❦
Понеділок, 13 вересня 1875
Lundi 13 septembre 1875
Ну ж бо, треба трохи зібрати докупи свої думки! Що більше маю розповісти, то менше пишу. Бо коли мені багато треба сказати, я нетерпляча й роздратована.
Voyons que je rassemble un peu mes idées ! Plus j’ai à raconter moins j’écris. C’est que je suis impatiente, énervée quand j’ai beaucoup à dire.
Що за життя, що за пожвавлення, музика, спів, крики звідусіль! Мені тут добре, люди, що мене оточують, такі, як я.
Quelle vie, quelle animation, de la musique, du chant, des cris partout. Je me sens bien ici, les gens qui m’entourent sont comme moi.
Одні, як каже Вілкі Коллінз, живуть сидячи, інші — крокуючи, а треті — бігцем. Я живу бігцем.
Les uns, comme dit Wilkie Collins, vivent assis, les autres en marchant et les autres enfin en courant. Moi je vis en courant.
Ми нікуди особливо не їдемо, а просто розʼїжджаємо всім містом у ландо й при повному параді. О, як я люблю ці темні будинки, ці портики, ці колони, цю масивну величну архітектуру! Соромтеся, французькі, російські, англійські архітектори, ховайтеся під землю!
Nous n’allons nulle part en particulier mais parcourons toute la ville en landau et en toilette. Oh ! que j’aime ces maisons sombres, ces portiques, ces colonnes, cette architecture massive grandiose ! Soyez honteux, architectes français, russes, anglais, cachez-vous sous terre !
Дешевенькі паризькі палаци, западіться, розсиптеся під землю!
Les palais de pacotilles de Paris, enfoncez-vous, croulez sous terre !
Не Лувр — Лувр поза всякою критикою, — а все інше. Ніколи не досягти тієї чудової пишноти італійців. Я витріщила очі, побачивши велетенське каміння палаццо Пітті! Місто брудне, обідране, більшість будинків майже в руїнах, та скільки тут краси!
Pas le Louvre, le Louvre est incritiquable, mais tout le reste. Jamais on n’atteindra à cette magnificence superbe des Italiens. J’ouvris des grands yeux en voyant les pierres immenses du palazzo Pitti ! La ville est sale, en guenilles, la plupart des maisons sont presque en ruines mais combien de beautés il y a !
О місто Данте, Медічі, Савонароли, як ти повне чудових споминів для тих, хто мислить, хто відчуває, хто знає!
O cité de Dante, des Médicis, de Savonarola, que tu es pleine de souvenirs superbes pour ceux qui pensent, qui sentent, qui savent !
Скільки шедеврів! Скільки напівруїн!
Que de chefs-d’œuvre ! Que de presque-ruines !
О нікчемний королю! Ах! Якби я була королевою!
0 faquin de roi ! Ah ! si j’étais reine !
Ми їдемо до Кашіне й спиняємося перед тим рестораном, де модно спинятися; пани підходять до екіпажів і розмовляють із дамами. Їх було четверо, і я закладаюся, що це флорентійські Саетоне, Джирофла, Фіулулу та Даніс.
Nous allons aux Cascine et nous arrêtons devant ce restaurant où c’est la mode de s’arrêter, les messieurs s’approchent des voitures et parlent aux dames. Il y en avait quatre et je parie que ce sont les Saëtone, Girofla, Fiouloulou et Danis de Florence.
Тітка ввечері виходить сама пройтися по крамницях, але за півгодини повертається. Двоє чоловіків ішли за нею аж до готелю.
Ma tante sort seule le soir, voir les magasins mais au bout d’une demi-heure elle rentre. Deux hommes l’ont suivie jusqu’à l’hôtel.
Ах! Як тут добре. Лише ввечері виходять на люди, співають, кричать! Як я люблю це життя — живе, таємниче, поетичне!
Ah ! que c’est bien ici. Le soir seulement on sort, on chante, on crie ! Que j’aime cette vie vivante, mystérieuse, poétique !
Ми проїхали повз віллу Демідова.
Nous avons passé par la villa Demidoff.
Який щасливий чоловік! Я не розумію, як можна думати про чоловіка, який не може дати багатства, імені, блиску.
Quel homme heureux ! Je ne comprends pas qu’on puisse penser à un homme qui ne peut pas donner richesse, nom, éclat.
Принаймні я не можу. Інші — нехай роблять, як хочуть.
