❦
Понеділок, 18 жовтня 1875
Lundi, 18 octobre 1875
— Марі, — каже Діна, входячи до мами, — вікна твого володаря й пана відчинені.
Marie, fait Dina en entrant chez maman, les fenêtres de ton seigneur et maître sont ouvertes.
Як вам подобається «володар і пан»? Мені це звучить приємно. Слабкі люди почувалися б приниженими, а я — ні. Навпаки, мені хотілося б добровільно створити собі володаря й пана. У цьому я наче чоловік: мені було б до вподоби на мить скласти свою силу й гордість і добровільно зробитися рабинею.
Comment trouvez-vous seigneur et maître ? pour moi cela sonne agréablement. Les gens faibles se trouveraient humiliés, mais moi pas. J’aimerais au contraire me créer, volontairement un seigneur et maître. Je suis comme un homme en cela, il me plairait de déposer pour un instant ma force et mon orgueil et de me faire volontairement esclave.
Усе, що робиш вільно, велике для тебе самого.
Tout ce qu’on fait librement est grand pour soi.
Тітка переказує мамі «Фру-Фру»1 з коментарями й натяками і кінчає тим, що, вийшовши заміж, я не повинна вертатися до Ніцци, бо я «це… (дуже виразне російське слівце) ніколи не одружиться, і вийде роман».
Ma tante raconte à maman « Frou-Frou » avec des commentaires et avec des applications et termine en disant qu’une fois mariée il ne faut pas que je vienne à Nice parce que je « ce., (un mot russe très expressif) ne se mariera jamais, et qu’il y aura un roman ».
Навпаки, вийшовши заміж, я помчу до Ніцци. По-перше, бо я обожнюю Ніццу, я провела тут пʼять років, я тут виросла. А по-друге — ще й сама не знаю чому.
Au contraire une fois mariée j’accours à Nice. D’abord parce que j’adore Nice, j’y ai passé cinq ans, j’y suis grandie. Et ensuite je ne sais encore pourquoi.
Наші разом із Ніною й Коко їдуть грати до Монако.
Les nôtres avec Nina et Coco s’en vont jouer à Monaco.
Мої Грації2 приходять до нас (біла сукня, мій капелюх, гарно), і ми вчотирьох вельми пристойно прогулюємось.
Mes Grâces viennent chez nous (robe blanche, mon feutre, bien) nous nous promenons à quatre très convenablement.
Спиняємось перед Ніниним домом, щоб узяти вбрання.
On s’arrête devant Nina pour prendre des habits.
— Ось, — кажу я, — Бібі, зараз я почервонію.
— Voilà, dis-je, Bibi, je vais rougir.
Я побачила, як він іде, ще здалеку. Вітаючись, я почервоніла. Він трохи блідий.
Je le vis venir d’assez loin. J’ai rougi en saluant. Il est un peu pâle.
— Утік із клітки, — вигукнула Марі, — з кільцем на лапці!
— Echappé de la cage, s’écria Marie, avec un bracelet à la jambe !
— Так, утік із зеленого сідала.
— Oui, échappé de dessus le perchoir vert.
— Ой, він тут відколи й Піратка, — кажу я, — тільки досі був інкогніто, під імʼям «Соловей, що летить»3.
— Oh ! il est ici depuis que Pirate est ici, dis-je, seulement il était jusqu’à présent incognito, sous le nom du Rossignol che vola.
І такі-от слівця перехрещуються з дивовижною швидкістю. Треба сказати, що «зелене сідало», яке я запустила вчора, тепер так само в моді, як і «грецький ковпак».
Et ces propos dans le genre de ceux-là se croisent avec une étonnante rapidité. Il faut dire que le perchoir vert que j’ai lancé hier est aussi à la mode que le Bonnet grec.
— Він виходить із фіакра, — каже Марі, що сидить навпроти, — іде пішки.
— Il descend de fiacre, dit Marie placée en face de moi, il va à pied.
— До нас чи туди?
— Vers nous ou là-bas.
— До нас.
— Vers nous.
— Зачекаймо ще хвильку, я хочу побачити, як він пройде.
— Attendons encore un instant je veux le voir passer.
І він проходить разом із префектом.
Et il passe avec le préfet.
Раніше він підійшов би до мене. Подумки я пригадую все від самого початку, кожне слово, кожен жест, і це лише доводить, як усе змінилося, і годі повірити, як мене це болить.
