П'ятниця, 10 вересня 1875

Комарі будили мене вночі разів із десять, тож устаю трохи бліда, але міцна й у доброму гуморі.
Ах! Англійці добре знають, що мають на увазі, коли кажуть home. Хоч який він є, дім — найприємніше місце на світі. І це зовсім не залежить від зручностей, від багатства, бо погляньте, наприклад, на наш дім: усе догори дриґом, ледь чи є необхідні меблі, безлад, запустіння — і все ж мені тут добре, я тут у себе. Бо це моє, моє, моє!
Я забуваю навіть свої тривоги, мої сукні здаються мені гарними. О Ніцце! Ніколи я не думала, що знову побачу тебе з таким захватом. А якби хто чув, як я лаялася й проклинала її від самого Марселя, то сказав би, що я її ненавиджу; та вже така в мене звичка — погано говорити про людей і речі, які я люблю.
Уся в білому, огорнута довгим серпанком із білого тюлю, я йду на набережну зі своїми двома собаками. Я така розчарована в чоловіках, що для мене існують лише собаки. Щойно отримала листа від Фостера — він прислав мені гру Aunt Sally та луки зі стрілами, Archery, це нині в моді в Англії; але наші рахунки зведені.
А я й не сподівалася на цей лист; ось він, пришпилений шпилькою:
Знаєте, як на англійця, те, що він мені тут пише, — це дуже багато. Я давно його не бачила. Він приїздив до Ніцци на
тиждень, але саме протягом цього тижня я була в Парижі. Що мені до цього чоловіка з-за морів! Я кажу дурниці; та хай би він був і
Vine Cottage
Rochampton Vale, S W
3 вересня 1875
My dear Mlle de Bachkirseve
I trust the packages I sent to you from London arrived safely at Nice and arrow that you have the archery sets that you will become a famous markswoman making as many bull eyes with your arrows as you do with yours [ріг відірвано], I have been atsome my little trouble in sending you Victor the Archery sets and Aunt Sally whose pipe I trust you will be able to smash, and in repayment of my trouble I hope you will send me your photograph. With kind regards to yourself and ciobele and my love to Victor.
Very sincerely yours
А. Фостер
з-за самого пекла — однаково це мене зворушило б. Я така марнославна, така жадібна до будь-якого завоювання.
Здається, я вже сказала, що вийшла з дому, — так, саме так. День сірий і гарний. Мені здається, що тут мене впізнає кожен селянин, мені хочеться заговорити до всіх цих людей. Я не зустрічаю нікого; проходячи повз купальні Жоржа, спиняюся побалакати зі старою Жоржихою.
Вона просить мене приходити купатися, щоб приваблювати їй людей.
Торік, повернувшись до Ніцци, я зробила точнісінько таку саму прогулянку, як сьогодні зранку. Рік тому! Один день! Одна хвилина! Боже, як минає час. Ця прогулянка — мовби фінал минулого року й початок того, що настає і так само промине, так швидко, так швидко. Я йду мовчазна й біла, мов тінь, збираючи свої спогади, розсіяні по всій набережній. Ніцца для мене — це Англійська набережна. Кожен будинок, кожне дерево, кожен телеграфний стовп — це спогад, добрий чи поганий, закоханий чи буденний.
Тільки нехай не шукають у кожному моєму слові гарного ніццянця.
Я хочу побачити Саетоне з компанією. Нам передали його
картку — він приходив за дві години після від'їзду тітки до Парижа. Тут треба виправити одну помилку: д'Одіффре — а що, як відняти в нього частку «де»? Що ви на це скажете? Мені кортить це зробити, так зневажливіше — просто Одіффре; ну то ось: Одіффре не приходив до тітки, як вона була написала, а підійшов поговорити з нею на музиці, потім вони поїхали до Монако, а назавтра о шостій він вирушив до Парижа.
Я звеліла знести вниз карикатури олією і спробую намалювати Одіффре; річ у тім, що він гарний, а це важко — і схопити схожість, і водночас зробити смішним.
Ах! Та ні, краще вже послати його під три чорти. Я стаю до невимовності жалюгідною, коли про нього говорю.
Я виходжу з тіткою, бажаючи з усіх сил зустріти отих панів, моїх ніццянців.
Я дивилася б на них із розчуленням. На набережній Массена Галюла знімає й тріумфально струшує свого капелюха.
Я йду до своїх Грацій, забираю їх із собою, ми обідаємо, тато доводить мене до сказу. Я підіймаюся до себе, роблю собі чарівну зачіску в стилі ампір і вдягаю свою білу сукню, сукню з портрета. Це велика біла сукня, мов на статуях, рукави з широкими відворотами, які я підгортаю вище ліктів, кругло декольтована спереду, а трохи й позаду, так що видно основу шиї, з широким спадаючим валансьєнським мереживом. Спадаюче вбрання стягнуте в талії стрічкою, а під грудьми — ще двома стрічками, пришитими під кожними грудьми й зав'язаними спереду простим вузликом. Ні рукавичок, ні прикрас. Я в захваті від себе.
Мої груди — високі й дивовижно білі, вільні під цією білою вовною, мої білі руки. О, але ж білі — мої маленькі тонкі кисті! Я свіжа, я жвава.
О! Невже я й справді в Ніцці? Чи це можливо! Я не можу отямитися. Ми йдемо до «Французького» з моїми елегантними й милими Граціями. Далебі! Це одне з найбільших задоволень мого життя. Бути собою, як я люблю, у гарній авансцені на першому ярусі з моїми двома гарненько вбраними Граціями, у Ніцці, у моєму театрі. Тут усе моє!
Тільки-но ми ввійшли, як Фіулулу вривається до ложі й лишається якомога довше.
Виявляється, кілька ніццянців, яких я не знаю, але які знають мене, сказали йому, що бачили мене в Булонському лісі, серед них і Гектор. Гектор розповідав, ніби я спитала в нього, де купують найкращі парасольки. Він каже це всім, і це
мене дратує.
— Це дає мені бідне уявлення про його розум, — кажу я, — він не знайшов нічого дотепнішого!
Отримуй, о Гекторе! Я тішуся, я дихаю на повні груди, я милуюся собою в дзеркалі ложі. На мене дивляться — я не дивлюся ні на кого.
Нарешті влітає Саетоне, мов бомба.
— Та я й не сподівався, — вигукує він, — це ж наче грім серед ясного неба!
— Як це ви приходите аж тепер, ми вже годину сидимо в ложі! О! Пане Саетоне, я не хочу на вас дивитися! — і я затуляюся віялом.
— Та панно. Ах! Скажіть мені бодай одне, скажіть, ви лишаєтеся?
— Ні!
— Ах! — мовить він жалібно.
Я говорю, я щебечу, я в захваті від усього й усіх, усе мене тішить.
Нарешті в мене питають, чи бачила я Джирофлу.
— Так.
— А що він поробляє?
— Гадаю, розважається.
— Але ж ви його бачили?
— Так, у Булонському лісі.
— Ви його бачили, часто бачили? — і, кажучи це, Меркурій дивиться мені просто у вічі.
— Та ні, — кажу я, витримуючи цей погляд широко розплющеними невинними очима, — ми бачили його в Булонському лісі.
— Ах!
— Знаєте, — провадить мій дядечко, — він має приїхати сюди, я отримав від нього депешу, у понеділок він буде тут. Стривайте, здається, ця депеша при мені. Зараз покажу, це буде солодка втіха для Джирофле, — каже він, статечно повертаючись до Ольги.
— Як же ви з ним близькі, — кажу я, — він повідомляє вам про кожен свій порух.
— Та ж так, Боже мій, ось уже кілька років ми живемо отак, дружба, дружба, — та ось і депеша, — і, удавши, ніби шукає її, він показує мені синій папірець.
— Дайте, — кажу я.
«У понеділок прибуваю до Ніцци. Дружній привіт, цілком Ваш. Одіффре».
— Гаразд.
— То ви їдете, — мовить Меркурій, ніби після
депеші щось змінилося.
— Ну звісно, пане, завтра, завтра, завтра, ну звісно!
— Але ж ви повернетеся?
— Так.
— А скажіть мені, за скільки часу ви повернетеся, серйозно. Найбільше, але по правді!
— Найбільше — сім днів.
— Ах! — мовить він, ніби кажучи: ну от і добре, тепер я знаю, чого триматися.
Любий Меркурій.
Далебі, не знаю, що й думати. Він мав повернутися до Ніцци лише за два тижні, а ось приїздить за два дні.
Я не тямлюся з радості, що знову у своєму доброму місті! Я в себе, у себе, у себе! Ніщо не зрівняється з цим. Якби в тих, хто мене оточує, не було ні дотепності, ні запалу, то, здається, я цього вечора наділила б їх ними — мені вистачить на всіх.
Я не боюся, як у Парижі, що на мене дивитимуться грубі чоловіки, — я в собі цариця.
— Це steeple-chase, тітонько, — кажу я, коли Саетоне пішов.
Кажу це не тому, що вірю в це, а щоб похвалитися.
Зрештою, цього вечора я охоче повірю в усе. Ах! Боже мій, та чи це й справді так? Чи я в Ніцці?
О Ніцце, невдячнице! А я тебе так люблю! За що мене кривдить товариство!
Я знову бачу двох купідонів — Енотеаса й Фіулулу — з розчуленням, з радістю. Ніколи, здається мені, я не почувалася так добре.
Я виходжу з театру вільна, щаслива, я не ховаюся, як у Парижі, я нічого не боюся — тут мене знають.
Що б я сказала, якби могла говорити про Париж, як про Ніццу! Це було б надто прекрасно. Та годі, вертаймося.

