloff avec un...
— З розкішним шиньйоном!
— Avec un superbe chignon !
— Наш любʼязний директор пан Креші, — провадив Пепіно.
— Notre aimable directeur M. Cresci, continuait Pépino.
Та цієї миті я побачила, як Одіффре підходить до Ольги й Саетоне, що стояли якраз навпроти коло консолі навпроти нашого каміна. Саетоне одразу ж розтанув, мов легка хмаринка.
Mais en ce moment je vis Audiffret s’approcher d’Olga et de Saëtone qui étaient juste en face près d’une console faisant face à notre cheminée. Saëtone fondit immédiatement comme un nuage vaporeux.
— Я постараюся бути таким же забавним, як пан Саетоне, — каже Одіффре, сідаючи коло дівчини.
— Je vais tâcher d’être aussi amusant que M. Saëtone, dit Audiffret en s’asseyant près de la fille.
Відтоді говорив здебільшого мій кавалер, а я відповідала йому механічно і, удаючи, ніби ним зайнята, спостерігала за моїми двома молодиками. Той чоловік сидів до мене спиною, писав усяку всячину на всіляких папірцях, навіть на самій консолі, і неначе робив усе це для інших, бо я добре бачила, що він нудьгує і, удаючи, ніби зайнятий розмовою з панною, мовчав, схилявся над консоллю — одне слово, хотів, щоб його вважали зайнятим, а сам зайнятий не був.
Dès lors je laissai parler mon cavalier, je lui répondis machinalement et tout en ayant l’air de m’en occuper j’observai mes deux jeunes gens. L’homme me tournait le dos, il écrivait toute sorte de choses sur toutes sortes de papiers, sur la console même et avait l’air de faire tout cela pour les autres, car je voyais bien qu’il s’ennuyait et tout en semblant occupé à parler à la demoiselle se taisait, se baissait sur la console, en un mot voulait qu’on le crût occupé et ne l’était pas.
Що ж до Ольги, то вона, червона, мов рак, була в захваті від цієї удаваності й не тямилася зі щастя.
Quant à Olga, rouge comme une écrevisse, elle était enchantée de ce semblant, et ne savait que faire de bonheur.
А щодо мене, то, хоч і знаючи, що нічого немає, я лютувала. Обіду все не подавали, і я повела Біховця, Пепіно й осоружного, хитрого пліткаря Ґалулу грати зі мною в карти. Саетоне, Дивовижний і Джирофле пройшли через наш салон до кімнати генерала де Антонова.
Et quant à moi, tout en sachant qu’il n’y avait rien, je rageais. Le dîner se faisait attendre, j’emmenai Bihovetz, Pépino et le détestable, le rusé, le cancanier Galula jouer avec moi aux cartes. Saëtone, le Surprenant et Giroflé passèrent par notre salon dans la chambre du général de Antonoff.
Ми грали в королі, Лімузен дивився, — аби лиш він не описав цю гру.
Nous jouions aux rois, Limousin regardait, pourvu qu’il ne décrive pas ce jeu.
— Пепіно виграв.
— Pépino gagna.
— О! — вигукнула я, — я не королева, тож піду собі!
— Oh ! m’écriai-je, je ne suis pas reine je m’en vais donc !
Послухайте, пане Ґотьє, ці чари тривають, як на мене, надто довго, а обіду все немає.
Ecoutez M. Gautier, la magie dure ce me semble trop longtemps, et le dîner ne vient pas.
Я була рада підвестися; перейшла до сусідньої кімнати, де побачила Джирофле між Саетоне й Дивовижним, як колись я. Далебі, той чоловік — їхній король, і вони, як добрі придворні, чинять відповідно. А втім, мені нема на що нарікати: я була оточена так, як тільки можливо бути оточеною. Та як я відчула, що, окрім Дивовижного, усі вони — самі лиш страхіття! Без нього й серед гурту здаєшся самотньою. І його камергери це знають, він їхній король; де він, там і веселощі.
