❦
Неділя, 3 жовтня 1875
Dimanche, 3 octobre 1875
Їду сама до церкви й наказую візникові звернути в провулок навпроти школи. Так я проїду повз № 77. Усе зачинено, вони поїхали! Шахраї! Уявляю собі ніццянця у тому кріслі-лежанці разом із нею та її собаками — точнісінько як того англійця, якого вона сюди привозила.
Je vais seule à l’église, et ordonne au cocher de passer par la ruelle en face de l’école. De cette façon je passerai devant le n° 77. Tout est fermé, ils sont partis ! Les coquins ! Je me représente le Niçois dans le fauteuil-lit avec elle et ses chiens, comme l’Anglais qu’elle avait amené ici.
Цілий ранок ми з тіткою про це теревенили.
Toute la matinée nous avons bavardé de cela avec ma tante.
— Зрештою, — каже вона, — ви ж бігали за ним цілу зиму, та й він за вами.
— Enfin, dit-elle, vous avez couru après lui pendant tout l’hiver et lui aussi.
— Так, і він теж, ми обоє бігали одне за одним, а коли наздогнали — то й не видалися одне одному досить цікавими. Ах, тітко, — додала я зітхаючи, — це ж жалюгідно, бачте, дожити до шістнадцяти з половиною років «без успіхів і без жодного завоювання».
— Oui, et lui aussi, nous avons couru tous les deux l’un après l’autre, et nous ayant rejoints nous ne nous sommes pas trouvés assez intéressants. Ah ! ma tante, ajoutai-je en soupirant, c’est misérable voyez-vous d’avoir vécu jusqu’à l’âge de seize ans et demi, « sans succès et sans conquête ».
— Але ж ви мали завоювання, та й Джирофла теж.
— Mais vous avez eu des conquêtes, et Girofla aussi.
— Ах, теж мені завоювання, ви чарівні!
— Ah ! la belle conquête, vous êtes adorable !
— Авжеж, навіщо б він приходив так часто, навіщо всі ці викрутаси?
— Sans doute, pourquoi serait-il venu si souvent, pourquoi tous ces manèges ?
— Навіщо? Та я ж вам казала: йому було цікаво, він упадав, а потім усе скінчилося.
— Pourquoi ? mais je vous ai dit, il s’intéressait, il courait, et puis ce fut fini.
— Повірте мені, він усе бачить і навмисне позує, і, судячи з того, як він за це береться, він свого досягне!
— Croyez-moi bien, il voit tout et il pose exprès, et de la manière dont il s’y prend il réussira !
— Чого?
— A quoi ?
— Усього.
— A tout.
— Ха-ха!
— Ah ! ah !
— І ви вишиєте йому грецьку шапочку — ні, це Ніна вишиє вам її з дружби.
— Et vous lui broderez un bonnet grec, non c’est Nina qui vous le brodera par amitié.
— Ніколи, ніколи, — і я сміюся, — ця пика в грецькій шапочці, певно, дурнувата.
— Jamais, jamais, et je ris, cette face en bonnet grec doit être stupide.
У церкві було мало людей. Сім чи вісім осіб. Скарятина з донькою якось особливо мене розглядали, не знаю, що то на них найшло.
A l’église il n’y avait que peu de gens. Sept ou huit personnes. La Skariatine et sa fille m’ont particuliérement examinée, je ne sais ce qu’elles avaient.
— Е, та певно вони чули, що подейкують, і розглядали нову пані Джирофлу.
— Eh ! sans doute elles ont entendu ce qu’on a dit, et elles examinaient la nouvelle Mme Girofla.
— Можливо, мені байдуже. Знаєте, мене це навіть тішить.
— Peut-être, cela m’est égal. Vous savez que cela m’amuse.
Мабуть, у ньому таки щось є, коли так зачаровує простих людей.
Il faut qu’il soit quelque chose pour envoûter ainsi les bonnes gens.
Юрков проводжає мене додому, дорогою зустрічаємо Шевальє з його усмішками.
Yourkoff me reconduit jusqu’à chez moi, nous rencontrons Chevalier avec ses sourires.