Du moins, moi, je ne puis pas. Les autres, qu’elles fassent comme elles veulent.
Ми тут наче в дикому лісі, як Данте у пущі дикій3. Ми не знаємо нікого, і це найприкріше. Я не знаю, куди ходять, які тут свята, нічого, нічого, нічого!
Nous sommes ici comme dans une forêt sauvage, comme Dante per una selva selvaggia. Nous ne connaissons personne, c’est le comble du désagrément. Je ne sais où l’on va, quelles fêtes il y a, rien, rien rien !
Та, як сказав один російський поет, наше щастя — у жалюгідному невіданні. Це правда, я нічого тут не знаю й майже спокійна. Я б дуже розгнівалася на того, хто вивів би мене з цього жалюгідного невідання, хто сказав би мені, що там — бал, а тут — свято. Я хотіла б туди потрапити й мучилася б.
Mais comme a dit un poète russe: notre bonheur est dans une misérable ignorance. C’est vrai, je ne sais rien ici et je suis à peu près tranquille. J’en voudrais beaucoup à la personne qui me tirerait de cette misérable ignorance, qui me dirait qu’il y a bal là, fête ici. Je voudrais y être et serais tourmentée.
Які ж вони кумедні в Ніцці! Приходила Данілова й каже, що подейкують про шлюб між мною та Гектором. На це тітка заходилася з усіх сил чистити Гектора.
Comme ils sont drôles à Nice ! Daniloff est venue et elle dit que l’on parle d’un mariage entre moi et Hector. Ma tante sur cela se mit à arranger Hector de toutes ses forces.
— Звісно, звісно, — казала Данілова, — це неможливо, коли він такий розпусний хлопчисько, хай йому чорт.
Sans doute, sans doute, disait la Daniloff, on ne peut pas, s’il est un garçon aussi dépravé que le diable l’emporte.
І вона розповідає всіляке, а на доказ марнотратства й шаленства згаданого хлопчиська, такого розпусного, розповідає, що він часто бере на вулиці якусь красуню, частує її вечерею в London House, сміється, бавиться, а потім жбурляє їй банкноту в пʼятсот франків, кажучи:
Et elle raconte toutes sortes de choses et comme preuve de la prodigalité de la folie du susdit garçon, si dépravé, elle raconte que souvent il prend une belle dans la rue, lui donne à souper au London House, rit, s’amuse, puis lui jette un billet de cinq cents francs en lui disant:
— А тепер забирайся, ти що, гадаєш, мені треба від тебе чогось іще! Я тебе нагодував — і годі, забирайся!
- Va-t-en maintenant, tu crois que je veux quelque chose d’autre de toi ! Je t’ai donné à manger et c’est tout, va-t-en !
Оце воно! Тут видно вельможного пана. Мені це до вподоби більше, ніж я можу висловити.
C’est bien cela ! cela sent son grand seigneur. Cela me plaît plus que je saurais dire.
Я пишу, а там, на площі, співають, метушаться, сміються, кричать!
J’écris et là-bas sur la place on chante, on s’agite, on rit, on crie !
Ах! Як це гарно!
Ah ! que c’est beau !
Не хочеться лягати спати, хотілося б жити вночі й спати вдень.
On n’a pas envie de se coucher, on voudrait vivre la nuit et dormir le jour.
Я написала Олександрові, щоб надіслав мені коней. Лише російські коні чогось варті. Місяць сяє чудово, а наш готель стоїть на єдиній частині Арно, що не потворна й не пересохла, як та чудова річка Пайон у Ніцці.
J’ai écrit à Alexandre de m’envoyer des chevaux. Il n’y a que les chevaux russes. Il fait un clair de lune superbe et notre hôtel est sur la seule partie de l’Arno qui ne soit laide et desséchée comme le superbe fleuve Paillon de Nice.
Я не тямлю себе, а відвідини галерей і палаців — на завтра.
Je suis hors de moi, à demain les visites aux galeries, aux palais.
Ах! Як добре тут живеться!
Ah ! qu’on vit bien ici !
Примітки
В оригіналі італійською: «viali» (алеї, бульвари). ↩
В оригіналі італійською: «Le porte sante» («Святі ворота») — вхід до цвинтаря Сан-Мініато у Флоренції. ↩
В оригіналі італійською: «per una selva selvaggia» (Данте, «Пекло», пісня I). ↩