❦
Четвер, 4 листопада 1875
Jeudi, 4 novembre 1875
Холодний, похмурий, дощовий день! Похмуре, насуплене обличчя, сумний настрій, тривожні думки!
Jour froid, sombre, pluvieux ! Figure sombre, renfrognée, humeur triste, pensées inquiètes !
Сто разів повторюю! Якби не міни моїх рідних, це було б ніщо! Але на мене дивляться, про мене думають… Зрештою! І чому ж! Тому, що той чоловік не прийшов до ложі.
Cent fois je répète ! Si ce n’étaient les mines des miens ce ne serait rien ! Mais on me regarde, on me pense... Enfin ! Et pourquoi ! Parce que l’homme n’est pas venu dans la loge.
Якщо приводу кривитися ще немає, то незабаром буде. Карти мені це кажуть, а вони, на жаль, мені завжди кажуть правду!
S’il n’y a pas encore de quoi faire des grimaces, bientôt il y aura de quoi. Les cartes me le disent, et malheureusement elles disent toujours vrai, à moi !
Усе та сама червова дама з трефовим королем, а навколо — найчорніші карти!
Toujours la dame de cœur avec le roi de trèfle et tout autour les cartes les plus noires !
Єдиний спосіб — утекти до Парижа, до біса! байдуже куди, аби лиш поїхати. Якщо я лишуся, на мене чекають нескінченні прикрощі! О Боже мій, будь добрий, дай мені поїхати!
Le seul moyen c’est fuir à Paris, au diable ! peu importe, pourvu que je m’en aille. Si je reste j’aurai des vexations sans fin ! 0 Mon Dieu, soyez bon, faites-moi partir !
Сьогодні свято святого Карла, свято Його ясновельможної високості князя Карла III Монакського1, і наші матінки їдуть подивитися на ілюмінацію.
C’est aujourd’hui la Saint-Charles, la fête de Son Altesse sérénissime le prince Charles III de Monaco, et nos mamans vont voir l’illumination.
Мені смертельно сумно; мої Грації зустрічають нас, вони хотіли поїхати з моїми матінками, тож розчаровані.
Je suis triste à mourir, mes Grâces nous rencontrent, elles voulaient aller avec mes mères, elles sont désappointées.
Ми піднімаємося просити Ніну поїхати до Монако, а тоді до театру; вона відмовляється! Мені байдуже, я нічого не бажаю. Дівчата ведуть мене до де Дайєнс, але вона хвора й теж не може прийти. Тоді я пожвавлююся, знов піднімаюся до Ніни й беру її штурмом.
Nous montons prier Nina d’aller à Monaco, puis au théâtre; elle refuse ! Cela m’est égal, je ne désire rien. Les filles me mènent chez de Daillens, mais elle est malade et ne peut pas venir non plus. Alors je m’anime, remonte chez Nina et la prends d’assaut.
Ніколи мені так не розвʼязували язика, як тепер: поки на Ніну, Ольгу й Діну доводилося чекати, Марі завела зі мною таку розмову! Ну й ну!2
Jamais on ne m’a délié la langue comme à présent, pendant que Nina, Olga et Dina se faisaient attendre, Marie m’a conduite sur un tel terrain ! Bigre !
У Пепіно такий рот, що навіює їй «грішні думочки», і можна любити Пепіно й Джирофлу «недовго», лише задля «чогось набагато більшого за просте кокетування», і що вона вважає, ніби між Джирофлою й Ольгою є лише… «Ах! хай йому біс, не казатиму, що вона сказала!» Одне слово — що кохання немає, а є:
Pépino a une bouche qui lui donne des « petites pensées criminelles » et on peut aimer Pépino et Girofla « pour peu de temps », seulement pour « beaucoup plus qu’une simple coquetterie » et qu’elle croit qu’entre Girofla et Olga il n’y a que « Ah ! diable, je ne dirai pas ce qu’elle a dit ! » En un mot qu’il n’y pas d’amour mais:
Чоловік молодий… жінка вродлива…
L’homme est jeune... la femme est belle...
