Неділя, 15 серпня 1875

О пів на дев'яту ми вирушаємо до Вісбадена двома ландо.
Я знову вся в білому й у жовтих черевичках, і дуже гарненька. Передусім ми слухаємо месу в російській каплиці, потім ідемо до Kursaal — розкішні зали, сад з озером, торгові галереї, усе нагадує мені Баден, і все ще краще за Баден. Але це тіло без душі. За часів азартних ігор тут бувало вишукане товариство. Ми проходимо повз і своєю елегантністю здіймаємо справжню бурю.
Кілька панів, доволі гарних, наскільки я могла розгледіти, кидаються до вікна, полишивши свою їжу; ми входимо до великої зали [Викреслено: пройшовши повз вікна ресторану], і тієї ж миті ті самі пани вриваються туди іншими дверима; ми входимо до зали для гри — і ці шаленці теж, за хвилину по нас, та оскільки я саме поправляла Дінин шлейф, вони вельми делікатно відступили.
Мама зі Стьопою, його дружиною та Валіцьким іде дивитися крамниці й залишає нас грати в шашки. Підходить якийсь пан, вітається з Діною: «Це ваша кузина?» — «Так», — відповідає вона. Я подаю йому руку, бо вгадую в ньому Батуріна, друга Жоржа, Стьопи, та закоханого в мою матір ще відколи їй було дванадцять. Вони дуже любилися, але не побралися. Він одружився з жінкою на десять років старшою за себе, яка тримає його під каблуком завдяки своїй рідні та зв'язкам. Щоразу, зустрівши маму, він докоряє їй, що вона не вийшла за нього, — не при дружині, о ні!
Він каже, що я дуже схожа на матір, і відрекомендовує мене своїй дружині, старій і негарній, але з найкращого товариства, люб'язній та приємній. Вона каже, що я — викапана мати. Що неправда: я не така вродлива, як вона, і дуже мило з її боку це сказати.
Ми разом ідемо шукати наших, але не знаходимо їх. Батуріни йдуть, попросивши мене переказати мамі прохання прийти о пів на четверту.
Ми обідаємо в курзалі о другій і йдемо до Батуріних. У них власний дім. Мені приємно з пані: вона говорить про речі, які мене цікавлять і які я люблю.
Поки вона показує дім мені та Діні, моя мати лишається наодинці зі своїм колишнім коханим, і він, цілуючи їй руку, зі сльозами на очах: «Маріє Степанівно, у нас могла б бути така сама велика донька!» (це мама розповідає мені ввечері).
Та я певна, бідолаха, — його ж діти жахливі.
Донька княгині Суворової виходить за князя Четвертинського, що має сто тисяч карбованців ренти. Чудова партія!
Ми йдемо на музику, як у Бадені, де сидять довкола маленьких столиків.
Аж раптом, о несподіванко! Кого я бачу! Дядя! Пан де Тулуз!
Ми сходимося разом і так лишаємося до шостої, а тоді вирушаємо назад до Шланґенбада, що за півтори години від Вісбадена.
Але яку жахливу річ мені повідомляють! Карло Гамільтон помер чи майже помер! Домігшись розлучення задля пані Паскевич, він був у Петербурзі напередодні весілля з нею, аж раптом, проїжджаючи Невським, його коні понесли, він вилетів з екіпажа й опинився в такому жалюгідному стані, що його вважають мертвим. Лікарі вже не сподіваються його врятувати.
Це розповіла мамі одна російська пані, що була тут. Вона покинула Петербург того ж вечора, коли сталося нещастя, і не знає, живий він чи мертвий.
Ця подія наробила в столиці страшенного галасу.
Бідолашний Карло, у мить, коли мав стати щасливим! Якби хто знав, як мені від цього боляче. Я вражена й засмучена.
Бідолашна Паскевич, це жахливо!
Саме її мені шкода.
Він помер — і по всьому, але вона лишається, вона живе. Боже мій, якою ж нещасною вона мусить бути!
Любити одне одного стільки часу, нарешті всього домогтися, бути напередодні весілля — і таке нещастя! Мені здається, що це несправедливість, жорстокість із боку небес!
Я отримала портрети від Валері. Є просто чарівні.

Примітки

Kursaal — нім. «курзал», головна зала для зібрань і розваг на німецьких водолікувальних курортах. Після заборони азартних ігор 1872 року такі заклади втратили колишній блиск.
Маріє Степанівно — російське звертання на ім'я та по батькові; так Батурін офіційно й водночас зворушливо називає матір Марі.
Дядя — російське «дядько» (фамільярна форма); так Марі називає свого дядька Жоржа, материного брата.