Avant, il se serait approché de moi. Intérieurement je me souviens de tout depuis le commencement, de chaque mot, de chaque geste et cela ne sert qu’à démontrer combien tout est changé et on ne saurait croire combien j’en suis peinée.
Ми зустрічаємо його ще двічі: оскільки ми були в кареті, то зробили два кола, поки він ішов угору набережною.
Nous le rencontrons encore deux fois, comme nous étions en voiture nous avens fait deux tours pendant qu’il remontait la Promenade.
Потім ми виходимо на терасу, Джоя проїжджає, спиняється перед своїм домом, питає вже не знаю про що, чекає мить, і тут ніццянець переходить вулицю, висаджує її з карети, і вони входять разом. Префект вертається сам. Дивитися більше не було на що, я зайшла в дім, мовчки роздягалася в маминій кімнаті, поки Ольга пробувала кинути кілька зауваг, на які мені бракувало духу відповідати.
Puis on se met sur la terrasse, Gioia passe, s’arrête devant sa maison, demande je ne sais plus quoi, attend un instant, en ce moment le Niçois traverse la rue la sort de voiture et ils rentrent ensemble. Le préfet retourne seul. Je n’avais plus rien à voir, je suis rentrée, je me déshabillai chez maman, en silence, pendant qu’OIga essayait quelques remarques auxquelles je n’avais pas le cœur de répondre.
Річ у тім, що я в дивному стані. Та приходить Барнола, ми приймаємо його вбрані препогано, у фланелевих жакетках, але регочемо, як навіжені, наче його тут і нема.
Le fait est que je suis dans un singulier état. Mais Barnola vient, nous le recevons mises abominablement, en jaquettes de flanelle, mais rions comme des folles tout comme si il n’était pas là.
І подумати тільки, що він узяв мою фотографію.
Et dire qu’il a pris ma photographie.
Барнола милий, завжди врівноважений, завжди той самий. Він розпитує мене про Саетоне й компанію. Що я могла сказати? Хіба я бачу кого, окрім Ґалули?
Barnola est gentil, toujours égal, toujours le même. Il me demande des nouvelles de Saëtone et compagnie. Que pouvais-je dire ? Est-ce que je vois quelqu’un excepté Galula.
Ох, дивні ж бо це звірі. Навіщо вони знайомилися? Мама й тітка повертаються о десятій, і ми сидимо ще до одинадцятої в їдальні.
Oh ! ces gens-là sont de curieuses bêtes. Pourquoi ont-ils fait connaissance. Maman et ma tante rentrent à dix heures et on reste encore jusqu’à onze à la salle à manger.
Говоримо про мій голос.
On parle de ma voix.
на полях
Я звала Джирофле просто Джиро, бо так робив актор Тіст в опереті, і дуже кумедно.
dans la marge J’appelais Giroflé Giro tout court, parce que l’acteur Tiste faisait cela dans l’opérette et très drôlement
Повернувшись і замкнувшись у себе, я стаю перед дзеркалом, довго дивлюся на себе, а потім тихо, не ворухнувшись, починаю плакати.
Rentrée et enfermée chez moi je me mets devant ma glace, je me regarde longtemps et puis doucement, sans bouger, je commence à pleurer.
«Та ти ж його любиш!» — скажуть. «Та я й сама не знаю!» — відповім. Я люблю про нього говорити, я всміхаюся, коли мені про нього говорять, він мене страшенно цікавить, Джоя доводить мене до сказу. Якби він мене кохав, я кохала б його. «Ну от, ти його любиш», — скажуть знову.
Mais tu l’aimes ! dira-t-on. Mais je n’en sais rien ! dirai-je. J’aime à en parler, je souris quand on m’en parle, il m’intéresse terriblement, Gioia me met en fureur. S’il m’aimait je l’aimerais. Bon, tu l’aimes, dira-t-on encore.
— Ні, — скажу я цього разу, — голова сильніша за серце, та й узагалі, гадаю, серце в мене в голові. Ніколи я не покохаю перша. Тут варто зауважити, що хто плює вгору, той плює на себе. Те, що я хотіла зробити, зробили мені.
— Non, dirai-je cette fois, la tête est plus forte que le cœur et d’ailleurs je crois que chez moi le cœur est dans la tête. Jamais je n’aimerai la première. Il est bon de remarquer ici que celui qui crache en l’air crache sur lui. Ce que j’ai voulu faire, on me l’a fait.