Це лиш квіти, не зважуся сказати — плоди.
Ce ne sont que les fleurs, je n’ose pas dire les fruits.
Цукерочка, песики мої!
Un sucre, mes chiens !
Я слухала й мало говорила, щоб не скомпрометувати себе. Вона вийшла б за Антонова, але за умови, що матиме «чоловічків на боці».
J’écoutais et parlais peu, pour ne pas me compromettre. Elle épouserait Antonoff mais à condition d’avoir « des petits maris à côté ».
— Мама каже мені: виходь за нього, бачиш, я ніколи не кохала твого батька, а проте прожила щасливо! Так, але я їй відповіла:
— Maman me dit, épouse-le, tu vois, je n’ai jamais aimé ton père, et pourtant j’ai vécu heureuse ! Oui, mais je lui ai répondu:
— Е! мамо, ти кажеш «щасливо», але не кажеш, що мала Коко під спідницею. Ось що сказала мені Марі.
— Eh ! maman, tu dis heureuse, mais tu ne dis pas que tu avais un Coco sous ta jupe. Voilà ce que m’a dit Marie.
Ця невинна розмова допомагає мені знайти правду: у мене немає кохання до Одіффре, є лише… лише… «чоловік молодий, жінка вродлива». Ніяково це казати, але мушу, адже це чистісінька правда. Якби я була чоловіком, а він жінкою, я вволила б собі цю примху і певна, що дуже скоро мені б це набридло; але я жінка, панна!
Cette pure conversation me fait trouver la vérité, chez moi il n’y a pas d’amour pour Audiffret, il n’y a que... que... « L’homme est jeune, la femme est belle ». C’est gênant à dire mais il le faut bien, puisque c’est la pure vérité. Si j’étais un homme et lui une femme, je me passerais ce caprice et je suis certaine qu’au bout de très peu de temps j’en aurais assez, mais je suis femme, demoiselle !
А оскільки я не можу вчинити, як чоловік, я даю цій примсі імʼя, що їй мало пасує: я зву її коханням. Робиш, що можеш.
Et ne pouvant pas faire comme un homme, je donne à ce caprice un nom qui lui convient peu, je le nomme amour. On fait ce qu’on peut.
Дають «Аліс де Невер». Усі нікчеми приходять нас провідати, Гектор теж, разом із Соммьє — тим Соммьє, який «шкодує, що вчора нікого в нас не застав, який засвідчує свою шану пані моїй матінці» і який «завтра відʼїжджає».
On donne « Alice de Nevers ». Tous les faquins nous viennent voir, Hector aussi, avec Sommier, Sommier qui « regrette de n’avoir pas trouvé personne hier chez nous, qui fait ses compliments à Madame ma mère » et qui « part demain ».
Соммьє вельми пристойний. Паяц, як зве його Люсі Дюран.
Sommier très comme il faut. Paillasse, comme le nomme Lucie Durand.
Що ж до Одіффре, то він метушиться біля дверей, їсть наші тістечка й мугикає. Вигляд у нього геть скуйовджений. Пепіно гарний і любʼязний, і я мимоволі будую йому очі.
Quant à Audiffret, il se démène à la porte, mange nos gâteaux et chantonne. Il a l’air tout ébouriffé. Pépino est joli et aimable et, malgré moi je lui fais les doux yeux.
Я тримаюся зі своєю Мукою просто й добре. Я навіть сама дивуюся. Я слухняна й мила, я задоволена собою. На виході — усі ці телепні, окрім Дивовижного.
Je me tiens avec mon Tourment simplement et bien. J’en suis étonnée même. Je suis sage et gentille, je suis contente de moi. A la sortie, sont tous ces nigauds, sauf le Surprenant.
Мама й тітка повертаються водночас із нами, і ми ставимо одна одній звичні запитання.
Maman et ma tante rentrent en même temps que nous, et on se fait les questions d’usage.
