Неділя, 17 жовтня 1875

викреслено[Два рядки закреслено]
Мені він навіть наснився, той клятий Бібі!
Мені ще наснилося, що в Креші не лишилося ложі на премʼєрний вечір і що він радив мені попросити її в Саетоне або в Одіффре.
Я пропоную Валіцькому свій найбільший діамант, щоб він познайомив мене з Лофтусом. Мені потрібен бодай хто-небудь. А той скоро приїде, і я не встигну. О жалюгідне створіння!
Кажуть, що жінки тепер вільні! Груба помилка! Вільні! ми! — коли за найменшу дрібницю на нас кричать.
Ну ось! лиходій приїхав! Ці кляті вікна відчинені. О грецький ковпаче!
Я йду на музику з тіткою, сукня темна; сірий фетровий капелюх — моя робота, отже, мій капелюх. Так убрана, я сяю вишуканістю.
О-го! три ряди екіпажів коло міського саду. Біховець із нами, Коко з родиною — в ландо поруч, «Сіть Аллаха» при повному параді підходить, та лише на мить, аби сповістити нас, що він у препоганому гуморі.
Джоя, вбрана по сезону, проїжджає кілька разів. Під очима в неї мішечки, а її широкі й великі, але пласкі щоки набілені.
Ця дочка повітря й сонця докучає мені. Якби щось її поглинуло, я б не засмутилася.
Під кінець мене хилить на сон, і я повертаюся роздратована, кричу на цілий дім:
— Хочу Бібі! Дайте мені Бібі! Хоч якого Бібі! Зрештою, я вже два дні тільки це й торочу.
Ах, та я ж була в англійській церкві з Діною — знов-таки заради Бібі, але Бібі там не було. Боже мій! Дай мені Бібі! Я не прошу, щоб він мене кохав, нехай навіть і не залицяється, о ні, я не насмілюся просити так багато, — лише щоб його бачили, як він іде пішки поруч із нами, бодай двічі, ось і все, чого благаю.
О Бібі! Бібі! Так я покликала Ґодара — і він прийшов. Боже мій, дай мені Бібі! Та запізно, на жаль! «безумець, засмажений Амелі» вже тут. Ох, якби це було за три дні до його приїзду; хай би він прийшов, хай би вийшов на набережну й побачив мене там із Бібі! Боже мій, я віддам за це свій найбільший діамант!
Але ж він вийде на набережну й побачить мене саму, в очікуванні! Як багато жінка через це втрачає!
Біховець і Сапоженікови обідають у нас. Якийсь мерзенний зрадник хотів посварити Циму з Марі! не збагну, кому це вигідно. Він написав йому анонімні листи, де каже, що вона його вже не любить, і ці листи підписані: Жорж.
Підозрюють якогось Рено, що тепер тут, а раніше був у Женеві.
Марі хотіла написати йому: «Нещасний! усе викрито», — але великий поет був поруч, і великий поет зімпровізував ось що:
Лиходію, бандите, шахраю,
Жалюгідний ніццянцю, негіднику;
Дурню, зелена ти мавпо,
Ми все викрили до краю!
Заткнемо тобі назад у горлянку Те, що ти підписав як Жорж.
Друкованими літерами, і кожна з нас писала по черзі по одній літері, тож почерк вийшов чарівний.
А мера Ніцци теж звати Рено; якщо це дістанеться йому — буде кумедно.
Хочу, кажу я раптом, зробити, як Шарлотта де Монморансі та Генріх IV, — і беру дві свічки, виношу їх на балкон (ми в павільйоні) і стаю поміж цими двома вогнями. Ольга йде за мною, потім Марі й Діна. І ми кричимо, і сміємось. Приводу не було, тож ми вигадуємо сцени з усілякими персонажами й сміємось із них, мов із чогось справжнього! За якийсь час у вікні Бібі зʼявилася тінь, потім засвітилось іще одне вікно. Тоді на нашому балконі зчинився такий переполох, що й переказати неможливо.
Діна й Марі повернулися до кімнати й потішили серце Ніни, станцювавши їй несамовитий канкан, а ми з моєю тінню лишаємось на балконі. Вони, певне, подумали, що в нас бал, бо Ніна й Коко, захоплені прикладом, теж пустилися в танець із двома дівчатами. Я зачинила віконницю, але тіні, мабуть, було видно, та й ми вдвох на балконі з тими свічками — це було неприродно, надто ж тому, що ми якийсь час підстрибували, наче заведені ляльки.
Я ще ніколи не описувала топографічного розташування наших володінь, тож ось:
Наша вілла має близько сорока метрів фасаду на набережній і вісімдесят пʼять метрів углиб, від набережної до вулиці де Франс, що тягнеться паралельно набережній; з плану це зрозуміти найлегше. Літера A позначає балкон; із того балкона видно й вікна Джирофли, і вікна Бібі.
Примітка упорядників
[Плани на с. 98–99]
Plan à la plume : la promenade des Anglais en haut, la rue de France en bas, entre les deux la maison, le jardin et ses massifs ; en bas «ici, au loin le château de…»
Plan de la villa de la promenade des Anglais (1) Mon Journal, t. 6, p. 98
Second plan à la plume : la promenade en haut, le jardin avec ses massifs et un bassin, la maison en bas, la rue de France au pied, des annotations en marge
Plan de la villa de la promenade des Anglais (2) Mon Journal, t. 6, p. 99
Він, певне, задоволений, той Бібі: яку серенаду йому влаштували сьогодні ввечері!
— Усе це, — каже тітка, коли Сапоженікови й Біховець пішли, — не заради Лофтуса, усе це заради того іншого, вона сама так сказала.
— Та що ж! коли він їй до вподоби! — відрубала мама.
— Я знаю, і скінчиться тим, що вона за нього вийде.
— Ніколи! — урвала я.
— Напевне, — провадила тітка, — ви ж не знаєте, що він робить, як він з нею поводиться.
І кожен іде до себе, усміхаючись по-своєму.

Примітки

«Грецький ковпак» — хатній капелюх (феска) Одіффре, видний з вулиці, коли він сидить біля вікна; Марі його висміює. ↩
Сатиричний віршик дівчата написали Рено, ймовірному автору анонімок. Риму й розмір не вдалося відтворити точно — збережено образливий тон і кінцевий каламбур (gorge / Georges — «горлянка» / «Жорж»). ↩
Шарлотта де Монморансі (1594–1650) — кохана Генріха IV, яка нібито являлась осяяна біля вікна, щоб король милувався нею знизу. Марі розігрує цю сцену зі свічками на балконі. ↩