❦
Вівторок, 28 вересня 1875
Mardi 28 septembre 1875
Я дивлюся на вулицю Франс, а ще вище, ген там, на пагорбі, бачу, як розчиняються віконниці і якесь біле створіння постає у вікні. Це мій!
Je regarde dans la rue de France et aussi plus haut, là-haut, sur la colline, je vois les persiennes s’ouvrir et une créature blanche se monter à la fenêtre. C’est mon homme !
Невимушено я щось пояснюю Леоні, яка працює коло вікна, і йду собі геть.
Sans affectation je donne quelques explications à Léonie qui travaille près de la fenêtre et m’en vais.
Цей дурний хлопець не раз казав, що в нього завжди напоготові бінокль на вікні. Підозріло причинена віконниця, а потім поява білої постаті у вікні — усе це аж ніяк не мало б мене заспокоювати. Тож я відходжу від вікна, хай і собі на досаду.
Le stupide garçon a dit bien des fois qu’il a toujours un binocle sur la fenêtre. Le volet étant suspectement fermé et puis l’apparition d’une forme blanche à la fenêtre, tout cela ne doit pas me rassurer du tout. Aussi je quitte la fenêtre au risque de me déplaire.
Цього разу, гадаю, усьому остаточно кінець. Недарма ж ми зустрічаємо цього чоловіка: ми купували рукавички, а купивши, ідемо на набережну, і:
Pour cette fois je crois que tout est bien fini. Ce n’est pas en vain que nous rencontrons l’homme, nous achetions des gants, une fois les gants achetés nous allons à la Promenade et:
— Ось Джоя, — каже тітка, — з Джирофлою.
— Voilà Gioia, dit ma tante, avec Girofla.
Замість одвернутися я дивлюся, бо не могла повірити в таке, я ледве вірила власним очам!
Au lieu de me détourner je regarde car je ne pouvais croire une telle chose, j’en croyais à peine mes yeux !
Джирофла, тобто дʼОдіффре, вийшов з екіпажа і бесідує з цією жінкою!
Girofla, d’Audiffet, veux-je dire, descendu de voiture et causant avec cette femme !
Вона така ж висока, як він. І який жалюгідний вигляд він мав поряд із нею.
Elle est aussi grande que lui. Et qu’il avait l’air misérable à côté d’elle.
Із цієї миті ми, три Грації, віддаємося вкрай перебільшеному стражданню, я імпровізую вірші, ми все це виспівуємо в екіпажі, але нікого довкола немає, ми сміємося, мов блаженні, і від щирого серця; я трохи схвильована, але менше, ніж гадала, та й годі ще судити: тільки завтра я знатиму, що думаю. Безперечно, я буду невдоволена, бо забагато сміюся.
Dès ce moment nous, les trois Grâces, nous abandonnons à la douleur la plus exagérée, j’improvise des vers, nous chantons tout cela en voiture, mais il n’y a personne, nous rions comme des bienheureuses et de bon cœur, je suis un peu agitée, mais pas autant que je l’aurais cru, d’ailleurs on ne peut pas encore juger, demain seulement je saurai ce que je pense. A coup sûr je ne serai pas contente car je ris trop.
Ми виходимо й ідемо, а на лаві наш винуватець сидить між Саетоне й кимось іще. Я дивлюся на нього, він робить порух, наче хоче підвестися, я роблю якийсь рух головою, тільки то було не привітання, і так ми йдемо аж до міського саду, біля якого підбираємо Біховця і знову проходимо повз ту огидну істоту, і цього разу я й зовсім не глянула.
Nous descendons et marchons, sur un banc le coupable est entre Saëtone et un autre. Je le regarde, il fait un mouvement pour se lever, je fais je ne sais quel mouvement de la tête, seulement ce n’était pas un salut, et nous allons ainsi jusqu’au jardin public près duquel nous prenons Bihovetz et repassons de nouveau devant l’abominable créature, et cette fois je n’ai pas du tout regardé.
Треба було поводитися як завжди... так, але він не був як завжди, та й узагалі ніщо цього вечора не як завжди!
Il fallait être comme toujours... oui mais il n’était pas comme toujours, enfin rien n’est comme toujours ce soir !
