❦
Вівторок, 12 жовтня 1875
Mardi, 12 octobre 1875
Наші англійці з № 55 — люди, гідні уваги. Це лорд Огастес Лофтус1, колишній посол у Берліні, та його родина.
Nos Anglais du n° 55 sont des gens dignes d’attention. C’est lord Augustus Loftus, ex-ambassadeur à Berlin, et sa famille.
Гадаю, я більше не ходитиму снідати до павільйону. Цей бідолашний дідусь став такий докучливий! Замість звикати, я відвикаю. Він такий нудний! Він не каже нічого неприємного, але він нестерпний — чи то старість, чи то недоумство? Знаю тільки, що він страшенно діє мені на нерви. Мама зі мною згодна, але вона терплячіша.
Je crois que je n’irai plus déjeuner au pavillon. Ce pauvre grand-père est devenu si énervant ! Au lieu de m’habituer je me déshabitue. Il est si ennuyeux ! Il ne dit rien de désagréable mais il est insupportable, est-ce vieillesse, est-ce stupidité ? Je sais seulement qu’il m’agace infiniment. Maman est de mon avis, mais elle a plus de patience.
Їй, гадаю, краще, ми йдемо до Ніни, а звідти пішки — вона, я та мої Грації.
Elle va mieux je crois, nous allons chez Nina et de là, à pied, elle, moi et mes Grâces.
Дуже свіжо, і я в темно-синьому, я вища за матір!
Il fait très frais et je suis en gros bleu, je suis plus grande que ma mère !
Мені здається, що це вона донька, і я гуляю під руку з нею, уся горда.
Il me semble que c’est la fille, et je me promène à son bras toute fière.
Аж ось і Саетоне; угледівши маму, він кидається до неї й заговорює. Я аж почервоніла. Ми пояснюємося. Він каже все те саме: що я тричі відвернула голову, що він був у розпачі, що я його образила.
Mais voici Saëtone, en apercevant maman il s’élance et vient lui parler. J’en ai rougi. On s’explique. Il dit toujours la même chose que trois fois j’ai détourné la tête et qu’il était au désespoir, que je l’ai offensé.
Я заперечую, він покликається на свідчення Одіффре Еміля.
Je nie, il s’en rapporte au témoignage d’Audiffret Emile.
— Що ж, Одіффре Еміль не скаже правди, якщо так каже. А втім, скажіть, чи приходили ви до моєї тітки, коли я поїхала?
— Eh ! bien, Audiffret Emile, ne dira pas la vérité s’il dit cela. Et d’ailleurs, dites, êtes-vous venu voir ma tante quand je suis partie ?
— Так! і мені сказали, що вона в Монако.
— Oui ! et on m’a dit qu’elle était à Monaco.
— Ви не приходили!
— Vous n’êtes pas venu !
— Слово честі!
— Ma parole d’honneur !
— Ви, Андріо Саетоне, ви приходили?!
— Vous, Andriot Saëtone vous êtes venu ? !
— Присягаюся вам.
— Je vous le jure.
Усе це напівсміючись, напівсерйозно. Зрештою, по всьому.
Tout cela moitié riant moitié sérieusement. Enfin c’est fini.
Я дбаю про те, щоб піти першою, аби не він першим нас покинув.
J’ai soin d’être la première à m’en aller pour qu’il ne soit pas le premier à nous quitter.
Підʼїжджає екіпаж із чудовиськом Жоржем, і я мушу терпіти його коло себе!
La voiture arrive avec le monstre Georges et je dois le souffrir avec moi !
Сьогодні ввечері «Жирофле-Жирофла». Ліва авансцена. Ми всі тут. Мама, тітка, Діна, Джирофле, Марі і я. Я тримаюся в глибині.
Ce soir « Giroflé-Girofla ». Avant-scène de gauche. Toutes nous sommes là. Maman, ma tante, Dina, Giroflé, Marie et moi. Je me tiens au fond.
Фіулулу приходить першим.
Fioulouiou arrive le premier.
Коли у пʼєсі казали: «Жирофлу викрали пірати!»2 —
Quand on disait dans la pièce : Girofla est enlevée par les pirates !
— Так, — каже Ґалула, — пірати викрали Джирофлу.
— Oui, dit Galula, les pirates ont enlevé Girofla.
— Справді! а які ж вони, ці пірати?
— Vraiment ! et comment sont ces pirates ?
— Дуже гарненькі, інакше Джирофла оборонявся б.
— Ils sont très jolis, sans cela Girofla se serait défendu.
— Не маю сумніву.
— Je n’en doute pas.
— Атож, його сестри дуже милі, і це вони — пірати.