J’étais enchantée de me lever, je passai dans la pièce suivante où je vis Giroflé entre Saëtone et le Surprenant, comme moi jadis. Vrai, l’homme est leur roi et, en bons courtisans, ils agissent. D’ailleurs je n’ai pas à me plaindre, j’étais aussi entourée qu’il était possible de l’être. Mais comme j’ai senti que sauf le Surprenant, tous n’étaient que des horreurs ! Sans lui on est entourée et on semble ne pas l’être. Et ses chambellans le savent, il est leur roi, où il est là est la gaieté.
Він єдиний чоловік тут, цілком природно, що без нього нудно. Інші — лише його і так далі.
Il est le seul homme ici, il est bien naturel qu’on s’ennuie sans lui. Les autres ne sont que ses etc .
Він це знає, і вони теж це знають, з чого випливає, що я нікого не обманюю, а нещасний Пепіно мало на що годиться. А втім, ні: він потрібен, щоб тримати лице.
Il le sait, et eux le savent aussi, d’où il résulte que je ne trompe personne, et le malheureux Pépino ne sert pas à grand chose. Si fait, c’est une contenance.
О! без нього!
Oh ! sans lui !
Увесь час я зберігаю чудовий колір обличчя й поводжуся природно й добре. І це диво, коли подумати про мою тривогу й мою прикрість.
Je conserve pendant tout le temps un teint délicieux et me conduis naturellement et bien. Et c’est merveille, en pensant à mon inquiétude et à mon dépit.
Я не терплю людей піднесених, захоплених; часто такою буває Діна, і тоді я без жодної причини втрачаю терпець і кажу їй зухвалі речі.
Je ne puis pas souffrir les gens inspirés, enchantés, souvent Dina est ainsi, alors sans aucune raison je m’impatiente et lui dis des impertinences.
Уявіть же собі мою нетерплячку, коли я бачу Ольгу зі щоками кольору російської юхти4, і Ніну, що ширяє, плаває у своєму материнському вдоволенні й дивиться на своїх дітей очима тещі. Я, звісно, всього чекала, але була мить, коли я відчула, що слабну; мені хотілося плакати чи побити цих російських крамарок, російських крамарів.
Qu’on se figure donc mon impatience en voyant Olga avec des joues couleur de cuir de Russie, et Nina planant, nageant dans sa satisfaction maternelle et regardant ses enfants avec des yeux de belle-mère. Je m’attendais bien à tout, mais il y eut un moment où je me sentais faiblir, j’aurais voulu pleurer ou battre ces marchandes russes, marchands russes.
Нарешті обід!
Enfin le dîner !
Ґотьє подає мені руку, Ольга з Дивовижним. Ми влаштовуємося так, щоб бути серед своїх і відтіснити журналістів на другий кінець, разом зі шпалерником і шпалерницею.
Gautier m’offre le bras, Olga est avec le Surprenant. Nous nous arrangeons de façon à être entre nous et à refouler les journalistes à l’autre bout, avec le tapissier et la tapissière.
Я займаю чільне місце за столом; праворуч від мене Пепіно, Діна, Біховець тощо, ліворуч — Саетоне, Марі, Ґалула, Ольга й Одіффре. Далі йшли інші.
J’occupe le haut de la table, à ma droite Pépino, Dina, Bihovetz etc. etc. à ma gauche, Saëtone, Marie, Galula, Olga et Audiffret. Puis venaient les autres.
Я багато сміюся, бо час від часу відчувала, як погляд Дивовижного зупиняється на нас, наче прислухаючись.
Je ris beaucoup, car de temps en temps je sentais le regard du Surprenant se fixer sur nous comme pour écouter.
Піп їсть, мов тварина, а Морель, шпалерник, перш ніж проковтнути товсту спаржу, тримає її, мов свічку, і милується нею.
