❦
Субота, 6 листопада 1875 (продовження)
Samedi, 6 novembre 1875 (suite)
на полях
Пепіно, якого я зву тупаком, був одним із найвродливіших хлопців на світі.
dans la marge Pépino que je nomme brute était un des plus beaux garçons du monde.
Його великі чорні очі — о! який тупак!
Ses gros yeux noirs, oh ! quelle brute !
Пʼєса, яку дають, — велика драма на три картини, тож часу чекати я мала вдосталь, і я чекала, удаючи, ніби дуже зайнята величезним Ґотьє, якого залюбки відлупцювала б!
La pièce qu’on donne est un grand drame en trois tableaux, j’avais donc du temps pour attendre, et j’attendais tout en ayant l’air de m’occuper beaucoup de l’immense Gautier que je voudrais rosser !
Я весела; я боялася загального дезертирства, та оскільки прийшли всі, я задоволена. Я так боялася!
Je suis gaie, je craignais une défection générale, mais puisqu’ils sont tous venus, je suis contente. Je craignais tant !
Так, усі, окрім Дивовижного. Але я не розлючена.
Oui, tous, excepté le Surprenant. Mais je ne suis pas furieuse.
Аби лиш прийшли інші. Він ніколи не такий, як інші: коли йому цікаво, він приходить щомиті, але тільки-но інша думка майне йому в голові, він кидає напризволяще і більше ні про що не дбає. Минулої зими це була свекруха отієї Проджерс, і щодня бачили його екіпаж перед будинком № 17; трохи згодом це була панна Буено, яку він кинув і яка пішла втішатися з Пепіно, точнісінько як я; зрештою навесні настала моя черга. А все ж прикро думати, що ми — жалюгідні пасивні створіння, яких беруть і відкидають, як заманеться.
Pourvu que les autres viennent. Lui, n’est jamais comme les autres, quand il s’intéresse il vient à chaque instant, mais aussitôt qu’une autre idée lui passe par la tête il plante carrément et ne s’occupe plus de rien. L’hiver dernier c’était la belle-mère de la Prodgers, et tous les jours on voyait sa voiture devant le n° 17, un peu plus tard ce fut Mlle Bueno qu’il a plantée-là, et qui s’en est allée se consolant avec Pépino juste comme moi, enfin au printemps vint mon tour; c’est tout de même vexant de penser que nous sommes des misérables créatures passives qu’on prend et qu’on rejette à volonté.
навскоси
Я надто дитинна! Досить мені побачити, як він з кимось говорить, як я вже навигадую собі — і ось я покинута напризволяще. Дурепо ти!
en travers Je suis trop enfant ! Pour peu que je le voie parler à quelqu’un je m’imagine et puis alors plantée-là. Serine, va !
Той чоловік не рушає зі своєї ложі; відкинувши голову на спинку крісла, він, схоже, страшенно нудьгує.
L’homme ne bouge pas de sa loge, la tête renversée sur le dossier du fauteuil il a l’air de s’ennuyer prodigieusement.
— Він робить це навмисне, — каже тітка, — йому дуже хочеться прийти, і він нудьгує, але не прийде. А хочеться йому дуже, бо я підгледіла, як він дивиться сюди з-за Руассара й стежить за всім, що тут діється.
— Il le fait exprès, dit ma tante, il a très envie de venir, et il s’ennuie, mais il ne viendra pas. Et il en a grande envie, car j’ai surpris comme il regarde ici, de derrière Roissard, et il observe tout ce qui se passe ici.
— Знову! — кажу я, — усе навмисне! Ось що, пані, ви дурна!
— Encore ! dis-je, toujours exprès ! Tenez, Madame, vous êtes bête !
Це, звісно, сказано не при всіх.
Ceci, bien entendu, n’est pas dit devant tout le monde.
— Ну ж бо, ходімо, — каже мені тітка на виході.
— Allons venez, me dit ma tante, à la sortie.
— Так, пані, дозвольте лише підібрати сукню, — і я нахиляюся, щоб, випростуючись, легше зустрітися поглядом із Дивовижним, якого я там відчувала; і справді, підвівши голову, я опинилася віч-на-віч із тим чоловіком, що вітається зі мною з холодною поважністю…
— Oui, Madame, permettez seulement que je ramasse ma robe, - et je m’incline pour pouvoir plus facilement en me relevant rencontrer les yeux du Surprenant que je sentais là, et en effet en relevant la tête je me trouvai en face de l’homme qui me salue avec une froide gravité...
Я кажу йому «добривечір», усміхаючись.
Je lui dis bonsoir en souriant.
Мама, заледве повернувшись із Монако, ще не спить, і ми йдемо до неї розповісти все.
Maman, à peine rentrée de Monaco, ne dort pas encore et nous allons chez elle, lui raconter tout.
— Та мені ж, — каже вона, — сто разів казали, що він такий; навіть Амбруаз мені сказав: «Пані, пан Еміль упадає за всіма панянками, жодної не проминає».
— Mais, dit-elle, on me l’a cent fois dit, il est ainsi, même Ambroise m’a dit: Madame, Monsieur Emile fait la cour à toutes les demoiselles, il n’en passe pas une seule.
— Так, так, пані, — відповіла я сміючись, — я це знаю, як тієї зими з Буено, що втішилася з Пепіно, як я.
— Oui, oui, Madame, répondis-je en riant, je le sais, comme cet hiver avec Bueno qui s’est consolée avec Pépino, comme moi.
Я лягаю спати о першій, спокійна й заспокоєна. Аби лиш приходили інші, а він — а щодо нього, то змирімося.
Je vais me coucher à une heure, tranquille et rassurée. Pourvu que les autres, et lui, quant à lui résignons-nous.