П'ятниця, 20 серпня 1875

О восьмій я їду з Маченькою до Швальбаха, ми віддаємо її сукню до пошиття й повертаємося о дванадцятій. У мене був жахливий екіпаж, але я щойно найняла вельми гарненький та елегантний. Іде дощ, і ми не можемо гуляти, та з Вісбадена приїздить Дядя, і цей дотепний чоловік бездоганних манер дарує нам кілька дуже приємних годин. Він хоче повезти нас до Вісбадена, але заважає дощ.
Князь і його дружина — дивне подружжя: по п'яти роках шлюбу він її ненавидить, а бідолашка тяжко хвора й огидна зі своїми ніжностями.
Ще один лист від тітки: «Перекажіть Марі, що Джирофла продав маєток і купив четвірку розкішних вороних коней до сезону — збирається пускати пилюку в очі».
Дивно, ця новина мене бентежить. Вона наводить мене на думку про коней, яких ми маємо купити, про влаштування мого дому у Флоренції, про всі ті речі, що мене мучать.
Я була охолола до вродливого ніццця, та, уявивши його в розкішному виїзді з тими кіньми, я знов ним зацікавилася.
Що елегантнішим він буде, то дужче я його жадатиму. Марнославне дівчисько, обстава для мене важить дуже багато.
Якби він ходив пішки, без жодного шику, я б навіть не знала про його існування. Та він має чудовий замок, удає з себе ексцентрика, має коней — і я готова знову бігати за ним.
Тепер я бажаю його приїзду — не як чоловіка, а як особи, що має гарних коней.
Та він не приїде, тварюка!
Я дуже хочу йому подобатися, я шаленію від того, що він мене не кохає.
Ах, якби я мала його так, як того поляка! Та ні, не дано мені мати того, чого я прагну. Я марную життя на бажання, на те, щоб не мати бажаного. Не можу й висловити, яка б я була в захваті, якби це сталося! Та це ніццьке страховисько про мене не думає; він такий самий, як я: хоче того, чого хочу я, поводиться з жінками так, як я хочу поводитися з чоловіками.
Наскочила коса на камінь. Ніколи ще це прислів'я не пасувало так влучно.
Я й далі приймаю ці ванни краси й стаю ще білішою, якщо таке взагалі можливо.