Le pope mange comme un animal et Morel, le tapissier, tient avant de l’avaler une grosse asperge, comme un cierge et l’admire.
викреслено[Два рядки закреслено]
[Deux lignes cancellées]
Найдивніший стіл, який я будь-коли бачила. Нас усього двадцять троє.
La plus curieuse table que j’aie jamais vue. On est vingt-trois en tout.
— Слуга-негр не обідає, — каже мені Пепіно.
— Le domestique nègre ne dîne pas, me dit Pépino.
Не уриваючи своєї гри, я бачила двох моїх мучителів. І на велику свою радість бачила Одіффре силуваним, мало не знудженим. Він щомиті обертався до Ґалули, наче по порятунок, сміявся й дивився в стелю, мов ті мавпи.
Tout en continuant mon jeu je voyais mes deux tourmenteurs. Et à ma grande joie je voyais Audiffret, forcé, presque ennuyé. Il se tournait à chaque instant à Galula comme pour secours, riait et regardait le plafond, comme les singes.
Єдине, що він зробив природно за цілий день, — це поїв.
La seule chose qu’il a faite naturellement durant cette journée, c’est qu’il a mangé.
Я добре відчуваю, що бентежу його так само, як він бентежить мене.
Je sens bien que je le gêne comme lui me gène.
Ніна, як ніжна мати, сидить коло Дивовижного, і, як на мене, вигляд у нього між цими двома жінками кумедний.
Nina en tendre mère est à côté du Surprenant, et je lui trouve une drôle de figure entre ces deux femmes.
Але я чую, як він сміється, чую його голос, бачу, як він схиляється до Ольги, і я ревную: ще й години немає, здається мені, як він був мій. Кожен вибух сміху, кожне слово, що долинає до мене, — для мене образа.
Mais je l’entends rire, j’entends sa voix, je le vois se baisser vers Olga et je suis jalouse, il n’y a pas une heure, il me semble, qu’il était à moi. Chaque éclat de rire, chaque mot qui parvient jusqu’à moi, m’est une insulte.
Я шкодую за ним, його голос проймає мене до серця; далебі, часом я дуже за ним шкодую. Я ловлю себе на тому, що сміюся й говорю достоту його голосом, і це справляє на мене дивне, але не неприємне враження.
Je le regrette, sa voix me va jusqu’au cœur, vrai, par moments je le regrette beaucoup. Je me surprends riant et parlant exactement avec sa voix et cela me fait un effet étrange, mais pas désagréable.
Обід закінчується, стіл прибирають, килим укривають полотном, і готуються танці.
Le dîner finit, la table est enlevée, un drap recouvre le tapis et les danses s’apprêtent.
Ah ! mais, j’oublie le principal, à chaque service les chanteurs masculins de l’Opéra, cachés derrière une tapisserie de damas rouge, entonnaient un chœur, tantôt d’ « Ernani », tantôt des « Huguenots », etc. etc. C’était encore ce qu’il y avait de mieux, mais cela suspendait le manger.
Примітка упорядників
[Низ сторінки відірвано]
[Bas de la page enlevée]
Я щойно станцювала із Саетоне й стояла біля вікна, спершись на його руку.
Je venais de danser avec Saëtone et me tenais près de la fenêtre à son bras.
Одіффре щойно станцював із двома моїми Граціями.
Audiffret venait de danser avec mes deux Grâces.
— Чи не подаруєте мені тур вальсу, панно? — каже він, підходячи до мене.
— Voulez-vous m’accorder un tour de valse, Mademoiselle ? dit-il en s’approchant de moi.
— Після пана Саетоне, — відповіла я усміхаючись.
— Après Monsieur Saëtone, répondis-je en souriant.
— Та прошу вас, панно! — вигукує Саетоне, роблячи рух, щоб відступити.
— Mais je vous en prie, Mademoiselle ! s’écrie Saëtone en faisant un mouvement pour se retirer.