Тітка вважає, що в Джирофли чарівна пика, — втім, це і моя думка.
Ma tante trouve que Girofla a une face adorable, c’est mon avis d’ailleurs.
Поїхав із Джоєю. Це гидота!
Parti avec Gioia. C’est sale !
Так-так, виявляється, я найнечемніша панна Французької Республіки. Я образила Саетоне! Саетоне, мого дядечка!
Bon, il paraît que je suis la fille la plus impolie de la République française. J’ai offensé Saëtone ! Saëtone mon oncle !
На музиці ми були з Марі та Ольгою, коли спершу Ґалула, а потім Шевальє підійшли мені це сказати. Виявляється, я відвернулася від нього, коли він мені вклонився, а потім ще раз — о, це серйозно. Того вечора, коли давали «Ернані», ми виходили з Ґалулою та дʼОдіффре.
A la musique nous étions avec Marie et Olga, quand d’abord Galula, et ensuite Chevalier vinrent me dire cela. Il paraît que je me suis détournée de lui quand il m’a saluée et une autre fois., oh ! ceci est grave. Le soir d’ « Hernani » nous sortions avec Galula et d’Audiffret.
— Дозвольте запропонувати вам руку до екіпажа, панно, — каже мені Енотеас1.
— Permettez que je vous offre mon bras jusqu’à la voiture, Mademoiselle, me dit Enoteas.
— Звичайно, добродію, — відповіла я, але не зупиняючись, не знаю, що на мене найшло, і Саетоне так і лишився стояти з простягнутою рукою та своєю усмішкою, аж кілька осіб засміялися.
— Certainement Monsieur, répondis-[je], mais sans m’arrêter, je ne sais ce qui m’a pris et Saëtone est resté là avec son bras étendu et son sourire de sorte que plusieurs personnes se mirent à rire.
Це правда, але я зробила це ненавмисне, я пояснююся з двома Меркуріями Великого Меркурія2, і мимохідь Саетоне всміхнено йому вклоняється. А оскільки ми вже й так привіталися, він має оцінити цей другий уклін.
Ça c’est vrai, mais je l’ai fait sans le vouloir, je m’explique avec les deux Mercure du Grand Mercure et en passant Saëtone le salue en souriant. Et comme nous nous étions déjà salués il doit apprécier ce second salut.
Звідси й розгорілася понад усяку міру жвава розмова. Тітка наговорила мені — та й моїм Граціям — стільки всього, що в мене ніби штопор у серці. Вона, зовсім не добираючи слів, дорікає нам за нашу справді дурну поведінку того дня, коли ми побачили Джою з тим чоловіком. Він і справді був із Саетоне, де Сессолем і ще кимось, він привстав, а ми всі троє відвернулися. Це було більш ніж безглуздо!
De là surgit une conversation plus qu’animée. Ma tante m’en dit tant et tant, ainsi qu’à mes Grâces, que j’ai un tire-bouchon dans le cœur. Elle nous reproche dans des termes pas choisis du tout, notre véritablement stupide conduite du jour où nous vîmes Gioia avec l’homme. En effet, il était avec Saëtone, de Cessole et un autre, il s’est levé à moitié et toutes les trois nous avons détourné la tête. C’était plus qu’absurde !
І мені так соромно й прикро, що в мене вже два штопори в серці.
Et je suis si honteuse et fâchée que j’en ai deux tire-bouchons dans le cœur.
Я визнаю свою провину, картаю себе, благаю тітку припинити цю проповідь, але дарма — вона торохтить далі, мов катеринка. Напівсміючись, напівсерйозно, я розлючена! Немає нічого жахливішого, ніж чути докори за те, в чому докоряєш собі сама! А раптом він образився! Боже мій! Якби хто знав, як це мене засмучує, — і водночас це мене заспокоює: принаймні це моя провина, принаймні не він перший відвернувся.