— Хай їх дідько вхопить! — каже мама, — вони приходять задля Сапоженікових; коли Сапоженікових із нами немає, ніхто не приходить.
— Que le diable les emporte ! dit maman, ils viennent pour les Sapogenikoff, quand les Sapogenikoff ne sont pas avec nous personne ne vient.
— Ось моя вічна мука! Ех, мамо, та ж Сапоженікови їм до вподоби. Ось чому я ненавиджу ваші жарти. Один хибний рух Одіффре — і ви всі вже наїжачені й невдоволені!
— Voilà mon éternel tourment ! Eh ma mère, puisque les Sapogenikoff leur plaisent. Voilà pourquoi je déteste vos plaisanteries. Un faux mouvement d’Audiffret vous voilà tous hérissés et mécontents !
— Зрештою, він поводиться або як чоловік, якому зовсім байдуже, або якому страшенно цікаво.
— Enfin, il se conduit ou comme un homme qui ne s’intéresse pas du tout, ou qui s’intéresse énormément.
— Йому зовсім байдуже, — вигукує тітка, — раніше так, і це було видно, але це тріснуло, усьому кінець!
— Il ne s’intéresse pas du tout, s’écrie ma tante, avant oui, et cela se voyait, mais cela a craqué, c’est fini !
— Боже мій, пані! Усі ці люди мені цілком байдужі, моя єдина мука — це ви, ви, що зводите замки, які валяться на мене! Хіба це моя провина! Ех, хай йому грець! Ви отруюєте мені життя своїми осоружними коментарями!
— Bon Dieu, Madame ! Tous ces gens-là me sont bien indifférents, mon seul tourment c’est vous, vous qui bâtissez des châteaux qui s’écroulent sur moi ! Est-ce ma faute ! Eh sapristi ! Vous me rendez la vie amère avec vos détestables commentaires !
А той чоловік не прийшов, і чому, і як! І всі ці дрібні відмовки між вами, ці дрібні бальзамчики для самолюбства! Ці дрібні ревнощі! Це осоружно! Ви лише робите мене нерішучою й дурною! Ви ж добре знаєте, що вони сто разів приходили без Сапоженікових, що коли Сапоженікови були у своїй ложі, а ми у своїй, то вони приходили саме до нашої ложі!
Et l’homme n’est pas venu, et pourquoi, et comment ! Et toutes ces petites excuses entre vous, ces petits adoucissants d’amour-propre ! Ces petites jalousies ! C’est détestable ! Vous ne faites que me rendre indécise et stupide ! Vous savez bien que cent fois ils sont venus sans les Sapogenikoff, que quand les Sapogenikoff étaient dans leur loge et nous dans la nôtre, c’est dans notre loge qu’ils venaient !
О! як мені остогидли всі ці дрібні прикрощі! Я зненавиджу цього клятого Джирофлу, що їх спричиняє!
Oh ! que toutes ces misères m’ennuient ! Je vais haïr ce maudit Girofla, qui les cause !
— Та це правда, — каже мама, щоб мене заспокоїти, — правда, облишмо це, моя вина, моя вина.
— Mais c’est vrai, dit maman pour me calmer, c’est vrai, laissons cela, j’ai tort, j’ai tort.
Далебі, вони доведуть мене до люті, до затятої гонитви за цим чоловіком, аби довести їм, що на мене не плюють!
En vérité ils vont me rendre furieuse, acharnée après cet homme, pour leur prouver qu’on ne me crache pas dessus !
Я була рада, що його не кохаю, що зʼясувала, як саме я його люблю! А вони доводять мене до люті, до ревнощів. Ніколи я не припущу, щоб він віддав перевагу малій Ользі переді мною.
J’étais contente de ne pas l’aimer, d’avoir trouvé comment je l’aime ! Et ils me rendent furieuse, jalouse. Jamais je n’admettrai qu’il me préfère la petite Olga.