— Ні, ні, добродію, — кажу я, утримуючи його. Та й не могла я вчинити інакше, бо Дивовижний задкував, схрестивши руки на грудях на знак смирення, і неначе радів, що здихався мене.
— Non, non, Monsieur, dis-je en le retenant. Et je ne pouvais faire autrement, car le Surprenant s’éloignait à reculons, les mains croisés sur la poitrine en signe d’humilité, et semblait enchanté d’être débarrassé de moi.
Тепер я шкодую, що не станцювала з ним, о! та від усього серця! Але що вдієш, я не тридцятирічна жінка, віддана всім цим речам, я новачка в цих прикрощах, я до цього не звикла й часто збиваюся. Та й треба зважати на мою внутрішню прикрість.
Maintenant je regrette de ne pas avoir dansé avec lui, oh! mais de tout mon cœur ! Mais que voulez-vous, je ne suis pas une femme de trente ans vouée à toutes ces choses, je suis nouvelle dans ces misères, je n’ai pas l’habitude et souvent je m’égare. Et puis il faut tenir compte de mon dépit intérieur.
За кілька хвилин Дивовижний вислизає з Креші.
Quelques minutes après, le Surprenant s’esquive avec Cresci.
Яке вдоволення — відчувати себе найгарнішою, найкраще складеною!
Quelle satisfaction de se sentir la plus jolie, la mieux faite !
Яке щастя — мати змогу заслужено зневажати інших жінок!
Quel bonheur de pouvoir justement mépriser les autres femmes !
Яка радість — мати змогу сказати собі, і то слушно: я тут, мов королева! — не боятися жодного суперництва. Цього вечора, я кажу про цей вечір, бо деінде, певна річ, є жінки кращі за мене.
Quelle joie de pouvoir se dire, avec raison, je suis comme une reine ici ! de n’avoir à craindre aucune rivalité. Ce soir, je parle de ce soir, car autre part, certainement il y a des femmes mieux que moi.
Мене підтримувало це почуття незаперечної вищості, певності, що мене й порівняти не можна з іншими дівчатами, які тут були. Далебі, не знаю, як би я викрутилася, якби почувалася нижчою бодай за когось.
Ce qui me soutenait c’est ce sentiment de supériorité incontestable, de l’impossibilité de comparaison entre moi et les autres filles ici présentes. Je ne sais vraiment comment je me serais tirée d’affaire si je m’étais sentie inférieure à n’importe qui.
Я з величезною нетерплячкою чекала екіпаж. Лишилися тільки ми та Сапоженікови, Фіулулу й Ґотьє.
J’attendais la voiture avec une impatience énorme. Il ne restait plus que nous et les Sapogenikoff, Fiouloulou et Gautier.
О пів на десяту він приїздить, цей жаданий екіпаж.
A neuf heures et demie elle vient, cette voiture désirée.
— Нарешті я в екіпажі! — вигукнула я, пародіюючи: «Нарешті я в Римі».
— Enfin je suis en voiture ! m’écriai-je, parodiant, Enfin je suis à Rome.
— Ну то як? — каже Діна, щоб завʼязати розмову.
— Eh bien, dit Dina pour engager l’action.
— Ну то ж! — відповіла я, — мені знов кортіло надавати ляпасів цим жінкам. Їхній піднесений вигляд мене дратував. А ця гладка матінка, що плавала, — бо вона не йшла, а плавала від щастя!
— Eh bien ! répondis-je, j’avais encore envie de souffleter ces femmes. Leur air inspiré m’énervait. Et cette grosse mère qui nageait, car elle ne marchait pas, elle nageait de bonheur !
— Тобі слід було бути любʼязнішою з ним, — каже мама.
— Il fallait être plus aimable avec lui, dit maman.
— Ага, аякже, треба було, мабуть, покликати його й посадити коло себе.
— Ah ! bien, oui, il fallait peut-être l’appeler et l’asseoir près de moi.
