Субота, 2 жовтня 1875

Ніколи ще сон не давав мені такої втіхи! Джирофла освідчився мені й попросив моєї руки, і так природно, так насправжки, найдрібніші подробиці були так точно дотримані в цьому чарівному сні, що ніщо не передасть мого розчарування, коли я прокинулася.
Ну ось і чорні думки, я цього й чекала, учора було надто рожево.
Нас усі покинули, окрім майбутнього нотаря Фіулулу-Детріаза. Другорядний персонаж тощо — це жалюгідно, це засмучує.
Усі казатимуть, що він мене кинув, як усі казали, що він до мене залицяється. О, світ, світ! Брудне збіговисько паскудства!
Я мимоволі пішла слідом за гарненьким хлопцем, чужинцем, він живе в будинку п'ятдесят третьому, зовсім юне цуценя, заледве двадцять років, а може, й менше; він виходив з купальні, а я верталася, була пів на одинадцяту.
Ні, мене мучить думка: про Джирофлу казатимуть те, що казали про...
Ах, проклятий! Ах, негідник! Боже мій, Боже мій, визволь мене від цієї думки! Цей чоловік, цей проклятий чоловік, цей вічний привид, ця тінь, що нещадно, безперестанку прослизає між мною й рештою людського роду!
Ах, Боже! Пресвята Діво!
Мій вальс троянд має великий успіх у Ніни, дівчата вважають його дуже гарним, а я — огидним. Але речі на нагоду подобаються своїми натяками. «Дадуть тобі цукерок» захопило Олгу, яка цілий вечір говорила про цукерки.
Фіулулу в них, я, звісно, не співаю при ньому: щоб заспівати, я виходжу з вітальні.
Кілька разів мало не зачепили чутливих струн, кілька разів я виходила на балкон чи в передпокій із Джирофле. І все це через Джирофлу.
— Мій чоловік, — кажу я, говорячи про тіткину любов до мене, — мій чоловік буде найнещаснішим з людей, він матиме двох тещ. Нарікають, коли є одна, а тут — дві!..
— Так, — каже тітка, — а надто я, бо я бачу всяке!.. Я все розкриваю.
Я виходжу на балкон, ця фраза видалася мені сповненою силою-силенною речей, про які краще б і не казати.
Це правда, що вона все бачить і все розкриває. Я, далебі, не знаю, як їй це вдається; саме вона тицяє мені все перед очі, усе те, про що я й не здогадувалася.
Потім співають мотив із нашої родинної п'єси: «О, Джирофла, квіте невинності. А тітка каже, що Джирофла ніяка не квітка невинності», Ґалюла запевняє, що так, вона запевняє, що ні, — ціла історія, під час якої я щомиті боялася якогось вибуху.
Нарешті Фіулулу заводить мову про мою владу.
Запевняю вас, пані, що якби ваша небога схотіла, — каже він, кидаючи погляд на мене й ще один на тітку, — якби ваша небога схотіла, вона б завела вас на верхів'я гір!
— Але головне те, — кажу я, — що небога не хоче; я роблю, що хочу, бо ніколи не хочу нічого, крім того, чого хоче моя тітка; отож я не заведу її ні на верхів'я гір, ні в глибину провалля!
Я весь час була мов на голках, бо цю бідолашну розмову весь час вели такими небезпечними й делікатними місцями, що...
І цікаво, як ото кажуть речі, не кажучи їх: говорять про Ґамбара [Викреслено: про Фіулулу], а розуміють, що думають про Джирофлу.
Серпанок делікатності, завжди неодмінний, було подерто в кількох місцях, та, на щастя, дірки зацерували вибухами сміху, без яких я, далебі, не знаю, як би з цього вийшли.
Я пожвавлююся від самої нудьги й, сходячи вниз у супроводі маленького Фіулулу, ненароком упускаю з ноги пантофлю, що скочується аж донизу, тож чорнявий ніццянець іде мені її діставати.
Попелюшка і прекрасний принц!
Ой-ой-ой! Що за пародія в Джоя — майже все зачинено; якщо вона поїхала з ним, я в люті.
Усе, усе, усе! Аби лиш не вийшло, як із тим іншим. Цей чоловік, чийого імені я не хочу називати, що приносить мені нещастя. Боже мій, я б замовила месу, аби ти зняв із мене Жеріко-жах! Але ж не дати жодного приводу! Бог прийме саму лиш мою молитву, я піду завтра до церкви, помолюся, і, може, він мене почує! Якщо я не замовляю меси, то лиш через страх, що мені скажуть, ніби це задля...
Зрештою, я сподіваюся, що Бог зважить на моє бажання і що він мене почує.
[Викреслено: Неділя, 3 жовтня 1875]
Фіулулу садовить нас в екіпаж і каже, що моя тітка — «тітонька-ласунка», а вона, почувши «тітка все псує»:
— О, це правда, тітка все псує, бо вона бачить всяке, ще й яке! І все псує. Я перекладаю ці слова.
Джирофла коїть дурниці, я все бачу й цьому зараджу.
Зрештою, усі розуміють те, що зрозуміла я, і Фіулулу зрозумів.
Цього не варто було б, бо тітка, зрештою, говорить так, ніби ми маємо якісь права на пишного Гектора.
Я тут отупіла, така довга відсутність гамільтонівців висушила мені розум. Цілковите затемнення всіх розумових здібностей, і ось вам доказ:
Найблискучіший письменник — це Александр Дюма.
Найвродливіший чоловік — це Еміль д'Одіффре.
Ось до чого дійшов наразі мій бідний розум!
Така вже я.
Коли я довго чогось не бачу, я зрештою починаю вірити, що його й не існує. Коли в мене поганий кінь, мені здається, що всі коні такі.
Я не вмію пояснити того, що думаю, — оце моє лихо!
На Бога, зрозумійте! А не зрозумієте — то й по всьому!
Щойно я ступлю крок у тонкощі — і все, я загрузаю в них по самі вуха.
Перечитаймо те, що ми оце написали: я перечитала, незрозуміло, та що вже там — лишаю так, як є.

Примітки

«Дадуть тобі цукерок» (Tu auras des dragées) — драже, зацукровані мигдалини, традиційно дарували на весіллях і хрестинах, тож жарт натякає на одруження.
«Жеріко-жах» (Gericko-terreur) — вигадане Марі складне слово, що майже напевно стосується Жеріке (згаданого в зошиті 044), який став джерелом наклепу про нібито закоханість Марі в нього. Його ім'я зробилося для неї уособленням найгірших страхів за свою репутацію, тож вона навіть не хоче його називати.
Гра слів, яку годі точно передати: Фіулулу називає тітку «la tante gâteau» (тітонька-ласунка, поблажлива тітка, букв. «тітка-тістечко»), а вона чує співзвучне «la tante gâte tout» (тітка все псує) і підхоплює саме цей сенс.