Тітка остовпіла, Джирофле засмучена, а я здивована і, і, і вже сама не знаю що. Завтра побачимо.
Ma tante est stupéfaite, Giroflé chagrinée et moi étonnée et, et, et je ne sais plus quoi. On verra demain.
Я повертаюся з піснею, по обіді мої Грації приходять до вітальні, яку освітлюють, ми розчиняємо всі вікна. Ми граємо, співаємо, галасуємо.
Je rentre en chantant, mes Grâces viennent après dîner au salon qu’on éclaire, on ouvre toutes les fenêtres. Nous jouons, chantons, crions.
Вичерпавши всі болісні й розпачливі слова, ми вкладаємося на канапу — я й Олга, а Марі, якій до всього цього зовсім байдуже, іде собі. Ми вкладаємося: голови на протилежних краях канапи, а ноги витягнуті й розминаються одна з одною. І час від часу то вона, то я кидаємо якусь шпильку про подію дня.
Après avoir épuisé tous les termes douloureux et déchirants, nous nous couchons sur le canapé, moi et Olga, Marie à qui tout cela est bien égal s’en va. Nous nous couchons: nos têtes aux extrémités opposées du meuble et nos pieds allongés et s’évitant. Et de temps en temps tantôt elle, tantôt moi lançons quelque trait sur l’événement du jour.
То я завжди матиму перед очима цю самицю! Добре, що вона здалася мені потворною ще раніше, бо інакше сказали б, що це з ревнощів.
J’aurai donc toujours cette femelle devant moi ! Je suis bien aise de l’avoir trouvée laide avant, sans cela on dirait que c’est par jalousie.
Ні, річ не в цьому. То в чому ж? Не знаю, маю багато чого сказати, ну ж бо! Писатиму так, як спадатиме на думку. Спершу поговорімо про моє подвійне існування.
Non, ce n’est pas de cela qu’il s’agit. De quoi alors ? Je ne sais, j’ai beaucoup à dire, allons ! Je vais écrire à fur et à mesure que je penserai. D’abord parlons de ma double existence.
Дійсність і мрія, мрія наяву, майже така ж справжня, як сама дійсність. Я часто складаю історію, що триває цілими тижнями, і ось — позавчора Джирофла прострелив собі голову через мене, а я заприсяглася вийти за нього, якщо він одужає, і йому вже ліпше, ось на чому я там зупинилася; а тут — тут я дійшла до Джої.
La réalité et le rêve, le rêve éveillé et presque aussi réel que la réalité. Souvent je compose une histoire qui dure des semaines entières et tenez avant-hier Girofla s’est brûlé la cervelle pour moi et j’ai juré de l’épouser s’il guérissait, et il va mieux, voilà où j’en suis là-bas, quant à ici j’en suis à la Gioia.
— Ах, — каже Олга, показуючи мені на оббивку канапи, — їхня канапа така ж, правда?
— Ah ! dit Olga en me montrant l’étoffe du canapé, leur canapé est comme ça n’est-ce pas ?
— Та що ти кажеш, навіжена! Їхня канапа.
— Que dis-tu, folle ! leur canapé.
— Атож, ти ж знаєш ту велику канапу у вітальні.
— Eh oui, tu sais le grand canapé du salon.
— Так. Ах, якби можна було їм завадити! Знаєш, любонько, ви ж бовдури, що розповіли про англійок: тепер нас запідозрять; а якби ви нічого не сказали, я б убралася старим дідом і миттю подалася б до неї, щоб сказати йому, Джирофлі, що замок палає!
— Oui. Ah ! si on pouvait les déranger ! Tiens ma chère vous êtes des brutes d’avoir raconté les Anglaises, on aura des soupçons, tandis que si vous n’aviez rien dit je m’habillais en vieillard et j’allais à l’instant chez elle pour lui dire, à lui Girofla, que le feu est au château !
— А й справді! Ох, так, яка шкода!
— Tiens c’est vrai ! Oh ! oui c’est dommage !
— Та ще б пак! Він тепер у грецькому ковпаку й халаті, — провадила я сміючись, — памʼятаєш, як у «Процесі Ворадьє»,1 той адвокат у Сезаріни. Боже мій, як же чудово було б їм завадити!
