Пʼятниця, 15 жовтня 1875

Зі свого старого сірого фетрового капелюха я роблю собі новий. Криси злегка підняті з обох боків, спереду срібна застібка, з-під якої виходять дві гарні сірі пірʼїни, що вкривають наголовок, — і нічого більше.
Погода зимова, але не надто холодно.
Я й сьогодні вранці виходила, але нікого не бачила, окрім маленького чорнявого англійця.
По обіді нікого нема, я спускаюсь, ми йдемо й зустрічаємо пані Піратку — теж пішки. Я мало не торкнулася її сукні, так близько ми були.
Вікна Дивовижного, але дурного Еміля дʼОдіффре вранці на мить відчинилися, а тепер знову зачинені.
Біховець і де Дайєнс обідають у нас, де Дайєнс ворожила мені на картах і провістила лист, який мене страшенно зацікавить і після якого мені доведеться ухвалити важливе рішення.
Я також розклала свої таро на генерала, і за картами він скоро помре. Я, звісно, остереглася йому про це казати.
Та я й забула! Тітка пішла купувати фрукти перед церквою Святої Репарати, у старій Ніцці, зовсім поруч із крамницею сукна «Брати Одіффре й небіж». Жінки одразу обступили мене колом, я заспівала впівголоса Le rossignol che vola — це їх захопило, і найстаріші пустилися в танець; я сказала все, що знаю по-ніццьки, — одне слово, всенародний тріумф. Торгівка яблуками зробила мені реверанс, вигукуючи: яка ж гарна королева!
Не знаю, чому прості люди мене люблять, та й сама я серед них почуваюся добре, уявляю себе королевою, говорю до них прихильно й іду собі після маленької овації, як-от сьогодні.
Якби я була королевою, народ мене обожнював би.

Примітки

«Соловей, що летить» — популярна ніццька пісенька; Марі пише назву так: «le rossignol che vola» (наполовину французькою, наполовину італійською). Той самий «соловей», якого Марі вживає як прізвисько для Одіффре. ↩
В оригіналі італійською: «che bella regina !» ↩