❦
Середа, 29 вересня 1875
Mercredi 29 septembre 1875
Чи не наснилося мені все це?
Est-ce que je n’ai pas rêvé tout cela ?
Ні, я ж учора писала, це правда.
Non, j’ai écrit hier, c’est vrai.
Я вродливіша, молодша, удвічі молодша. Я переважаю її верхньою частиною — я не кажу про душевне, такого порівняння й годі робити, а саме тілесно. І цей нікчемний хлопчисько!
Je suis plus belle, plus jeune, deux fois plus jeune. Je lui suis supérieure en haut, je ne parle du moral, cette comparaison ne peut se faire, mais au physique. Et ce misérable garçon !
Ось чому він мав такий збентежений вигляд останні три-чотири дні, ось чому він прийшов лише раз, тоді як раніше його напевне можна було бачити через день. Ось чому він зблід. Біховець учора сказав:
C’est pour cela qu’il avait l’air confus depuis trois ou quatre jours, c’est pour cela qu’il n’est venu qu’une fois, tandis qu’avant on était sûr de le voir tous les deux jours. C’est pour cela qu’il a pâli. Bihovetz a dit hier:
— Слухайте, що ви зробили з бідолашним Одіффре, у нього таке витягнуте, таке жалюгідне обличчя!
— Dites, qu’avez-vous fait à ce pauvre Audiffret, il a une figure si longue, si piteuse !
От бачте, вона почула ці безглузді чутки, що про мене пустили, того вечора, забачивши мене, вона мене мало не зʼїла очима, а тепер вона його в мене відбирає. Ах, погань! То вона завжди стоятиме мені на дорозі — і вві сні, і наяву! Їй досить було слова, і вона його повернула. То її люблять! То бруд і мерзота таки звабливі!
Voilà, elle a entendu ces bruits stupides qu’on a fait courir, elle m’a presque avalée l’autre soir en m’apercevant et maintenant elle me le prend. Ah ! canaille ! Elle sera donc toujours sur mon chemin, en rêve comme en réalité ! Elle n’eut qu’un mot à dire et elle l’a repris. On l’aime donc ! La saleté et la vilenie sont donc bien attrayantes !
Доводиться вірити. Та я й зовсім не знаю, як це сталося.
Il faut le croire. D’ailleurs je ne sais du tout comment cela s’est passé.
Та хіба мені яке до того діло! Так воно є, ось що я знаю, ось головне. Я ще не зовсім розгнівана, подив усе ще триває. Раніше я на неї дивилася, бігала за нею, а тепер уже не можу, ще й бачити її доведеться.
Et que m’importe ! Cela est, voilà ce que je sais, voilà le principal. Je ne suis pas encore tout à fait en colère, l’étonnement dure toujours. Avant, je la regardais, je courais après elle, à présent je ne le peux plus, il faudra en plus la voir.
Ніхто не може бути моєю суперницею, це дурниці, ми ж такі різні! Передусім ідеться про те, щоб поставити мене на пʼєдестал.
On ne peut pas être ma rivale, ce sont des bêtises, nous sommes si différentes ! Du premier coup il s’agit de me mettre sur un piédestal.
А цей бідолашний батько, самотній, сумний, замкнений удома, нещасний. Мені й досі кортить його побачити. Мені його шкода: він мав молоду дружину, дітей, статок, а тепер — самотній, жалюгідний і зганьблений. Бідолашний чоловік!
Et ce pauvre père, seul, triste, enfermé chez lui, malheureux. L’envie de le voir continue chez moi. Je le plains, il avait une jeune femme, des enfants, une fortune, et le voilà seul, misérable et scandalisé. Pauvre homme !
Облишмо батька там, де він є, бо ми тут безсилі, і зійдімо на свій пʼєдестал.
Laissons le père où il est, puisque nous n’y pouvons rien, et montons sur notre piédestal.
Я вдягаюся й виходжу, ще немає й десятої, вікна розчинені, коні чекають, піду подивлюся, чи відновить він свою дюко-локомоцію.1
Je m’habille et sors, il n’est pas encore dix heures, les fenêtres sont ouvertes, les chevaux attendent, je vais voir s’il recommencera la duco-locomotion.