Обдурена, висміяна, занапащена, погублена!
Jouée, moquée, abîmée, flambée !
Найдужче мене ранить спогад про те, що було раніше. Різниця така разюча, така для мене образлива, що щоразу мені наче штопор устромляють у серце.
Ce qui me blesse le plus c’est le souvenir d’avant. La différence est si choquante, si offensante pour moi, que j’en ai chaque fois un tire-bouchon dans le cœur.
Бути такою нещасною й не могти сказати собі: я його кохаю! Це жахливо.
Etre aussi misérable et ne pouvoir me dire: Je l’aime ! C’est atroce.
Це мене змушують повзати рачки — морально.
C’est moi qu’on fait marcher à quatre pattes, moralement.
Барнола бачив позавчора в театрі Робенсон, мене це дуже вразило, але він не певен, не знає, чи то була Вілліс, чи Робенсон.
Barnola a vu Robenson avant-hier au théâtre, cela m’a fait un grand effet, mais il n’est pas sûr, il ne sait si c’est Willis ou Robenson.
Як можна було бути таким зухвалим! Як він посмів повестися зі мною, як з усіма іншими! Як можна було допуститися такого нахабства щодо мене! Він залицявся до мене, ціле місто говорило, кричало про це — а тепер!
Comment avoir été aussi hardi ! Comment avoir osé faire avec moi comme avec les autres ! Comment une impertinence semblable a pu être exécutée envers moi ! Il m’a fait la cour, toute la ville a parlé, a crié et à présent !
Ох, яке фальшиве, яке мерзенне становище!
Oh ! la fausse, la vilaine position !
А я дурна, а я безголова й божевільна! Я ж ходила з ним гуляти за будинком! І при першій же нагоді не поставила його на місце! Ох, яка ж я була малодушна!
Et moi bête, et moi sotte et folle ! Je suis allée me promener avec lui derrière la maison ! Et à la moindre chose je ne l’ai pas remis en place ! Oh ! que j’étais lâche !
Найбридкіше те, що я весь час розуміла його гру. Так, але я сподівалася іншого.
Le plus laid c’est que j’ai toujours compris son jeu. Oui, mais j’espérais autre chose.
Я йому сподобалась, він навіть був трохи в мене закоханий, а тепер, коли цього вже нема, я плачу від люті.
je lui ai plu, il a même été un peu amoureux de moi, et à présent que ce n’est plus, je pleure de colère.
Він повернувся до Джої, фе! яка ницість. Кокотка, продажна. Повія. І він її любить. Безперечно, любить, бо інакше не просиджував би все життя на зеленому сідалі.
Il est retourné à Gioia, fi ! la vile chose. Une cocotte, une mercenaire. Une femme publique. Et il l’aime. Sans doute il l’aime, sans cela il ne passerait pas sa vie sur le perchoir vert.
Чи справді так ницо й ганебно кохати того, хто тебе не кохає, як мені здається? Ні, це не ганебно, та й що вдієш, коли таке трапляється? Коли не кохаєш, легко вдавати найвеличнішу гордість і дивитись як на щось нице й негідне на те, що видається цілком природним, коли кохаєш.
Est-ce bien une chose aussi vile et méprisable d’aimer qui ne vous aime pas, que je le pense ? Non, ce n’est pas méprisable, et d’ailleurs comment faire si cela arrive ? Quand on n’aime pas on fait de la plus superbe fierté à son aise et on regarde comme une chose vile et indigne ce qu’on trouve tout simple quand on aime.
Ну ж бо, зізнайся, що ти кохаєш малого селюка, гарного ніццянця, цього такого простацького чоловіка, зізнайся!
Allons, avouez que vous aimez le petit paysan, le beau Niçois, l’homme si commun, avouez-le !
Я дуже хотіла б хоч у чомусь зізнатися. Сто разів я майже зізнаюсь, і щоразу, коли вже от-от, усе моє єство так повстає й волає проти цього негідного зізнання, що все в мені перевертається, і я вже й сама нічого не тямлю.
Je voudrais bien pouvoir avouer quelque chose. Cent fois je suis sur le point de l’avouer et chaque fois que je suis sur le point, tout mon être se révolte et se récrie tellement contre cet indigne aveu que tout se retourne en moi et que je ne sais plus rien moi-même.
