Субота, 9 жовтня 1875

Ах! Ха! Ха! Де був мій розум? Та я ж глузду позбулася!
Щоб цей чоловік мені подобався! Щоб я його кохала! тьху! Щоб я принизилася до того, аби займатися чоловіком, перш ніж він зайнявся мною! Та де ж була моя голова? Та це ж була не я! та я ж була в нестямі! Якби не було тут мого щоденника, я подумала б, що це мені наснилося.
Моя гордість бунтує, і я стою перед нею у смиренній позі, бо знаю, що забула про неї, занедбала її. Яка ж це гидота!
Ось що означає не зазирати частіше в себе. Я не пробачу собі… стривайте! Мені нема чого собі пробачати, я його не кохала, і це слово видається мені тут недоречним.
Він мені подобався, він мене цікавив; не плутаймо, прошу вас.
Правду кажучи, я була б непрощенна, якби справді завинила, бо слушно чи ні, а вважаю себе ерцгерцогинею, ба більше: якби я народилася принцесою Бурбонською, як пані де Лонгвіль, якби мала за слуг графів, за рідню та друзів — королів, якби від першого кроку в житті стрічала самі лиш похилені голови, самих лиш запопадливих придворних, якби ступала тільки по гербах і спала лише під королівськими балдахінами, якби мала цілий шерег предків, один славетніший і гордовитіший за іншого, — якби я мала все це, мені здається, я не була б ні гордовитішою, ні зарозумілішою, ніж я є!
Зрозумійте ж, уявіть собі, якщо можете, — але ви не можете, — що це для мене: бути в товаристві настільки нижче за інших, терпіти Ґалулу! Що ж до цього останнього, то він такий низький, що мені від нього жодної прикрості, це річ, меблина, ніщо, тож не говорімо про нього. Я добра до нього, як загалом до всіх нижчих; що нижча людина, то я з нею невимушеніша — як ось із матінкою Жорж та з крамарками з рю де Франс.
Розумієте, що, поставлена так, я не маю ні потреби, ні змоги кохати якогось фата. Доволі з мене й того, що я принизилася перед герцогом Гамільтоном, який усе-таки з доброго роду й королівської крові. Один із Гамільтонів був одружений із сестрою короля Якова III Шотландського, коли не помиляюся. І я добре відчуваю, що це обожнювання, кинуте йому під чоботи, — приниження для такої великої королеви, як я, і як королеви, і як жінки!
Немає нічого ганебнішого за жінку, яка кохає перша, надто коли її не кохають. Немає нічого ганебнішого за мене в цьому випадку.
О Боже мій, як же я Тебе благословляю; ці думки, що приходять до мене від Тебе, повік триматимуть мене на доброму шляху й ні на мить не дадуть мені відвести очі від осяйної зорі, до якої я простую!
Гадаю, що цієї миті я зовсім нікуди не простую, але простуватиму, а через таку дрібницю не псуватимуть такої гарної фрази.
Ах, серйозно, я стомилася від своєї безвісності, скоро мені сімнадцять! Я всихаю від бездіяльності, я пліснявію в темряві, сонця, сонця, сонця!
З якого боку він до мене прийде? Коли? Де? як!
Я не хочу нічого знати, аби тільки він прийшов!
У хвилини манії величі всі речі видаються мені негідними дотику, моє перо відмовляється писати буденні імена, я дивлюся з надприродним презирством на все, що мене оточує, а тоді кажу собі, зітхаючи: ну ж бо, кріпись, цей час — лише перехід, що веде мене туди, де мені буде добре.
Чи я божевільна, чи я призначена долею?
Так чи інакше, мені байдуже. Я нудьгую, я місця собі не знаходжу. Коли ж настане цей день!
Увечері я читаю зі своїми Граціями.

Примітки

Пані де Лонгвіль — Анна де Бурбон, герцогиня де Лонгвіль (1619–1679), славетна французька аристократка, провідниця Фронди, відома красуня й інтриганка, за увагу якої змагалися можновладці.
Яків III Шотландський (1451–1488); рід Гамільтонів справді мав родинні зв'язки з шотландською королівською династією.