Je conviens de mes fautes, je m’accuse, je supplie ma tante de cesser cette mercuriale mais rien n’y fait, elle continue comme un orgue de Barbarie. Moitié riant, moitié sérieuse, je suis exaspérée ! Rien de plus atroce que de s’entendre reprocher des choses qu’on se reproche soi-même ! Il s’est peut-être fâché ! Bon Dieu ! Si on savait combien cela me chagrine, et en même temps cela me tranquillise, au moins c’est ma faute, au moins ce n’est pas lui qui s’est détourné le premier.
— Марі, Ольго, — вигукнула я, — погляньте, як вона з мене знущається. Хай мені дорікають за все, тільки не за Джирофлу! Бо, бачте, я заповзялася, я вбила собі в голову… ну, ні, не скажу.
— Marie, Olga, m’écriai-je, voyez comme elle me maltraite. Qu’on me reproche tout, excepté Girofla ! car voyez-vous j’ai entrepris, je me suis mis dans la tête... enfin, non je ne dirai pas.
— Я знаю, — каже Ольга.
— Je le sais, dit Olga.
— От і добре, тим краще, отож ти маєш, ви маєте зрозуміти, що в такому випадку немає ні чемності, якої слід дотримуватись, ні правил поведінки, ні мами, ні тітки — нікого! Слухаєшся свого інстинкту, мов собаки; у такі справи ніхто не повинен втручатися, це справи особисті, вони стосуються тільки мене і… тієї іншої особи.
— Fort bien, tant mieux, ainsi dont tu dois, vous devez comprendre que dans un cas pareil il n’y a ni politesse à observer, ni conduite à suivre, ni maman, ni ma tante, ni personne ! On suit son instinct, comme les chiens; dans ces affaires-là personne ne doit se mêler, ce sont des affaires personnelles, elles ne regardent que moi et... l’autre personne.
А потім, — кажу я, знову прибираючи свого блазнівського вигляду, — я була ображена, він же присягався мені у вірності. Хіба могла я володіти собою? Ні, не могла. Він мені сказав…
Et puis, dis-je en reprenant mon air bouffon, j’étais vexée, il m’avait juré fidélité. Pouvais-je être maîtresse de moi-même ? Non je ne le pouvais pas. Il m’a dit..
— Ах! — скрикнула Ольга, червоніючи й кидаючи на мене тричі ревнивий погляд, — ах, то ти зізнаєшся!
— Ah ! s’écria Olga en rougissant en me lançant un regard trois fois jaloux, Ah ! tu avoues donc !
— На жаль! — мовила я смиренно, — так, зізнаюся, маю цю чарівну звичку. Він сказав мені, що кохає мене, він це написав!
— Hélas ! fis-je humblement, oui, j’avoue, j’ai cette charmante habitude. Il m’a dit qu’il m’aimait, il l’a écrit !
— Як, коли?
— Comment, quand ?
— На бісквітах, що передавав мені, у нас удома, при двадцятьох людях.
— Sur des biscuits qu’il m’a passés, chez nous, devant vingt personnes.
— Отакої!
— Par exemple !
— Так, а потім на сільському балу… а потім усюди.
— Oui, et puis au bal champêtre... et puis partout.
Ольга червоніє, очі в неї набувають усіляких виразів, а я нещадно розповідаю далі все, усе, що я записала, і ті речі, яких я в щоденнику не записала, бо часто, коли маю багато що сказати, я майже нічого не кажу й пригадую лиш згодом.
Olga rougit et ses yeux prennent toutes sortes d’expressions, et je continue impitoyablement à tout raconter, tout ce que j’ai écrit, et les choses que je n’ai pas écrites dans mon journal, parce que souvent quand j’ai beaucoup à dire je ne dis presque rien et me souviens seulement dans quelque temps.
Я славна дівчина, у мене ніколи не буває таємниць, та й мої Грації теж славні дівчата.
Je suis une brave fille, je n’ai jamais de secrets, d’ailleurs mes Grâces sont de braves filles aussi.
Тільки я й не знала, що в Ольги це зайшло аж так далеко, мала б здогадатися, з її романтичною, дитячою вдачею; чарівне дитя, чарівне! Її норов завдасть їй лиха, вона легковірна й наївна.