Я ходила без капелюшка, як завжди, зі своїми собаками, з якими я маю цілком мальовничий вигляд.
J’ai marché sans chapeau comme de coutume, avec mes chiens, qui me donnent l’air tout à fait pittoresque.
Зберегти [?] чи ні, відмовити [?] Джоя
Garder [?] ou non, refuser [?] Gioia
Я спокійно йшла й читала, коли відчула Джою. Кажу «відчула», бо очей я не підвела; вона дуже швидко прямувала набережною. За три хвилини вона повернулася, сама зачинивши за собою хвіртку.
Je marchais tranquillement et lisais quand je sentis Gioia. Je dis sentir parce que je n’ai pas levé les yeux, elle s’en allait fort vite par la Promenade. Trois minutes après elle rentra en fermant elle-même la grille.
А я подалася до Ніни, яка приведе мені Марі о першій.
Quant à moi je me suis en allée chez Nina, qui m’amènera Marie à une heure.
О першій вона приходить, і ми вдягаємося: я старим дідом, як того дня, а вона моєю дружиною.
A une heure elle vient et nous nous habillons, moi en vieillard comme l’autre jour et elle en ma femme.
Ми йдемо до Данілова й Біховця, які нас одразу впізнають і дуже сміються, звідти — до фотографа Бінмюллера, який нас не впізнає й відмовляється нас знімати, бо в нього все шкереберть. Та раптом я знімаю бороду, Бінмюллер і його дружина зчиняють крик і таки нас знімають. Звідти ми йдемо прогулятися, бачимо дʼОдіффре у «Вікторії» й вітаємо всіх, кого зустрічаємо.
Nous allons chez Daniloff et Bihovetz qui nous reconnaissent à l’instant et rient beaucoup, de là chez le photographe Bienmüller qui ne nous reconnaît pas et refuse de nous faire poser car tout est sens sus dessous. Mais soudain j’enlève ma barbe, Bienmüller et sa femme poussent des cris et nous font poser. De là nous allons nous promener, voyons d’Audiffret à la Victoire, et saluons tous ceux que nous rencontrons.
Розвага не нова, та цікава.
Amusement pas nouveau mais divertissant.
Потім Марі вертається додому, я повертаю собі первісну подобу й виходжу з тіткою. Джоя, уся в білому, як і я, і без капелюшка, стоїть біля своїх дверей; пройшовши трохи далі, ми бачимо палкого володаря замку, який пішки прямує до свого екіпажа, що чекає на нього в кінці набережної. Він сідає в нього, ми зустрічаємося, вітаємося, я обертаюся, він теж, і ми обмінюємося усмішкою.
Ensuite Marie rentre et je reprends ma forme première et sors avec ma tante. Gioia, tout en blanc comme moi et sans chapeau, est à sa porte, en avançant un peu nous voyons le châtelain fougueux s’en allant à pied vers sa voiture qui l’attend au bout de la Promenade. Il y monte et nous nous rencontrons, nous saluons, je me retourne, lui aussi et on échange un sourire.
Ось що стерло мою дурну вчорашню холодність.
Voilà qui a effacé ma bête froideur d’hier.
Я бачу всю цю гру наскрізь: лишають коней і йдуть собі пішки! Чудово!
Je vois tout le manège, on laisse ses chevaux et on s’en va à pied ! Fort bien !
Але вона! Зважитися вдягатися, як я! І так убрана й нафарбована вона дуже вродлива.
Mais elle ! oser s’habiller comme moi ! Et ainsi habillée et peinte elle est très belle.
Ні, але чи уявляєте ви мене? Ні, ви мене не уявляєте!
Non, mais me voyez-vous ? Non, vous ne me voyez pas !
О, як же я шаленію!
Oh ! que je rage !
О, гарненька розвʼязка! Його більше не видно, я вертаюся, нашвидку обідаю й піднімаюся до себе. Я гризу нігті, мені хочеться звеліти задушити своїх собак і підпалити замок!
