Середа, 15 вересня 1875

О дванадцятій ми йдемо до галереї degli Uffizzi, яка, до речі, сполучається з Пітті і яку я бачила вчора стільки, скільки можна побачити мимохідь.
Сьогодні інша річ — я проводжу там півтори години.
Грецькі статуї та бюсти затримують мене надовго. Я розчарована, побачивши голову Алківіада: ніколи я не уявляла його з цим м'ясистим чолом, цим маленьким ротом, що вищирює зуби, цією маленькою борідкою. Цицерон доволі (я не беру його за грека, не хвилюйтеся) гарний, але цей бідолашний Сократ! О! Добре він зробив, що зайнявся філософією й розмовляв зі своїм генієм, — нічого іншого він робити й не міг. Що за смішна потворність!
Нарешті я перед славетною Venere Medicea! Ця маленька лялечка — нове розчарування. Ці випнуті щиколотки не викликають у мене захвату, а голова надто мала
а риси такі ж, як у всіх грецьких статуй. Ні, це не Венера, чарівна богиня, мати любові. Уста холодні, очі без виразу. Звісно, пропорції збережено бездоганно, та що ж лишилося б їй, якби пропорції були менш досконалі. Хай назвуть мене варваркою, невігласкою, зухвалицею, дурепою, але така моя думка. Венера Мілоська куди більше Венера.
Переходжу до живопису й нарешті знаходжу річ, гідну імені Рафаеля, — не пласке й невиразне зображення, як його мадонни, не немовля-Христа, мовби з пап'є-маше, а голову живу, прекрасну, свіжу. La Fornarina: можливо, це тому, що я нічого в цьому не тямлю, але я незмірно більше люблю цю голову, ніж усі його мадонни разом узяті.
Коханка Тиціана, білява й пишна, чудова в образі Флори, але в Пітті, теж пензля Тиціана, в образі Клеопатри, яку жалить аспид, вона — суцільна безглуздість. Надто пишна, надто білява, анітрохи не греко-єгипетська. Я подивувалася зухвалості однієї композиції Джо. ді Сан Джованні: Венера дрібним гребінцем вичісує Амура, що схилився їй на коліна, і — хай пробачать мені, що кажу таку гидоту, — вибиває мешканців із Амурового волосся. Я б відлупцювала того маляра.
Світлові ефекти на картинах Gherardo delle Notti страшенно мені до вподоби. Його обличчя прекрасні й живі. Велике полотно з пастухами навколо колиски Ісуса — чудове. Якби не цей банальний німб, божественне немовля осяює всіх довколишніх[sic] і ніби саме зіткане зі світла. Діва Марія тримає покривало, відкриваючи дитину, і дивиться на пастухів зі справжньою небесною усмішкою. Обличчя в них променисто-шанобливі, а ті, що ближче, прикладають руку дашком до чола, як роблять, коли сонце сліпить очі. Усі обличчя прекрасні, правдиві, вирази чудові. Добре видно, що маляр розумів, що робить.
У французькій залі є дуже гарненький маленький портрет Міньяра, а у фламандській — маленька картина Франсуа ван Міріса, що захопила мене своєю надзвичайною витонченістю. Що ближче придивляєшся, то вона гарніша, і то незбагненніше, як накладено фарби.
Я кажу лише про те, що особливо мене вразило; зрештою, найбільше часу я присвятила бюстам римських імператорів і римлянок — Агриппіни, Поппеї
і... забула її ім'я, а Нерон гарний, як ніхто.
Марк Аврелій — добра гладка голова, Тит на когось схожий, ніяк не збагну, на кого.
Нам щойно принесли квиток на ложу на сьогоднішній вечір до театру Пальяно. Тут дають не квиток, а ключ від ложі та дві вхідні картки. Таке я бачу лише в Італії.
Завтра треба їхати. Що більше я дивлюся, то більше хочеться дивитися; я з болем відриваюся від усіх цих красот.
Венера Медічі добряче піднесла мою гордість!
Потім ми відвідуємо єгипетський та етруський музеї. Дитинство мистецтва має свій чар. Але я не вірю, як кажуть, що грецька скульптура була завезена з Єгипту.
Це зовсім інший характер, та й у Греції в найдавніші часи не робили нічого подібного до єгипетських речей, так само як у Єгипті не було й немає нічого, що наближалося б до грецьких пишнот. У Єгипті [Викреслено: скульптура] мистецтво весь час лишається в тому самому стані — величному й безглуздому.
Шкодую, що не можу краще пояснити те, що так добре розумію.
Після цього ми вертаємося, щоб знову вийти до Кашіне. Сьогодні ввечері людей більше, ніж позавчора. Але італійки потворні й неелегантні з усіма своїми стрічками й різнобарвними шалями.
Відколи я в Італії, дивлюся на цих смаглявих жінок із чорним, намащеним і лискучим волоссям, на цих жінок без заду, з велетенськими ногами, із солдатською статурою, і питаю себе, як же в біса чоловіки примудряються любити таких створінь. Безперечно, аристократія майже всюди однакова, але я кажу про середній клас, який тут просто гидкий. Добра то думка — виходити лише надвечір і прогулюватися ввечері, при місячному світлі.
О восьмій ми в театрі Пальяно.
Величезна зала, уся біла, гола й порожня — принаймні таке вона справляє на мене враження. Та ложі великі, відкриті й створені для того, щоб виставляти напоказ гарні вбрання. Дають «Il figli prodigo» Обера, лібрето Скриба.
Ніколи я не слухала опери більш... як щодо музики, так і щодо всього. Костюми вражають своєю безглуздістю. Цих біблійних персонажів убрано в зелене, синє, жовте й вишито золотом і сріблом.

Примітки

Італійською: «галереї Уффіці» (варіантне написання).
Італійською: «Венера Медічі», знаменита антична скульптура в Уффіці.
Італійською: «Форнаріна» — портрет коханки Рафаеля, доньки пекаря.
Італійською: «Герардо делле Нотті» (Герард ван Гонтгорст), нідерландський художник, відомий нічними сценами зі світловими ефектами.
Італійською: «Блудний син» (опера); правильно мало б бути «figlio» (однина).