Seulement je ne savais pas que ce fut à ce point chez Olga, j’aurais dû m’en douter, avec son caractère romanesque, enfantin; charmante enfant, charmante ! Son humeur lui fera du tort, elle est crédule et naïve.
— Люба моя, вибач, сподіваюся, ми не посваримося, ти вже якось через це на мене дулася, не починай знову, я кажу те, що було, я винна, ми ще одна одну вбʼємо!
— Ma chère, pardon, j’espère que nous ne nous battrons pas, tu m’as déjà une fois boudée pour cela, ne recommence pas, je dis ce qui a été, j’ai tort, nous allons nous entretuer !
— Заспокойся, я нічого не зроблю! Я ніколи на тебе не дулася.
— Sois tranquille, je ne ferai rien ! Je ne t’ai jamais boudée.
— Та й до того ж, — каже Марі, — я знаю Ольгу, вона ревнує днів зо два, а тоді минає, і вона про це більше не думає!
— Et puis dit Marie, je connais Olga, elle est jalouse pendant deux jours et cela passe, elle n’y pense plus !
— Тим краще, тим краще!
— Tant mieux, tant mieux !
І всі розпалені ми піднімаємось до Ніни. Там розмова стає серйознішою. Ніна на канапі, тітка коло неї, Ольга навколішки праворуч, Марі навпроти, відділена столом, а я скрізь. Спершу я ховаю голову Ніні на грудях, трясучи нею, мов людина в розпачі. Тітка розповідає про образу, завдану Саетоне й Джирофлі, ми всі говоримо разом, сміх і галас!
Et tout échauffées nous montons chez Nina. Là, la conversation prend un caractère plus sérieux. Nina sur le canapé, ma tante à côté d’elle, à genoux Olga à droite, Marie en face et séparée par la table, moi partout. Je commence par cacher ma tête dans le sein de Nina en la secouant comme une personne au désespoir. Ma tante raconte l’offense faite à Saëtone et à Girofla, nous parlons toutes à la fois, rire et vacarme !
— Що ж до Саетоне, — каже Ніна спокійно, — не журіться, Мусю3, це бридка тварюка, і я про нього дещо знаю!..
— Quant à Saëtone, dit Nina tranquillement, ne vous chagrinez pas, Moussia, c’est un affreux animal, et j’en sais des choses !..
— Що? що? — питаємо ми всі разом.
— Quoi ? quoi ? nous demandons toutes à la fois.
— Я не розумію його поведінки в усій цій справі, знаю тільки, що це огидний грубіян, знаєте, не знаю чому, він приходив сюди й бентежив Ольгу. Розумієте, це жахливо — каламутити душу юній дівчині, він приходив казати, що Джирофла шалено в неї закоханий, що у своїх листах він тільки про неї й пише. Одне слово, він хотів закохати її в того чоловіка! Його роль тут була мерзенна! Він задурив дитині голову! І… ви ще діти, а я жінка, я трохи знаю світ, і пригадую, що батько ось цієї Луби бавився в таке: він закохав мене в Ларського: приходив і розповідав мені всіляке, а тоді йшов до нього й розповідав те саме. Я знаю, що воно таке, він хотів, Саетоне, влаштувати все це між Ольгою, Джирофлою і Мусею, вже й не знаю як, цей жахливий звідник!
— Je ne comprends pas sa conduite dans tout cela, seulement c’est une brute dégoûtante, vous savez, je ne sais pourquoi, il venait ici et troublait Olga. Vous comprenez, c’est affreux de jeter le trouble dans l’âme d’une jeune fille, il venait dire que Girofla est éperdument amoureux d’elle, que dans ses lettres il ne lui parle que d’elle. Enfin il voulait l’amouracher de cet homme ! Son rôle ici a été détestable ! Il a monté la tête à l’enfant ! Et... vous êtes des enfants, moi je suis une femme, je connais un peu le monde, et je me souviens, que le père de Louba que voilà, s’amusait à cela, il me fait aimer Larsky en venant me dire toutes sortes de choses et en allant chez lui dire de même. Je sais ce que c’est, il voulait, Saëtone, arranger tout cela, entre Olga, Girofla et Moussia, je ne sais déjà comment, cet horrible entremetteur !