— Je crois ! Il est maintenant en bonnet grec et en robe de chambre continuai-je riant, tu te souviens comme dans « Le Procès Veauradieux », cet avocat chez Césarine. Mon Dieu que ce serait donc beau de les déranger !
Послухай, правда ж, чоловіки — бовдури, дурні. Чоловіки — це найпідліше, що є на світі. Вони ходять до цих жінок і знають, що все це куплене, продане! Вони знають, що їх дурять, що їх не люблять, вони наражаються на найбезглуздіше становище, як у «Ворадьє». Ні, я не розумію, як, побачивши таку пʼєсу, можна не соромитися грати ролі такі ниці, такі мерзенні!
Ecoute, vrai les hommes sont des brutes, des imbéciles. Les hommes sont ce qu’il y a de plus méprisable sur la terre. Ils vont chez ces femmes et ils savent que tout cela est acheté, vendu ! Ils savent qu’on les trompe, qu’on ne les aime pas, ils s’exposent aux choses les plus ridicules comme dans « Veauradieux ». Non, je ne comprends pas, comme ayant vu une pareille pièce, on ne soit honteux de jouer des rôles aussi bas, aussi vilains !
— Отак, любонько, замість покохати гарну, чесну дівчину, що любить, і взяти її за дружину, мати її лише для себе одного...
— C’est ainsi, ma chère, au lieu d’aimer une jeune fille jolie, honnête qui aime, et la prendre pour femme, pour l’avoir à soi tout seul...
— Дівчат, як ми, наприклад, еге ж? — кажу я сміючись, — е, любонько, не завжди ж маєш дружину для себе одного, а Джирофла...
— Des jeunes filles comme nous par exemple n’est-ce pas ? dis-je en riant, eh, ma chère, on n’a pas toujours sa femme à soi tout seul, et Girofla...
— Гадаєш, його дуритимуть?
— Tu crois qu’il sera trompé ?
— Авжеж!
— Dame !
— Хотіла б я знати, чи він одружиться.
— Je voudrais savoir s’il se mariera.
— Ох, ні, він струхлявіє на набережній!..
— Oh ! non, il pourrira, à la Promenade ! ..
— Ой-ой-ой, він струхлявіє.
— Oh ! ho ! ho ! il pourrira.
— Атож!
— Eh oui !
І це дієслово так нам подобається й так нас смішить, що я сповзаю на підлогу, а Олга, закинувши голову, вже й кричати не може.
Et ce verbe nous plaît tant et nous fait tellement rire que je me laisse glisser à terre et Olga en renversant la tête ne peut même plus crier.
— Ми йому це напишемо, — кажу я, вилазячи знову на канапу.
— Nous lui écrirons cela, dis-je, en remontant sur le canapé.
— Так, так, простий аркуш із цими словами: Ти струхлявієш!
— Oui, oui, une simple feuille avec ces mots: Tu pourriras !
— Отож, ні, ми напишемо: Нещасний! Ти струхлявієш!
— C’est cela, non, nous écrirons: Malheureux ! tu pourriras !
— І це слово має привілей щоразу доводити нас до реготу.
— Et ce mot a le privilège de nous faire éclater chaque fois.
— Ні, — підхопила я, — ми скажемо щось інше.
— Non, repris-je, nous dirons autre chose.
— Гаразд.
— Bien.
І знову роздуми про дволикість чоловіків; я виголошую промову, викладаючи свою філософію.
Et encore des réflexions sur la duplicité des hommes, je prononce un discours en exposant ma philosophie.
Бо я й справді не розумію цю другу половину людського роду.
C’est que vraiment je ne comprends pas, cette autre moitié du genre humain.
Ах, як же прикро не вміти записати того, що думаєш!!!!!!!! Та ось, мені й чекати до завтра не треба, і я почуваюся страшенно роздосадуваною, ображеною, здивованою, засмученою, розлюченою!
Ah ! que c’est ennuyeux de ne savoir pas écrire ce qu’on pense !!!!!!!! Tenez, je n’ai pas besoin d’attendre à demain et je me trouve horriblement dépitée, blessée, surprise, chagrinée, enragée !