Ах, нарешті я знайшла, як пояснити те, що зі мною коїться.
Ah ! enfin j’ai trouvé comment expliquer ce qui se passe en moi.
Куди простіше було б розповісти все, що діється, а тоді сказати: я кохаю цього чоловіка. Усі б одразу все зрозуміли.
Ç’aurait été bien plus simple de raconter tout ce qui se passe et de dire après : j’aime cet homme. On aurait de suite tout compris.
Це було б простіше, але менш правдиво.
Ç’aurait été plus simple mais moins juste.
Слухайте, ось так буде ясно: лише моя гордість заважає мені зізнатися. Бо я страшенно захоплена цим чоловіком і водночас — і саме через це — така люта, що аж моторошно. Він довів мене до сліз! Та, кого довели до сліз, зрозуміє, яку безмірну злість лишають по собі сховані сльози, сльози від образи!
Ecoutez, voilà qui sera clair; mon orgueil seul m’empêche d’avouer. Car je suis très entichée de cet homme, et en même temps et justement à cause de cela, tellement en colère que c’est effrayant. Il m’a fait pleurer ! Celle qu’on a fait pleurer comprendra quelle immense rancune laissent les larmes cachées, les larmes de dépit !
Ні, не лише через це я плакала — взагалі мені тут усе не вдається! Усе мене покидає! О Ніццо, Ніццо!
Non, ce n’est pas encore pour cela que j’ai pleuré, en général tout me manque ici ! Tout m’abandonne ! 0 Nice, Nice !
Ніколи Бог нічого мені не дав.
Jamais Dieu ne m’a rien donné.
Невже ні слізьми, ні молитвами я ніколи нічого від Нього не дістану?
Est-ce que jamais ni à force de larmes ni à force de prières je n’obtiendrai rien de Lui ?
Мабуть, я таки страшенно негідна грішниця!
Je dois être une bien indigne scélérate !
Скільки я благала Його за герцога, скільки плакала. Тільки писала я тоді менше, тож у щоденнику нічого й не видно. Ох, та я ж так Його благала, так благала!
Combien je l’ai prié pour le duc, combien j’ai pleuré. Seulement j’écrivais moins, on ne verra donc rien dans mon journal. Oh mais, je l’ai tant prié, tellement prié !
І нічого.
Et rien.
Тут я теж молилася мало й тихо, не насмілювалась через таку дрібницю, та ще й через таку легковажну й навіть погану річ.
Ici j’ai aussi prié peu et doucement, je n’osais pas pour si peu et surtout pour une chose aussi frivole et même mauvaise.
Ну от, а все одно те саме.
Eh ! bien, c’est toujours la même chose.
Ох, мабуть, я страшна дівчина, коли все від мене вислизає, усе обертається на лихе, усе виходить погано. Від найбільшого до найдрібнішого, від нашого тутешнього життя до самих суконь — усе змарноване, зіпсоване, забруднене. Жодного дня, жодної хвилини добра, щастя!
Oh ! je dois être une fille affreuse pour que tout m’échappe, tout se tourne à mal, tout manque. Depuis les plus grandes jusqu’aux moindres choses, depuis notre vie ici, jusqu’aux robes, tout est manqué, gâté, sali. Pas un jour, pas une minute de bien, de bonheur !
Усе, чого торкаюся, обертається на дим, усе, на що дивлюся, відвертається, усе, усе, усе!
Tout ce que je touche se convertit en fumée, tout ce que je regarde se détourne, tout, tout, tout !
Ні, треба їхати, тут мені все не вдається. Чи то земля для мене проклята, чи я сама проклята!
Non, il faut partir, tout me manque ici. Est-ce une terre maudite pour moi ou suis-je moi-même maudite !
Я поїду, але не втішуся.
Je partirai mais je ne me consolerai pas.
А я ж гадала, що все має мені вдаватися, — і бачу, що все мені не вдається! Ось що я ніколи не переболію.
Moi qui pensais que tout doit me réussir, je vois que tout me manque ! C’est de cela que ne je me consolerai jamais.
Як усе повторюється на цьому світі. Три роки тому я виходила на терасу Аква-Віви4 й дивилася праворуч, і була зима, і туман спадав на набережну, і я бачила, як герцог Гамільтон входить до Джої. А тепер усе достоту те саме, тільки там я наказувала собі кохати, а тут забороняю собі кохати.