На щастя, Ольга не має від мене таємниць, і він це добре побачив.
Heureusement Olga n’a pas de secrets pour moi et il l’a bien vu.
Тим часом Ольга, збентежена й розчервоніла, втрачала самовладання й смикала Ніну за рукав, аби та замовкла.
Pendant ce temps Olga, confuse et rougissante perdait contenance et tirait Nina par la manche pourqu’elle cessât de parler.
— Зрештою, — кажу я, — я бачу в усьому цьому чимало підступу, і станеться щось цікаве. Так, Саетоне — це жах!
— Enfin, dis-je, je vois dans tout cela bien des noirceurs, et il va se passer quelque chose de curieux. Oui, Saëtone est une horreur !
— До того ж, — каже тітка, — це його роль, усюди, те саме було з Левіном та Клементиною Дюран, я не розумію, який цьому чоловікові з того зиск.
— D’ailleurs, dit ma tante, c’est son rôle, partout, il y avait la même chose avec Lewin et Clémentine Durand, je ne comprends pas l’intérêt de cet homme.
— Та й мені теж, — кажу я, — мені він теж приходив співати своїх пісеньок, але не до такої міри, він обмежувався тим, що розпитував, що я відчуваю до його володаря і пана.
— Mais avec moi aussi, dis-je, à moi aussi il venait chanter ses chansons, mais pas à un tel point, il se bornait à me demander quels sentiments j’avais pour son seigneur et maître.
Зрештою, ці діалоги стомлюють моє перо: дійові особи цієї сцени говорили погано й говорили російською, лиш я одна відповідала їм французькою.
Enfin ces dialogues me fatiguent la plume, les acteurs de la scène parlaient mal et parlaient russe, seule je leur répondais en français.
Отже: Ольга закохана по самі вуха й розчарована, Ніна-мама розчарована й уражена, тітка — охоронниця моїх інтересів, я заплутана в цій справі більше за всіх, а Марі нейтральна.
Voilà, Olga amoureuse jusqu’aux oreilles et désappointée, Nina-maman désappointée et blessée, ma tante observatrice de mes intérêts, moi plus que personne mêlée dans l’affaire, Marie neutre.
Нарікання за наріканнями, одне за одним, хор пʼяти ображених жінок, усі звинувачують, усі громлять Саетоне. Я виплутуюся з цього всілякими дурницями, які щоразу в небезпечну мить розсмішують компанію, як кажуть наші славні ніццянці.
Doléances sur doléances, se succèdent, chœur de cinq femmes blessées, on accuse, on accable Saëtone. Je me tire de là par des bêtises qui, à chaque moment dangereux, font éclater de rire la compagnie, comme disent nos bons Niçois.
Вечір звірянь: ми розповідаємо одна одній про підступи Сатани-Саетоне, цього мерзенного Мефістофеля.
Soirée aux confidences, on se raconte les perfidies de Satan-Saëtone, ce Méphistophélès abominable.
Пан Сапогеников, що був у Ніцці під час нашої відсутності, помітивши запал Ольги до Джирофли, серйозно з нею поговорив й наказав пані своїй дружині якомога більше тримати доньку вдома.
M. Sapogenikoff, qui était à Nice pendant notre absence, voyant l’animation d’Olga pour Girofla eut une conversation sérieuse avec elle et enjoignit à madame sa femme de garder sa fille autant que possible à la maison.
— Я була б дуже рада, — каже Ніна, — якби ці добродії перестали до мене ходити, я не хочу, щоб бентежили Ольгу, вона нервова, жвава, легкозаймиста! Саме через усі ці дурниці я не хочу пускати її ні на музику, ні на прогулянку.
— Je serais très contente, dit Nina, si ces messieurs cessaient de venir chez moi, je ne veux pas qu’on trouble Olga, elle est nerveuse, vive, inflammable ! C’est pour toutes ces bêtises que je ne veux pas la laisser aller à la musique et à la promenade.