— Mais oui, ses sœurs sont très gentilles et ce sont là les pirates.
— То вони тут, його сестри?
— Elles sont donc ici, ses sœurs ?
— Ні, але перед поверненням до монастиря у них було два вільні дні, і він поїхав їх трохи розважити.
— Non, mais avant la rentrée au couvent, elles avaient deux jours de congé et il est allé pour les amuser un peu.
О Ґалуло, квіте невинності! Невже ти гадаєш, що я вірю твоїм дурницям.
O Galula fleur d’innocence ! Si tu crois que je crois à tes bêtises.
Він іде і за мить вертається «послом»: пан Саетоне просить дозволу відрекомендуватися й перепрошує, що не у вечірньому вбранні. Дозвіл надано одностайно. Андріо, прекрасний Андріо, заходить. Він знову завів мову про якусь таємницю з Джирофле, а та зустрічає його, підібгавши губи, і всім своїм виглядом доводить йому, що він домігся свого, і заохочує його далі вести свої викрутаси.
Il s’en va et dans un instant revient « en ambassadeur », M. Saëtone demande la permission de se présenter et présente ses excuses de n’être pas en toilette du soir. La permission est accordée à l’unanimité. Andriot, le bel Andriot entre. Il a encore reparlé d’un secret à Giroflé, celle-là le reçoit bouche pincée et par son maintien lui prouve qu’il a réussi et l’encourage à continuer ses manèges.
Потім у нас Рікардо, Біховець двічі й Шевальє.
Ensuite nous avons Ricardo, Bihovetz deux fois et Chevalier.
— Боже мій! — вигукнула мама, коли цей останній увійшов, — це ж Мержевський!
— Mon Dieu ! s’écria maman lorsque ce dernier entra, c’est Merjeewsky !
Я сяю від того, що в ложі пʼять пар штанів. Марі з Енотеасом бесідують у кутку про Чіму.
Je suis rayonnante d’avoir cinq paires de pantalons dans la loge. Marie et Enoteas causent dans un coin de Cima.
— Як! — кажу я, — пан Саетоне втаємничений!
— Comment ! dis-je, M. Saëtone dans la confidence !
— Ах, панно, коли тебе зведено до цієї ролі, то це найбільше лихо для добродія.
— Ah ! Mademoiselle, lorsqu’on est réduit à ce rôle, c’est le dernier mal d’un monsieur.
— А нащо ж ви завжди стаєте повірником інших!
— Aussi, pourquoi vous faites-vous toujours le confident des autres !
Це його явно потішило, але я більше нічого не сказала, бо так матиму вигляд, ніби не хочу казати всього, що знаю, і він відчує, що я його розгадала, і буде кращої про мене думки.
Cela l’a visiblement amusé, mais je n’ai rien dit d’autre, comme j’aurai l’air de ne pas vouloir dire tout ce que je sais, et il se saura deviné et aura une meilleure opinion de moi.
— Чи й досі кохають Джирофлу? — спитав він.
— Est-ce qu’on aime toujours Girofla ? demanda-t-il ?
— Ах, добродію, до нестями.
— Ah ! Monsieur, à la folie.
Фіулулу й Шевальє садовлять нас в екіпаж.
Fiouloulou et Chevalier nous font monter en voiture.
— Пане Ґалуло, візьміть мій шлейф, а ви, пане Шевальє, поможіть мені піднятися, отак, добродію.
— Monsieur Galula, prenez ma traîne et vous M. Chevalier aidez-moi à monter, c’est cela, Monsieur.
І наші два екіпажі везуть нас геть.
Et nos deux voitures nous emmènent.
Цілий вечір я тримала ногу на нозі Марі, а вона вела розмову, зважаючи на мої різні натиски. Разів із десять вона ледь не сказала щось незвóротне3. Які ж язики, Боже мій! Які діти природи!
Toute la soirée j’ai tenu mon pied sur celui de Marie qui réglait sa conversation d’après mes différentes pressions. Dix fois elle était sur le point de dire des choses inrattrapables [sic]. Quelles langues, bon Dieu ! Quelles filles de la nature !
Примітки
Лорд Огастес Лофтус (1817–1904) — видатний британський дипломат; був послом у Пруссії (1865–68), а 1875 р. служив послом у Росії. Згодом губернатор Нового Південного Уельсу (1879–85). ↩
Гра слів: репліка з оперети «Жирофле-Жирофла» — викрадення героїні Жирофли піратами — Ґалула переносить на Одіффре («Джирофлу»), якого «викрали» жінки (Джоя); звідси й близьке звучання двох імен. ↩
Неологізм Марі: inrattrapables [sic] — слова, яких уже не повернеш назад. ↩