Неділя, 22 серпня 1875

Примітка упорядників
[Один рядок закреслено]
Відколи в мене власний екіпаж, нудьгую менше, а сьогодні мені навіть є чим зайнятися.
(Сукня «Ерцгерцог», чорний капелюшок, темно-синій жакет, чарівно). Я везу доньок пані Алейнікової, росіянки, з якою ми познайомилися в готелі, до Рауенталя — узвишшя, звідки милуються Рейном. Погода доволі похмура, і я не була в гуморі милуватися.
Німці нестерпні! Вони й не думають відступитися, тож дорогу пішоходам мусить давати екіпаж. Вони повбирані по-святковому в усіх селах, які я мусила проїхати. Фе! брудна, груба, бридка нація!
Поки Черкаські в нас (вони милі), ми одержуємо листа від тітки.
— Ну ось, кажу я, побачите, що там буде якесь «перекажіть Марі» і т. д., — і справді: «Перекажіть Марі, — пише вона, — що жоден із її французів не приходив мене провідати, ані разу, окрім Джирофли, який продає все, щоб сплатити свої й батькові борги. Він хоче уникнути публічного оголошення й розпродує, та ще й сам хоче все сплатити. Він продає майже за безцінь, і мені його так шкода, бідолахи!» — Він приходив до тітки. Це добре.
Бідолашний хлопець, мені теж від щирого серця його шкода, без жартів.
Як це шляхетно — платити за свого негідного батька!
Вони не провідали тітку — це негарно, кажу я. А Джирофла приходив.
— Це тому, каже княгиня, що вони не особливо цікавляться: ви поїхали — і вони не приходять, тоді як Джирофла (вона не знає, хто такий Джирофла, але чула про нього) — видно, що йому важливо бути в добрих стосунках, і він приходить, а це доводить, що ви йому небайдужі всерйоз.
— І мені він теж дуже цікавий, не як шлюбна партія, ви розумієте, а просто так, бо я обіцяла його мучити. О, як же я цього хочу!
— Навіщо мучити, це ж так жорстоко, каже княгиня. Бідолашний хлопець!
— Так, це жорстоко, це негарно, каже мама.
— Ні, кажу я, для іншого — так, а для цього пана — ні.
— Чому для нього — ні? Бо він мене мучив, можливо, й сам того не хотячи.
Я й справді дивна: кажу, що він мене мучив, лише через те, що не впав переді мною ниць.
Гадаю, надто мучити його я б не змогла: він мені подобається, і, сама того не помічаючи, я завжди матиму до нього якусь приязнь.
Я вечеряю в себе, і ми з Маченькою та Діною говоримо про Джирофлу; Маченька каже у своїй такій простацькій манері:
— Це означає, що він був у Надії Степанівни; певна річ, він хоче на цьому щось виграти.
— Можливо, кажу я, коли його справи й справді кепські, він хоче їх поправити, гадаючи, що я багата.
А це думка.
Бідолашний хлопець, якщо правда, що він поволі розорюється. Велика шкода. Він милий кавалер.
Ми втрьох його жаліємо.
Маченька каже, що в чоловіки він мені не годиться, і боїться, що я, жартуючи, візьму та й закохаюся й вийду за нього.
Мене це смішить. Ні, ніколи ці люди мене не зрозуміють. Вони мене не знають. Щоб я вийшла заміж із кохання, знехтувавши рештою! Та де там! — як каже дʼОдіффре. Він мене розважає, він мені цікавий — і не більше.
Стьопа й Валіцький розважаються тим, що кажуть сороміцькі речі одній росіянці, що тут гостює, — нігілістці. Скільки ж тут заводиш знайомств!
Наші сусіди — князь Мещерський із дружиною. Інший князь приходить до них і обідає з ними. Чоловік дивиться на мене палко, а я, прийнявши його за того, що приходить, а того, що приходить, — за чоловіка, я красувалася перед ним і двічі виходила в коридор, щоб його зустріти. Я навіть ходила до пані Алейнікової, бо її балкон і балкон князя сходяться впритул. Тепер, коли я все знаю, з цим покінчено.
Останніми днями було прохолодно, я не дуже нудьгую, але волаю на все горло: дайте мені кавалерів!
Як же я хочу, щоб ми швидше влаштувалися й зажили світським життям. Я марную тут час і милуюся своїми гарними кучерями. Нас запрошено на обід у середу до Батуріних.

Примітки

Марі перебуває в Шланґенбаді в горах Таунус, у колишньому герцогстві Нассау, яке Пруссія анексувала 1866 року; франко-прусська війна скінчилася чотири роки тому. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Нігілісти — учасники радикального інтелектуального руху в Росії 1860–1870-х років, що відкидав традиційні цінності, авторитети й суспільні умовності. Жінок-нігілісток вирізняла, зокрема, незалежна поведінка, як-от подорожі на самоті. ↩