Тим часом тітка не переставала сварити нас за оте злощасне відвернення голів, а я лягаю на канапу, зітхаючи й говорячи, як Джирофла:
Pendant ce temps ma tante ne cessait pas de nous gronder pour le malencontreux détournement des têtes, et je me couche sur le canapé avec des soupirs, en parlant comme Girofla.
— Я не вертатися додому! Тітка зʼїсть мене вдома, судіть самі, що мене там чекає, коли вже тут таке. Ах, я вмирати з розпачу!
— Moi, pas rentrer ! ma tante va me manger à la maison, jugez de ce que j’aurai là-bas par ce que j’ai ici. Ah ! moi mourir de désespoir !
Ми знову сідаємо круг столу, і знову нарікання за наріканнями, які я перебиваю зауваженнями, що смішать усіх.
On se remet autour de la table et, de nouveau doléances, sur doléances, que j’interromps par des remarques qui font rire tout le monde.
— Знаєте, я вчити ніццьку мову з Леоні та пралею навпроти.
— Vous savez, moi étudier langue niçoise avec Léonie et blanchisseuse d’en face.
— Так, — каже Ольга, — ти маєш її знати, бо ти ж збираєшся оселитися в Ніцці, на горі.
— Oui, dit Olga, tu dois la savoir, puisque tu vas t’établir à Nice, sur la montagne.
викреслено[Пʼять рядків закреслено]
[Cinq lignes cancellées]
— Дурниці все це, але от що: я хочу скласти з усієї цієї справи пʼєсу, і скінчиться вона сьогоднішньою сценою.
— Bêtises, tout cela, mais voilà, je veux faire une pièce de toute cette affaire et elle se terminera par la scène de ce soir.
— Так, — каже Марі, — а я скажу, підійшовши до рампи: Боже мій, яка ж я рада, що не закохалася в цього чоловіка!
— Oui, dit Marie, et je dirai en m’approchant de la rampe: Bon Dieu que je suis donc contente de ne pas m’être amourachée de cet homme !
— А тоді, — підхопила я, — завіса впаде, а решта й не ворухнуться, спокійно сидячи круг столу. Це буде оригінально.
— Et, repris-je, la toile tombera sans que les autres bougent, assises tranquillement autour de la table. Ce sera original.
В екіпажі з тіткою ми цілком серйозно кажемо одна одній, що Джирофла — нікчема, що він закохується лише в кокоток.
En voiture avec ma tante, nous nous disons très sérieusement que Girofla est un vaurien, qu’il n’est amoureux que de cocottes.
— Він спокійно собі живе з Джоєю, — каже тітка, — і ні про кого не думає.
— Il vit tranquillement avec Gioia, dit ma tante, et ne pense à personne.
— Авжеж, а ця Ніна, що все сприймає всерйоз. Ні, ви тільки уявіть, вона ж усе це сприйняла всерйоз? Звідси й розчарування, і гнів — це природно.
— Sans doute, et cette Nina qui prend tout au sérieux. Non, mais, vous savez, elle a pris tout cela au sérieux ? De là, désappointement et colère, c’est naturel.
— Можна подумати, що йдеться про якогось короля, що…
— Ne dirait-on pas qu’il s’agit d’un roi qui...
— Так, правда ж, про короля, що ще не обрав собі, а весь двір у сумʼятті, і всі інтригують, і чекають, і здіймають великий галас!
— Oui, n’est-ce pas, un roi qui n’a pas encore choisi, et toute la cour est en émoi et on intrigue, et on attend et on mène grand bruit !
— Це смішно!
— C’est ridicule !
— Ще б пак.
— Je crois bien.
Ми вертаємось, і за обідом дідуся втаємничують в усі ці тайнощі.
Nous rentrons et à diner grand-papa est initié à tous les mystères.
Примітки
«Енотеас» — анаграма імені «Саетоне» (переставлені літери); кодове імʼя, яким Марі позначає посередника Саетоне. ↩
«Меркурій» — Марі називає так посередників-звідників (за іменем бога-вісника). «Великий Меркурій» — головний звідник, найімовірніше сам Саетоне. ↩
Муся — російська пестлива форма імені Марі, родинне прізвисько. У оригіналі вжито російською. ↩