Oh ! le beau dénouement ! On ne le revoit plus, je rentre, dîne à la hâte et monte chez moi. Je me ronge les ongles, je veux faire étrangler mes chiens et mettre le feu au château !
І заради кого! Заради кокотки; заради тридцятипʼятирічної Джої! Він береться до цього геть як у романі.
Et pour qui ! pour une cocotte; pour une Gioia de trente-cinq ans ! Il s’y prend d’une façon toute romanesque.
Побачення біля хвіртки, екіпаж відсилають кудись подалі! О лють!
Rendez-vous à la grille, renvoi de la voiture au loin ! 0 fureur !
Віддати перевагу цій жінці переді мною! Та хто знає, на що я здатна, доведена до такого сказу! Вийти за нь... Ні, я написала півслова й відчуваю, що не здатна на таку безглуздість.
Me préférer cette femme ! Mais sait-on de quoi je suis capable exaspérée à ce point ! de l’épous.... Non, j’ai écrit à moitié le mot et je me sens incapable d’une pareille absurdité.
Уперше в мене відбирають чоловіка! Боже милий, яка ж я люта!
C’est la première fois qu’on me prend un homme ! Bon Dieu que je suis donc furieuse !
А він вітається, і всміхається, і весь сяє! Змій!! Жах!
Et il salue, et il sourit, et il a l’air radieux ! Serpent !! Horreur !
Він мене покинув, і всі його прибічники теж розбіглися, їх більше не видно.
Lui m’a abandonnée et tous ses suivants s’écartent aussi, on ne les voit plus.
Ах, яка ж я нещасна.
Ah ! que je suis misérable.
О, як би я звеліла його відлупцювати, як би я надавала йому ляпасів своєю білою рукою, як би я надавала стусанів йому й їй, ні, їй нічого, я дам їй грошей, щоб вона забралася геть!
Oh ! comme je le ferais rosser, comme je lui donnerais des soufflets de ma blanche main, comme je lui donnerais des coups de pieds à lui et à elle, non à elle rien, je lui donnerai de l’argent pour qu’elle s’en aille !
Боже мій, Боже мій! Я таки мала рацію зачекати, щоб дізнатися, що думаю; інакше я й не могла: учора я не думала нічого, я була здивована, очманіла, а сьогодні я ображена, люта — не просто люта, бо часто кажуть «люта», коли всього лише роздосадувана, а по-справжньому люта, люта до нестями, до сказу!
Mon Dieu, mon Dieu ! J’avais bien raison d’attendre pour savoir ce que je pense; je ne pouvais faire autrement, hier, je ne pensais rien, j’étais étonnée, hébétée, aujourd’hui je suis blessée, furieuse, non pas furieuse simplement, on dit souvent furieuse quand on n’est que contrariée, mais véritablement furieuse, furieuse avec furie, avec rage !
І засмучена. Усього мені тут бракує. Я хочу поїхати: за три тижні, щонайбільше за місяць, набережна мене більше не побачить, мої маленькі ноги більше не топтатимуть її жалюгідної пилюки, її сонце більше не палитиме моєї такої білої шкіри!
Et chagrinée. Tout me manque ici. Je veux partir, dans trois semaines, un mois au plus, la Promenade ne me verra plus, mes petits pieds ne fouleront plus sa misérable poussière, son soleil ne brûlera plus ma peau si blanche !
Я їду! Куди? До Рима.
Je m’en vais ! où ? A Rome.
Що я там знайду? Бог його знає.
Qu’y trouverai-je ? Dieu le sait.
Надто багато всіляких прикрощів зазнала я в Ніцці, щоб тут лишатися... і все ж я її люблю... на саму думку про те, щоб її покинути, я плачу! Я обожнюю Ніццу!
J’ai eu trop de vexations de tous genres à Nice, pour y rester... et pourtant je l’aime... à l’idée de la quitter je pleure ! J’adore Nice !