— Чому б і ні?
— Pourquoi pas ?
— Чому б і ні! Бо він сів би, а тоді за секунду пішов би, і я лишилася б, мов дурепа, у найсміховиннішому становищі.
— Pourquoi pas ! Parce qu’il se serait assis et puis au bout d’une seconde se serait en allé et je resterais comme une bête dans la plus ridicule des positions.
— Це правда, — каже Діна, — він на це здатний.
— C’est vrai, dit Dina, il en est capable.
— Та й до того ж, — додала я, — ще добре, що я так трималася; ви гадаєте, це легко — удавати, ніби веселишся, коли тобі нудно, коли лютуєш!
— Et puis, repris-je, c’est encore bien heureux que je me sois tenue ainsi, vous croyez que c’est facile de paraître s’amuser quand on est ennuyé, quand on rage !
— Це правда, — каже мама, — вона добре трималася.
— C’est vrai, dit maman, elle s’est bien tenue.
— Ще б пак, пані.
— Je crois bien, Madame.
— Та не було чого лютувати.
— Mais il n’y avait pas de quoi rager.
— Хіба ж ні? Ви не можете цього зрозуміти, ви не жінки, не знаю вже, хто ви такі. Я все беру до серця, дрібниці й складають життя. Я добре знаю, що Ольга тут ні до чого, але він хоче, щоб думали навпаки, — ось що мене сердить!
— N’est-ce pas ? Vous ne pouvez pas comprendre cela, vous, vous n’êtes pas des femmes, je ne sais pas ce que vous êtes. Je prends tout à cœur, les petites choses composent la vie. Je sais bien qu’Olga n’est rien là-dedans, mais il veut qu’on croie le contraire et c’est ce qui me fâche !
Поки мама лаштувалася спати, я простяглася на шезлонгу, лаючись, буркочучи й нарікаючи.
Pendant que maman s’apprêtait à dormir je m’étendis sur une chaise longue en jurant, grondant et me plaignant.
Я нічого не роблю потай і розповідаю про свої справи всім, і мої найменші пригоди наробляють великого галасу, і весь дім про них говорить. Я люблю приходити до мами, коли рада зібрана, і, надавши розмові бажаного мені напряму, слухати дебати.
Je ne fais rien en cachette et raconte mes affaires à tout le monde, et mes moindres aventures font grand bruit, et toute la maison en parle. J’aime venir chez maman quand le conseil est assemblé et ayant imprimé à la conversation le cours que je veux, écouter les débats.
Мене посилають спати, але я не рушаю.
On m’envoie coucher, mais je ne bouge pas.
— Не доводьте мене до сказу! Хіба ж ви не бачите, що я розлючена!
— Ne m’enragez pas ! Vous ne voyez donc pas que je suis furieuse !
— Та, — каже мама, — ще буде сто Одіффре!
— Mais, dit maman, il y aura encore cent Audiffret !
— Ви нічого в цьому не тямите, ви скрізь одразу уявляєте собі Кохання. Хай йому біс, яке там кохання — його ж немає! Є гнів, є прикрість!
— Vous n’y comprenez rien, vous vous imaginez tout de suite partout, Amour. Quel diable, pour parler d’amour, il n’y en pas ! Il y a la colère, le dépit !
Коли я думаю про цих дівчат, які прийшли сюди — негарні, погано вдягнені, дурні, — а я їх трохи виховала, відмила, упорядкувала, а тепер вони думають, що можуть мірятися зі мною; я добре знаю, що це безглуздя, що це всім видно, але мене дратує їхня сліпа й дурна зухвалість!
Quand je pense à ces filles qui sont venues ici, laides, mal mises, sottes, je les ai formées un peu, je les ai nettoyées, arrangées, et à présent elles pensent se mesurer avec moi, je sais bien que c’est folie, que chacun le voit, mais c’est leur aveugle et stupide audace qui m’irrite !