Боже мій, якби тільки я могла втовкмачити собі в голову, що між Джирофлою та мною нічого немає. Що він такий самий, як Соммьє, як Пепіно тощо. Та я не можу! Карти кажуть «ні», усе каже «ні», а я стою на своєму. Ослина голово!
Bon Dieu, si je pouvais seulement me mettre dans la tête qu’il n’y a rien entre Girofla et moi. Qu’il est comme Sommier, comme Pépino etc. etc. Mais je ne le puis pas ! Les cartes disent non, tout dit non, et je persiste. Tête d’âne, va !
Отже, я ніколи не змушу себе думати, як годиться. Одіффре — негідник, який розважається.
Je ne me ferai donc jamais penser comme il faut. Audiffret est une canaille qui s’amuse.
А я ж бо сказала собі, що він мусить мене кохати! Дідько знає чому.
Eh bien moi, je me suis dit qu’il doit m’aimer ! Diable sait pourquoi.
Не знаю, що зі мною цього вечора: я раз у раз спиняюся й шукаю, що писатиму, а проте я спокійна, а проте не мала б бути. Те, що сказала мама, цілком скидається на правду. Приходять лише задля Сапоженікових. Розбурхаймо себе, розпалімося — це нам допоможе писати, ну ж бо! Ні, не береться.
Je ne sais ce qu’il y a ce soir, je m’arrête à chaque instant, et cherche ce que je vais écrire et pourtant je suis tranquille et pourtant je ne devrais pas l’être. Ce qu’a dit maman a tout à fait l’air d’être vrai. On ne vient que pour les Sapogenikoff. Montons-nous la tête, exaltons-nous, cela nous fera écrire, allons ! Non, ça ne prend pas.
Прощаючись, Ольга ніжно мене поцілувала — ознака того, що вона вважає себе щасливою. Цього вечора я просто не здатна сердитися, я вся крижана. Мені байдуже до всіх.
Olga m’a tendrement embrassée en me quittant, preuve qu’elle se croit heureuse. Ce soir il m’est impossible de me fâcher, je suis glacée. Peu m’importe tout le monde.
Що в Одіффре на думці? Може, він думає, що я його кохаю. Ба! це було б кумедно.
Qu’elle est la pensée d’Audiffret ? Il pense peut-être que je l’aime. Bah ! ce serait drôle.
Уже дуже пізно, а я не сплю, щоб писати про паскудників! Треба заповнити цю останню сторінку. І я спиняюся вже всоте.
Il est bien tard, je veille pour parler de saligauds ! Il faut remplir cette dernière page. Et je m’arrête pour la centième fois.
Цього вечора в театрі все було цілком природно. Він унизу, я нагорі, ми час від часу поглядали одне на одного, мов чужі.
Ce soir au théâtre c’était tout naturel. Lui en bas, moi en haut, nous nous regardions de temps en temps comme des étrangers.
Я вдячна Богові, що Він мене заспокоїв. Я вже давно не червонію, мені легко й невимушено.
Je suis reconnaissante à Dieu de m’avoir calmée. Je ne rougis plus depuis longtemps, je suis à mon aise.
А проте! Як було б добре, якби Одіффре захотів бути Бібі. Як би я піднеслася в очах усього дому, як би довела, що Сапоженікови не можуть зі мною змагатися!
Et pourtant ! Comme se serait bien si Audiffret voulait être Bibi. Comme je me relèverais aux yeux de la maison, comme je prouverais que les Sapogenikoff ne peuvent pas se mesurer avec moi.
Примітка упорядників
[У рукописі, що зберігається в Національній бібліотеці Франції (FNA 12 331), відповідних сторінок (с. 237 і далі) бракує.]
Sur l’original de la BNF [FNA 12 331] les pages correspondantes (p. 237 et suivantes) manquent.
Примітки
Карл III (1818—1889) — князь Монако (правив 1856—1889), збудував казино в Монте-Карло й перетворив Монако. ↩
В оригіналі французькою: «Bigre !» ↩