І зразу ж лихі язики скажуть: вона каже — я обожнюю Ніццу, а думає — я обожнюю Джирофлу. Ні, я його не обожнюю, я його не люблю, я в нього лиш трішки закохана. Але його в мене відбирають і... і хто! Боже милий!! Хто!
Et tout de suite les méchants diront: Elle dit, j’adore Nice, mais elle pense, j’adore Girofla. Non, je ne l’adore pas, je ne l’aime pas, j’en suis légèrement amoureuse seulement. Mais on me le prend et... et qui ! bon Dieu !!! Qui !
Моя прекрасна Джоя, моя обожнювана, та, до якої «мене вабить», з якою «щось мені каже, що в мене будуть із нею якісь порахунки».
Ma belle Gioia, mon adoration, celle vers laquelle « je me sens attirée » avec laquelle « quelque chose me dit que j’aurai quelque chose à démêler ».
Ось що я писала в Парижі, у цьому ж щоденнику.
Voilà ce que je disais à Paris, dans ce même journal.
Чорт забирай! Ось бачите, які в мене з нею порахунки. Якби це хоч була серйозна справа, якби я хоч гнівалася через такого чоловіка, як Гамільтон, воно б того варте було, і я б не шкодувала, що отак собі псую кров!
Pardieu ! Vous voyez bien ce que j’ai à démêler avec elle. Si au moins c’était une affaire sérieuse, si au moins je me mettais en colère pour un homme Hamilton, cela vaudrait la peine et je ne regretterai pas le mauvais sang que je me fais !
Я хотіла піти в театр. Навіщо? Якщо я йому не потрібна, то нащо йому мене бачити. А я можу обійтися без його ніццької пики. Та й до того ж він, напевно, буде в неї, у грецькому ковпаку!
Je voulais aller au théâtre. A quoi bon ? Du moment qu’il ne me veut pas, il est inutile qu’il me voie. Et moi, je puis me passer de sa face niçoise. Et puis il serra sans doute chez elle, en bonnet grec !
Це нагадує мені вчорашнє, і я негайно велю вкинути до поштової скриньки оці слова, написані друкованими літерами:
Cela me rappelle hier, et à l’instant je fais jeter à la poste écrits en lettre d’imprimerie ces mots:
Нещасний! У халаті й грецькому ковпаку Ти струхлявієш!!!
Malheureux ! Avec la robe de chambre et le bonnet grec, Tu pourriras !!!
Мене дратують!
On m’énerve !
Прийшов Біховець, мені треба зійти вниз, бо інакше тітка подумає казна-що.
Bihovetz est venu, je dois descendre, autrement ma tante pensera des bêtises.
Він лишається до одинадцятої [Півтора рядка закреслено], ми говоримо про шлюб, і я кажу, що вийду за кардинала. Любімов сказав (це мама пише):
Il reste jusqu’à onze heures [Une ligne et demie rayée] nous parlons mariage et je dis que j’épouserai un cardinal. Lubimoff a dit: (c’est maman qui écrit):
Пані, я ні пʼяниця, ні марнотратник, у мене незалежний статок. Моя дочка не може бути перешкодою, її статок окремий. Я маю впливових покровителів, можу служити при посольстві. Я давно кохаю панну Діну і був би найщасливішим з людей, і таке інше.
Madame, je ne suis ni un ivrogne, ni un gaspilleur, j’ai une fortune indépendante. Ma fille ne peut pas être un obstacle, sa fortune est à part. J’ai de grandes protections, je puis servir à l’ambassade. J’aime depuis longtemps Mlle Dina et je serais le plus heureux des hommes, etc. etc.
Якби хтось так заговорив про мене, я б кинулася йому на шию — а вже потім відмовила б.
Si quelqu’un aurait parlé ainsi pour moi je lui sauterai au cou, sauf après à refuser.
Примітки
«Дюко-локомоція» (duco-locomotion) — вигадане Марі слово, у якому, імовірно, поєднано «duc» (герцог / тип екіпажа) і «локомоція»; грайливий вислів на позначення його прогулянок в екіпажі. ↩