— Знаєте, мамо, — каже Діна, — за столом я спостерігала, і ось запевняю вас, що Марі була, мов королева!
— Vous savez, maman, dit Dina à table j’observais, eh bien je vous assure que Marie était comme une reine !
— Я це їй-богу добре знаю! — вигукнула я, — тому я нікому й не заздрю; що мене сердить — то це дурне вдоволення, цей піднесений, захоплений і поважний від надміру вдоволення вигляд, цей переможний, самовдоволений вигляд!
— Je le sais pardieu bien ! m’écriai-je, aussi ne suis-je jalouse de personne, ce qui me fâche c’est cette stupide satisfaction, c’est cet air inspiré, enchanté et grave à force de satisfaction, cet air triomphateur, suffisant !
— Та люба моя, чого сердитися, вони щасливі, лишіть їх із їхнім щастям, вони ж такі кумедні, коли отак тішаться.
— Et ma chère, de quoi se fâcher, elles sont heureuses, laissez-les à leur bonheur, elles sont si drôles ainsi.
Першим моїм клопотом, повернувшись до себе, було замкнути двері на ключ, і двері туалетної кімнати теж, бо в цій кімнаті є віконце, що виходить у коридор, а під цим віконцем — комод, видершись на який, можна зазирнути до мене; потім я лягла долі; може, душа моя була не досить збентежена й засмучена, зате моя поза — простягнута долі, волосся в безладі, одяг розхристаний, — моя поза, кажу я, була така скорботна, що я заплакала, і оскільки голова в мене була відкинута, мої сльози текли до середини щік з очей, а тоді падали на килим коло вух, утворюючи отак прямі кути з лініями, що ними щойно пройшли. Це було дуже зворушливо.
Mon premier soin en rentrant chez moi, fut de fermer la porte à clef, et celle du cabinet de toilette aussi, car dans ce cabinet il y a une lucarne donnant dans le corridor, et sous cette lucarne une commode en grimpant sur laquelle on peut voir chez moi, puis je me couchai par terre; peut-être mon esprit n’était pas assez troublé et chagriné mais ma pose, étendue par terre, les cheveux en désordre, les habits défaits, ma pose dis-je, le fut tellement que je me mis à pleurer et comme j’avais la tête renversée mes larmes coulaient jusqu’à la moitié des joues des yeux et puis tombaient sur le tapis près des oreilles en formant ainsi des angles droits avec les lignes qu’elles venaient de parcourir. C’était très touchant.
Коли я підвелася, щоб сісти перед дзеркалом, я побачила себе такою блідою, що злякалася. Бліда, мов мрець, очі в синцях, губи білі.
Quand je me levai pour m’asseoir devant mon miroir je me vis tellement pâle que j’eus peur. Pâle comme une morte, les yeux cernés, les lèvres blanches.
Яка потворність!
Quelle laideur !
Я хотіла помолитися за цю справу, але почувалася холодною, молилася погано.
J’ai voulu prier pour l’affaire, mais je me sentais froide, je ne priais pas bien.
Примітки
«Прийом у Шуфлері» — натяк на оперету Оффенбаха «Пан Шуфлері прийматиме сьогодні» (1861) про міщанина, що влаштовує пишний прийом, аби справити враження на вищих за себе. ↩
В оригіналі італійською: «sospesi» — «завислі»; у Данте так звуть душі в Лімбі, що не зазнають ні раю, ні пекла; ні щасливі, ні сумні. ↩
«Газета банкрутів» (фр. Journal des Décavés) — вигадана глузлива назва: décavé — той, хто програвся дощенту, банкрут. ↩
Російська юхта — особливо вичинена шкіра темно-червонясто-брунатного кольору; тут — про розпашілі щоки. ↩
«Ернані» — опера Джузеппе Верді (1844). ↩
«Гугеноти» — опера Джакомо Меєрбера (1836). ↩