— Ах, любонько, — зітхнула Джирофле, — грецький ковпак і халат, і пʼє чай під ліжком! [страшенно кумедна сцена з «Процесу Ворадьє»].
— Ah ! ma chère, soupira Giroflé, le bonnet grec et la robe de chambre et prenant son thé sous le lit ! [une scène désopilante du Procès Veauradieux.j
— Так.
— Oui.
— Я б не знати що віддала, аби з ним сталося те саме, що в пʼєсі!
— Je donnerais je ne sais quoi pour qu’il lui arrive les mêmes choses que dans la pièce !
— А я й поготів!
— Et moi donc !
Я хотіла сказати, що віддала б свій найкращий діамант, але це означало б виявити надмірний запал.
Je voulais dire que je donnerais mon plus beau diamant, mais c’eut été montrer une chaleur trop grande.
— А я й поготів, — підхопила я, — я теж віддала б стільки, стільки! Але знаєш, мені все це дуже прикро, я вже не зможу цікавитися ц-цією (цією) жінкою, скажуть, що це через нього, а вона, вона, ця шкапа, так і подумає. Я ж хотіла попросити в неї портрет.
— Et moi donc, repris-je, moi aussi je donnerais tant, tant ! Mais tu sais tout cela me contrarie beaucoup, je ne pourrai plus m’occuper de c-teu (cette) femme, on dira que c’est pour lui, et elle, elle, cette rosse le pensera. Je voulais lui demander son portrait.
— Як це!
— Comment !
— Та просто-напросто: пані, я вважаю вас красунею, дайте мені ваш портрет. От і все. А тепер я не можу!
— Mais, tout simplement, Madame, je vous trouve belle, donnez-moi votre portrait. Et voilà. Et maintenant je ne peux pas !
— Вона б тебе в чоло поцілувала, а ти його повік не вмивала б, аби зберегти той поцілунок.
— Elle t’embrasserait au front, que tu ne laverais jamais plus, pour conserver ce baiser.
— Та де там, скажи вже — шкіру б собі здерла! Щоб вона торкнулася мене своїми зівʼялими губами! Тьху! Знаєш, я дуже нею цікавилася, коли вона була найманим виїздом, а відколи вона стала простим фіакром — кінець.
— Allons donc, dis que je gratterai la peau ! Me toucher avec ses lèvres flétries ! fi ! Tu sais je m’occupais beaucoup d’elle quand elle était une voiture de remise, mais depuis qu’elle est devenue un simple fiacre, c’est fini.
— Так, фіакрова шкапа.
— Oui, une rosse de fiacre.
— Ах! — зітхнула я.
— Ah ! soupirai-je.
— Ах! — відповіла Олга.
— Ah ! répondit Olga.
— Усе це бридко.
— C’est laid tout cela.
— Так, дуже бридко.
— Oui, très laid.
— Ну що ж!
— Enfin !
Які жалюгідні чоловіки з цими жінками, вони викликають у мене глибокий жаль.
Que les hommes sont misérables avec ces femmes, ils m’inspirent une profonde pitié.
Який же несправедливий світ, які ж бо безглузді ідеї у суспільства!
Que le monde est injuste, que la société a des idées biscornues !
Чоловік робить усе, а потім одружується, і це вважають цілком природним; та хай-но жінка зважиться не те що зробити все, а бодай дрібницю — і її каменують! Чому це так?
Un homme fait tout et il se marie après et on trouve la chose toute naturelle: Mais qu’une femme ose, non seulement faire tout, mais un rien, et on la lapide ! Pourquoi est-ce ainsi ?
Тому, скажуть мені, що ви дитина й нічого не тямите: у чоловіка це... тоді як у жінки це... зовсім інакше, словом. Я це дуже добре розумію — є ж діти; але часто їх немає, є тільки... а кричать однаково.
Parce que, me dira-t-on, vous êtes une enfant et vous ne comprenez rien, chez l’homme c’est... tandis que chez la femme c’est... tout autrement enfin. Je comprends cela très bien, il y a les enfants; mais souvent il n’y en a pas, il n’y a que... et on crie toujours.
Чоловік егоїст, він розпорошується на всі боки, а потім бере собі жінку всю цілком і хоче, щоб вона вдовольнялася його лахміттям, щоб любила його зношений кістяк, його озлоблену вдачу, його втомлене обличчя!