Comme tout se répété en ce monde. Il y a trois ans j’allais sur la terrasse d’Acqua Viva et je regardais à droite, et c’était en hiver, et le brouillard descendait sur la Promenade et je voyais le duc de Hamilton entrer chez Gioia. Et à présent c’est tout à fait la même chose, seulement là je m’ordonnais d’aimer et ici je me défends d’aimer.
Там я божеволіла за чоловіком, а тут чоловік мені до вподоби й цікавий, бо він мене роздратував.
Là, j’étais folle de l’homme, ici l’homme me plaît et m’intéresse parce qu’il m’a irritée.
Одне слово, чому й як — байдуже, які там причини. Цього я не кохаю.
En un mot, pourquoi et comment, qu’importe les raisons. Je n’aime pas celui-là.
Ох, але ж я така ображена.
Oh ! mais je suis si vexée.
Ну ж бо, сказала я собі, підведися, я не хочу через це плакати, треба лише мить сили — і я підіймуся над цією ницістю. Випростатись, підвести голову, усміхнутися спершу зневажливо, потім байдуже — і по всьому; змочити линви, як під час підняття обеліска Сикста V5, — і я на своєму пʼєдесталі! Та цієї миті в мене немає сили, я воліла лишитись у кріслі й шепотіти: тут мені все не вдається, проклята Ніцца, товариство мене не хоче, ніщо мене тут не тримає, треба їхати. Усе мені не вдається, усе шкірить на мене зуби, усе глузує, усе відвертається.
Allons, me suis-je dit, lève-toi, je ne veux pas pleurer pour cela, il ne faut qu’un instant de force et je m’élèverai au dessus de cette indignité. Me redresser, relever la tête, sourire avec mépris puis avec indifférence, et tout est dit; mouiller les cordes comme lors de l’élèvement de l’obélisque de Sixte-Quint et je suis sur mon piédestal ! Et je n’ai pas en cet instant de force, j’ai préféré rester dans mon fauteuil et murmurer tout me manque ici, Nice maudite, la société ne veut pas de moi, je n’ai rien qui me retienne ici, il faut partir. Tout me manque, tout me montre les dents, tout se moque, tout se détourne.
Через кокотку! Боже милосердний!
Pour une cocotte ! Miséricorde !
Зізнайтеся, ви! — мавпо, чи людино, чи псе, що це читатимете, — зізнайтеся, що мені є чого гніватись. Але засмучена я більше, ніж розгнівана.
Avouez, vous ! singe ou homme, ou chien, qui lirez cela, avouez que j’ai de quoi être en colère. Mais plus chagrinée qu’en colère.
навскоси
Скільки дурниць шістнадцятирічної!
en travers Tant de bêtises de seize ans !
Найжахливіше те, що всі наче змовилися більше не приходити до нас!
Ce qu’il y a d’affreux c’est que tous semblent s’être donné le mot pour ne plus venir chez nous !
Ясно одне: я почуваюся, як побитий пес.
Ce qu’il y a de clair c’est que je me sens comme un chien rossé.
Ох, поїхати б, поїхати б звідси!
Oh ! que je parte, que je parte !
Примітки
«Фру-Фру» — пʼєса Мельяка й Галеві (1869) про легковажну жінку, яка кидає чоловіка й дитину заради коханця, що закінчується трагічно. Тітка переказує її «з натяками». ↩
«Мої Грації» — Марине прізвисько для подруг (за трьома Граціями міфології). ↩
В оригіналі: «Rossignol che vola» (наполовину французькою, наполовину італійською) — Марине прізвисько для Одіффре, за назвою ніццької пісеньки (див. запис від 15 жовтня). ↩
Аква-Віва — вілла, у якій родина жила в Ніцці до 1873 року (29 вересня 1873 року Марі оплакує «нашу любу, кохану, обожнювану Аква-Віву»). «Три роки тому» — це зима 1872–1873 років, коли вона бачила, як герцог Гамільтон відвідує Джою. ↩
Натяк на знамените підняття ватиканського обеліска (1586) за папи Сикста V: коли линви мало не луснули від тертя, моряк гукнув змочити їх — і це врятувало справу. У Марі — образ рятівного рішення в останню мить. ↩