Примітки

В оригіналі англійською: home — на відміну від французького maison (будинок), це слово означає рідну домівку, затишок.
В оригіналі англійською: Aunt Sally — англійська ярмаркова гра, у якій кидають палиці чи м'ячі в дерев'яну голову.
В оригіналі англійською: Archery — стрільба з лука.
Лист Фостера в оригіналі написано англійською. Переклад: «Моя люба панно де Башкирцева».
Переклад листа з англійської: «Сподіваюся, пакунки, які я надіслав Вам із Лондона, благополучно прибули до Ніцци, і [сподіваюся], що, маючи набори для стрільби з лука, Ви станете славетною стрілкинею й вціляте у яблучко стрілами так само влучно, як [очима] (далі ріг сторінки відірвано). Я завдав собі певного клопоту, надсилаючи Вам та Вікторові набори для стрільби й «тітоньку Селлі», якій, сподіваюся, Ви зумієте розбити люльку; а на віддяку за мій клопіт сподіваюся, що Ви надішлете мені свою фотографію. З найкращими побажаннями Вам і [нерозбірливо] та з любов'ю до Віктора». Текст листа місцями зіпсований і граматично недосконалий — англійська не була рідною мовою Фостера.
В оригіналі англійською: «Щиро Ваш».
Позначка «1» в оригіналі — Марі, очевидно, мала намір додати примітку чи виноску, але не зробила цього.
В оригіналі англійською: steeple-chase — стипль-чез, скачки з перешкодами; тут переносно — змагальна гонитва.