Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Субота, 21 серпня 1875

[Один рядок закреслено]
Мій батько пише, що, попри всю його турботу й усю його ніжність, Поль поводиться просто нестерпно.
Мама була написала Полеві, що його батько розорюється, — щоб відібрати в нього надію на спадщину й змусити вчитися. А мій батько відповідає на це:
«Я прочитав вашого листа до нашого сина й вважаю не зайвим зробити щодо нього кілька зауваг. Я не розорююся» і т. д. і т. д., а потім: «Я продаю маєтки тому, що ваша ненависть і ненависть вашої доньки до мене мене до того змушують» і т. д. і т. д.
А я зі свого боку беру аркуш паперу й пишу ось що:
«Я прочитала вашого листа до моєї матері й теж вважаю не зайвим зробити кілька зауваг: я не маю до вас ані найменшої ненависті, навпаки, люблю вас, як батька, а коли я не надто ніжна, винуватьте в цьому лиш самого себе, бо ви нічого не зробили, щоб прихилити до себе вашу доньку Марію Башкірцеву».
Написавши цього листа, я складаю оце майже одним духом, лиш Ґодар забрав у мене кілька виправлень. А втім, вийшло доволі негарно.
Ніццьке ревю
Гладкий, червоний, кульга трохи, Покровитель новачків, Завжди вдоволений, без мороки, Скрізь пурхає, мов метелик-стрибунчик.
Коли заходить він у залу І ложі обходить підряд, Являючи руку з алебастру — Хвалі заслуговує всяк.
Прекрасним паням і панянкам Він серце викрадає враз Вогнем своїх палких зіниць І переможним поглядом нараз.
Скрізь лунає його ім'я: Андріот Саетоне.
Боязкіший, худіший, дрібніший, Виходить Артюр Даніс У комірцях бездоганних. Обидва — просто чарівні.
Рожеве личко, рум'яне, бундючне, Вуса, лиснючі від помади. Повис на чиїйсь руці — Моріс Ґро, славетний пройдисвіт.
Яка ж то прикрість, що годиться Згадати тут оцю гидоту!
Граф д'Аспремон, Заввишки мов ярмарковий стовп, Замість носа має гору — Ні, цілий гірський хребет.
Неохайно вбраний, неуважний, згорблений, виступає пан Ґотьє, Ніццець, навіть не по-святковому, що тягнеться до елегантності.
Майбутній нотар Ґалула-Дешіар, особа другорядна І хитрий, мов лис.
Свої великі очі він Без упину зводить до небес.
Граф де Лоренті, Рояліст і дворянин, чорний, худий, сухий, маленький І зморшкуватий, мов старе яблуко.
Моріс-Ґодар-Декре, Боязкий і щирий, Що, мов осел, ричить; Син префекта — його терплять.
Він простодушний і доброчесний, А його зад нагадує Звивисті кільця Іполітової гідри.
Та вже Андріот По-батьківському на нього зорить І з цього дурника малого Зробить великого, гадаю.
Перейдімо нарешті До славетного власника замку, Юнака неймовірного на чолі цих грубіянів.
Його ніжне ім'я — Еміль, Він рожевий, мов троянда, Цей любий бовдур, Що думає лиш про свою поставу.
[Один рядок закреслено]
Коли він сходить із Вежі Поміж Саетоне й Ґалулою, Його за Купідона мають — Ох-ох-ох!
філос. Тріфодор

Примітки

Іполітова гідра — у грецькому міфі морське страховисько, наслане Посейдоном на прохання Тесея; воно налякало коней Іполіта, через що той загинув. Марі порівнює зад Декре зі звивистими кільцями цього чудовиська. ↩