L’homme est égoïste, il s’éparpille de tous côtés, puis prend une femme entière et veut qu’elle soit contente de ses lambeaux, qu’elle aime sa carcasse usée, son caractère aigri, sa figure fatiguée !
Хіба можливо так упасти, щоб забути власну гідність, перетворитися на огидного самця.
Est-ce possible de s’abaisser jusqu’à oublier sa dignité, devenir un mâle hideux.
Бо я добре розумію, що чоловік не тішить себе ілюзіями, він знає, що купує. Я не ганю тілесну насолоду, але нехай тоді бодай поводяться пристойно, нехай чинять так, як чинять із їжею, коли голодні. Та ні, чол цих самиць трактують як жінок, із ними розмовляють, ходять до них у гості, а вони обманюють його, кепкують із нього, із цього жалюгідного чоловіка! Хотіла б я знати, чи ці люди тішать себе ілюзіями.
Car je pense bien qu’un homme ne se fait illusion, il sait qu’il achète. Je ne blâme pas le plaisir de la chair, mais au moins alors qu’on agisse convenablement, qu’on fasse comme on fait pour manger quand on a faim. Mais, non, l’h on traite ces femelles comme des femmes, on leur parle, on passe chez elles, et elles le trompent, se moque de lui, de cet homme pitoyable ! Je voudrais savoir si ces gens-là se font illusion.
Як це так, що вони не стерплять зальотника при власній дружині, а про коханців цих створінь говорять цілком природно! Це означає, що різницю вони таки розуміють.
Comment ils ne souffrent pas un galant à leur femme et ils parlent tout naturellement des amants de ces créatures ! Cela veut dire qu’ils comprennent la différence.
— Дружина його дуритиме, — раптом каже Олга, уриваючи мої роздуми. Я мовчала, і це її дратувало.
— Sa femme le trompera, dit tout à coup Olga en interrompant mes réflexions. Je ne parlais pas et cela l’ennuyait.
— Так, і Маленький Ґалула Каже йому: Джирофла, Ти рогоносець, годі й казать, Я ладен це заприсягать.
— Oui, et Le petit Galula Lui dit: Girofla, Vous êtes cocu, J’en suis convaincu.
— Ет! Ет! — каже Джирофла, — Тато ним був іще до мене, ха-ха!
— Bah ! Bah ! dit Girofla, Papa l’était bien avant moi !
Так, люба дівчинко, Ґалула йому це скаже.
Oui, chère fille, Galula le lui dira.
— А дружиною його буде? Ти?
— Et sa femme sera ? toi ?
— Ні, ти, люба Джирофле, ви будете дуже милою парою. І знову тиша, і знову я думаю.
— Non, toi, chère Girofle, vous serez très gentils ensemble. Et de nouveau silence et de nouveau je pense.
Марі повертається, і після нових криків та оглушливого реготу ми вирішуємо, що напишемо йому:
Marie revient et nous décidons après de nouveaux cris et d’immenses éclats de rire, que nous lui écrirons:
Нещасний! Якщо ти зловживатимеш халатом і грецьким ковпаком — Ти струхлявієш!
Malheureux ! Si tu abuses de la robe de chambre et du bonnet grec Tu pourriras !
Вони йдуть, а я замикаюся у своїй кімнаті.
Elles partent et je m’enferme chez moi.
Примітка упорядників
[Низ сторінки вилучено]
[Bas de page enlevé]
Примітки
«Процес Ворадьє» (Le Procès Veauradieux) — надзвичайно популярний фарс Альфреда Енкена й Альфреда Делакура, премʼєра якого відбулася в червні 1875 року в театрі «Водевіль» у Парижі; він витримав 175 вистав. Центральний комічний задум — поважного адвоката на імʼя Фовінар поліція застає в домі його коханки Сезаріни в «грецькому ковпаку» (нічному ковпаку) й «халаті», коли він спокійнісінько пʼє чай, — став крилатою фразою. Марі та її подруги переносять цей образ на потайні візити Одіффре до вілли Джоя, уявляючи його в такому ж двозначному домашньому вбранні. ↩